Рішення № 139378206, 31.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 рокусправа № 380/9630/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Національного університету оборони України та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 31.08.2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 31.08.2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 28 серпня 2017 року по 31 серпня 2023 року проходила військову службу у Національному університеті оборони України (згідно з витягом із наказу від 08.09.2023 № 201 виключена зі списків особового складу та направлена для подальшого проходження військової служби до іншого військового навчального закладу).

Позивач вказує, що з 30 січня 2020 року, дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, обчислення та виплата посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців мали здійснюватися за правилами п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошовое забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції до внесення змін), тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте Відповідач протягом періоду з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року протиправно обраховував її оклади виходячи із застарілого прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), а з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2023 року із застосуванням фіксованого розміру 1762,00 грн відповідно до Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481, пункт 2 якої надалі визнано протиправним та нечинним судовим рішенням у справі № 320/29450/24.

У зв`язку з цим Позивач у квітні 2026 року звернулася до Відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.08.2023 та похідної грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки з урахуванням відновлених розмірів окладів. Однак листом від 04.05.2026 № 182/4234 Відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви. Позивач вважає таку бездіяльність і відмову Відповідача протиправними, такими, що суперечать вимогам статей 9, 43 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та Постанові КМУ № 704, у зв`язку з чим звернулася за захистом своїх порушених прав до суду.

Ухвалою від 15 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) на підставі статей 12, 257, 262 КАС України.

27 травня 2026 року від представника Відповідача надійшов розлогий відзив на позовну заяву, у якому Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Відповідач заявляє про пропуск Позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), мотивуючи тим, що Позивач була виключена зі списків особового складу у вересні 2023 року, а з даним позовом звернулася лише 13 травня 2026 року (майже через три роки), що, на його думку, свідчить про пасивну поведінку та пропуск строку без поважних причин.

По суті спірних правовідносин Відповідач наголошує, що скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови КМУ № 103 не відновило автоматично попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, а положення Указу Президента України № 503/97 та Правила № 870 не передбачають самостійного поновлення судами норм підзаконних актів. Відповідач підкреслює, що розрахунок і виплата грошового забезпечення здійснювалися суворо в межах затвердженого кошторису та асигнувань Міністерства оборони України виходячи з розміру 1762,00 грн, що узгоджується із засадами Бюджетного кодексу України та принципом збалансованості бюджету. Щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2020 2023 роки Відповідач зазначає, що вказані виплати були проведені в повному обсязі на підставі виданих наказів виходячи із фактично нарахованого грошового забезпечення, а підстави для їх перерахунку відсутні. З огляду на наведене, Відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду або відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

11 червня 2026 року від представника Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Ухвалою суду від 28 липня 2026 року в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.

29 липня 2026 року ухвалою суду витребувано у Національного університету оборони України докази ознайомлення Позивача з нарахованими та виплаченими коштами при виключенні зі списків особового складу, зокрема копію грошового атестату або картки особового рахунку з підписом про отримання. На виконання вимог ухвали, 04 серпня 2026 року Відповідач надав клопотання про долучення доказів, подавши копію картки особового рахунку військовослужбовця за 2020-2023 роки із підписом ОСОБА_1 про отримання грошового атестату.

Ухвалою суду від 12 серпня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, наведені у первинній заяві Позивача, та залишено позовну заяву без руху в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, надавши Позивачу десятиденний строк для подання заяви про поновлення строку із наведенням інших поважних причин та наданням відповідних доказів. У встановлений строк Позивач вимоги ухвали суду не виконала, у зв`язку з чим ухвалою суду від 31 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Таким чином, предметом судового розгляду та оцінки по суті у справі є позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно, а саме:

- визнання протиправною бездіяльності Національного університету оборони України щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 роки), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704, та зобов`язання здійснити такий перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправною бездіяльності Національного університету оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 роки), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704, та зобов`язання здійснити її перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у Збройних Силах України у складі Національного університету оборони України в період з 28 серпня 2017 року по 08 вересня 2023 року.

Наказом начальника Національного університету оборони України від 08 вересня 2023 року № 201 підполковника ОСОБА_1 з 08 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу Національного університету оборони України, з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до іншого вищого військового навчального закладу (м. Львів).

У період проходження військової служби з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року Відповідач здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу за встановленим тарифним розрядом, окладу за військовим званням «підполковник», щомісячних додаткових видів забезпечення, премії, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки) із застосуванням сталого розрахункового показника - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн.

У квітні 2026 року представник Позивача адвокат Ревер С.В. звернувся до Національного університету оборони України із письмовою заявою, у якій, посилаючись на набрання 30 січня 2020 року законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 про скасування пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови КМУ № 704, а також провести перерахунок виплаченої грошової допомоги на оздоровлення.

Листом від 04 травня 2026 року № 182/4234 Національний університет оборони України відмовив у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення і допомоги на оздоровлення за зазначений період, посилаючись на відсутність правових підстав для такого перерахунку та проведення виплат виключно у межах затвердженого кошторису і наданих асигнувань.

Незгода Позивача із застосованим Відповідачем розміром розрахункової величини (1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року) при визначенні базових окладів та нарахуванні грошового забезпечення і допомоги на оздоровлення у період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року стала підставою для розгляду цих вимог судом по суті.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Право на своєчасне та повне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законодавчим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, гарантує військовослужбовцям єдину систему правових і соціальних гарантій та встановлює структуру грошового забезпечення, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

Приписами частини першої статті 9 Закону №2011-XII закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання норм спеціального закону Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Пунктом 1 Постанови № 704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (додаток 14) та розміри надбавки за вислугу років (додаток 16).

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату її прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103) було змінено пункт 4 Постанови № 704 та викладено його у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто Урядом запроваджено фіксовану розрахункову величину, обмежену рівнем прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн).

Утім, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили в день її прийняття, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Таким чином, з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність, внаслідок чого відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка передбачала розрахунок окладів із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

При цьому суд наголошує на необхідності застосування положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 1774-VІІІ), відповідно до якого після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Вирішуючи колізію між нормами права різної юридичної сили, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ за своєю юридичною силою є актом вищої сили порівняно з положеннями підзаконного акта пункту 4 Постанови № 704 (в частині посилання на обрахунок у розмірі не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати) та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до неї.

Це означає, що єдиною законною та обов`язковою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців з 29 січня 2020 року є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальна заробітна плата чи її частка.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та розміри виплат у сферах доходів населення.

Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні календарні роки затверджено такі розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня:

у 2020 році 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);

у 2021 році 2270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);

у 2022 році 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 19 листопада 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»).

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у зразкових справах та постановах (зокрема від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, від 06 лютого 2024 року у справі № 160/2270/22) сформували висновок, відповідно до якого:

скасування пункту 6 Постанови № 103 відновило дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704;

з 29 січня 2020 року підлягає застосуванню розрахункова величина посадових окладів, що визначається множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня поточного року (а не на 01.01.2018) на відповідний тарифний коефіцієнт;

положення Законів про Державний бюджет України на відповідні роки мають вищу юридичну силу над будь-якими відомчими інструкціями чи застарілими редакціями підзаконних актів.

Суд відхиляє твердження Відповідача про те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не створило обов`язку для перерахунку грошового забезпечення. Відповідно до Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою КМУ від 06.09.2005 № 870, та Порядку державної реєстрації нормативно-правових актів Мін`юсту від 12.04.2005 № 34/5 примітки до додатків 1 та 14 Постанови № 704 носять виключно роз`яснювальний (інформаційний) характер і не містять самостійних норм права. Вони не можуть встановлювати іншого правового регулювання, ніж те, що прямо закріплене в основному нормативному положенні пункті 4 Постанови № 704.

Таким чином, у період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно Національний університет оборони України був зобов`язаний здійснювати обчислення посадового окладу за займаною посадою та окладу за військовим званням підполковника ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року (2102,00 грн), 01 січня 2021 року (2270,00 грн) та 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на встановлені Постановою № 704 тарифні коефіцієнти.

Застосування Відповідачем застарілого фіксованого показника 1762,00 грн у період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року призвело до протиправного зменшення базових окладів, що, у свою чергу, спричинило пропорційне заниження розміру щомісячних додаткових видів забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії), обчислених у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням.

Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктами 1 та 2 розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197), визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Таким чином, грошова допомога на оздоровлення за своєю правовою суттю є обов`язковою та гарантованою державою виплатою, розмір якої перебуває у прямій розрахунковій залежності від розміру місячного грошового забезпечення, базовими величинами якого є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Оскільки розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підполковника ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року підлягають перерахунку шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного календарного року, то й розмір фактично нарахованої та виплаченої їй у 2020, 2021 та 2022 роках грошової допомоги на оздоровлення підлягає обов`язковому перерахунку та доплаті як невід`ємна складова грошового забезпечення та похідна позовна вимога.

За таких обставин бездіяльність Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення (зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів забезпечення, премії) та грошової допомоги на оздоровлення за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року виходячи з належної розрахункової величини є протиправною, а порушене майнове право Позивача підлягає ефективному судовому захисту шляхом зобов`язання Відповідача здійснити відповідний перерахунок та доплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на отримання гарантованих державою виплат та належного грошового забезпечення охоплюється сферою захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує непорушність права мирного володіння своїм майном.

У рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які виплати здійснювати своїм працівникам чи військовослужбовцям з державного бюджету. Проте, якщо чинне законодавче положення прямо передбачає виплату певних сум і дотримано всіх передбачених законом умов, органи державної влади не можуть довільно відмовляти у цих виплатах або штучно їх обмежувати, допоки відповідні законодавчі норми є чинними. Наявність прямої законодавчої гарантії породжує в особи законне та обґрунтоване право на отримання належного доходу «легітимне очікування» («legitimate expectation»).

Крім того, відповідно до принципу «належного урядування» («good governance»), викладеного в рішеннях ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), «Москаль проти Польщі» (заява № 10373/05) та «Пінкова та Пінц проти Чеської Республіки» (заява № 36548/97), державні органи зобов`язані діяти своєчасно, послідовно та у найбільш коректний спосіб. Будь-які неточності, колізії норм підзаконних актів або дефіцит бюджетного фінансування не можуть виправдовувати порушення гарантованих законом прав особи, а ризик правотворчої помилки чи невідповідності актів Уряду законам вищої юридичної сили не повинен покладатися на громадянина.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За приписами частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суб`єкт владних повноважень не навів суду належних, допустимих і переконливих доказів правомірності застосування фіксованої величини 1762,00 грн при нарахуванні грошового забезпечення Позивачу у спірний період.

Натомість доводи Позивача у межах не залишених без розгляду вимог (за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року) знайшли своє повне, беззаперечне та документальне підтвердження.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність вичерпних правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справах про стягнення належних сум грошового забезпечення (заробітної плати).

Оскільки доказів понесення інших витрат, пов`язаних із розглядом справи (зокрема документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу), сторонами до матеріалів справи не надано, судові витрати розподілу та стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 12, 72, 77, 122, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 і 2022 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року згідно із законами України «Про Державний бюджет України» на 2020, 2021 та 2022 роки.

3. Зобов`язати Національний університет оборони України (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський (просп. Повітряних Сил), буд. 28; код ЄДРПОУ: 07834530) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) сум грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премію) за період з 30 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року: станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), станом на 01.01.2021 (2270,00 грн) та станом на 01.01.2022 (2481,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний