Ухвала суду № 139376497, 01.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 вересня 2026 р.Справа №160/26735/26

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву адвоката Мельника Віталія Станіславовича про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/26735/26 за позовом адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

31.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20 серпня 2026 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 20 серпня 2026 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3 400 грн, винесену у виконавчому провадженні № 81781518.

Одночасно з поданням позовної заяви представник позивача адвокат Мельник В.С. звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

зупинення стягнення на підставі оскаржуваних постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № 81781518 від 20 серпня 2026 року (постанови про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20.08.2026, постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 3 400 грн, постанови про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 469 грн та постанови про арешт коштів боржника в межах суми стягнення 37 869 грн) до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Заява обґрунтована таким.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1852/2 від 30 березня 2026 року на позивача за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Зазначена постанова, за відомостями самого органу, набрала законної сили 09 квітня 2026 року. У тексті постанови № 1852/2 від 30.03.2026 прямо зазначено, що строк її пред`явлення до виконання спливає 09 липня 2026 року.

Листом (заявою) № 7848 від 12 серпня 2026 року ТЦК та СП звернувся до відповідача Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі з проханням прийняти вказану постанову до примусового виконання.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавчий документ надійшов до державного виконавця 19 серпня 2026 року.

20 серпня 2026 року старший державний виконавець АмурНижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Малюк І.В. на підставі зазначеної постанови винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 81781518, а також похідні від неї постанови: про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 469 грн, про стягнення виконавчого збору в сумі 3 400 грн та про арешт коштів боржника в межах суми стягнення 37 869 грн (далі разом оскаржувані постанови).

Позивач вважає оскаржувані постанови протиправними, оскільки виконавчий документ (постанова державного органу про накладення штрафу) пред`явлений до примусового виконання з пропуском встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» тримісячного строку, що зобов`язувало державного виконавця повернути документ стягувачу без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 цього Закону), а не відкривати виконавче провадження.

У цій справі наявні обидві підстави для забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-перше, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача. До вирішення справи по суті оскаржувані постанови зберігають чинність і підлягають примусовому виконанню, а це означає примусове списання коштів позивача та збереження арешту його коштів на суму 37 869 грн. Понад те, згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору у разі його несплати виноситься на самостійне виконання, а за частиною першою статті 40 цього Закону у разі закінчення виконавчого провадження арешт з коштів боржника не знімається у випадку нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження. Відтак навіть за умови подальшого визнання відкриття виконавчого провадження протиправним стягнення виконавчого збору та арешт коштів позивача можуть бути збережені, а безпідставно списані кошти позивач буде змушений повертати в межах окремих додаткових і тривалих процедур, що знецінює судовий захист та робить його неефективним.

По-друге, наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваних постанов та порушення ними прав позивача. Як зазначено вище та детально обґрунтовано в позовній заяві, виконавчий документ пред`явлено до примусового виконання поза межами тримісячного строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за наявності чого державний виконавець був зобов`язаний повернути документ стягувачу без прийняття до виконання. Це є самостійною підставою для забезпечення позову згідно з пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заявлений захід забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами у розумінні частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України. Зупинення стягнення стосується виключно оскаржуваних постанов, які є предметом спору, у межах одного виконавчого провадження № 81781518, не втручається в інші правовідносини та не покладає на відповідача додаткових обов`язків. Такий захід має тимчасовий характер: у разі відмови у задоволенні позову стягнення на підставі оскаржуваних постанов буде поновлено в повному обсязі, а тому інтересам відповідача та держави шкоди не завдається. Співвідношення інтересу позивача, про захист якого він просить, із наслідками вжиття заходу забезпечення для відповідача свідчить на користь задоволення клопотання.

Оскаржувані постанови не належать до актів та рішень, стосовно яких забезпечення позову не допускається (частини третя дев`ята статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України), а тому обмежень для вжиття заявленого заходу немає.

З огляду на наведене представник позивача просив суд задовольнити заяву про забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.

Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.

Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі №520/25811/25 сформував наступні висновки:

«..16. Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.

17. Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:

обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;

таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;

забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);

суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.

18. Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

19. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).

20. Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого зазначила, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

21. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

22. Верховний Суд підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

23. Крім того, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

24. Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів…».

Представник позивача зазначає такі підстави для вжиття заходів забезпечення позову посилається на:

1) невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача;

2) наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваних постанов та порушення ними прав позивача.

Надаючи оцінку аргументам представника позивача, викладеним у клопотанні, суд зазначає таке.

Щодо доводів представника позивача про очевидну протиправність оскаржуваних постанов, суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22, від 18 серпня 2026 року у справі №280/7060/25 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Представник позивача просить зупинити стягнення на підставі оскаржуваних постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № 81781518 від 20 серпня 2026 року, а саме - постанови про відкриття виконавчого провадження № 81781518 від 20.08.2026, постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 3 400 грн, постанови про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 469 грн та постанови про арешт коштів боржника в межах суми стягнення 37 869 грн.

Разом з тим, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, предметом розгляду у справі № 160/26735/26, є оскарження постанови відповідача від 20.08.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81781518 та постанови відповідача від 20.08.2026 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3 400 грн у виконавчому провадженні № 81781518.

Тобто, постанови про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 469 грн та про арешт коштів боржника в межах суми стягнення 37 869 грн не є предметом оскарження, і в частині зупинення стягнення на їх підставі обраний вид забезпечення позову не відповідає предмету спору.

Сама лише незгода заявника з діями відповідача - суб`єкта владних повноважень, щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, що є предметом оскарження, ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.

Обраний представником вид забезпечення позову визначений пунктом 5 частини першої статті 151 КАС України - шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження не є виконавчим документом або іншим документом, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, тому вжиття заходу забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на її підставі є процесуально неможливим.

Щодо зупинення стягнення на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 3400,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац перший частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Тобто, постанова про стягнення виконавчого збору у розумінні Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом і відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону підлягає примусовому виконанню.

У випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Аналогічний висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №460/2478/19.

Станом на теперішній час в матеріалах справи відсутні докази відкриття окремого виконавчого провадження з виконання постанови від 20.08.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, стягнення за нею не відбувається, оскільки наразі він перебуває на примусовому виконанні як окремий виконавчий документ.

Тобто, підстави для вжиття заходу забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 3400,00 грн наразі відсутні.

Зупинення стягнення на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 3400,00 грн у майбутньому, у разі початку примусового виконання державним виконавцем цієї постанови, не охоплюються предметом заявленого на розгляд суду спору, тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає предмету судового спору, та в силу пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України не може бути застосований судом.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень нормативно-правових актів, та надавши оцінку наведеному представником позивача обґрунтуванню щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені частиною другою статті 150 КАС України для забезпечення даного позову, відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.

Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви адвоката Мельника Віталія Станіславовича про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/26735/26 за позовом адвоката Мельника Віталія Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська