Рішення № 139373290, 24.08.2026, Шацький районний суд Волинської області

Справа № 170/529/26

Провадження № 2-а/170/9/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року сел. Шацьк

Шацький районний суд Волинської області у складі

головуючого судді Жевнєрової Н.В.,

за участю секретаря Остапчук Н.В.,

представника позивача Кривошея А.М.,

представника відповідача Любохинця І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Шацьк адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення по справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з указаним позовом, який обгрунтував тим, що постановами від 22 липня 2026 року серії ЕНА № 7593392, ЕНА № 7593499, ЕНА № 7593727 інспектора 5 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковелі УПП у Волинській області старшого лейтенанта поліції Петрука Юрія Володимировича у справах про адміністративні правопорушення на нього накладено адміністративні стягнення.

Згідно з постановою ЕНА № 7593392 справа розглянута 22 липня 2026 року о 13:20:15 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07 488 км. Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення: 15.07.2026 о 9:25:56 на дорозі М07 488 км водій ОСОБА_1 керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l днз НОМЕР_1 , керував тз обладнаним засобами пасивної безпеки та не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в. ПДР порушення правил користування ременями безпеки. За ч. 5 ст. 121 КУпАП на позивача накладено штраф 510 грн.

Згідно з постановою ЕНА № 7593499 справа розглянута 22 липня 2026 року о 13:36:25 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07 488 км. Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення: 15.07.2026 о 9:25:56 на дорозі М07 488 км водій ОСОБА_1 керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l днз НОМЕР_1 , керував вантажним ТЗ з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, при цьому тз не були укомплектовані противідкотними упорами (щонайменше два) на кожну одиницю тз, чим порушив п.п. 31.4.7.є, 31.1 ПДР України інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаними з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. За ч. 1 ст. 121 КУпАП на позивача накладено штраф 340 грн.

Згідно з постановою ЕНА № 7593727 справа розглянута 22 липня 2026 року о 14:12:17 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07 488 км. Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення: 15.07.2026 о 10:04:18 дорога М07 488 км водій ОСОБА_1 керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l днз НОМЕР_1 , здійснюючи рух поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту завчасно до початку маневру, а саме, подав сигнал світловим покажчиком повороту менше як за 33 метри до початку здійснення маневру, чим порушив п. 9.4. ПДР України несвоєчасне подання попереджувальних сигналів. За ч. 2 ст. 122 КУпАП на позивача накладено штраф 510 грн.

Позивач не погоджується з накладеними стягненнями і просить скасувати постанови поліції серії ЕНА № 7593392; ЕНА № 7593499; ЕНА № 7593727 від 22.07.2026.

Позивач вважає, що вказані постанови не відповідають фактичним обставинам справ, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконними та підлягають скасуванню. Підставою для скасування постанов є також порушення вимог закону про розгляд справ про адміністративні правопорушення та неврахування поліцейським важливих обставин, які передували винесенню оскаржуваних постанов. У формулюванні фактичних обставин у постановах ЕНА № 7593392; ЕНА № 7593499; ЕНА № 7593727 від 22 липня 2026 року зазначено, що водій керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l днз НОМЕР_1 . Реєстраційний номер причепа та його марка зазначена, а марка і реєстраційний номер транспортного засобу пропущений і замінений одним незрозумілим словом «ТЗ».

Позивач стверджує, що 15.07.2026 у розумінні ПДР він керував автопоїздом, що складався з вантажного автомобіля МАN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером НОМЕР_1 . В його вантажному автомобілі під час зупинки поліцією були два противідкотні пристрої. Отже, він дотримався вимог пункту 31.4.7.є ПДР, який забороняє експлуатацію автомобілів без мінімум двох противідкотних пристроїв. В той же час пункт 31.4.7.є. не визначає заборону експлуатації при відсутності противідкотних пристроїв у причепі.

В Україні діє стандарт ДСТУ 3649:2010 КОЛІСНІ ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання (надалі Стандарт 3649:2010), який в п. 6.8.20 передбачає, що КТЗ категорій М3, N2, N3, O мають бути обладнані противідкотними упорами (не менше ніж два). КЛАСИФІКАЦІЯ КТЗ відповідно до ДСТУ 3649:2010 КОЛІСНІ ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ: Категорія Характеристика КТЗ: M3 КТЗ, призначені для перевезення пасажирів і мають більше ніж місце водія, і максимальну масу, що перевищує 5 тон; N2 КТЗ, призначені для перевезення вантажів, максимальна маса яких але не перевищує 12 тон; N3 КТЗ, призначені для перевезення вантажів, максимальна маса яких перевищує 12 тон; О несамохідні КТЗ, причепи (а також напівпричепи). Деякі вимоги стандарту є вказівними щодо стану транспортних засобів, а деякі прямо забороняють їх експлуатацію при порушенні вимог стандарту, зокрема: 6.8.5 На вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.

Частина 1 ст. 121 КУпАП визначає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Буквальне тлумачення цієї правової норми дає можливість дійти висновку, що відповідальність водія за ч. 1 ст. 121 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом з технічними несправностями, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або ж переобладнаного з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Перелік технічних несправностей, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація транспортного засобу забороняється, визначений пунктом 31.3, підпунктами 31.4.1-31.4.6 пункту 31.4 ПДР, тоді як підпункт 31.4.7 ПДР визначає вимоги до інших елементів конструкції транспортного засобу.

Отже, на думку позивача, зазначені у фабулі оскаржуваної постанови дії позивача щодо керування вантажним ТЗ з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, які не були укомплектовані притивідкотними упорами, не тягнуть за собою відповідальність за ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки таке порушення вимог підпункту 31.4.7.є ПДР не пов`язане з керуванням транспортним засобом з технічними несправностями та не є переобладнанням транспортного засобу, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 121 КУпАП. Спеціальна норма встановлена у ч. 2 ст. 121 КУпАП, якою передбачена відповідальність водія за керування транспортним засобом, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації; проте умовою для настання такої відповідальності є та обставина, що транспортний засіб використовується для надання послуг з перевезення пасажирів.

Пункт 9.4 ПДР зобов`язує водія подавати сигнал покажчиками повороту або рукою завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.

Частина 2 ст. 122 КУпАП визначає відповідальність водія, зокрема, за порушення користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів.

Пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395, визначено, що під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і підвідомчістю. Розділ V Накладення стягнень Інструкції встановлює, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається відповідно до статті 33 КУпАП. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (стаття 36 КУпАП). У цьому випадку поліцейський накладає стягнення тільки за ті адміністративні правопорушення, які він має право розглядати. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим поліцейським, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Вимоги інструкції є похідними від положення статті 36 КУпАП, яка визначає накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Позивачу поставлено у провину три правопорушення, вчинені ним в один і той же день 15.07.2026 на автодорозі М07, 488 км, під час керування транспортним засобом з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером НОМЕР_1 . Постанови щодо ОСОБА_1 серії ЕНА № 7593392; ЕНА № 7593499; ЕНА № 7593727 інспектор 5 роти 1 батальйону Відділу організації несення служби в м. Ковелі УПП у Волинській області старший лейтенант поліції Петрук Юрій Володимирович виніс у справах про адміністративні правопорушення 22 липня 2026 року в одному місці дорога М07 488 км стаціонарний пост патрульної поліції.

Зазначені обставини вказують на суттєве порушення порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення щодо позивача, відступ поліцейським від конкретних вимог ст. 36 КУпАП та розділу V відомчої Інструкції, що є однозначною підставною для скасування постанов ЕНА № 7593392; ЕНА № 7593499; ЕНА № 7593727 від 22 липня 2026 року у справах про адміністративне правопорушення, що в кінцевому результаті призвело до накладення двох стягнень в розмірі 510 грн. та одного в розмірі 340 грн. замість одного 510 грн., враховуючи одночасний розгляд справ, які віднесені до компетенції поліції.

У постанові від 10.09.2019 у справі № 537/2324/17 Верховний Суд наголосив, що за правилами статті 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

На підставі викладеного позивач вважає, що постанови ЕНА № 7593392; ЕНА № 7593499; ЕНА № 7593727 від 22 липня 2026 року у справах про адміністративні правопорушення щодо нього винесені без дотримання вимог ст. 280 КУпАП. Тому позивач просить суд визнати вказані постанови протиправними та скасувати, провадження у справах закрити.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що вважає вимоги позивача безпідставними з огляду на таке. 15.07.2026 інспектор 5 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в місті Ковель управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Петрук Юрій Володимирович (далі поліцейський) під час несення служби на дорожній станції патрульної поліції, що розташована за адресою: автомобільна дорога М-07 Київ-Ковель-Ягодин 488 км, виявив факт порушення ПДР, а саме: о 09:25 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом MAN TGX 18.500, реєстраційний номер НОМЕР_2 , обладнаним засобами пасивної безпеки, не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3в ПДР, відповідальність за що передбачає ч. 5 ст. 121 КУпАП. Ця обставина адміністративного правопорушення зафіксована на підставі ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» за допомогою технічного засобу, а саме камер зовнішнього відеоспостереження.

Після цього водію вказаного транспортного засобу було подано сигнал про зупинку транспортного засобу на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Поліцейський підійшов до водія, належним чином представився, пояснив суть правопорушення, причину зупинки, підставу перевірки документів та висловив вимогу пред`явити документи, зазначені в п. 2.1 ПДР, на підставі ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 а ПДР України. В ході перевірки документів було встановлено особу водія транспортного засобу, MAN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , яким був ОСОБА_1 .

Встановивши факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме порушення користування засобами пасивної безпеки, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 121 КУпАП, поліцейський прийняв рішення про розгляд справи щодо позивача. Позивачу були роз`яснені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, надано можливість надавати пояснення і заявляти клопотання, знайомитися з доказами правопорушення. При розгляді справи поліцейський задовольнив заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю скористатися правовою допомогою. Поліцейський та позивач узгодили дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення 22.07.2026 о 13:00 у приміщенні дорожньої станції патрульної поліції, що зафіксовано на портативний відеореєстратор поліцейського, який він використовував під час розгляду справи.

Після цього поліцейський виявив інше порушення, що полягало у порушенні заборони експлуатації транспортного засобу, що не відповідав вимогам комплектації. Поліцейський установив, що ОСОБА_1 керував т.з. MAN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 з дозволеною максимальною масою понад 3.5 т із напівпричепом SCHMITZ SCS 24/L з реєстраційним номером АС6413XF, з дозволеною максимальною масою понад 3.5 т, при цьому транспортні засоби не були укомплектовані противідкотними упорами (щонайменше два та кожен вантажний автомобіль), чим порушив п. 31.4.7 є ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП. Виявивши це правопорушення, поліцейський вказав, що у діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, при цьому повідомив, що розпочинає розгляд справи про вказане правопорушення. Під час розгляду справи позивачу роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, надано можливість надавати пояснення і заявляти клопотання, знайомитися з доказами правопорушення. Позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке поліцейський задовольнив. Узгодивши з позивачем дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, поліцейський призначив розгляд справи 22.07.2026 о 13:20 у приміщенні дорожньої станції патрульної поліції, що також зафіксовано на портативний відеореєстратор поліцейського. Після того, як поліцейський повідомив позивачу де та коли буде проводитися розгляд справи про вчинені ним адміністративні правопорушення, позивач поїхав з місця зупинки.

Через деякий час о 10:04 позивач, знову прибув до дорожньої станції патрульної поліції, при цьому допустив порушення ПДР, яке полягало у порушенні користування зовнішніми світловими приладами. Він, керуючи т.з. MAN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 на автомобільній дорозі М-07 Київ-Ковель-Ягодин, 488 км, здійснюючи рух поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч, завчасно не подав сигнал світловим покажчиком повороту, до початку здійснення маневру, чим порушив п. 9.4 ПДР України. Після зупинки до позивача підійшов поліцейський та повідомив про порушення ним ПДР, а також оголосив про початок розгляду справи про вчинене правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Під час розгляду справи позивачу було роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, надано можливість надавати пояснення і заявляти клопотання, знайомитися з доказами правопорушення. Поліцейський при розгляді справи також провів відповідні заміри та з`ясував, що позивач увімкнув світловий покажчик повороту за 33 м до початку виконання самого повороту, тим самим порушивши вимогу завчасно подавати сигнал про виконання маневру за 150-200 м поза населеними пунктами. При цьому позивач на місці події не оспорював тих обставин, що він перебуває поза межами населеного пункту, та розумів необхідність завчасного подання сигналу про виконання маневру. Поліцейський також задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, для залучення для розгляду захисника. При цьому позивач та поліцейський узгодили, що розгляд справи відбудеться 22.07.2026 о 13:40 у приміщенні дорожньої станції патрульної поліції.

22.07.2026 о 14:00 поліцейський продовжив розгляд справи про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП. Позивач на розгляд справи не прибув, хоча про час, дату та місце проведення розгляду був повідомлений належним чином. Врахувавши та дослідивши обставини справи стосовно позивача, поліцейський виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7593392 від 22.07.2026 та наклав стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень відповідно до санкції ч. 5 ст. 121 КУпАП.

22.07.2026 о 14:20 поліцейський продовжив розгляд справи про вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП. На розгляд цієї справи позивач також не з`явився. Врахувавши та дослідивши обставини справи стосовно позивача, поліцейський виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7593499 від 22.07.2026 та наклав стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень відповідно до санкції ч. 1 ст. 121 КУпАП.

22.07.2026 о 14:40 поліцейський продовжив розгляд справи про вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. На розгляд цієї справи позивач також не з`явився, проте під час розгляду справи був присутній представник позивача. Врахувавши та дослідивши обставини справи стосовно позивача, поліцейський виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7593727 від 22.07.2026 та наклав стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень, відповідно до санкції ч. 2 ст. 122 КУпАП. Копії винесених щодо позивача постанов було направлено рекомендованим листом за адресою його проживання.

Щодо обставин притягнення водія до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КупАП відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до п. 2.3в ПДР на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), водій зобов`язаний користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи не пристебнутим ременем безпеки, є порушенням ПДР, тому в діях позивача вбачається склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Вказаний факт підтверджує відеозапис із камери зовнішнього відеоспостереження, на якому чітко зафіксовано номерний знак та автомобіля, яким керував позивач, а також факт відсутності ременя безпеки у позивача під час руху.

Щодо доводів позивача про відсутність заборони експлуатації автопоїзда у разі відсутності противідкотних упорів у напівпричепі у відзиві вказано, що доводи позивача про те, що наявність двох противідкотних упорів у вантажному автомобілі свідчить про дотримання вимог підпункту «є» пункту 31.4.7 ПДР, а зазначений пункт не встановлює заборони експлуатації транспортного засобу у разі відсутності противідкотних упорів у причепі (напівпричепі), є необґрунтованими та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні положень нормативно-правових актів. Відповідно до пункту 31.1 ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правилам технічної експлуатації, інструкціям підприємств-виробників та іншій нормативно-технічній документації. Отже, вимоги пункту 31.4.7 ПДР України не можуть розглядатися ізольовано від положень пункту 31.1 ПДР та нормативно-технічних стандартів, які визначають вимоги до безпечності конкретних категорій колісних транспортних засобів.

Зокрема, пунктом 6.8.20 ДСТУ 3649:2010 передбачено, що колісні транспортні засоби категорій M3, N2, N3, O мають бути обладнані противідкотними упорами у кількості не менше двох. При цьому категорія «O» охоплює причепи та напівпричепи відповідного типу. Отже, положення ДСТУ 3649:2010 прямо поширюють вимогу щодо наявності противідкотних упорів не лише на вантажні автомобілі категорій N2 та N3, але й на транспортні засоби категорії O, до яких належить напівпричіп.

У цьому випадку транспортний засіб, яким керував позивач, являв собою автопоїзд у складі вантажного автомобіля MAN TGX 18.500 та напівпричепа SCHMITZ, тобто складався з двох окремих колісних транспортних засобів, кожен з яких має відповідати встановленим вимогам щодо технічного стану та безпеки. Саме тому посилання позивача на те, що два противідкотні упори були наявні у вантажному автомобілі, саме по собі не спростовує встановленого факту невідповідності напівпричепа встановленим вимогам безпечності, якщо під час перевірки було встановлено відсутність передбачених упорів у напівпричепі. Інше тлумачення фактично призведе до висновку, за якого вимога ДСТУ 3649:2010 про обладнання КТЗ категорії O противідкотними упорами взагалі втратить практичне значення у випадку експлуатації такого КТЗ у складі автопоїзда. При цьому наявність двох упорів у тягачі та наявність таких упорів у напівпричепі є різними фактичними обставинами, оскільки йдеться про різні транспортні засоби, що входять до складу автопоїзда. Крім того, відповідно до пункту 2.3а ПДР водій для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов`язаний перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу. Такий обов`язок водія не обмежується виключно перевіркою тягача, коли останній експлуатується у складі автопоїзда. Таким чином, наявність двох противідкотних упорів у кабіні/на тягачі не може автоматично свідчити про повну відповідність вимогам щодо комплектації всього автопоїзда, якщо встановлено, що напівпричіп як окремий КТЗ категорії O не був обладнаний передбаченими стандартом противідкотними упорами.

Отже, доводи позивача про те, що вимоги пункту 31.4.7є ПДР не поширюються на напівпричіп, тому його експлуатація за відсутності противідкатних упорів є дозволеною, не відповідають системному змісту пунктів 31.1, 31.4.7 ПДР та пункту 6.8.20 ДСТУ 3649:2010 і не спростовують правомірності винесеної постанови.

Щодо доводів позивача про порушення поліцейським вимог ст. 36 КУпАП при розгляді справ у відзиві вказано, що посилання позивача на недотримання працівником поліції при розгляді справ щодо нього положень статті 36 КУпАП та пункту 3 розділу V Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, у зв`язку з чим щодо нього було винесено декілька постанов про накладення адміністративних стягнень замість накладення одного стягнення в межах санкції за більш серйозне правопорушення, є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 36 КУпАП та фактичних обставин розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Частина друга цієї статті передбачає виняток із зазначеного загального правила, відповідно до якого, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Аналогічне положення містить пункт 3 розділу V Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015.

Отже, законодавець визначив дві різні правові ситуації: особою вчинено декілька адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожне правопорушення окремо; особою вчинено декілька адміністративних правопорушень і справи щодо них одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою) застосовується спеціальне правило частини другої статті 36 КУпАП.

У цьому випадку друга з наведених умов відсутня. Як убачається з матеріалів справи, 15.07.2026 було виявлено декілька самостійних адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 121 та ч. 2 ст. 122 КУпАП. При цьому розгляд зазначених справ відбувався не одночасно, а послідовно. Так, за результатами виявлення першого правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, позивач скористався передбаченим статтею 268 КУпАП правом та заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд цієї справи було відкладено та призначено на 22.07.2026 о 13:00. Після цього, під час подальшого виявлення іншого правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, було розпочато окремий розгляд відповідної справи. На клопотання позивача її розгляд також було відкладено та призначено на 22.07.2026 о 13:20. Потім було виявлено ще одне адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за яким також було розпочато окремий розгляд справи. За результатами заявленого позивачем клопотання розгляд цієї справи було призначено на 22.07.2026 о 13:40. Таким чином, хоча зазначені справи стосувалися однієї особи та були пов`язані з обставинами, виявленими в один день, вони не були одночасно розглянуті одним і тим самим поліцейським. Навпаки, кожна справа мала самостійний предмет розгляду, щодо кожного правопорушення здійснювався окремий розгляд і за його результатами приймалося окреме рішення. Отже, твердження позивача про одночасний розгляд справ не відповідає фактичним обставинам. Сам по собі факт призначення декількох справ до розгляду в один день з інтервалом у 20 хвилин не означає, що такі справи одночасно розглядалися у розумінні частини другої статті 36 КУпАП. Більше того, протилежне тлумачення фактично означатиме, що будь-які адміністративні правопорушення, виявлені щодо однієї особи протягом певного часу, повинні обов`язково розглядатися в порядку частини другої статті 36 КУпАП, незалежно від моменту їх виявлення, початку та завершення розгляду кожної окремої справи. З огляду на викладене винесення окремих постанов за результатами окремих розглядів справ про адміністративні правопорушення не суперечить вимогам статті 36 КУпАП, оскільки передбачена частиною другою цієї статті умова одночасного розгляду справ у цьому випадку відсутня. Крім того позивач сам заявляв клопотання про відкладення кожного розгляду. Тому обставина, на яку посилається позивач як на підставу для скасування постанови, виникла не внаслідок дій поліцейського, а з урахуванням реалізації самим позивачем свого процесуального права на відкладення розгляду кожної окремої справи. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 537/2324/17 не спростовує правомірності оскаржуваної постанови, оскільки правовідносини та фактичні обставини у наведеній справі не є тотожними обставинам цієї справи. Зазначена постанова не містить висновку про те, що сам факт вчинення особою декількох адміністративних правопорушень в один день або їх розгляд одним поліцейським у різні часові проміжки виключає можливість накладення адміністративного стягнення за кожне правопорушення окремо.

Щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у відзиві зазначено, що відповідно до п. 9.1.а ПДР попереджувальними сигналами є сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою. Відповідно до п. 9.4 ПДР подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Частиною 2 ст. 122 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку. Факт порушення позивачем ПДР, а саме порушення користування попереджувальними сигналами, зафіксовано поліцейськими за допомогою камер зовнішнього відеоспостереження, а також портативних відеореєстраторів, що використовувалися ними під час несення служби. Так із запису з камери зовнішнього відеоспостереження, що встановлена стаціонарно на дорожній станції патрульної поліції, видно як позивач, керуючи транспортним засобом, перед виконанням маневру повороту праворуч, увімкнув світловий покажчик повороту незавчасно. При розгляді справи поліцейський дослідив цей відеозапис і встановив місце, де позивач увімкнув світловий покажчик повороту, після чого встановив умовне місце прив`язки безпосередньо на місці вчинення порушення, після чого провів заміри за допомогою рулетки та встановив точну відстань, при якій позивач увімкнув світловий покажчик повороту, а саме 33 м. Оцінивши вказані обставини та зважаючи на той факт, що на вчинення позивачем цього порушення ПДР не впливали жодні обставини, а відстань, за якої позивач увімкнув покажчик повороту, є значно меншою ніж того вимагають ПДР, поліцейський дійшов до висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Факт вчинення позивачем правопорушень підтверджується постановами у справах про адміністративне правопорушення ЕНА № 7593392 від 22.07.2026; ЕНА № 7593499 від 22.07.2026; ЕНА № 7593727 від 22.07.2026; відеозаписами з технічних приладів із портативних відеореєстраторів 475427, 475801, 477630; відеозаписом із камер зовнішнього відеоспостереження. Оскаржувані постанови було винесено відповідно до вимог чинного законодавства, а той факт, що особа не визнає факту правопорушення чи свою винуватість, не звільняє її від притягнення до відповідальності у випадку її об`єктивної винуватості. Доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення, не було надано, а ті обставини, з яких позивач просить скасувати постанову, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення. Отже, справи про адміністративні правопорушення розглянуті у строк, стягнення накладено в межах санкції статей КУпАП, що передбачають відповідальність за вчинені правопорушення, під час виконання службових обов`язків, з дотриманням процедури розгляду справ, тому є підстави для залишення постанов ЕНА № 7593392, ЕНА № 7593499, ЕНА № 7593727 від 22.07.2026 без змін, а позовної заяви без задоволення.

У своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що постанову ЕНА № 7593392 щодо порушення користування ременем безпеки він не оспорює, лише зазначає, що порушений порядок розгляду справи, зокрема, обов`язок органу поліції об`єднати справи в одне провадження.

Щодо постанови ЕНА № 7593727 про те, що він, здійснюючи рух поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту завчасно до початку маневру, а саме подав сигнал світловим покажчиком повороту менше як за 33 метри до початку здійснення маневру, чим порушив п. 9.4. ПДР України, то позивач пояснив, що він маневр повороту праворуч не здійснював. На відео IMG_8012 о 10:04:21 видно, що він здійснює маневр зупинки на посту патрульної поліції на вимогу незрозумілого жесту регулювальника поліцейського, поданого жезлом, шляхом його швидких рухів від стегна регулювальника в напрямку стаціонарного поста поліції. Регулювальник при поданні жесту дивиться на його транспортний засіб. При цьому він, помітивши незрозумілий жест регулювальника, який вказував напрямок його руху, увімкнув сигнал правого повороту і зупинився на посту поліції. Сигнал повороту він увімкнув після того, як поліцейський подав сигнал про зупинку. У нього не було можливості виконати вимоги про подання такого сигналу за 150-200 м до початку маневру, так як згідно з п. 8.3 ПДР сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів та вимогами дорожніх знаків і є обов`язковими для виконання. На фототаблиці з відеозапису IMG_8012 видно, що поліцейський подає водію знак рухатися в напрямку поліцейського поста шляхом періодичних рухів жезлом від стегна в напрямку зупинки. Жезл використовується поліцейськими та працівниками підрозділів військової інспекції безпеки дорожнього руху тільки для регулювання дорожнього руху. Пункт 9.8 ПДР визначає, що регулювальник може подавати інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам. При цьому пункт 9.9. ПДР встановлює, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою сигнального диска з червоним сигналом чи світлоповертачем. В той же час пункт 2.4. ПДР зобов`язує водія зупинитися на вимогу поліцейського; порушення цієї вимоги тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 122-2 КУпАП, за невиконання водіями вимог поліцейського про зупинку транспортного засобу. Вибираючи між малозрозумілим жестом регулювальника і загрозою позбавлення водійського посвідчення терміном до 6 місяців, він вибрав зупинитися на вимогу поліцейського. На підставі викладеного постанова ЕНА № 7593727, на його думку, підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Позивач також зазначає, що пункт 31.4.7.є ПДР встановлює заборону експлуатації транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: Інші елементи конструкції: відсутні на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5 т противідкотні упори (щонайменше два). Позивач наголошує, що в його вантажному автомобілі були під час зупинки поліцією два противідкотні пристрої. Тому він дотримався вимог п. 31.4.7.є ПДР, який забороняє експлуатацію автомобілів без мінімум двох противідкотних пристроїв, оскільки п. 31.4.7.є. не визначає заборону експлуатації при відсутності противідкотних пристроїв в причепі.

Позивач також наполягає, що за змістом ч. 1 ст. 121 КУпАП відповідальність водія настає у разі керування транспортним засобом з технічними несправностями, з якими відповідно до встановлених правил його експлуатація забороняється, або переобладнаним з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тоді як підпункт 31.4.7 ПДР визначає вимоги до інших елементів конструкції транспортного засобу. Таким чином, зазначені у фабулі оскаржуваної постанови дії позивача щодо керування вантажним ТЗ з напівпричепом з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, які не були укомплектовані притивідкотними упорами, не тягнуть за собою відповідальність за ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки таке порушення вимог підпункту 31.4.7.є ПДР не пов`язане з керуванням транспортним засобом з технічними несправностями та не є переобладнанням транспортного засобу, за що передбачає відповідальність ч. 1 ст. 121 КУпАП, на відміну від ч. 2 ст. 121 КУпАП, де передбачена відповідальність водія, зокрема, за керування транспортним засобом, технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, якщо транспортний засіб використовується для надання послуг з перевезення пасажирів. На підставі викладеного постанова ЕНА № 7593499, на його думку, підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Дослідивши надані докази, суд установив, що згідно з постановою ЕНА № 7593392 від 22 липня 2026 року, винесеною о 13:20:15 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07, 488 км, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 15.07.2026 о 9:25:56 на автодорозі М07, 488 км, керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером АС6413ХF, обладнаним засобами пасивної безпеки, та не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в. ПДР порушення правил користування ременями безпеки, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП; щодо нього накладено штраф у розмірі 510 грн.

Згідно з постановою ЕНА № 7593499 від 22 липня 2026 року, винесеною о 13:36:25 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07, 488 км, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 15.07.2026 о 9:25:56 на автодорозі М07, 488 км, керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером АС6413ХF, керував вантажним ТЗ з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, при цьому тз не були укомплектовані противідкотними упорами (щонайменше два) на кожну одиницю тз, чим порушив пункти 31.4.7.є, 31.1 ПДР інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаними з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП; щодо нього накладено штраф у розмірі 340 грн.

Згідно з постановою ЕНА № 7593727 від 22 липня 2026 року, винесеною о 14:12:17 старшим лейтенантом поліції Петруком Ю.В., місце розгляду дорога М07, 488 км, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 15.07.2026 о 10:04:18 на автодорозі М07, 488 км, керував вантажним тз з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером АС6413ХF, здійснюючи рух поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту завчасно до початку маневру, а саме, подав сигнал світловим покажчиком повороту менше як за 33 метри до початку здійснення маневру, чим порушив п. 9.4. ПДР України несвоєчасне подання попереджувальних сигналів, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП; щодо нього накладено штраф у розмірі 510 грн.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі тощо.

Відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені статтями 121 та 122 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Пункт 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395 (надалі Інструкція), визначає, що під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і підвідомчістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Розділ V Накладення стягнень Інструкції встановлює, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається відповідно до статті 33 КУпАП. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (стаття 36 КУпАП). У цьому випадку поліцейський накладає стягнення тільки за ті адміністративні правопорушення, які він має право розглядати. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим поліцейським, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У статті 2 КАС України вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно з ч. 2, ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, у п. 1.9. визначають, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пункт 2.3.в. ПДР визначає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Частина 5 ст. 121 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Факт керування позивачем ОСОБА_1 транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи не пристебнутим ременем безпеки, підтверджує досліджений судом відеозапис із камери зовнішнього відеоспостереження, на якому чітко зафіксовано номерний знак та автомобіля, яким керував позивач, а також факт відсутності ременя безпеки у позивача під час руху. Тому в діях позивача вбачається порушення вимог пункту 2.3.в. ПДР і склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачає ч. 5 ст. 121 КУпАП.

У своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що постанову ЕНА № 7593392 щодо порушення користування ременем безпеки він не оспорює, лише зазначає, що порушений порядок розгляду справи, зокрема, обов`язок органу поліції об`єднати справи в одне провадження.

Щодо доводів позивача про порушення поліцейським при розгляді справ щодо нього вимог ст. 36 КУпАП та недотримання положень пункту 3 розділу V Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, у зв`язку з чим щодо нього було винесено декілька постанов про накладення адміністративних стягнень замість накладення одного стягнення в межах санкції за більш серйозне правопорушення, то суд вважає такі доводи безпідставними і такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 36 КУпАП і фактичних обставин розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Частина друга цієї статті передбачає виняток із зазначеного загального правила, відповідно до якого, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Аналогічне положення містить пункт 3 розділу V вказаної Інструкції. Отже, у ситуації, коли особа вчинила декілька адміністративних правопорушень і справи щодо них одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою) застосовується спеціальне правило частини другої статті 36 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи, 15.07.2026 поліцейський виявив декілька самостійних адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 121 та ч. 2 ст. 122 КУпАП. При цьому розгляд зазначених справ проведено не одночасно, а послідовно; відкладення розгляду кожної справи відбувалося внаслідок задоволення поліцейським клопотань позивача, у зв`язку з необхідністю скористатися правничою допомогою. Отже, хоча зазначені справи стосувалися однієї особи та були пов`язані з виявленими в один день обставинами, вони не були одночасно розглянуті одним і тим самим поліцейським. Тому твердження позивача про одночасний розгляд справ не відповідає фактичним обставинам справ. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 537/2324/17 не спростовує правомірності оскаржуваної постанови, оскільки правовідносини та фактичні обставини у наведеній справі не є тотожними обставинам цієї справи.

З огляду на викладене підстави для визнання протиправною і скасування постанови відсутні, тому в цій частині у позові необхідно відмовити.

Суд залишає без змін постанову серії ЕНА №7593392 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Частина 1 ст. 121 КУпАП визначає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Пункт 1.10. ПДР визначає, що наведені у цих Правилах терміни мають таке значення.

Транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Вантажний автомобіль це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Причіп це транспортний засіб, призначений для руху тільки в з`єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортних засобів належать також напівпричепи і причепи-розпуски.

Автопоїзд (транспортний состав) це механічний транспортний засіб, що з`єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою.

В судовому засіданні установлено, що 15.07.2026 у розумінні ПДР ОСОБА_1 керував автопоїздом, що складався з вантажного автомобіля МАN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 з напівпричепом SCHMMITZ SCS 24/l з реєстраційним номером НОМЕР_1 , тобто складався з двох окремих колісних транспортних засобів, кожен з яких має відповідати встановленим вимогам щодо технічного стану та безпеки, хоча в оскаржуваних постановах поліцейського від 22.07.2026 щодо ОСОБА_1 марку та реєстраційний номер вантажного автомобіля не вказано.

Позивач вважає, що оскільки у його вантажному автомобілі під час зупинки поліцією були два противідкотні пристрої, то він дотримався вимог пункту 31.4.7.є ПДР, який забороняє експлуатацію таких автомобілів без мінімум двох противідкотних пристроїв; на його думку, пункт 31.4.7.є. не визначає заборону експлуатації автопоїзда при відсутності противідкотних пристроїв у причепі. Крім того, він вважає, що навіть у разі порушення ним вимог пункту 31.4.7.є, його не можна притягнути до відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки відсутність належної кількості противідкотних упорів в автопоїзді не належить до технічних несправностей, з якими відповідно до встановлених правил його експлуатація забороняється, та не є переобладнанням транспортного засобу з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Таку позицію позивача суд вважає частково обґрунтованою з огляду на таке.

У постанові ЕНА № 7593499 від 22 липня 2026 року, поліцейський кваліфікував дії водія ОСОБА_1 як керування вантажним тз з напівпричепом, з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т, при цьому тз не були укомплектовані противідкотними упорами (щонайменше два) на кожну одиницю тз, чим порушено пункти 31.4.7.є, 31.1 ПДР інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаними з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Слід зазначити, що пункт 31.1. ПДР визначає, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Відповідно до п. 31.3 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; б) якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю); в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; г) у разі порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв.

Пункт 31.4 ПДР містить заборону експлуатації транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: перелік технічних несправностей визначений підпунктами 31.4.1-31.4.6; підпункт 31.4.7 фактично визначає вимоги до інших елементів конструкції транспортного засобу, при недотриманні яких експлуатація транспортних засобів заборонена, а підпункт 31.4.7.є містить перелік конкретних елементів конструкції транспортного засобу, за відсутності яких експлуатація транспортних засобів заборонена.

Зокрема у третьому абзаці підпункт 31.4.7.є ПДР встановлює, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за відсутності на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5 т противідкотних упорів (щонайменше двох).

Отже, перелік технічних несправностей транспортного засобу, наведений у ПДР, не містить такої несправності, як відсутність на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5 т противідкотних упорів (щонайменше двох).

Крім того, згідно з п. 1.3.1. розділу 1 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 710 від 26.11.2012, серед переліку національних стандартів вказано ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання».

У зазначеному ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану автотранспортних засобів, які перебувають в експлуатації. Деякі вимоги стандарту є вказівними щодо стану транспортних засобів, а деякі прямо забороняють їх експлуатацію при порушенні вимог стандарту.

Згідно з п.1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

Класифікація КТЗ відповідно до ДСТУ 3649:2010 є такою. Колісні транспортні засоби: категорія, характеристика КТЗ: M3 це КТЗ, призначені для перевезення пасажирів, мають більше ніж місце водія і максимальну масу, що перевищує 5 тон; N2 це КТЗ, призначені для перевезення вантажів, максимальна маса яких не перевищує 12 тон; N3 це КТЗ, призначені для перевезення вантажів, максимальна маса яких перевищує 12 тон; О несамохідні КТЗ, причепи (а також напівпричепи).

Пункт 6.8.20 ДСТУ 3649:2010 передбачає, що КТЗ категорій М3, N2, N3, O мають бути обладнані противідкотними упорами (не менше ніж два).

При цьому приписами ДСТУ 3649:2010 відсутність у комплектації КТЗ категорій М3, N2, N3, O противідкотних упорів (не менше ніж двох) не віднесено до технічної несправності КТЗ.

Крім того, у відзиві на позов відповідач також вказує, що поліцейський виявив інше порушення, що полягало у порушенні заборони експлуатації транспортного засобу, що не відповідав вимогам комплектації. Поліцейський установив, що ОСОБА_1 керував т.з. MAN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 з дозволеною максимальною масою понад 3.5 т із напівпричепом SCHMITZ SCS 24/L з реєстраційним номером АС6413XF, з дозволеною максимальною масою понад 3.5 т, при цьому транспортні засоби не були укомплектовані противідкотними упорами (щонайменше два на кожен вантажний автомобіль), чим порушив п. 31.4.7 є ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Аргументи на підтвердження того, що виявлена в автопоїзді невідповідність комплектації напівпричепа належить до технічних несправностей чи переобладнання у відзиві відсутні. Не навів їх представник відповідача й у своїх поясненнях в судовому засіданні.

Доводи позивача про відсутність заборони експлуатації напівпричепа у разі відсутності на менше двох противідкотних упорів, а також про те, що наявність двох противідкотних упорів у вантажному автомобілі у складі автопоїзда свідчить про дотримання вимог підпункту 31.4.7є ПДР, оскільки зазначений пункт не встановлює заборони експлуатації транспортного засобу у разі відсутності противідкотних упорів у причепі (напівпричепі), суд вважає необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на вибірковому тлумаченні положень нормативно-правових актів.

Суд вважає, що вимоги пункту 31.4.7 ПДР не можуть розглядатися ізольовано від положень пункту 31.1 ПДР та нормативно-технічних стандартів, які визначають вимоги до безпечності конкретних категорій колісних транспортних засобів. Оскільки пунктом 6.8.20 ДСТУ 3649:2010 передбачено, що колісні транспортні засоби категорій M3, N2, N3, O мають бути обладнані противідкотними упорами у кількості не менше двох, то положення ДСТУ 3649:2010 містять вимогу щодо наявності противідкотних упорів не лише на вантажних автомобілях категорій N2 та N3, але й на транспортних засобах категорії O, до яких належать причепи та напівпричепи відповідного типу.

Оскільки позивач керував автопоїздом у складі вантажного автомобіля MAN TGX 18.500 та напівпричепа SCHMITZ, тобто який складався з двох окремих колісних транспортних засобів, то кожен з них повинен відповідати встановленим вимогам щодо технічного стану та безпеки. Так як установлено, що напівпричіп як окремий КТЗ категорії O не був обладнаний передбаченими стандартом щонайменше двома противідкотними упорами, то в діях водія ОСОБА_1 є порушення вимог пунктів 31.1, 31.4.7 ПДР та пункту 6.8.20 ДСТУ 3649:2010, що випливає із системного змісту вимог указаних норм.

Крім того, відповідно до пункту 2.3а ПДР водій для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов`язаний перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу. Такий обов`язок водія не обмежується виключно перевіркою тягача, коли останній експлуатується у складі автопоїзда.

Поряд із цим, за змістом диспозиції ч. 1 ст. 121 КУпАП відповідальність водія настає у разі керування транспортним засобом з технічними несправностями, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або ж переобладнаного з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Як установив суд і не спростував відповідач, системний аналіз вимог пунктів 31.1, 31.4.7 ПДР та пункту 6.8.20 ДСТУ 3649:2010 дає підстави для висновку, що виявлена у позивача недоукомплектованість напівпричепа у складі автопоїзда щонайменше двома передбаченими стандартом противідкотними упорами не віднесена до технічної несправності автопоїзда, за наявності якої забороняється його експлуатація, та не є його переобладнанням з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. На думку суду, вказана недоукомплектованість автопоїзда забороняє його експлуатацію, однак з огляду на диспозицію ч. 1 ст. 121 КУпАП виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за цією нормою КУпАП.

Для порівняння, у ч. 2 ст. 121 КУпАП встановлена спеціальна норма, якою передбачена відповідальність водія за керування транспортним засобом, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації. Проте умовою для настання такої відповідальності є та обставина, що транспортний засіб використовується для надання послуг з перевезення пасажирів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо буде встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

У п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України зазначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, оскільки відсутність на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5 т противідкотних упорів (щонайменше двох) не віднесена до технічної несправності автомобіля, за наявності якої забороняється його експлуатація, та не є переобладнанням з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, та відповідач, на якого в силу ст. 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення, не надав суду доказів, що підтверджують адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП. Тому позов у цій частині необхідно задовольнити, постанову серії ЕНА №7593499 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, скасувати і провадження у справі закрити.

Пункт 9.4 ПДР зобов`язує водія подавати сигнал покажчиками повороту або рукою завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.

Частина 2 ст. 122 КУпАП визначає відповідальність водія, зокрема, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

У постанові ЕНА № 7593727 від 22 липня 2026 року, поліцейський так кваліфікував дії водія ОСОБА_1 : керуючи вантажним тз з напівпричепом поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту завчасно до початку маневру, чим порушив вимоги п. 9.4. ПДР України несвоєчасне подання попереджувальних сигналів, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

У відзиві відповідач зазначає, що через деякий час о 10:04 позивач, знову прибув до дорожньої станції патрульної поліції, при цьому допустив порушення ПДР, яке полягало у порушенні правил користування зовнішніми світловими приладами. Він, керуючи т.з. MAN TGX 18.500 з реєстраційним номером НОМЕР_2 на автомобільній дорозі М-07 Київ-Ковель-Ягодин, 488 км, здійснюючи рух поза межами населеного пункту, при здійсненні маневру повороту праворуч, завчасно не подав сигнал світловим покажчиком повороту, до початку здійснення маневру, чим порушив п. 9.4 ПДР України. Після зупинки до позивача підійшов поліцейський та повідомив про порушення ним ПДР, а також оголосив про початок розгляду справи про вчинене правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Отже, за версією поліцейського та згідно з позицією відповідача, водій ОСОБА_1 «знову прибув до дорожньої станції патрульної поліції», «після зупинки до ОСОБА_1 підійшов поліцейський», що в сукупності із зафіксованими відеозаписом подіями, на думку суду, свідчить про здійснення водієм ОСОБА_1 зупинки біля дорожньої станції патрульної поліції, а не маневру повороту праворуч.

В судовому засіданні представник відповідача повідомив, що 22.07.2026 приблизно о 10:04 на дорожній станції патрульної поліції на автомобільній дорозі М-07 Київ-Ковель-Ягодин 488 км поліцейський не здійснював вимогу про зупинку транспортного засобу щодо водія ОСОБА_1 , який керував автопоїздом.

Позивач у своїх письмових поясненнях категорично заперечує здійснення ним за викладених у постанові фактичних обставин події маневру повороту праворуч. Він стверджує, що здійснював зупинку транспортного засобу біля дорожньої станції патрульної поліції на автомобільній дорозі М-07 Київ-Ковель-Ягодин 488 км на вимогу незрозумілого жесту регулювальника поліцейського, поданого жезлом, шляхом його швидких рухів від стегна регулювальника в напрямку стаціонарного поста поліції, який вказував напрямок його руху, тому він увімкнув сигнал правого повороту і зупинився на посту поліції. Сигнал повороту він увімкнув після того, як поліцейський подав сигнал про зупинку. Аналогічну позицію висловив в судовому засіданні представник позивача.

Однак зміст зафіксованих відеозаписом розмов та поведінки учасників події після зупинки транспортного засобу біля дорожньої станції патрульної поліції, на думку суду, свідчить про те, що водій ОСОБА_1 здійснив цю зупинку за своїм рішенням, а не на вимогу поліцейського.

Згідно з п. 1.10 ПДР маневр повороту та зупинка транспортного засобу є абсолютно різними правовими поняттями, що має вирішальне значення для кваліфікації дій учасників дорожнього руху.

Маневрування (маневр) це початок руху, перестроювання транспортного засобу з однієї смуги руху на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з`їзд з проїзної частини, рух заднім ходом.

Зупинка це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин (або більше для посадки/висадки чи завантаження/розвантаження).

При цьому за змістом положень ПДР поворот є різновидом маневрування (зміна напрямку руху), а зупинка є станом припинення руху. Тоді як заїзд до узбіччя перед зупинкою є маневром з`їзду з проїзної частини чи перестроювання, але ніяк не поворотом. Тому слід розрізняти правила користування зовнішніми світловими приладами, зокрема подання попереджувальних сигналів, для зміни напрямку руху для повороту та для зупинки після заїзду на узбіччя внаслідок маневру з`їзду з проїзної частини чи перестроювання.

Отже, викладені у оскаржуваній постанові обставини про здійснення водієм ОСОБА_2 маневру повороту праворуч спростовані як позицією позивача, так і позицією відповідача під час розгляду справи судом і не підтверджуються жодними зібраними поліцейським доказами. Не вказав поліцейський у постанові і не повідомив суду представник відповідача того, куди саме здійснював поворот праворуч ОСОБА_1 , який рухався автодорогою М-07 Київ-Ковель-Ягодин. Також незрозумілим є процес проведення замірів відстані 33 метри.

У відзиві з цього приводу зазначено, що із запису з камери зовнішнього відеоспостереження, що встановлена стаціонарно на дорожній станції патрульної поліції, видно, як позивач, керуючи транспортним засобом, перед виконанням маневру повороту праворуч, увімкнув світловий покажчик повороту незавчасно. При розгляді справи поліцейський дослідив цей відеозапис і встановив місце, де позивач увімкнув світловий покажчик повороту, після чого встановив умовне місце прив`язки безпосередньо на місці вчинення порушення, після чого провів заміри за допомогою рулетки та встановив точну відстань, при якій позивач увімкнув світловий покажчик повороту, а саме 33 м. Оцінивши вказані обставини та зважаючи на той факт, що на вчинення позивачем цього порушення ПДР не впливали жодні обставини, а відстань, за якої позивач увімкнув покажчик повороту, є значно меншою ніж того вимагають ПДР, поліцейський дійшов до висновку про наявність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

З огляду на викладене, ймовірно, відстань 33 метри зафіксована поліцейським від точки, де був увімкнутий покажчик правого повороту, до точки з назвою «умовне місце прив`язки безпосередньо на місці вчинення порушення», тобто місце здійснення водієм зміни напрямку руху для зупинки через маневр з`їзду з проїзної частини.

За таких обставин суд вважає, що факт здійснення водієм ОСОБА_1 маневру повороту об`єктивно не підтверджується жодними доказами.

Оскільки під час розгляду справи в суді відповідач, на якого в силу ст. 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення, не надав суду доказів, що підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за викладених в постанові ЕНА №7593727 обставин, то суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Тому позов у цій частині необхідно задовольнити, постанову серії ЕНА №7593727 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасувати і провадження у справі закрити.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, судовий збір за дві позовні вимоги у розмірі 1064,96 гривень суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Керуючись статтями 241-246, 286 КАС України, суд

у х в а л и в:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення по справах про адміністративне правопорушення, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7593392 від 22.07.2026, ЕНА №7593499 від 22.07.2026, ЕНА №7593727 від 22.07.2026, якими ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Скасувати постанову серії ЕНА №7593499 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, і провадження у справі закрити.

Скасувати постанову серії ЕНА №7593727 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, і провадження у справі закрити.

В решті позову відмовити.

Залишити без змін постанову серії ЕНА №7593392 від 22.07.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження за адресою: 03048, місто Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 1064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Н.В.Жевнєрова Згідно з оригіналом Суддя Шацького районного суду Волинської області Н.В.Жевнєрова