Рішення № 139367918, 01.09.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/159/21

Провадження №: 2/332/1831/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Марченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання : Волкова Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 , про визнання боргового зобов`язання таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору іпотеки та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом (що в подальшому був уточнений) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 , про визнання боргового зобов`язання таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору іпотеки та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.09.2008 позивачі вступили у боргові правовідносини з ТОВ «Український промисловий банк». Було оформлено кредит у розмірі 20 000 доларів США зі строком погашення до 02.09.2023. ОСОБА_2 у спірних відносинах виступала в якості майнового поручителя.

На забезпечення виконання зобов`язань у вищевказаних кредитних (боргових) правовідносинах позивачами було передано в іпотеку нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить останнім на праві спільної часткової власності. При посвідченні відповідного договору іпотеки нотаріусом було накладено заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість в розмірі 191 402,47 грн. та судові витрати у вищевказаних боргових правовідносинах.

В проміжок часу з 2010 року і станом на вересень 2020 року, право вимоги у вказаному кредитному зобов`язанні неодноразово переуступалось. Відповідач ТОВ «Діджи Фінанс» як останній кредитор направляв на адресу позивачів повідомлення, в яких сума заборгованості вже становить 1 382 862,89 грн., в яких також зазначало про те, що у разі несплати заборгованості буде вчинено заходи досудового врегулювання на підставі відповідного застереження у іпотечному договорі шляхом відчуження права власності на заставне майно, з метою задоволення вимог.

Окрім того, заборгованість за вказаними кредитними правовідносинами була стягнута також і на підставі виконавчого напису № 664, вчиненого 06.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторією Юріївною.

У зв`язку з наведеним, позивачі вважають, що:

-боргове зобов`язання є таким, що не підлягає виконанню, адже звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору;

-дії зі сторони кредитора мають ознаки посягання на право приватної власності;

-договір іпотеки є недійсним, оскільки не було правових підстав для передачі нерухомого майна «садиби» в іпотеку. Оскаржуваний договір системно не відповідає приписам ст. 5 Закону України «Про Іпотеку»;

-заборгованість за виконавчим написом не була безспірною, нотаріусом при вчиненні виконавчого напису були порушені норми Закону України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

тому просять суд задовольнити їх вимоги у повному обсязі, застосувати строки позовної давності, а також стягнути понесені ними судові витрати.

Від представника відповідача до суду надійшли відзив та письмові пояснення на уточнену позовну заяву, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що, відповідно до статей 526, 527, 530, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно ст. 1054 ЦК України та умов договорів, банк виконав зобов`язання зі свого боку за кредитними договорами № 79-0111009/ФКВ-08 від 03.09.2008 та № 80-0111009/ФК-08 від 03.09.2008 та надав кредит у розмірах, визначених за цими договорами, а позичальники ухиляються від виконання взятих на себе зобов`язань. Заочне рішення від 08.12.2010 у справі № 2-2250/10 встановлює розмір боргу станом на дату винесення рішення, а враховуючи те, що позивачі як боржники і надалі продовжують користуватися коштами, але оплату не вносять, у відповідача є законне право звертатися за стягненням заборгованості за інші періоди, а також вимагати стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України. Щодо іпотечного договору відповідач зазначає, що у нього є всі законні підстави вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а у раз його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. На думку відповідача, звернувшись до суду, позивачі намагаються не захистити своє порушене право, а уникнути відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 , про визнання боргового зобов`язання таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору іпотеки та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишено без задоволення.

Скасовано арешт житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 51,1 м2, що належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1/2 частці, та який є предметом іпотеки в іпотечному договорі № 79-0111009/Zфквіп-08 від 03.09.2008, накладений ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.01.2021 в рамках цивільної справи № 332/3610/20, провадження № 2-з/332/1/21.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд керувався тим, що заочним рішенням від 08 грудня 2010 року стягнено з позивачів заборгованість лише станом на дату прийняття рішення. Вимога відповідача від 02 грудня 2020 року № 79-0111009/Zфквіп-08 становить суму заборгованості, що утворилась вже станом на 02 вересня 2020 року. Оскільки позивачі не надали суду доказів на підтвердження того, що вони погасили заборгованість за кредитним договором, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати їх зобов`язання перед ТОВ «Діджи Фінанс» такими, що припинилися. Врахувавши зазначене, суд дійшов висновку, що дії кредитора були правомірними, відповідали нормами чинного на той час законодавства, а тому вимога позивачів про визнання вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» від 02 грудня 2020 року за № 79-0111009/Zфквіп-08 такою, що не підлягає виконанню, задоволенню не підлягає.

Також суд не вбачав підстав для визнання недійсним договору іпотеки, зазначивши про те, що такий договір відповідає нормам чинного законодавства. Крім того, врахувавши те, що вимога відповідача, що була надіслана позивачам для усунення заборгованості, є обґрунтованою, вмотивованою та такою, що відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що з боку відповідача відсутні жодні посягання на власність позивачів.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд керувався тим, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм Порядку вчинення нотаріальних дій та Закону України «Про нотаріат».

Запорізький апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2024 року - без змін.

Додатковою постановою від 23 жовтня 2024 року Запорізький апеляційний суд заяву ТОВ «Діджи Фінанс» про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» по 1500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, з кожного. У задоволенні іншої частини заяви відмовив.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що висновки суду відповідають матеріалам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і неспростовані доводами апеляційної скарги.

Стягуючи з позивачів на користь відповідача витрати на правову допомогу, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, а також з урахуванням поданих представником позивачів заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення та їх доводів щодо неспівмірності дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Діджи Фінанс» та стягнення з позивачів на користь товариства 3000,00 грн., а у стягненні решти витрат відмовив.

Постановою Верховного суду від 21.01.2026 Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» від 02 грудня 2020 року № 79-0111009/Zфквіп-08 такою, що не підлягають виконанню, змінено, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишено без змін.

Додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасовано.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2026 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню до розгляду. Відкрито спрощене позовне провадження, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2026 по цивільній справі перейдено від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи розпочато зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2026 закрито підготовче провадження по цивільній справі, призначити справу до судового розгляду.

21.07.2026 від представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до суду надійшли Додаткові пояснення щодо позовної заяви (в частині вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) за наслідками скасування судових рішень судом касаційної інстанції, в яких зазначено, що скеровуючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність: 1. Перевірити, чи дотримано кредитором трирічний строк для вчинення виконавчого напису та чи вчинялися дії, що свідчать про його переривання. 2. Перевірити доводи сторін щодо дотримання Позивачами позовної давності для звернення до суду з даним позовом. На виконання вказівок Верховного Суду та користуючись процесуальними правами, ПАТ «Дельта Банк» надає наступні пояснення та заперечення щодо позовних вимог.

03 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 79-0111009/ФКВ-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, строком до 02 вересня 2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,4 % річних. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 03 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 79-0111009/Zфквіп-08, відповідно до умов якого позивачі передали в іпотеку банку, належний їм на праві спільної часткової власності жилий будинок АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку, літньої кухні, сараю, вбиральні, парканів, замощень, водопроводу. Відповідно до договору іпотеки нерухоме майно, що передається в іпотеку, розташоване на земельній ділянці площею 312 кв. м, яка не оформлена у приватну власність, постійне користування або оренду, нікому не надавалась. У 2010 році ТОВ «Український промисловий банк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ ФКВ-08 у розмірі 191 402,47 грн. Заочним рішенням від 08 грудня 2010 року у справі № 2-2250/10 Заводський районний суд м. Запоріжжя задовольнив позовні вимоги ТОВ «Український промисловий банк», стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08 у розмірі 191 402,47 грн. станом на 27 травня 2010 року та судові витрати. 30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» відступило право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки ПАТ «Дельта Банк». 06 травня 2014 року за заявою ПАТ «Дельта Банк» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинила виконавчий напис № 664, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на майно, а саме спірний житловий будинок, який на підставі іпотечного договору від 03вересня 2008 року № 79-0111009/Zфквіп-08 переданий банку на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08. Відповідно до виконавчого напису строк платежу за договором настав 27 лютого 2014 року, строк за який проводиться стягнення з 01 лютого 2010 року до 27 лютого 2014 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку в розмірі 331 938,46 грн. 02 вересня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги № 2303/К/1, відповідно до умов якого банк відступив товариству право вимоги за кредитним договором № 79-0111009/ФКВ-08 та договором іпотеки № 79- 0111009/Zфквіп-08. 02 грудня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» направило на адресу позивачів вимогу, в якій просило протягом тридцяти днів сплатити заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08, яка станом на 02 вересня 2020 року становить 1 382 862,89 грн.

