Рішення № 139377005, 01.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/26633/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відповідач) від 23 червня 2026 року ВП №81043635 про закінчення виконавчого провадження.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки прийнята за відсутності фактичного виконання рішення суду. Вказує, що пункт 11 частини 1 статті 39 у взаємозв`язку з частиною 3 статті 63 Закону «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1404-VIII) регулює випадок, коли рішення об`єктивно не може бути виконано без особистої участі боржника. Однак судове рішення у цій справі передбачає конкретний майновий результат виплату індексації грошового забезпечення. У цій справі матеріали ВП не підтверджують належного нарахування та фактичної виплати. Тому припинення виконавчого механізму саме через невиконання боржником рішення суперечить меті виконавчого провадження. Штрафи за статтями 63, 75 Закону України № 1404-VIII і повідомлення про можливе кримінальне правопорушення є заходами юридичної відповідальності. Вони не погашають грошового обов`язку боржника, не доводять виплату коштів і не замінюють результат, визначений виконавчим документом. Окрім того, постанова одночасно виходить із невиконання рішення, як підстави застосування пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII, і вказує нульовий залишок нестягненої суми. Якщо б рішення було фактично виконано в повному обсязі, належною підставою закінчення був би пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII, а не пункт 11.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова (далі Інститут).

28 серпня 2026 року відповідач надав відзив на позов, у якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що в рамках виконавчого провадження №81043635 з метою виконання рішення суду дотримано вимог чинного законодавства та вчинено всі необхідні виконавчі дії відповідно до механізму зазначеного у статті 63 Закону України № 1404-VIII, а також вживалися всі заходи примусового впливу на боржника, що передбачено Законом України № 1404-VIII.

01 вересня 2026 року до суду надійшли пояснення, в яких Інститут просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Указує, що вживав залежних від нього організаційних і фінансово-бухгалтерських заходів для виконання судового рішення. Сам по собі факт винесення державним виконавцем постанов про накладення штрафу не свідчить про відсутність дій з боку боржника та не є безумовним доказом неправомірності подальшої постанови про закінчення виконавчого провадження.

Також 01 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позову. Зауважує, що у відзиві відповідач наводить обставини виконання іншого виконавчого провадження. Також наголошує, що відповідач не надав пояснень прийняття оскарженої постанови до спливу строку, визначеного у постанові про накладення штрафу від 22 червня 2026 року для виконання рішення суду. Покликаючись на позицію Верховного Суду, зазначає, що рішення, яке містить зобов`язання здійснити перерахунок та виплату особі коштів, виключає його належність до рішень немайнового характеру. Натомість частина 3 статті 63 Закону України № 1404-VIII дає підставу для закінчення виконавчого провадження лише щодо рішення немайнового характеру, яке неможливо примусово виконати без участі боржника.

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що рішенням у справі №240/14579/25 зобов`язувало Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за визначений судом період із застосуванням відповідного базового місяця.

29 квітня 2026 року суд видав виконавчий лист у справі № 240/14579/25.

20 травня 2026 року старший державний виконавець винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81043635. Боржнику було встановлено десять робочих днів для виконання рішення суду.

04 червня 2026 року старший державний виконавець винесла постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн.

22 червня 2026 року державний виконавець винесла повторну постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі 10 200 грн.

23 червня 2026 року державний виконавець винесла постанову про закінчення ВП № 81043635 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 та частини 3 статті 63 Закону України № 1404-VIII.

Начальником відділу ДВС направлено до органу досудового розслідування повідомлення № 54708 від 23 червня 2026 року про можливе кримінальне правопорушення у зв`язку з невиконанням виконавчого листа.

Листом ГУНП у Житомирській області від 23 липня 2026 року повідомлено, що відомості зареєстровано в інформаційній системі за СЕД № 59386-2026 від 29 червня 2026 року, однак достатніх підстав вбачати ознаки кримінального правопорушення не встановлено, у зв`язку з чим перевірку завершено.

Уважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З огляду на фактичне ознайомлення з постановою 29 липня 2026 року та не направлення постанови за правильною адресою позивача, суд уважає дотриманим позивачем строк звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник Інституту проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на надходження клопотання представників позивача та третьої особи, а також не явку відповідача у судове засіданні, 01 вересня 2026 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України № 1404-VIII.

У частині 1 статті 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню в разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 63 цього Закону.

За змістом частини 3 статті 63 Закону України № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми права, повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень.

Матеріали справи не містять доказів щодо вжиття державним виконавцем усіх необхідних заходів, передбачених Законом України № 1404-VIII, до примусового виконання рішення, хоча повторне невиконання боржником рішення, яке може бути виконане без його участі, зобов`язує вжити зазначених заходів поряд із повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

При цьому, пункт 11 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VІІІ у взаємозв`язку з частиною 2 статті 63 цього Закону регулює випадок, коли рішення об`єктивно не може бути виконано без особистої участі боржника. Однак судове рішення справі №240/14579/25 передбачає конкретний майновий результат виплату індексації грошового забезпечення.

У постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 580/4398/22 Верховний Суд зазначив, що рішення про перерахунок і виплату коштів не є рішенням суто немайнового характеру. Нарахування без фактичної виплати не становить повного виконання, а закінчення провадження за пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII за таких обставин є передчасним. У цій справі матеріали виконавчого провадження не містять доказів, які б підтверджували нарахування та фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Тому припинення виконавчого механізму саме через невиконання боржником рішення суперечить меті виконавчого провадження.

Також суд зауважує, що частина 3 статті 63 Закону України № 1404-VIII передбачає можливість винесення постанови про закінчення виконавчого провадження тільки якщо за наслідками перевірки виконання рішення боржником встановлено його невиконання. При цьому така перевірка має бути проведена наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною 2 статті 63 Закону України № 1404-VIII.

Як установлено судом з матеріалів виконавчого провадження така перевірка мала бути проведена 07 липня 2026 року, тобто через 10 робочих днів після винесення 22 червня 2026 року постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі.

Наведене, на переконання суду, свідчить про передчасність прийняття оскаржуваної постанови.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу на те, що в ході судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, натомість доводи позивача є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та касувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 червня 2026 року ВП №81043635 про закінчення виконавчого провадження.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

01.09.26