Рішення № 139377575, 01.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року справа №320/29992/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби Безпеки України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 09.02.2021р. по 23.08.2023 року

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає. що при звільненні відповідачем у повному розмірі не нараховано індексацію грошового забезпечення. Усі належні виплати здійснені тільки 23.08.2023 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №640/10816/22.

Водночас відповідач при здійсненні такої несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення не нарахував та не сплатив позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки з 09.02.2021 року по 23.08.2023 року.

На думку позивача така позиція Служби Безпеки України є протиправною та порушує його право на своєчасне отримання належного грошового забезпечення, що стало підставою його звернення до суду.

Ухвалою суду від 16.09.2024 року провадження у справі відкрите, вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем до суду направлено відзив, зареєстрований канцелярією суду 28.10.2024 року із використанням підсистеми "Електронний Суд", у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку із непоширенням норм законодавства про працю на осіб, що проходять військову службу в органах Служби Безпеки України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено такі обставини.

Позивач проходив військову службу у структурі Служби безпеки України та був звільнений у запас.

При звільненні із позивачем не проведено належного розрахунку в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 09.02.2021 року у зв`язку із чим позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва направлено позовну заяву, розглянуту в межах справи №640/10816/22 Київським окружним адміністративним судом.

На виконання рішення 25.10.2022 року вищеозначеній справі відповідачем 23.08.2023 року нараховано індексацію без врахування середнього заробтку та компенсації втрати частини доходів за затримку здійснення розрахунку. Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки пд час реалізації наданих законом владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їx сімей» (далі Закон №2011-ХIІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-XІІ соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, старості, а також у інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення у обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалост інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону №2232-Х порядок проходження військово служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. За правилами частини першої статті 20 Закону України «Про Службу безпеки України», умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають військову присягу на вірність народу України.

Указом Президента України від 27.12.2007 року №1262/2007 затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі Положення №1262/2007), яке відповідно до пункту 1 розділу І визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, рядового, сержантського і старшинського складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби у воєнний час.

Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, належних до сплати звільненому, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас такі питання врегульовані КЗпП України, a саме статтями 116 та 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-pп2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме у день звільнення, або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідача про те, шо норми статей 116, 117 КЗпП України не можуть поширюватись на військовослужбовцв та на правовідносини щодо проходження ними військової служби.

За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цй стати відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визнане орган, який виносить рішення по суті спору.

Позиція із цього питання зокрема викладена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року в адміністративній справі №380/3007/20 та від 06.12.2024 року в адміністративній справі №440/6856/22.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або у разі вирішення цього спору повністю на користь працівника.

Водночас невиконання роботодавцем у добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові у вищеозначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також враховує шо в постанові від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, надалі вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Оскільки заявлений період виплати середнього грошового забезпечення включає 19.07.2022 року, його варто умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-IX і після цього.

Період із 09.02.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІX тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, виплату якої прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки такої виплати може застосовуватися принцип співмірності, а суд, відповідно може зменшити таку виплату. Період же із 19 липня 2022 року по 23 серпня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, що передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд враховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Така ж позиція підтримана Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду і в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 (пункт 73), в якій Суд відзначив, що у категорії справ з подібним предметом спору «належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

Згідно з пунктами 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із наявної у матеріалах справи довідки Фінансово-економічного управління Служби Безпеки України №21/2-2621 від 09.10.2024 року, де зазначено розмір грошового забезпечення позивача за грудень 2020 року січень 2021 року (по 17 875,81 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять гривень та 81 коп)), згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 576,64 грн. (п`ятсот сімдесят шість гривень та шістдесят чотири копійки) (17875,81 грн. х 2 = 35 751,62 грн. /62 календарні дні = 576,639... грн., що скорочується до сотих).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2021 року по 18.07.2022 року набрання чинності Законом № 2352-1X), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-1X, становить 524 календарні дні.

Однак, суд в частині застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 року розраховує таку відповідно до формули, виведеної Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розміру відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із викладеного у довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 09.10.2024 року №21/2-2662, станом на день звільнення позивача мали бути проведені такі розрахунки:

- Одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 243 769,50 грн.;

- Грошова компенсація вартості неотриманого речового майна у розмірі 43 930,20 грн.;

- Грошова компенсація за 45 невикористаних днів щорічної основної відпустки у розмірі 31 233,85 грн.;

- Грошова компенсація за невикористані 84 дні додаткової відпустки у розмірі 49 397,60 грн.;

- Індексація грошових доходів позивача, нарахована на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №640/10816/22 у розмірі 83 625,83 грн..

Таким чином, у відсотковому відношенні невиплачений при звільненні розмір грошового забезпечення складає 18,5% (83 625.83 / (243 769,5 + 43 930,2 + 31 233,85 + 49 397.60 + 83 625,83) = 0,1850 x 100 = 18,5%).

Сума середнього заробітку із дня, наступного за днем звільнення по 18.07.2022 року становить 302 159,36 грн. (576,64 грн. х 524 календарні дні = 302 159,36 грн.).

Отже, пропорційний до відсоткового розміру несвоєчасно сплаченої частки грошового забезпечення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2021 року по 18.07.2022 року становить 55 899,48 грн. (302 159,36 х 18,5% = 55 899,4816 грн., що скорочується до сотих).

Щодо визначення суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 по дату остаточного розрахунку.

Період затримки виплати грошового забезпечення після набрання чинності Закону №2352-ІХ (19.07.2022 року) обмежується шістьма місяцями з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року і становить 185 календарних днів.

Із врахуванням раніше визначеного розміру середньодобового грошового забезпечення позивача, розмір середнього грошового забезпечення позивача за період із 19.07.2022 року становить 106 678,40 грн. (576,64 грн. х 185 календарних днів).

Враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 162 577,88 грн. (сто шістдесят дві тисячі п`ятсот сімдесят сім гривень та 88 коп.) (55 899,48 грн. + 106 678,40 грн.).

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Так, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й суму індексації грошових доходів громадян.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як свідчать матеріали справи, остаточна виплата позивачу відбулася 23.08.2023 року, тому суд встановлює наявними підстави вважати, що права позивача у зв`язку із невиплатою відповідних сум при звільненні є порушеними.

У ході судового розгляду вказаної категорії справ суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 19.05.2022 року у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 року у справі №200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачу належних сум при звільненні не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум та остаточний розрахунок з позивачем відбулися з вини відповідача, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні зі служби.

Отже, з огляду на вищеозначене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 року по 23.08.2023 року (день фактичної виплати) у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації, нарахованої на підставі рішення суду, є протиправними, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню.

Окрім того, суд зазначає, що питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Враховуючи, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати є обов`язком відповідача, відтак належним способом захисту є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин у їх сукупності, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 19-21, 72-77, 90, 242-246, 255, 258, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (вул. Малопідвальна, буд. 16, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 00034074) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 162 577,88 грн. (сто шістдесят дві тисячі п`ятсот сімдесят сім гривень та 88 коп.).

4. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

5. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невсвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день розрахунку, 23.08.2023 року.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.