Рішення № 139368456, 01.09.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/1014/26

Провадження № 2/943/1228/2026

01 вересня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі судді Коса І.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Буську цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої пенсії, -

в с т а н о в и в :

позивач Головне управління ПФУ у Львівській області, через представника за довіреністю Страхоцьку О.Я., звернулося до суду із указаним вище позовом до ОСОБА_1 . В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач ОСОБА_1 із 16.03.2023 року до 31.03.2024 року, а також із 20.03.2024 року по 31.03.2025 року був особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворюавання, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримував у зв`язку із цим пенсію по інвалідності. Однак, 21.07.2025 року на адресу позивача надійшов Витяг із рішення ЕКОПФО про те, що відповідач ОСОБА_1 втратив вказану групу інвалідності з 20.03.2024 року та з цього часу вже не був особою з інвалідністю ІІІ групи, яке відповідачем не оскаржено. У зв`язку із цим, на підставі вказаного рішення відповідачу ОСОБА_1 було припипнено виплату пенсії, починаючи від 01.07.2025 року. Проте, за період із 20.03.2024 року по 30.06.2025 року виникла переплата у виплаті пенсії відповідачу, яка становить суму в розмірі 65 813,69 грн., що є незаконними виплатами бюджетних коштів, які позивач просить стягнути на свою користь із відповідача, як надміру виплачений розмір пенсії. Крім того, позивач вживав заходи щодо досудового врегулювання спору, шляхом направлення відповідачу листів від 18.09.2025 та від 06.02.2026, які залишені без його реагування, внаслідок чого станом на 09.04.2026 року відповідач ОСОБА_1 зайво виплачені суми пенсії не повернув. Відтак, представник позивача просила, на підставі вимог ст.ст. 1213, 1214 ЦК України, стягнути спірну суму грошових коштів із відповідача.

Ухвалою судді від 23.06.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державну установу «Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи в цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Зозуля Ю.М. своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установлений судом строк та спосіб не скористалися.

Зокрема, відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали та позовної заяви із додатками ще 06.07.2026 року, що підтверджується його розпискою в справі «копію позовної заяви отримав на руки 06.07.2026 рік» (а.с. 1).

Разом із тим, 05.08.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зозулі Ю.М. надійшла заява про ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді та отримано ним повний доступ до усіх матеріалів справи 10.08.2026, про що вбачається зі справи.

Крім того, 26.08.2026 року адвокат Зозуля Ю.М. звернувся до суду із клопотанням про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву в зв`язку із його перебуванням у щорічній основній відпустці з 10.08.2026 по 27.08.2026.

Однак, суд вважає, що в задоволенні заявленого представником відповідача клопотання слід відмовити, оскільки встановлений ухвалою судді про відкриття провадження у справі від 23.06.2026 року п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву сплив ще 21.07.2026, а для представника відповідача такий строк сплив 25.08.2026, зважаючи на отримання відповідачем копії даної ухвали 06.07.2026 та представником відповідача доступу до всіх матеріалів справи 10.08.2026, а в силу процесуальних приписів ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи чи з ініціативи суду, лише в разі її подання до закінчення цього строку, проте вказане клопотання надійшло після спливу такого строку, що виключає його продовження. Більше того, в силу приписів ч. 1 ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Третя особа ДУ «Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» ЦОФСОЦ своїм процесуальним правом на подання письмових пояснень щодо позову в установлений судом строк та спосіб не скористалося, незважаючи на отримання ним копії ухвали та позову з додатками ще 03.06.2026.

Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно Виписки із Акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №738683, виданої Шевченківською міжрайонною МСЕК від 16.03.2023, відповідачу ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності (загальне захворювання) строком до 31 березня 2024 року.

Крім того, згідно Виписки із Акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №696024, виданої Шевченківською міжрайонною МСЕК від 20.03.2024, відповідачу ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності (загальне захворювання) строком до 31 березня 2025 року.

28 березня 2023 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Бродівського об`єднаного управління ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності та доданими до неї підтверджуючими документами.

На підставі рішення Бродівського об`єднаного управління ПФУ у Львівській області №134750007895 від 05 квітня 2023 року відповідачу ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності ІІІ групи із 16 березня 2023 року по 27 березня 2023 року в розмірі 3297,32 грн. та із 28 березня 2023 року по 31 березня 2024 року в розмірі 3297,32 грн., про що вбачається із матеріалів справи.

Згідно Вигу із рішення Експертної команди з повсякденного фукціонування особи, що надсилається до територвальних органів Пенсійного фонду україни №ЦО-18348/1 від 11.07.2025, що відповідачу ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності, починаючи з 20 березня 2024 року, тобто йому було скасовано інвалідність.

Разом із тим, як слідує із протоколу виплати пенсії ОСОБА_1 за період із 01.12.2019 по 30.06.2025, що переплата у виплаті пенсії відповідачу становить суму в розмірі 65 813,69 грн.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч. 2 ст. 30 цього Закону).

Статтею 34 цього Закону визначено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Згідно частини першої статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність. Експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи зобов`язані до запровадження електронної інформаційної взаємодії між відповідними інформаційно-комунікаційними системами повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про результати оцінювання повсякденного функціонування особи в частині встановлення інвалідності у порядку, визначеному законодавством (ч. 3 ст. 35 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21 березня 2003 року (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2014 року №25-3), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України №374/7695 від 15 травня 2003 року.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Разом із тим, в силу приписів пункту 4 цього Порядку передбачено, що в разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до приписів ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Тобто, її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року в справі №545/163/17.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №753/15556/15-ц та постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі №607/4570/17-ц зазначено, що: «правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум».

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі підтвердження позивачем наведених фактів.

Отже, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів, тобто в даному випадку на позивача Головне управління ПФУ у Львівській області.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію як особа з інвалідністю третьої групи (загальне захворювання), призначену відповідно до Закону №1058 на підставі його заяви від 28 березня 2023 року, виписки із Акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №738683, виданої Шевченківською міжрайонною МСЕК від 16.03.2023, якою відповідачу встановлено ІІІ групу інвалідності до 31 березня 2024 року, що згідно Виписки із Акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №696024, виданої Шевченківською міжрайонною МСЕК від 20.03.2024, яка відповідачу ОСОБА_1 продовжена строком до 31 березня 2025 року.

Натомість, як убачається із матеріалів справи, що відсутність підстав для встановлення відповідачу ОСОБА_1 третьої групи інвалідності було встановлено у рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи лише 11 липня 2025 року.

Отже, на думку суду, виходячи із викладених позивачем обставин справи щодо перерахунку розміру пенсії на підставі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду, про зміну групи інвалідності відповідача з моменту призначення пенсії по інвалідності, та за відсутності будь-яких обставин щодо недобросовісності чи зловживань відповідача при встановленні йому інвалідності ІІІ групи, така помилка пенсійного органу не є рахунковою.

В пункті 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року в справі №556/1231/17).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Lelas v. Croatia» від 20 травня 2010 року і «Toscuta and Others v. Romania» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року та «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

З урахуванням підстав та змісту позову позивач не навів належних та допустимих доказів щодо подання відповідачем свідомо фальшивих документів, документів із неправильними відомостями або приховання достовірних даних про свій стан здоров`я та інші обставини, що впливають на встановлення права особи з інвалідністю на пенсію по інвалідності.

Установивши відсутність двох умов, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України та статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії, а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку відповідача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого позову.

Тотожний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі №530/95/17.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів подання ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області завідомо неправдивих документів, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживання з боку відповідача, або його недобросовісності. Таким чином, позивачем не доведено факт зловживань з боку відповідача ОСОБА_1 його винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання пенсії, оскільки правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються. Також позивач не надав до суду будь-які докази наявності вини чи зловживань з боку відповідача при отриманні пенсії та до позовної заяви не надано належні та допустимі докази вчинення відповідачем неправомірних дій для отримання пенсії. Відтак, за відсутності рахункової помилки та зловживань з боку відповідача, стягнення надміру виплачених сум пенсії з отримувача пенсійних виплат не допускається.

Подібний правовий висновок викладений у постанові колегії суддів Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року в справі №521/16979/25, де колегія суддів дійшла висновку, що позивач (платник грошових коштів) не довів недобросовісності у діях відповідача (набувача пенсії), а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення надмірно отриманих коштів у вигляді нарахованої та виплаченої пенсії за період з 01.06.2024 по 31.07.2025 у розмірі 118 740,33 грн.

Крім того, у відповідності до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2020 року в справі №638/10460/17, від 3 жовтня 2019 року в справі №487/3380/16-а та від 11 лютого 2020 року в справі №761/41107/16-а, зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані пенсійним органом за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18.07.2006).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд приходить до переконання про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю за їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження рахункової помилки та доказів того, що переплата пенсії відповідачу була здійснена внаслідок зловживань, допущенням будь-якої недобросовісної поведінки з боку пенсіонера або подання ним недостовірних даних, які призвели або могли призвести до виникнення спірної суми в переплаті пенсії відповідачу.

Крім того, у відповідності до вимог пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача, ураховуючи відмову в задоволенні позову.

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 82, 84, 89, 141, 178, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні клопотання адвоката Зозулі Юрія Михайловича про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої пенсії, - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління ПФУ у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Представник позивача: Страхоцька Ольга Ярославівна (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник відповідача: адвокат Зозуля Юрій Михайлович ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя: І. Б. Кос