Рішення № 139377285, 01.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 вересня 2026 року Справа № 280/9151/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому сум компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 року та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки, виходячи із розрахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, без урахування відрахувань податків та зборів;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли він набув право на виплату по день фактичної виплати;

- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

В обґрунтуванні позовних вимог, позивач зазначив наступне, що у період з 31 грудня 2017 року по 15 вересня 2025 проходить військову службу на посадах у підрозділах Збройних Сил України, які перебувають на господарському та фінансовому забезпечені у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України (надалі Відповідач). Відповідно до наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» ( за станом здоров`я) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Керуючись абзацем 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно вищевказаного наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивачу нараховано компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік 45 діб, за 2023 рік 15 діб, за 2024 рік 18 діб, за 2025 рік 15 діб, всього 93 доби. Керуючись статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, та згідно вищевказаного наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивачу нараховано компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки 154 доби. Однак, виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 - 2025 року та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки Позивачу виплачено не в повному обсязі, виходячи з наступного 14.03.2025 рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/29450/24, з яким погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, задоволено позов до Кабінету Міністрів України і визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо запровадження розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням на рівні 1762,00 гривень. Рішення набрало законної сили 18.06.2025 року. Позивач не згоден із зазначеним розрахунком, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 21.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне: … Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Так, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2011. Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховуючи характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. На виконання вищезазначеної норми 30 серпня 2017 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704. … Позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 2025 роки із застосуванням розрахункових показників грошового забезпечення, визначених на підставі прожиткового мінімуму станом на 01.01.2025, є юридично неспроможними та такими, що прямо суперечать принципу дії нормативно-правових актів у часі. У період 2015 2025 років правовідносини щодо проходження військової служби та визначення грошового забезпечення військовослужбовців регулювались нормативно-правовими актами, чинними на той час, які не передбачали застосування тарифної сітки, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, оскільки остання набула чинності лише з 01.03.2018. Відтак, у 2012 2017 роках відсутні будь-які правові підстави для застосування механізму визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями через множення на прожитковий мінімум, встановлений законом на 01 січня відповідного року, оскільки такий механізм був запроваджений лише Постановою №704. З 01.03.2018 порядок визначення грошового забезпечення військовослужбовців був змінений Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 у взаємозв`язку з Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, якою пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 та фіксовану розрахункову величину 1762 грн. Таким чином, навіть після 01.03.2018 у Відповідача були відсутні правові підстави для застосування інших розрахункових величин, ніж прямо встановлені Постановою №103 та Постановою №704 у відповідній редакції. … Отже, вимоги Позивача щодо перерахунку грошової компенсації за 2022 2025 роки із застосуванням розрахункових показників, які не діяли у відповідний період, не ґрунтуються на нормах матеріального права, є юридично необґрунтованими та підлягають відхиленню в повному обсязі. … Окремо щодо періоду з 01.03.2018 по 29.01.2020 та правового регулювання порядку визначення розміру посадових окладів і окладів за військовими званнями слід зазначити наступне. Постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 набрала чинності з 01.03.2018 та застосовувалась з урахуванням змін, внесених Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018. Відповідно до пункту 6 Постанови №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, що фактично закріпило застосування фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн. Додатково слід враховувати положення пункту 8 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік, яким встановлено, що для визначення розмірів окремих видів грошового забезпечення та соціальних виплат застосовується прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2018 року, що виключає можливість його автоматичного оновлення упродовж бюджетного року. Також відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України Про Державний бюджет України прожитковий мінімум застосовується як розрахункова величина у випадках та розмірах, прямо визначених спеціальними нормативно-правовими актами, а не як універсальний індекс автоматичного перерахунку. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 Постанови №103, не змінює автоматично порядок визначення грошового забезпечення, оскільки відповідні зміни до пункту 4 Постанови №704 у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України не вносилися. Таким чином, у спірний період Відповідач був зобов`язаний застосовувати чинне нормативне регулювання, яке передбачало використання фіксованої розрахункової величини 1762 грн, а підстави для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на інші календарні роки, відсутні. … Зазначеною постановою затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. Так, пунктом 4 Постанови № 704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Однак, дана норма у своїй первинній редакції застосованою не була та діяла до 24 лютого 2018 р., оскільки п. 6 Постанови КМУ Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 р. № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: п. 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) п. 4 зазначеної Постанови викладений у редакції згідно з п. 6 Постанови № 103, а саме: п. 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Проте, з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, про що зазначено вище) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ від 21 лютого 2018 р. № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Однак, в пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 відповідні зміни внесені не були до 12 травня 2023 року (які набули чинності 20.05.2023). Станом на сьогоднішній день постанова КМУ № 704 чинна в редакції постанови КМУ № 481 від 12.05.2023, якою в свою чергу було внесено зміни в пункт 4 постанови КМУ №704 (зміни, внесені постановою від 27 лютого 2024 року № 210, не торкнулися пункту 4 постанови КМУ №704), відповідно до якого розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 , у зв`язку з чим нарахування Позивачу грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2020-2023 роки на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум, буде суперечити Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та Постанові Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. … Отже, враховуючи те, що до пункту 4 Постанови № 704 не були внесені відповідні змін у спірний період, то у Відповідача не було підстав для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704. В свою чергу, відповідно до п. 4 Постанови №704 в редакціях до 20.05.2023 року встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14., чим і керувалося командування військової частини під час встановлення окладу за військове звання та посадового окладу Позивачу. Згідно абзацу 6 пункту 7 розділу I Порядку у разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку, а відтак в діях Відповідача відсутня протиправність. Окремою самостійною та беззаперечною підставою необґрунтованості заявлених Позивачем вимог є положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі - постанова № 481) , яка набрала чинності 20.05.2023. Зазначеною нормою встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення фіксованого розміру 1762 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції постанови № 481 підтверджує незмінність порядку обчислення грошового забезпечення із застосуванням показника прожиткового мінімуму в арифметичному значенні 1762,00 грн. Отже, з 20.05.2023 застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн., а не прожитковий мінімум, яка визначена у пункті 4 Постанови КМУ № 704 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481), а спірним може бути лише період з 29.01.2020 по 19.05.2023. … Окремо Відповідач наголошує, що ключовою та системною помилкою Позивача у даному спорі є спроба застосування розрахункових показників, встановлених станом на 01.01.2025 року, до всього спірного періоду проходження служби та виникнення відповідних правовідносин (2015 2025 роки). Такий підхід є юридично неспроможним та прямо суперечить базовим конституційним принципам правового регулювання. Відповідно до статті 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення або скасування відповідальності особи. Отже, жоден розрахунковий показник, встановлений у 2025 році, не може бути застосований до правовідносин, що виникли та були реалізовані у попередні періоди (2015-2018, 2018-2020, 2020-2023, 2023-2025 роки). Грошове забезпечення військовослужбовців та похідні від нього виплати, зокрема компенсація за невикористані дні відпустки, визначаються виключно за правилами та розрахунковими величинами, чинними у відповідний період служби, що узгоджується з принципом правової визначеності та стабільності бюджетних правовідносин. У різні періоди спірних правовідносин діяли різні моделі правового регулювання грошового забезпечення: до 01.03.2018 - попереднє нормативне регулювання грошового забезпечення; з 01.03.2018 - Постанова КМУ №704 у взаємозв`язку з Постановою КМУ №103, яка закріпила фіксовану розрахункову величину 1762 грн; з 29.01.2020 - наслідки скасування пункту 6 Постанови №103 у справі №826/6453/18, без автоматичної зміни механізму Постанови №704; з 20.05.2023 - Постанова КМУ №481, яка знову закріпила фіксовану розрахункову базу 1762 грн. Таким чином, у кожному із зазначених періодів діяло різне нормативне регулювання, яке не може бути замінене єдиною розрахунковою базою, визначеною станом на 2025 рік. Спроба Позивача уніфікувати всі періоди через застосування одного показника 2025 року фактично означає ігнорування дії нормативно-правових актів у часі, що суперечить статтям 19, 58 та 117 Конституції України, а також принципу законності у діяльності суб`єктів владних повноважень. Крім того, Відповідач не наділений дискреційними повноваженнями змінювати, переоцінювати або перераховувати грошове забезпечення поза межами чинного нормативного регулювання у відповідний період. Отже, вимога про застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2025 року до всього спірного періоду є правово неможливою, суперечить імперативним нормам права та підлягає відхиленню як така, що не ґрунтується на чинному законодавстві. … Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки. Оскільки виплати спірних сум позивачеві не здійснено, а тому відсутні підстави для зобов`язання нарахування такої компенсації, оскільки. … Таким чином, позовні вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не підлягають задоволенню. Відтак, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення Позивача, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 є безпідставними, то є очевидним, що позовні вимоги щодо перерахунку Позивачу зазначених одноразових додаткових видів грошового забезпечення є також такими, що не підлягають задоволенню, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. … Тож основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. ….

Відповідач проти позовної заяви заперечував.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 31 грудня 2017 року по 15 вересня 2025 року проходив військову службу на посадах у підрозділах Збройних Сил України, які перебувають на господарському та фінансовому забезпечені у відповідача.

Відповідно до наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» ( за станом здоров`я) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Керуючись абзацем 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно вищевказаного наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивачу нараховано компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік 45 діб, за 2023 рік 15 діб, за 2024 рік 18 діб, за 2025 рік 15 діб, всього 93 доби. Керуючись статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, та згідно вищевказаного наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України від 15 вересня 2025 року №198 Позивачу нараховано компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки 154 доби. Однак, виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 року та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки Позивачу виплачено не в повному обсязі, мала бути нарахована виходячи із розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року (3028 грн).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд, зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова №103).

Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою №481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі №340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Приписи пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Питання застосування положень пункту 4 постанови №704 неодноразово було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в його постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 22.11.2024 у справі №380/9113/23 сформовано правовий висновок про те, що положення пункту 4 постанови №704 в питанні визначення посадового окладу та окладу за військове звання підлягає застосуванню в частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили, зокрема, законам про Державний бюджет України, у зв`язку з чим для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений відповідним законом про Державний бюджет України на 1 січня відповідного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічний підхід до тлумачення положень пункту 4 постанови №704, в редакції постанови №481, був застосований судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи №520/5814/24, яка у своїй постанові від 17.02.2026 вкотре наголосила, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, у зв`язку з чим під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Також подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі №160/33292/24, від 24 березня 2026 року у справі №280/4199/25, від 25 березня 2026 року у справі №600/3655/24-а, від 06 квітня 2026 року у справі №520/16223/25 та інших.

Враховуючи все вищевикладене, суд висновує, що при звільненні позивачу, повинна була нарахована та виплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи із розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року.

В зв`язку з чим позовні вимоги, в цій частині, є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги у разі звільнення).

Відповідно до статті 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством;

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

сума відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Аналізуючи норми та положення статті 2 Закону № 2050-III, є безсумнівним те, що виключно до вищезазначеного вичерпного переліку доходів (у випадку порушення встановлених строків їх виплати) здійснюється зазначена компенсація.

Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159), компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та наявність виду цих доходів у зазначеному вище переліку, які не мають разового характеру.

Поряд з цим, згідно з пунктом 2 розділу І Порядку, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Крім того, згідно з абзацом другим підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби які звільняються з військової служби за станом здоров`я.

Тобто, зазначена одноразова грошова допомога має разовий, а не постійний характер, оскільки виплачується виключно у зв`язку зі звільненням з військової служби, а відтак, не підпадає під дію Закону №2050-III та Порядку №159.

Отже, позовна вимога щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач, в силу вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

В позовній заяві також зазначено про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Питання, пов`язані із визначенням розміру витрат на правничу допомогу, унормовані статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 вказала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем (представником позивача) до позову не додано жодних документальних доказів підтвердження витрат на правову допомогу, а також жодного розрахунку таких витрат.

В зв`язку з чим у стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Марцих Ярослава Олександровича (пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр. Повітряних Сил, м. Київ, 03168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому сум компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 року та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки, виходячи із розрахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, без урахування відрахувань податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01.09.2026.

Суддя Р.В. Сацький