Рішення № 13938393, 07.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/41607.02.11 За позовом Акціонерного товариства закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ» до Публічногоакціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»

третя особа ОСОБА_1

про стягнення 3480, 18 грн.

Суддя Дідиченко М. А.

Секретар Приходько Є. П.

Представники:

від позивача Нікітюк Є.О. представник за довіреністю від 09.02.2009 року;

від відповідача Биков Д. О. - представник за довіреністю від 09.11.2010 року;

від третьої особи ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 3066, 24 грн. основного боргу, 50, 78 грн. пені, 15, 33 грн. інфляційних нарахувань та 9, 83 грн. 3 % річних.

Вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.04.2010 року по вул. Святошинський в м. Києві гр. ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ 2108, д/н НОМЕР_1, здійснив зіткнення з автомобілем ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2, який був застрахований Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту. Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»було виплачено потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 3196, 24 грн.

На думку позивача, враховуючи те, що страхувальник отримав страхове відшкодування від позивача, до останнього в порядку регресу, передбаченому ст. 1191 ЦК України, перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.

У звязку з цим, Акціонерне товариство закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»звернулося до суду з вимогою про стягнення в порядку регресу з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» страхового відшкодування та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 року було порушено провадження у справі, залучено ОСОБА_1 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та призначено розгляд на 14.12.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2010 року частково подав витребувані ухвалою суду докази та заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача в порядку регресу суму основного боргу у розмірі 3066, 24 грн., 80, 73 грн. пені, 24, 53 грн. інфляційних нарахувань та 15, 63 грн. 3 % річних.

Судом прийнята до розгляду подана позивачем заява про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2010 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 14.12.2010 року не зявився, вимоги ухвали суду від 26.11.2010 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 14.12.2010 року відкладено розгляд справи на 24.01.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2011 року подав письмові пояснення та заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу суму основного боргу у розмірі 3066, 24 грн., 132, 81 грн. пені, 49, 06 грн. інфляційних нарахувань та 25, 71 грн. 3 % річних.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду подана позивачем заява про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.01.2011 року усно заявив про часткову оплату заборгованості у сумі 2206, 44 грн., однак доказів на підтвердження вищезазначеного суду не надав.

Крім того, сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на пятнадцять днів.

На підставі вищезазначеного, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою суду розгляд справи призначено на 07.02.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 07.02.2011 року, у звязку із частковою сплатою відповідача подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу суму основного боргу у розмірі 479, 80 грн., 116, 35 грн. пені, 42, 98 грн. інфляційних нарахувань та 22, 52 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом прийнята до розгляду заява позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача заявив про часткову оплату заборгованості та подав докази по справі.

Представник третьої особи у судове засідання 07.02.2011 року не зявився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З довідки ГУ МВС України в. м. Києві УДАІ з обслуговування АТ Святошинського району м. Києва № 1654 від 27.04.2010 року та постанови Святошинського районного суду міста Києва по справі № 3-3078 2010 р. від 18.05.2008 року вбачається, що 20.04.2010 року о 19 год. 10 хв. гр. ОСОБА_1 рухаючись по вул. Святошинський в м. Києві, керуючи автомобілем ВАЗ 2108, д/н НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції руху. Внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 13.1 ПДР.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва по справі № 3-3078 2010 р. від 18.05.2008 року гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340, 00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту (окрім залізничного) № 20468-А від11.12.2009 року, укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»(страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарт-С»(страхувальник).

Із матеріалів справи вбачається, що за замовленням Акціонерного товариства закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ», 20.05.2010 року було проведено автотоварознавче дослідження. Згідно висновку автотоварознавчого дослідження, (Звіт № 0092 про оцінку автомобіля ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2 від 20.05.2010 року) матеріальний збиток з урахуванням фізичного зносу, завданий власнику автомобіля ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2, у результаті його ушкодження при ДТП, становить 2716, 44 грн.

Як вбачається із страхового акту ИС № 10-56 від 18.06.2010 року Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»було прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування у розмірі 3196, 24 грн.

09.07.2010 року Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ» виплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гарт-С»страхове відшкодування у розмірі 3196, 24 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи видатковими касовими ордерами № 1485 від 09.07.2010 року.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відшкодувавши збитки, завдані водієм гр. ОСОБА_1, позивач на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобовязанні, що виникло з делікту, замість особи, якій нанесено шкоди.

Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу відповідальну за її спричинення став кредитором у деліктному зобовязанні отримавши право замість потерпілого вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вина особи, яка керувала автомобілем ВАЗ 2108, д/н НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Тому, гр. ОСОБА_1 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю ЗАЗ Деу, д/н НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

На виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»між гр. ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» укладено поліс № ВС/7566303 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» взяло на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля ВАЗ 2108, д/н НОМЕР_1. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500, 00 грн., франшиза 510, 00 грн.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним правилом зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (стаття 511 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною 7 статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вказані норми містяться у розділі І «Загальні положення про зобовязання»книги пятої ЦК України і стосуються як договірних, так і недоговірних (деліктних) зобовязань.

Відповідно до статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ні вище вказані договори страхування, ні закон не містять заборони на зміну кредитора у зобовязанні щодо відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у Акціонерного товариства закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ» виникло право вимоги до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України «Про страхування»та ст. ст. 993, 1194 ЦК України на відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у розмірі 2206, 44 грн. (2716, 44 510, 00 грн.) оскільки, відповідно до ч. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Однак, у звязку із частковим визнанням вимог позивача, Закритим акціонерним товариством«Страхова компанія «Універсальна»25.01.2011 року було сплачено Акціонерному товариству закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»страхового відшкодування у розмірі 2206, 44 грн., на підтвердження чому у матеріалах справи наявне платіжне доручення № 8218 від 25.01.2011 року.

Не погоджуючись із сплаченим відповідачем розміром страхового відшкодування позивач зазначив наступне. Відповідно до п. 3.4 договору страхування № 20468/А від 11.12.2009 року, сторони даного договору (страховик та страхувальник) визначили, що при здійсненні страхової виплати розмір страхового відшкодування розраховується страховиком без врахування зносу частин, вузлів та деталей застрахованого транспортного засобу. Згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах сплаченої страхувальнику суми. Страхувальнику було виплачене страхове відшкодування у розмірі 3196, 24 грн., тому відповідачеві, з урахуванням здійсненої ним часткової виплати та за мінусом франшизи, належить відшкодувати позивачеві 479, 80 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору страхування № 20468/А від 11.12.2009 року, сторони договору передбачили, що при здійсненні страхової виплати розмір страхового відшкодування розраховується страховиком без врахування зносу частин, вузлів та деталей застрахованого транспортного засобу, які підлягають заміні при ремонті, розрахованого відповідно норм діючого законодавства.

Однак, зазначений договір регулює відносини між страховиком та страхувальником, тобто між Акціонерним товариством закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарт-С», та не створює обовязків для особи, якій в порядку регресу належить відшкодувати позивачеві страхове відшкодування.

До того ж, згідно до ст. 29 закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пп. д) п. 1.4 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», остання застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження колісних транспортних засобів.

Відповідно до п 2.4 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Таким чином, деліктні правовідносини між особою, яка виплатила страхувальнику страхове відшкодування та особою, якій належить компенсувати зазначену виплату в порядку регресу, регулюються чинним законодавством та передбачають відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу - з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У звязку з вищезазначеним, суд вважає доводи позивача щодо відшкодування відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу без врахування фізичного зносу необґрунтованими та зазначає, що вимоги щодо стягнення з відповідача решти страхового відшкодування у розмірі 479, 80 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно п. 35 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися: найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих; обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства; розмір шкоди; підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Листом № СКА 1840-10 від 09.09.2010 року, що наявний в матеріалах справи, Акціонерне товариство закритого типу «Страхова компанія «АЗОВ»надіслало до Закритого акціонерного товариства«Страхова компанія «Універсальна»відповідну заяву із доданими до неї документами, які були отримані останнім 14.09.2010 року.

Відповідно до 37.1 п. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Таким чином, строк для виплати страхового відшкодування настав 15.10.2010 року.

Враховуючи те, що оплата відповідачем страхового відшкодування відбулась 25.01.2011, позивач порушив строк виплати страхового відшкодування.

З наданого позивачем до матеріалів справи уточненого розрахунку вбачається, що останній у звязку із прострочення строку виплати страхового відшкодування нараховує позивачеві пеню за період з 15.10.2010 року по 14.12.2010 року у розмірі 116, 35 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

За перерахунком суду, з урахуванням розміру облікової ставки НБУ, пеня становить

2206, 44 грн. х 15 % х 61 день (з 15.10.2010 р. по 14.12.2010 р.) / 365 = 55, 31 грн.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені за прострочення сплати страхового відшкодування за період з 15.10.2010 року по 14.12.2010 року є законною але такою, що підлягає частковому стягненню, а саме у розмірі 55, 31 грн.

Крім того, позивач нараховує відповідачеві збитки від інфляції за період з 15.10.2010 року по 24.01.2011 року у розмірі 42, 98 грн., а також три проценти річних за період з 15.10.2010 року по 24.01.2011 року у розмірі 22, 52 грн.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту зазначеної статті вбачається, що ця норма передбачає відповідальність за порушене грошове зобовязання.

Грошовим є зобовязання, за яким боржник зобовязується сплатити певну грошову суму незалежно від підстав виникнення зобовязання (правочин, правопорушення, акт та інші юридичні факти).

Так, не сплативши у належний термін страхове відшкодування, відповідач порушив грошове зобовязання, тобто дія статті 625 ЦК України поширюється на такі дії останнього.

Згідно розрахунку суду, збитки від інфляції за період з 15.10.2010 року по 24.01.2011 року, становлять

2206, 44 грн. х 102, 6 % - 2206, 44 грн. = 57, 37 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог про стягнення збитки від інфляції не заявляв.

Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитки від інфляції суд вважає такими, що підлягають задоволенню в обсязі, заявленому позивачем до стягнення, а саме 42, 98 грн.

За перерахунком суду, три проценти річних за період з 15.10.2010 року по 24.01.2011 року становлять

2206, 44 грн. х 3 % х 102 дні (з 15.10.2010 р. по 24.01.2011 р.) / 365 = 18, 50 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних, є законними, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 18, 50 грн.

Як зазначалося вище, сума основної заборгованості була сплачена відповідачем 25.01.2011 року, тобто після подачі позивачем позову.

Отже, на підставі положень ст. 49 ГПК України, державне мито в частині основної заборгованості, становить 1 % основної заборгованості.

Щодо державного мита, яке було сплачене в частині нарахованої пені, то згідно положень ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на відповідача покладається державне мито у розмірі 82, 62 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 191, 16 грн.

На підставі викладеного та керуючись п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 11, ст.ст.22, 29, 509, 511, 512, 514, 528, 636, 993, 1187, 1188, 1191, 1192, 1194 ЦК України та ст.ст. 7, 8, 33, 49, ст. ст.ст. 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічногоакціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»(01601, м.Київ, Печерський район, вул. Пилипа Орлика, будинок 24/1; ідентифікаційний код: 20113829) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Акціонерного товариства закритого типу «Страхова компанія «Азов»(87510, м. Маріуполь, вул. Адмірала Луніна, 18/3, ідентифікаційний код: 24646706) пеню у розмірі 55 (пятдесят пять) грн. 31 коп., збитків від інфляції у розмірі 42 (сорок дві) грн. 98 коп., 3 % річних у розмірі 18 (вісімнадцять) грн. 50 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 82 (вісімдесят дві) грн. 62 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 191 (сто девяносто одна) грн. 16 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М. А.

Дата підписання: 21.02.2011 року