Рішення № 139376885, 27.08.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/3404/26

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Луценко Д.В.,

за участю: представника позивача - Крижанівського В.П.,

представника третьої особи - Чумака В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування пункту, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань виплати одноразової/ грошової допомоги № 32/д від 18.04.2025 року, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 "Про призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" як членам сім`ї в результаті смерті ОСОБА_4 військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 що сталася під час проходження військової служби.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі передбаченому абз. 2 пункту 5 (абз. 2 п. 11-зміни від 18 червня 2024 р. № 714) Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 "Про призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" відповідно до її частки, як члену сім`ї в результаті смерті ОСОБА_4 військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 що сталася під час проходження військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що новою редакцією статті 16-1 Закону №2011-XII, уточнено перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та, зокрема, визначено, що право на виплату мають діти військовослужбовця без прив`язки до повноліття.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на ОСОБА_1 є повнолітньою особою, що підтверджується її датою народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), і не надала жодних доказів перебування на утриманні загиблого батька. В матеріалах справи відсутнє як рішення Пенсійного фонду України про призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника, так і документи, що підтверджують наявність у неї права на призначення такої пенсії відповідно до вимог статей 30, 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно, статус утриманця, передбачений для отримання одноразової грошової допомоги, не підтверджений. Таким чином, позивачка не належить до кола осіб, визначених законом, які мають право на допомогу. У зв`язку з цим Комісія МОУ повернула документи на доопрацювання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 подав пояснення щодо позову в яких просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 29.06.2026 призначено адміністративну справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача не з"явився, просив справу розглядати без його участі.

Треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилися, повідомлені про розгляд справи належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Андрушківською селищною радою Попільнянського району Житомирської області 04.02.1987.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Радомишльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 06.04.2023 складено відповідний актовий запис № 184. Місце смерті: Україна, Житомирська область, Житомирський район, м. Радомишль.

У квітні 2023 року позивачем отримано сповіщення сім`ї № 56 від 06.04.2023 про те, що її батько механік експлуатаційного відділу в/ч НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_4 , 1964 року народження помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час проходження дійсної військової служби на території в/ч НОМЕР_1 , у робочий час. Причина смерті: геморагічний панкреонекроз.

З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 позивач звернулися до відповідача із заявою, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 32/д від 18.04.2025, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги відповідно у зв`язку з тим, що в редакції статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон), чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім"ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до наданих документів заявники не відносяться до визначеного Законом кола осіб (батьків, одного з подружжя або неповнолітньої дитини померлого). Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітні дочка та син померлого військовослужбовця непрацездатними (особами з інвалідністю) і чи перебували на його утриманні.

Без надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що повнолітні дочка та син перебували на утриманні померлого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за померлого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), неможливо встановити право заявників на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16-1 Закону, у зв"язку з чим документи ОСОБА_1 повернути на доопрацювання.

Вважаючи протиправним пункт 3 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про повернення на доопрацювання документів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закону № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до вимог підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно статті 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діяла на день загибелі військовослужбовця) визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (пункт 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII).

На виконання Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 975 (у редакції, чинній на день загибелі військовослужбовця), одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть); у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з пунктом 10 Порядку № 975, члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім`ї, з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними в ній матеріалами.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.

Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати пункт 3 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань виплати одноразової/ грошової допомоги № 32/д від 18.04.2025 року, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 "Про призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" як членам сім`ї в результаті смерті ОСОБА_4 військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , що сталася під час проходження військової служби.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 32/д від 18.04.2025, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги відповідно у зв`язку з тим, що в редакції статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон), чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім"ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до наданих документів заявники не відносяться до визначеного Законом кола осіб (батьків, одного з подружжя або неповнолітньої дитини померлого). Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітні дочка та син померлого військовослужбовця непрацездатними (особами з інвалідністю) і чи перебували на його утриманні.

Без надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що повнолітні дочка та син перебували на утриманні померлого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за померлого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), неможливо встановити право заявників на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16-1 Закону, у зв"язку з чим документи ОСОБА_1 повернути на доопрацювання.

Тобто, спірним рішенням не відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а направлено документи на доопрацювання з посилання на те, що позивач на момент смерті батька була повнолітньою та нею не надано доказів перебування на утриманні померлого.

Вирішуючи питання правомірності спірного рішення, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що коло осіб, які мають право на одержання такої допомоги, визначено статтею 16-1 Закону №2011-XII.

Пунктом 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з дати загибелі (смерті) військовослужбовця, що зазначена у свідоцтві про смерть, яке може бути реалізоване колом осіб, які мають право на одержання такої допомоги, визначеного статтею 16-1 Закону №2011-XII, впродовж трьох років з дня виникнення у них такого права.

