Рішення № 139376400, 31.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокуСправа №160/32409/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.08.2025 № 047250025978 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи: до стажу роботи за Списком № 2: з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019, до страхового стажу роботи у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України Про пенсійне забезпечення»: з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 11.08.2003 по 30.06.2025;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), з 15.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 28.07.2025 звернулась через вебпортал електронних послуг до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. На момент звернення їй виповнився 50 років та мала загальний страховий стаж понад 32 років та пільгового стажу роботи за Списком №2 - понад 24 роки. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.08.2025 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення 55 років. Позивач не погоджується з таким рішенням та зазначає, що відповідачем безпідставно не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. На переконання позивача, до спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а не норми Закону №1058-ІV. Крім того, відповідачем безпідставно не зараховано до стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019 та до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 11.08.2003 по 30.06.2025. Професії, за якими позивачка працювала у спірні періоди, віднесені до Списків №2 виробництв, цехів, професій і посад, на роботах з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, а отже у спірні періоди вона виконувала роботу, яка дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. За таких обставин, позивач вважає оскаржуване рішення відповідача є протиправним, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/32409/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), розрахунок страхового стажу, в тому числі пільгового, станом на 28.07.2025.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмови з огляду на наступне. 28.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058-VI. За принципом екстериторіальності органом розгляду заяви та долучених документів визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та рішенням від 05.08.2025 № 047250025978 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку - 55 років. На час звернення їй виповнилось 50 років, що недостатньо для призначення пенсії. Згідно з наданих документів страховий стаж позивачки становить 32 роки 11 місяців 3 дні, пільговий стаж за Списком №2 становить 24 роки 4 місяці 1 день. Щодо вимоги позивачки зарахувати до стажу в подвійному розмірі періодів з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 11.08.2003 по 30.06.2025 відповідачем зауважено, що відповідно до статті 24 Закону №1058-ІV пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачених законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Страховий стаж до 01.01.2004 обчислюється з урахуванням норм статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, для зарахування у подвійному розмірі спірного періоду підстави відсутні, оскільки зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи після 01.01.2004 не передбачено статтею 24 Закону №1058-ІV. За таких обставин, позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, просить відмовити у позові.

До відзиву відповідачем долучено витяг з електронної пенсійної справи позивача.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористалась.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 30.10.1996 Нікопольським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

28.07.2025 позивач звернулась через вебпортал електронних послуг до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

За результатом розгляду заяви позивача від 28.07.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.08.2025 №047250025978 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Означене рішення відповідача обґрунтоване наступним.

Відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка), страховий стаж складає 32 роки 11 місяців 3 дні, за списком №2 складає 24 роки 04 місяці 01 день. Прийняте рішення: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного віку.

Згідно з розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 047250025978, страховий стаж позивача станом на дату звернення (28.07.2025) становить 32 роки 11 місяців 3 дні, пільговий стаж за Списком №2 24 роки 04 місяці 01 день, до якого зараховані такі періоди: з 01.05.2002 по 10.08.2003 Список №2 (мед. заклад ст. 60) кратність - 2, з 11.08.2003 по 31.12.2003 Список №2, з 01.01.2004 по 31.12.2004 Список №2, з 01.01.2005 по 30.04.2006 Список №2, з 19.05.2006 по 31.03.2014 Список №2, з 08.04.2014 по 07.04.2019 Список №2, з 24.04.2019 по 30.06.2025 Список №2.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2, а також з незарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019 та до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 11.08.2003 по 30.06.2025, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Частиною першою статті 24 Закон №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Відповідно до частини 5 статті 114 Закону №1058-IV у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів є ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу для жінок, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Також, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру страхового стажу, розбіжність у величині показника загального страхового стажу для призначення пенсії складає 5 років та становить 25 років для чоловіків та 20 років для жінок - за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 30 років для чоловіків та 25 років для жінок - за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

За вказаних обставин, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності прийняття відповідачем рішення від 05.08.2025 №047250025978 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду її заяви від 28.07.2025.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова в призначені пенсії обґрунтована єдиною підставою - недосягненням пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (55 років).

Водночас, на час звернення із вказаною заявою (28.07.2025) позивач досягла 50-річного віку, мала понад 32 роки страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 понад 24 роки, що визнано відповідачем та вказано в оспорюваному рішенні.

Тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку, мала необхідний загальний страховий і пільговий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов`язковими умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2.

За наведених обставин, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав недосягнення нею 55 років, відповідач діяв протиправно.

Суд вважає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Як убачається з розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 047250025978 на дату звернення 28.07.2025 пільговий стаж позивача за Списком №2 обрахований, починаючи з 01.05.2002.

Отже, до 1 квітня 2015 року позивач працювала на посадах за Списком №2, що визнано відповідачем, тож мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (п. «б» ст. 13 Закону).

Враховуючи викладене, рішення про відмову в призначенні пенсії від 05.08.2025 №047250025978 не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019, суд зазначає наступне.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок №383). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до положень пунктів 2, 3 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Суд зазначає, що в період з 22.08.1956 по 25.01.1991 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173.

У періоді з 26.01.1991 по 10.03.1994 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року.

З 11.03.1994 по 16.01.2003 вже діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

У періоді з 17.01.2003 по 24.06.2016 діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36.

Починаючи з 03.08.2016, діють Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 від 11.04.1995, позивач у спірний період працювала в Нікопольському психоневрологічному диспансері на наступних посадах:

з 01.02.2000 по 30.04.2002 трудінструктором психоневрологічного відділення №2;

з 01.05.2002 по 07.04.2010 палатною медичною сестрою психоневрологічного відділення №2;

з 08.04.2010 - сестрою медичною палатною стаціонарного психоневрологічного відділення; з 01.08.2023 назву посади змінено на сестру медичну стаціонару стаціонарного психоневрологічного відділення.

У трудовій книжці також містяться відомості про проведення атестації робочого місця та підтвердження права на пільгову пенсію за Списком №2.

З матеріалів справи установлено, позивачем разом із трудовою книжкою до заяви про призначення пенсії надавались уточнюючі довідки Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради від 01.07.2025 №85 та від 24.07.2025 №98.

Так, згідно із довідкою Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради від 01.07.2025 №85 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вона видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що вона дійсно працювала повний робочий день в Нікопольському психоневрологічному диспансері: з 01.02.2000 - на посаді трудінструктора психоневрологічного відділення № 2 (наказ № 6 від 01.02.2000) по переводу з медико-санітарної частини ПТЗ; з 01.05.2002 переведена на посаду палатної медичної сестри психоневрологічного відділення № 2 (наказ № 34 від 29.04.2002); з 08.04.2010 - переведена на посаду сестри медичної палатної стаціонарного психоневрологічного відділення (наказ № 67 від 07.04.2010);01.08.2023 - у зв`язку зі змінами в штатному розписі вважати посаду сестри медичної стаціонару стаціонарного психоневрологічного відділення (наказ №359/1 від 01.08.2023); на даній посаді працює по теперішній час. За період роботи з 01.02.2000 по 14.05.2025 - 25 років 03 місяці 13 днів виконувала роботу, безпосередньо обслуговуючи психічно хворих, за професією, посадою: сестра медична палатна, що з 17.01.2003 по 02.08.2016 передбачена Список № 2 розділ XXI підрозділ 24в код 24в-2а, затвердженого постановою КМУ № 36 від 16.01.2003; з 03.08.2016 по теперішній час Списком №2 розділ ХХІУ, затвердженого постановою КМУ №461 від 24.06.2016.

Згідно із довідкою Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради від 24.07.2025 №98 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вона видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, що вона дійсно працювала повний робочий день в Нікопольському психоневрологічному диспансері: з 01.02.2000 - на посаді трудінструктора психоневрологічного відділення № 2 (наказ № 6 від 01.02.2000) по переводу з медико-санітарної частини ПТЗ; з 01.05.2002 переведена на посаду палатної медичної сестри психоневрологічного відділення № 2 (наказ № 34 від 29.04.2002); з 08.04.2010 - переведена на посаду сестри медичної палатної стаціонарного психоневрологічного відділення (наказ № 67 від 07.04.2010); 01.08.2023 - в зв`язку зі змінами в штатному розписі вважати посаду сестри медичної стаціонару стаціонарного психоневрологічного відділення (наказ №359/1 від 01.08.2023); на даній посаді працює по теперішній час. За період роботи з 01.02.2000 по 14.05.2025 - 25 років 03 місяці 13 днів виконувала роботу безпосередньо обслуговуючи психічно хворих за професією, посадою: сестра медична палатна, що за період з 01.02.2000 по 16.01.2003 передбачена Списком №2 розділ ХХІY п.2260000в, затвердженого постановою КМУ №162 від 11.03.1994, з 17.01.2003 по 02.08.2016 передбачена Список № 2 розділ XXI підрозділ 24в, затвердженого постановою КМУ № 36 від 16.01.2003; з 03.08.2016 по теперішній час Списком №2 розділ ХХІY, затвердженого постановою КМУ №461 від 24.06.2016.

Довідки Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради від 01.07.2025 №85 та від 24.07.2025 №98 містять додаткові відомості, що стали підставою для їх видачі: особиста картка ф-Т-2, книги наказів, результати атестації робочих місць: Наказ № 60 від 10.08.1995; Наказ № 64 від 08.11.2001; Наказ № 67 від 21.06.2004; Наказ № 60 від 01.04.2009; Наказ № 103 від 08.04.2014; Наказ № 187 від 24.04.2019; Наказ № 503 від 27.12.2023.

При цьому, суд зазначає, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. Особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а викладено правовий висновок, відповідно до якого непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Отже, вказані довідки містять всі необхідні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах для підтвердження спеціального трудового стажу (періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана довідка, відомості про атестацію робочого місця), а також містять підписи уповноважених осіб та печатку підприємства та є чинною, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Судом також ураховано, що професії (посади) молодшого медичного персоналу та середнього медичного персоналу в психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах, передбачені Списком №2 (розділ ХХІY, підрозділ 2260000в), затвердженого постановою КМУ №162 від 11.03.1994; молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), передбачені Списком №2 (розділ ХХІY, підрозділ 24в), затвердженого постановою КМУ №36 від 16.01.2003; молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров`я у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини, передбачені Списком №2 (розділ XXIV Охорона здоров`я та соціальна допомога), затвердженого постановою КМУ 461 від 24.06.2016.

З урахуванням викладеного, а також записів в трудовій книжці в частині спірного періоду, відомостей з довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.07.2025 №85 та від 24.07.2025 №98 у їх сукупності, підтверджено зайнятість позивача повний робочий день з 01.02.2000 по 30.04.2002 трудінструктором психоневрологічного відділення №2, з 01.05.2002 по 07.04.2010 палатною медичною сестрою психоневрологічного відділення №2, з 08.04.2010 по 24.07.2025 (дата формування довідки) - сестрою медичною палатною стаціонарного психоневрологічного відділення, безпосередньо обслуговуючи психічно хворих, тобто на роботах в шкідливих та важких умовах праці та за професіями (посадами), що передбачені та атестовані підприємством за Списком №2, однак періоди роботи зараховані відповідачем до пільгового стажу за Списком №2 вибірково.

Відповідачем не вказано в оскаржуваному рішенні причин незарахування періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019 до пільгового стажу, не повідомлено про такі підстави і в ході судового розгляду, що беззаперечно є порушенням прав останньої, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності.

За таких обставин, відмовляючи позивачеві у зарахуванні періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019 до пільгового стажу за Списком №2, відповідач діяв протиправно, тому з метою ефективного захисту суд вважає необхідним відновити порушені права шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 вказаних періодів її роботи.

Щодо позовних вимог в частині обрахунку періодів роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 11.08.2003 по 30.06.2025 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

За змістом частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідачем як суб`єктом владних повноважень під час виконання покладених на нього функцій.

Відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Як установлено у ході судового розгляду справи, позивач з 01.02.2000 працює в Нікопольському психоневрологічному диспансері, з 01.02.2000 по 30.04.2002 трудінструктором психоневрологічного відділення №2; з 01.05.2002 по 07.04.2010 палатною медичною сестрою психоневрологічного відділення №2; з 08.04.2010 - сестрою медичною палатною стаціонарного психоневрологічного відділення, з 01.08.2023 сестрою медичною стаціонару стаціонарного психоневрологічного відділення.

Відповідно до довідок Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради від 01.07.2025 №85 та від 24.07.2025 №98 Нікопольський психоневрологічний диспансер перейменовано в «Нікопольську міську психоневрологічну лікарню» рішення виконкому Нікопольської міської ради № 163 від 31.03.2004 (наказ № 35/а від 06.04.2004); «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» перейменована на Комунальний заклад «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» рішенням Дніпропетровської обласної ради № 196-10/Y1 від 27.12.2011 з 01.01.2012 (наказ № 320 від 30.12.2011); Комунальний заклад «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне підприємство «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради» з 08.01.2019 рішенням Дніпропетровської обласної ради №342 - 13/11 від 22.06.2018; Комунальне підприємство «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради перейменовано на Комунальне підприємство «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» Нікопольської міської ради» з 01.01.2020 рішенням Нікопольської міської ради №1-57/YII від 20.12.2019; Комунальне підприємство «Нікопольська міська психоневрологічна лікарня» Нікопольської міської ради» реорганізовано шляхом приєднання до Комунального підприємства «Нікопольська міська лікарня №4» Нікопольської міської ради» з 26.11.2020 рішенням Нікопольської міської ради № 103-69/YII від 28.08.2020.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я» від 28.10.2002 № 385, зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров`я.

Перелік закладів охорони здоров`я містить, зокрема, заклад з надання психіатричної допомоги, спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги.

У поясненнях вказаного Переліку закладів охорони здоров`я зазначено, що спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги - заклад з надання психіатричної допомоги, в якому застосовуються всі стаціонарні види примусових заходів медичного характеру, передбачені Кримінальним кодексом України, та запобіжні заходи, застосовані до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (пункт 21). Заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги (пункт 22).

Отже, під час розгляду справи установлено та не заперечується відповідачем, що позивач у періоді з 01.02.2000 по 24.07.2025 включно (дата видачі уточнюючої довідки) працювала в психіатричному закладі охорони здоров`я

Тож, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи в інфекційному закладі, закладі з надання психіатричної допомоги підлягають зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 11.02.2025 у справі №420/8637/24, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоду роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.

Разом з цим, як вбачається з розрахунку РС-право (станом на дату звернення 28.07.2025), у подвійному розмірі відповідачем обраховано лише період роботи з 01.05.2002 по 10.08.2003. Обґрунтувань причин такого вибіркового обрахунку стажу роботи позивача в закладі з надання психіатричної допомоги відповідачем не пояснено в оскаржуваному рішенні.

Щодо посилань відповідача у відзиві на статтю 24 Закону №1058-ІV, суд зазначає, що положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинним, а стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо обрахунку страхового стажу в одинарному розмірі не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Враховуючи викладене, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

За таких підстав, доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди з 01.01.2004 суд вважає необґрунтованими.

Позивач має право на пільгове обчислення стажу роботи в закладі з надання психіатричної допомоги при призначенні пенсії.

Враховуючи викладене, а також виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що відмовляючи у зарахуванні періодів роботи позивача у закладі з надання психіатричної допомоги з 01.02.2000 по 30.04.2002 та з 11.08.2003 по 30.06.2025 у подвійному розмірі, відповідач діяв протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди її роботи в закладі з надання психіатричної допомоги з 01.02.2000 по 30.04.2002 та з 11.08.2003 по 30.06.2025.

Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії від 28.07.2025 досягла пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж та пільговий стаж за Списком №2, тому у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Зважаючи на те, що позивач досягла пенсійного віку 14.05.2025, а із заявою про призначення пенсії звернулась 28.07.2025, тобто у межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, тому пенсія за віком має бути призначена з наступного дня після досягнення пенсійного віку, тобто з 15.05.2025.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 15.05.2025.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 968,96 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) від 05.08.2025 №047250025978 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до пільгового стажу за Списком №2 періоди її роботи з 01.02.2000 по 30.04.2002, з 01.04.2014 по 07.04.2014, з 08.04.2019 по 23.04.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» наступні періоди її роботи: з 01.02.2000 по 30.04.2002 та з 11.08.2003 по 30.06.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 15.05.2025.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова