Рішення № 13938363, 18.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/718.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоттей Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача: Артемова К.В. (довіреність № 6 від 19.08.2010р.);

від відповідача: не з’явились;

18.02.2011р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хоттей Україна»(надалі ТОВ «Хоттей Україна», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(надалі ТОВ «Хортиця-2000», відповідач) суми в розмірі 4757, 04 грн., з яких: сума основного боргу складає 4487, 57 грн., 228, 06 грн. пеня, 41, 41 грн. 3% річних.

В судовому засіданні позивачем повідомлено про допущення помилки при зазначенні суми основного боргу в резолютивній частині позовної заяви, у зв’язку з чим згідно з поданою заявою, вірною сумою основного боргу позивач просив вважати суму в розмірі 4487, 56 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором № 103/01-09/84 від 25.09.2009р. не у повному обсязі виконані зобов’язання щодо оплати поставленої продукції, у зв’язку з чим наявними є підстави для звернення з вимогами про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій (довідка станом на 24.01.2011р. наявна у матеріалах справи).

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала суду, якою відповідача повідомлено про розгляд справи, що надсилалась за адресою вказаною у довідці була повернута поштовим відділенням з відміткою про незнаходження підприємства за вказаною адресою.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі матеріали, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2009р. між ТОВ «Хортиця-2000»та ТОВ «Хоттей Україна»укладено договір № 103/01-09/84 за яким постачальник зобов’язувався поставити товар, а покупець (відповідач у справі) зобов’язувався прийняти його та оплатити вартість товару на протязі 30 календарних днів з дати отримання товару.

Отримання відповідачем товару з приводу оплати якого виник спір у справі підтверджується видатковими накладними № ХО-0000106 від 16.02.2010р. на суму 2428, 94 грн., № ХО-0000254 від 01.04.2010р. на суму 430, 40 грн., № ХО-0000256 від 01.04.2010р. на суму 508, 60 грн., № ХО-0000278 від 09.04.2010р. на суму 519, 80 грн., № ХО-0000279 від 09.04.2010р. на суму 1319 грн., № ХО-0000335 від 07.05.2010р. на суму 1229, 46 грн., № ХО-0000334 від 07.05.2010р. на суму 480, 20 грн., які у належним чином засвідчених копіях містяться в матеріалах справи.

Відповідно до положень п. 8.1 договору сторони погодились, що договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до розторгнення, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Доказів розірвання договору, припинення договірних відносин в період здійснених поставок продукції згідно накладних залучених до справи, за вказаним договором суду не представлено, у зв’язку з чим такі підтверджують виконання позивачем договірних зобов’язань та поставку продукції в межах укладеного договору.

Оплату за поставлений товар відповідачем повністю не здійснено (довідкою з банку за вих. 37.06-09/67-453 від 15.02.2011р. підтверджені отримані оплати), у зв’язку з чим заборгованість перед позивачем станом на час звернення до суду з позовною заявою складала 4487, 56 грн. та станом на час вирішення спору у вказаній сумі не погашена, доказів які б спростовували визначену суму боргу відповідачем не представлено.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару. Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням п. 1.1 договору, строк виконання зобов’язань щодо оплати продукції отриманої згідно видаткових накладних залучених до справи станом на час вирішення спору є таким, що настав, розрахунок мав бути здійснений відповідачем протягом 30 календарних днів з дати отримання товару.

Довідкою з банку за вих. 37.06-09/67-453 від 15.02.2011р. (Мінське відділення КМФ АКБ «Укрсоцбанк») підтверджені отримані оплати на суму 12221, 62 грн. в періоді з 25.09.2009р. по 14.02.2011р., у зв’язку з чим заборгованість відповідача що є непогашеною в сумі 4487, 56 грн. заявлена до стягнення, і вимоги щодо такої підлягають задоволенню, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких які б спростовували здійснений позивачем розрахунок суми боргу суду не представлено.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, факту погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов’язань за невиконання зобов’язань щодо оплати переданого товару позивачем не доведено, відповідних положень якими сторони передбачили таку відповідальність договір укладений між сторонами не містить, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність у відповідному періоді заборгованості у відповідача перед позивачем, суд погоджується з розрахунком суми 3% річних у розмірі 41, 41 грн. наданим позивачем і вважає такий обгрунтованим.

Заявлені позовні вимоги відповідачем не спростовані, доказів здійснення розрахунків у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду не представлено, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті державного мита у сумі 102 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 321, 10 грн..

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця-2000»(юрид. адреса: 02160, м. Київ, просп. Возз’єднання 1, р/р 2600519588001 в АКБ «Київська Русь»МФО 319092, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31168778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоттей Україна»(юрид. адреса: 08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Декабристів, 42, кв. 39, р/р 26001034790121 у м. Києві Київська міська філія АКБ «Укрсоцбанк»МФО 322012, ідент. код 34842252) 4487, 56 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят сім гривень 56 копійок) боргу за поставлену продукцію, 41, 41 грн. (сорок одну гривню 41 копійку) три проценти річних, 321, 10 грн. (триста двадцять одну гривню 10 копійок) судових витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 21.02.2011