Станом на дату смерті військовослужбовця ОСОБА_5 (31.03.2023), пункт 1 статті 16-1 Закону № 2011-XII визначав, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття.

На підставі статті 199 Сімейного кодексу України виникає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, а саме: якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_5 його донька - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 була повнолітньою.

Водночас, в контексті спірних відносин суд враховує, що Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги", який прийнятий з метою дотримання принципу соціальної справедливості при призначенні одноразової грошової допомоги, та який набрав чинності 29.03.2024, статтю 16-1 викладено в редакції, яка передбачає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті, а пунктом 4 встановлено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Отже, за новою редакцією статті 16-1 Закону № 2011-XII, дітей, незалежно від умови досягнення чи не досягнення ними повноліття, включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які (члени сім`ї) мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Слід зазначити, що в теорії права дія нормативно-правових актів у часі розглядається як інтегративна категорія, що включає такі моменти тривалості та особливості реалізації акта у часі (темпоральні характеристики нормативно-правового акта), як: 1) дата набрання актом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати актом (повністю або в певній частині) чинності та, відповідно, припинення його дії; 2) чинність та дія акта; 3) способи (види) дії акта у часі.

Дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6- рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також видно, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

До того ж, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08.10.2021 у справі № 240/19318/20, від 16.11.2021 у справі № 360/1406/20, від 01.12.2022 у справі № 640/7578/20, від 07.11.2023 у справі № 520/9778/19 та від 10.01.2024 у справі №380/13615/21.

З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, в контексті спірного правового питання, що виникло у цій справі, та з огляду на характер і зміст спірних правовідносин, суд констатує, що правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй одноразову грошову допомогу і тривають до моменту прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги уповноваженим органом, а саме Комісією, з урахуванням трирічного строку протягом якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-XII та постановою № 975, можуть його реалізувати.

Лише у разі якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про призначення одноразової грошової допомоги у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб`єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

До того ж, суд наголошує на тому, що, з урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами, щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей у розумінні частини п`ятої статті 17 Конституції України, тим більше, членів сім`ї військовослужбовців смерть (загибель), яких настала під час захисту Батьківщини.

Таким чином, зважаючи на те, що на момент звернення позивача з відповідною заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги, діяла нова редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII, якою дітей, не залежно від умови досягнення ними повноліття, було включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які (члени сім`ї) мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, керуючись принципом верховенства права та справедливості, суд приходить до висновку, відповідач безпідставно повернув подані позивачем документи на доопрацювання, у зв"язку з чим рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 3 протоколу від 18.04.2025 №32/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової допомоги в частині, що стосується ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.02.2026 у справі № 240/14196/25.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Обираючи спосіб відновлення порушеного права, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю батька - ОСОБА_4 , та прийняти рішення про призначення та виплату такої грошової допомоги.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду у постанові від 13.05.2026 у справі №400/4545/24, від 28.07.2026 у справі №240/4561/25, від 28.07.2026 у справі №120/6685/25, від 05.08.2026 у справі №560/5986/25 оскільки вони є не релевантними до спірних правовідносин.

У справах 240/4651/25 №120/6685/26, №560/5986/25 спір стосувався відмови цивільній дружині у призначенні одноразової грошової допомогою у зв"язку зі смертю чоловіка.

У справі 240/4545/21, спір стосувався протиправного призначення доньці загиблого частки від загального розміру допомоги, передбаченого ст.15 Закону України №3533, у зв"язку з отримання іншими членами сім"ї допомоги, передбаченої постановою КМУ №168.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішеня та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Що стосується судових витрат.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 01.12.2025, додаток №1 до договору, в якому зазначено фіксований розмір гонорару за супровід справи в суді щодо оскарження рішення комісії Міністерства оборони України 10000 грн., платіжну інструкцію про оплату згідно договору від 01.12.2025 у сумі 10000 грн.

У постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Так, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 00/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

При цьому станом на дату ухвалення рішення, відповідачем не подано до суду жодних заперечень та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих позивачем документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат є документально підтвердженим у повному обсязі.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не обґрунтовував необхідність зменшення розміру відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, а платником подано належні докази на підтвердження розміру понесених на таку допомогу витрат, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає відшкодуванню розмір судових витрат, що складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. та судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України, (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00034022) , треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ), Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 ) ( АДРЕСА_6 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ), про визнання протиправним та скасування пункту, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 3 протоколу від 18.04.2025 №32/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової допомоги в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю батька - ОСОБА_4 , та прийняти рішення про призначення та виплату такої грошової допомоги.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 01 вересня 2026 року

27.08.26