Щодо пропуску Позивачами позовної давності на звернення до суду зазначено наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оспорюваний виконавчий напис № 664 вчинено приватним нотаріусом 06 травня 2014 року. З даним позовом до суду Позивачі звернулися лише у січні 2021 року, тобто через майже 7 років після вчинення нотаріальної дії. Позивачі є іпотекодавцями, нерухоме майно яких обтяжене, і щодо якого здійснювалися заходи стягнення. Діючи розумно та добросовісно, цікавлячись долею свого майна та наявною заборгованістю (що підтверджується заочним рішенням від 08.12.2010), Позивачі об`єктивно могли та повинні були дізнатися про наявність виконавчого напису значно раніше ніж у 2021 році (зокрема, в рамках відкриття виконавчого провадження, отримання кореспонденції від Банку чи перевірки реєстрів). Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем - ТОВ «Діджи Фінанс» у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Незалежно від оцінки судом інших обставин, окремою підставою для відмови у позові є факт пропуску строку позивачами позовної давності. Позивачі стверджують, що право вимоги виникло у Банку у 2010 році (під час подачі позову про стягнення боргу), а виконавчий напис вчинено у 2014 році, що, на їхню думку, свідчить про сплив трирічного строку для нотаріуса. Однак, Банк звертає увагу суду на приписи ч. 1 ст. 264 ЦК України: перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Відповідно до сталої судової практики, зокрема, постанови Великої Палати від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц, безспірність заборгованості для нотаріуса підтверджується документами, згідно з Переліком, затвердженим КМУ № 1172. Банк при зверненні до нотаріуса надав повний пакет документів: оригінали договорів, розрахунок заборгованості та докази направлення вимог Позивачам. На момент вчинення виконавчого напису (травень 2014 року) судова практика щодо застосування ст. 1050 ЦК України (втрата права на відсотки після пред`явлення позову) ще не була сформована в тому вигляді, в якому її сформулювала Велика Палата Верховного Суду лише у 2018 році (справа № 310/11534/13-ц).

На підставі зазначеного, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у повному обсязі.

12.08.2026 від представника позивачів надійшли письмові пояснення по суті цивільної справи, в яких зазначено, що Рішенням Заводського районного Суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 року, із ОСОБА_1 , та поручителя ( ОСОБА_3 ), було стягнуто у відповідних боргових правовідносинах 191 402,47 гривні, та судові витрати, при цьому зазначеним Судовим Рішенням, яке набуло законної сили, було встановлено, що 21.07.2009 року, Відповідачам була надіслана претензія про повернення заборгованості за кредитом, тим самим, банк змінив порядок та строки виконання вищевказаного зобов`язання. Про викладене свідчить: Заочне Рішення Заводського районного Суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 року у справі № 2-2250/10, копія якого , додано до позовної заяви, а від так останнє міститься в матеріалах цивільної справи № 332/159/21.

За змістом оскарженого виконавчого напису строк виконання зобов`язання за приписом Приватного Нотаріуса у спірному правовідношенні настав 27 лютого 2014 року, що суперечить вищевикладеним фактичним обставинам які склалися у спірних відносинах та що підтверджується належною та допустимою доказовою базою що міститься в матеріалах справи, зокрема: приписами Заочного Рішення Заводського районного Суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 року у справі № 2-2250/10.

В зазначеній частині заявлених позовних вимог, а саме: визнати таким що не підлягає виконанню, а саме Виконавчий Напис Нотаріуса за реєстровим № 664, виданий 06 травня 2014 року Приватним Нотаріусом Київського Міського Нотаріального Округу Ярощук Вікторією Юріївною на користь ПАТ «Дельта Банк», та за змістом якого в рахунок погашення заборгованості у сумі 331 938 гривень 46 копійок запропоновано стягнути нерухоме майно Позивачів, а саме: житловий будинок загальною площею 51,1 м. кв., що належить у рівних долях на праві часткової приватної власності Позивачам - ОСОБА_1 (Іпн: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (Іпн: НОМЕР_2 ), та який за змістом виконавчого напису нотаріуса розташований за адресою: м. Запоріжжя вул. Морфлотська 87 оскарженими Рішеннями Судів першої та апеляційної інстанції у справі № 332/159/21 Позивачам відмовлено у повному обсязі з підстав викладених у мотиваційних частинах вказаних оскаржених Рішеннях судів нижчих інстанцій по суті справи, та які містяться в ЄДРСР, та в матеріалах цивільної справи № 332/159/21.

Як вже вказувалось вище, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14- 154цс18). Проте, як випливає зі змісту оскаржуваного виконавчого напису, вбачається що Приватним Нотаріусом, станом на травень 2014 року, пропонується стягнути на користь ПАТ «Дельта Банк» із Позивачів (Боржників) 331 938 гривень 46 копійок. Про викладене свідчить: виконавчий напис нотаріуса виданий 06 травня 2014 року Приватним Нотаріусом Київського Міського Нотаріального Округу Ярощук Вікторією Юріївною на користь ПАТ «Дельта Банк» за реєстровим номером 664, копія якого міститься в матеріалах справи № 332/159/21.

У Постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, коли виконавчий напис нотаріуса визнають таким, що не підлягає виконанню (п.34 вказаної Постанови Великої Палати Верховного Суду). Для правильного застосування статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд має перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто: 1) чи існувала заборгованість узагалі; 2) чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; 3) та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених Великою Палатою Верховного Суду Постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) у подібних правовідносинах.

Вбачається, що при зверненні до Приватного Нотаріуса за вчиненням виконавчого напису Стягувач пропустив трирічний строк на вчинення відповідної дії та який за вищевикладених обставин обраховується з 21.07.2009 року, а від так Оскаржений виконавчий напис Нотаріуса є таким що суперечить приписам ст.88 ЗУ «Про нотаріат».

Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах. (висновки що викладені у Постанові ВП ВС від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17).

Щодо заяви учасників справи (Відповідачем та Третьою Особою на стороні Відповідача) про застосування у спірних відносинах - наслідків спливу позовної давності.

Позивачі наголошують, що про існування оскарженого Виконавчого напису Нотаріуса останні дізнались після витребування Судом від Відповідача при первинному розгляду цивільної справи № 332/159/21 матеріалів кредитної справи (Ухвала Суду від 10.03.2021 року, та яка міститься в матеріалах вказаної справи та в ЄДРСР).

Звертають увагу на п.12 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного Кодексу України (в редакції станом на 28.04.2023 року, Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020), а саме: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. В Україні карантин через COVID-19 офіційно завершився 1 липня 2023 року. Його дія тривала з 12 березня 2020 року, останній був запроваджений та був скасований Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 9 грудня 2020 р. пункт 19 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного Кодексу України (в редакції станом на 28.08.2025 року, Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Перебіг позовної давності було поновлено у вересні 2025 року на підставі відповідних, законодавчих змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

На підставі вищевикладеного, вбачається що Позивачами не пропущено строк на звернення до Суду із відповідними вимогами та, які є предметом розгляду у вищевказаній справі. Проте, якщо Суд вважатиме що Позивачі пропустили відповідний строк на звернення до суду Позивачі за вищевикладених об`єктивних обставин просять визнати поважними причини пропуску відповідного строку та захистити основоположне право Позивачів, а саме право власності останніх та яке визначено приписами ст.41 Конституції України.

Заява про застосування позовної давності у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України може бути зроблена виключно стороною у спорі. ПАТ «Дельта Банк» бере участь у справі як Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а отже, за процесуальним законом не наділена правом заявляти про застосування позовної давності чи вимагати відмови у позові з цих підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивачі не були повідомлені приватним нотаріусом Ярощук В.Ю. про вчинення виконавчого напису № 664 від 06.05.2014, не отримували жодних письмових вимог/повідомлень нотаріуса, а також постанови про відкриття виконавчого провадження. Твердження Банку про те, що Позивачі «повинні були дізнатися» про наявність напису значно раніше, носить характер припущень, так як не підтверджені жодними належними та допустимими доказами (наприклад, поштовими повідомленнями про вручення).

Посилання ПАТ «Дельта Банк» на переривання перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 264 ЦК України) є безпідставним та необґрунтованим, оскільки банк не надав жодного доказу вчинення Позивачами після 2010 року будь-яких дій, що свідчили б про визнання ними боргу (часткового погашення, підписання актів звірки тощо). Сам факт існування судового рішення 2010 року не є перериванням строку для вчинення нотаріальної дії, оскільки строк на вчинення виконавчого напису є спеціальним преклюзивним строком для реалізації позасудового способу захисту.

На підставі викладеного, виконавчий напис від 06.05.2014 № 664 вчинено з грубим порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», за відсутності безспірності заборгованості та після спливу трирічного строку для його вчинення, що у відповідності до висновків Верховного Суду є безумовною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Аналіз вищенаведених фактичних обставин, дозволяє дійти до висновку, що оскаржуваний виконавчий напис, копія якого міститься в матеріалах справи - містить суму до стягнення з Позивачів яка є значно більшою ніж та, що визначена у Заочному Рішенні Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 року у справі № 2-2250/10, про що зокрема свідчить арифметичний розрахунок (різниця), а саме: 331 938 гривень 46 копійок - 191 402,47 гривні = 140 535,99 гривні.

При зверненні до Приватного Нотаріуса за вчиненням виконавчого напису Стягувач пропустив трирічний строк на вчинення відповідної дії та який за вищевикладених обставин обраховується з 21.07.2009 року, а від так Оскаржений виконавчий напис Нотаріуса є таким що суперечить приписам ст.88 ЗУ «Про нотаріат».

Позивачі у судове засідання не з`явились. Від їх представника надійшла заява, в якій просить суд справу розглянути без участі Позивачів та Представника останніх. Якщо Суд вважатиме що, Позивачі пропустили відповідний строк на звернення до суду Позивачі за вищевикладених об`єктивних обставин просять визнати поважними причини пропуску відповідного строку та захистити основоположне право Позивачів, а саме право власності останніх та яке визначено приписами ст.41 Конституції України. Визнати таким що не підлягає виконанню, а саме Виконавчий Напис Нотаріуса за реєстровим № 664, виданий 06 травня 2014 року Приватним Нотаріусом Київського Міського Нотаріального Округу Ярощук Вікторією Юріївною на користь ПАТ «Дельта Банк», та за змістом якого в рахунок погашення заборгованості у сумі 331 938 гривень 46 копійок запропоновано стягнути нерухоме майно Позивачів, а саме: житловий будинок загальною площею 51,1 м. кв., що належить у рівних долях на праві часткової приватної власності Позивачам - ОСОБА_1 (Іпн: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (Іпн: НОМЕР_2 ), та який за змістом виконавчого напису нотаріуса розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлені належним чином.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом встановлено.

03 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 79-0111009/ФКВ-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, строком до 02 вересня 2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,4 % річних (т. 1, а. с. 14-20).

На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов`язань 03 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 79-0111009/Zфквіп-08, відповідно до умов якого позивачі передали в іпотеку банку, належний їм на праві спільної часткової власності жилий будинок АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку, літньої кухні, сараю, вбиральні, парканів, замощень, водопроводу. Відповідно до договору іпотеки нерухоме майно, що передається в іпотеку, розташоване на земельній ділянці площею 312 кв. м, яка не оформлена у приватну власність, постійне користування або оренду, нікому не надавалась (пункт 1.2 договору) (т. 1, а. с. 10-13).

На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов`язань 03 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» ( Кредитор) та ОСОБА_3 ( Поручитель), ОСОБА_1 ( Боржник) укладено Договір поруки №80-0111009/ Zфпор-08, відповідно до якого, зокрема, поручитель поручається перед за виконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором № 79-0111009/ФКВ-08 від 03.09.2008, за яким останній зобов`язаний до 02 вересня 2023 року повернути кредит в сумі 828, 54 грн., сплатити проценти, комісії та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором. Поручитель та Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків ( т. 1 а.с. 21).

Банк на виконання умов кредитного договору від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08 свої договірні зобов`язання виконав і надав кредитні кошти. Позичальник, у свою чергу, ухилявся від виконання своїх обов`язків.

У 2010 році ТОВ «Український промисловий банк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08 у розмірі 191 402,47 грн. Згідно з позовною заявою, позичальник не сплачував кредит з грудня 2008 року (справа № 2-2250/10).

Заочним рішенням від 08 грудня 2010 року у справі № 2-2250/10 Заводський районний суд м. Запоріжжя задовольнив позовні вимоги ТОВ «Український промисловий банк», стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08 у розмірі 191 402,47 грн. станом на 27 травня 2010 року та судові витрати (т. 1, а. с. 22).

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» відступило право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки ПАТ «Дельта Банк» (т. 3, а. с. 34-45).

13.03.2014 за вих.. № 31.4-08/2336/14 від 06.03.2014 ПАТ «Дельта Банк» на ім`я та адресу місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) та за вих.. № 31.4-08/2337/14 від 06.03.2014 ПАТ «Дельта Банк» на ім`я та адресу місця проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) направило Досудові вимоги, в яких зокрема вказано, що у звязку з невиконанням зобов`язання за Кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08, станом на 27.02.2014 наявна прострочена ( поточна) заборгованість у розмірі 10814,01 доларів США та 9709,62 гривень. Враховуючи викладене, Банк вимагає розглянути претензію в строки, передбачені законодавством та сплатити прострочену ( поточну) заборгованість. У разі незадоволення цієї претензії, банк вимушений захищати свої майнові права, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості у розмірі 32267,09 доларів США та 9709,62 гривень ( т. 3 а.с. 18, 46).

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, Форма №119 від 13.03.2014 ( дата подання) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вказані Досудові вимоги 18.03.2014 ( т. 3 а.с. 19, 47).

06 травня 2014 року за заявою ПАТ «Дельта Банк» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинила виконавчий напис № 664, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на майно, а саме спірний житловий будинок, який на підставі іпотечного договору від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/Zфквіп-08 переданий банку на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08. Відповідно до виконавчого напису строк платежу за договором настав 27 лютого 2014 року, строк за який проводиться стягнення - з 01 лютого 2010 року до 27 лютого 2014 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку в розмірі 331 938,46 грн. (т. 1, а. с. 125, т. 3, а. с. 3).

02 вересня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги № 2303/К/1, відповідно до умов якого банк відступив товариству право вимоги за кредитним договором № 79-0111009/ФКВ-08 та договором іпотеки № 79-0111009/Zфквіп-08 (т. 1, а. с. 57-59).

02 грудня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» направило на адресу позивачів вимогу, в якій просило протягом тридцяти днів сплатити заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08, яка станом на 02 вересня 2020 року становить 1 382 862,89 грн. Також товариство повідомляло, що у разі непогашення заборгованості іпотекодержатель задовольнить свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом звернення стягнення (т. 1, а. с. 24, 25).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Щодо вимоги позивачів про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса за реєстрованим № 664, виданий 06 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України (стаття 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису є нотаріальною дією (пункт 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам собою цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Відповідно до пунктів 1.1, 3.1, 3.2, 3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. За наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності стосовно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен відмовити у здійсненні виконавчого напису.

З урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Як встановив суд, 06 травня 2014 року за заявою ПАТ «Дельта Банк» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинила виконавчий напис № 664, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на спірний житловий будинок, який на підставі іпотечного договору від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/Zфквіп-08 переданий банку на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08. Відповідно до виконавчого напису строк платежу за договором настав 27 лютого 2014 року, строк за який проводиться стягнення - з 01 лютого 2010 року до 27 лютого 2014 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку в розмірі 331 938,46 грн. (т. 1, а. с. 125, т. 3, а. с. 3).

Враховуючи те, що банк, звернувшись до суду з позов про стягнення достроково заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08, змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, а також враховуючи те, що судовим рішенням від 08 грудня 2010 року у справі № 2-2250/10 уже стягнено з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість у розмірі 191 402,47 грн. та судові витрати, то кредитор не мав права нараховувати передбачені договором проценти та інші передбачені договором платежі.

Тобто у зазначеному рішенні вже було встановлено розмір заборгованості станом на 08 грудня 2010 року, тому з ухваленням судового рішення про стягнення кредитної заборгованості право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися, а кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, оскаржуваний виконавчий напис вчинено на погашення заборгованості, яка не є безспірною, оскільки сума заборгованості, для погашення якої вчинено напис, не могла бути більшою, ніж стягнута судовим рішенням, отже, кредитор продовжував нараховувати проценти та штрафні санкції за користування кредитом після реалізації свого права на дострокове стягнення цього кредиту.

Крім того, суд прийшов до висновку, що після набрання законної сили 21.12.2010 Заочного рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.12.2010 у справі №2-2250/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08 у розмірі 191 402,47 грн. станом на 27.05.2010, строк пред`явлення вимоги до виконання, в тому числі, строк на звернення за виконавчим написом, змінився. Він почався з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили, а саме: 22.12.2010 і закінчився через три роки, а саме: 22.12.2013.

Таким чином, виконавчий напис № 664, вчинений 06.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. поза межами встановленого 3-річного строку для звернення з вимогою.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивачів про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса за реєстрованим № 664, вчинений 06.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. на користь ПАТ «Дельта Банк», оскільки вказаний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19) вказано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, з огляду на необхідність відповідно до положень статті 13 ЦК України оцінювати судом добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права і до моменту звернення з позовом, враховуючи обов`язок суду при вирішенні питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, слід виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру (тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача своєчасно звернутися за захистом порушеного права).

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у cправі № 911/229/22 та постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18, від 22 жовтня 2025 року у справі № 723/2520/22.

Як вже встановлено судом, 06 травня 2014 року за заявою ПАТ «Дельта Банк» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинила виконавчий напис № 664, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на майно, а саме спірний житловий будинок, який на підставі іпотечного договору від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/Zфквіп-08 переданий банку на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08. Відповідно до виконавчого напису строк платежу за договором настав 27 лютого 2014 року, строк за який проводиться стягнення - з 01 лютого 2010 року до 27 лютого 2014 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку в розмірі 331 938,46 грн. (т. 1, а. с. 125, т. 3, а. с. 3).

З позовною вимогою про визнання виконавчого напису № 664, вчинений 06.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. таким, що не підлягає виконанню позивачі звернулися 31.08.2021, а саме, при подачі позовної заяви ( уточненої) ( т. 1 а.с. 117-137а).

04.08.2022 від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій зазначено, що Виконавчий напис нотаріуса (за реєстровим номером 664) виданий 06 травня 2014 року. Тому, строк позовної давності сплинув ще в 2017 року. В той час як позивачі звернулись до суду «14» січня 2021 року, з пропуском строку позовної давності. Відповідно до норм ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову. Беручи до уваги вимоги ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 645/1545/17 Верховний Суд зазначив: "враховуючи, що позивач не довела наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернулася до суду після спливу щонайменше семи років з моменту, коли їй стало відомо про наявність оспорюваного нею напису, до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою у задоволенні позову з інших підстав". Також зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачі звертались до суду із заявою про поновлювали строку позовної давності ( т. 2 а.с. 41-42).

На підставі викладеного, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

У письмових поясненнях по суті цивільної справи від 12.08.2026 представник позивачів, зокрема, наголосив, що про існування оскарженого Виконавчого напису нотаріуса позивачі дізнались після витребування судом від відповідача при первинному розгляду цивільної справи матеріалів кредитної справи ( ухвала суду від 10.03.2021, та яка міститься в матеріалах вказаної справи). Проте, якщо суд вважатиме, що позивачі пропустили відповідний строк на звернення до суду просять суд визнати поважними причини пропуску відповідного строку та захистити основоположне право Позивачів по суті заявленої вимоги, а саме: право власності останніх та, яке визначено приписами ст. 41 Конституції України.

З матеріалів справи вбачається , що ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2021 клопотання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено.

Витребувано з архіву Заводського районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 2-2250/10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Запорізької філії до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» належним чином засвідчену копію матеріалів кредитної справи за кредитним договором № 79-0111009/Zфквіп 08 від 03.09.2008 та належним чином засвідчену копію договору № 2303/К/1 від 02.09.2020 про відступлення прав вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко І.Л., за реєстровим № 1609 ( т. 1 а.с. 65-66).

На виконання ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2021, 24.05.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» надало копію Договору №2303/К/1 від 02.09.2020 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. , за реєстровим №1609 та витяг з реєстру, Виписку ЄДРПОУ та копію наказу про призначення директора ( т. 1 а.с. 88-95).

Отже, судом встановлено, що надані суду ТОВ «Діджи Фінанс», на виконання ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2021, письмові матеріали не містили копію оскаржуваного виконавчого напису нотаріусу, у зв`язку з чим, належних та допустимих доказів, які б підтверджували конкретну обставину, а саме: після витребування судом від відповідача при первинному розгляду цивільної справи матеріалів кредитної справи на підставі ухвали суду від 10.03.2021, за яких позивачі уперше довідались про існування спірного виконавчого напису нотаріуса, матеріали справи не містять.

Оскільки, з матеріалів справи не можливо встановити точну дату, коли позивачі дізналися про порушення їх прав, суд, у відповідності до ст. 261 ЦК України, повинен встановити конкретні обставини, які б могли підтвердити момент обізнаності позивачів про існування оскаржуваного виконавчого напису або об`єктивну можливість таких отримати відповідну інформацію.

Так, в матеріалах справи наявні копії документів, на підставі яких приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю. вчинила виконавчий напис № 664 від 06.05.2014, зокрема містяться досудові вимоги № 31.4-08/2336/14 від 06.03.2014 та № 31.4-08/2337/14 від 06.03.2014, які були направлені ПАТ «Дельта Банк»13.03.2014 на ім`я та адресу місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), в яких зокрема вказано, що у зв`язку з невиконанням зобов`язання за Кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 79-0111009/ФКВ-08, станом на 27.02.2014 наявна прострочена ( поточна) заборгованість у розмірі 10814,01 доларів США та 9709,62 гривень. Враховуючи викладене, Банк вимагає розглянути претензію в строки, передбачені законодавством та сплатити прострочену ( поточну) заборгованість. У разі незадоволення цієї претензії, банк вимушений захищати свої майнові права, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості у розмірі 32267,09 доларів США та 9709,62 гривень ( т. 3 а.с. 18, 46).

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, Форма №119 від 13.03.2014 ( дата подання) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали особисто вказані Досудові вимоги 18.03.2014 ( т. 3 а.с. 19, 47).

В процесі розгляду справи позивачі не заперечували проти даного факту.

Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення питання про позовну давність.

Суд вважає, що отримання позивачами досудових вимог банку безумовно свідчить про їх обізнаність із наявністю зобов`язання, порушенням умов його виконання та існуванням правовідносин щодо предмета іпотеки. Крім того, позивачі були обізнані із тим, що невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання може спричинити застосування кредитором передбачених законом та договором способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд враховує, що отримання зазначених досудових вимог ( претензій) саме по собі не підтверджує обізнаність позивачів про вчинений виконавчий напис, оскільки досудові вимоги передували його вчинення.

Водночас ця обставина має істотне значення для оцінки критерію « могла довідатися», передбаченого ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Зазначений доказ не може бути проігнорований судом під час вирішення питання про те, коли позивачі довідались або могли довідатися про порушення свого права. Він підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами справи, оскільки характеризує ступінь обізнаності позивачів щодо стану свої прав, наявності спору із кредитором та можливості застосування заходів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд також виходить із того, що для застосування позовної давності відповідач повинен заявити про її сплив та посилатися на обставини, які свідчать про можливість особи довідатися про порушення права раніше. При цьому закон не покладає на відповідача обов`язок довести точний момент суб`єктивної обізнаності позивача, якщо відповідна дата об`єктивно не підтверджується.

Водночас позивачі, які обґрунтовують дотримання позовної давності тим, що довідалися про порушення права лише у певну дату, повинні надати докази на підтвердження як самої дати отримання відповідної інформації, так і обставин, які свідчать про відсутність можливості довідатись про порушення раніше.

У даній справі відповідач належним чином заявив про застосування позовної давності. Матеріали справи містять докази, які свідчать про обізнаність позивачів з існуванням заборгованості, вимогами банку та можливістю звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

Натомість позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме після витребування судом від відповідача при первинному розгляду цивільної справи матеріалів кредитної справи на підставі ухвали суду від 10.03.2021, тобто у період з 10.03.2021 ( дата постановлення ухвали суду) по 31.08.2021 ( дата подання позовної заяви ( уточненої), вони уперше дізналися про наявність оскаржуваного виконавчого напису , а також не довели наявності об`єктивних перешкод, які протягом тривалого часу ( протягом семи років) унеможливлювали отримання ними від банку інформації про стан предмета іпотеки.

Стаття 41 Конституції України гарантує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та встановлювати принцип непорушності права приватної власності. Водночас реалізація права на судовий захист здійснюється у порядку та спосіб, визначені законом. Право власності не виключає застосування цивільно-правових інститутів, установлених законом, зокрема інституту позовної давності.

Наявність у позивачів права власності на житловий будинок та важливість захисту такого права не звільняють його від обов`язку дотримуватися встановлених законом строків звернення до суду та, у разі їх пропуску, довести існування конкретних поважних причин такого пропуску

Отже, посилання представника позивача на ст. 41 Конституції України підтверджує важливість права власності, але не є самостійною підставою для незастосування позовної давності. Закон прямо передбачає механізм захисту права у разі її спливу. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України суд захищає порушене право лише тоді, коли визнає причини пропуску позовної давності поважними.

У даній справі позивачі не навели та не підтвердили належними доказами жодної конкретної обставини, яка б могла бути оцінена судом як об`єктивна, незалежна від їх волі перешкода для своєчасного звернення до суду.

Посилання позивачів виключно на положення ст. 41 Конституції України не містить обгрунтування причин пропуску позовної давності, не пояснює тривалого не звернення до суду та не підтверджує існування об`єктивних обставин, які не уможливлювали або істотно утруднювали подання позову.

Таким чином, підстав для визнання причин пропуску позовної давності поважними суд не вбачає.

Підсумовуючи зазначене вище, оскільки позивачі не довели обставини, на які посилаються як на підставу для визначення початку перебігу позовної давності у період з 10.03.2021 ( дата постановлення ухвали суду) по 31.08.2021 ( дата подання позовної заяви ( уточненої), враховуючи встановлені обставини справи, що після отримання позивачами Досудових вимог ПАТ «Дельта-Банк», а саме: 18.03.2014, останні «могли довідатися» до 06.05.2017 ( передбачувана кінцева дата звернення до суду у межах строку позовної давності) про стан забезпеченого іпотекою зобов`язання, з урахуванням наявності оскаржуваного виконавчого напису у позивачів «на руках» за умови відсутності останнього в матеріалах справи до подання ними позовної заяви ( уточненої), суд приходить до висновку, що позивачі пропустили встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На підставі викладеного, позовна вимога про визнання таким, що не підлягає виконанню, а саме Виконавчий Напис Нотаріуса за реєстровим № 664, виданий 06 травня 2014 року Приватним Нотаріусом Київського Міського Нотаріального Округу Ярощук Вікторією Юріївною на користь ПАТ «Дельта Банк», та за змістом якого в рахунок погашення заборгованості у сумі 331 938 гривень 46 копійок запропоновано стягнути нерухоме майно Позивачів, а саме: житловий будинок загальною площею 51,1 м. кв., що належить у рівних долях на праві часткової приватної власності Позивачам - ОСОБА_1 (Іпн: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (Іпн: НОМЕР_2 ), та який за змістом виконавчого напису нотаріуса розташований за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, оскільки заявлена поза межами строку позовної давності.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачів, понесені ними в ході розгляду даної цивільної справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.10, 12, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 257, 261 ЦК України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3 про визнання таким, що не підлягає виконанню, а саме Виконавчий Напис Нотаріуса за реєстровим № 664, виданий 06 травня 2014 року Приватним Нотаріусом Київського Міського Нотаріального Округу Ярощук Вікторією Юріївною на користь ПАТ «Дельта Банк», та за змістом якого в рахунок погашення заборгованості у сумі 331 938 гривень 46 копійок запропоновано стягнути нерухоме майно Позивачів, а саме: житловий будинок загальною площею 51,1 м. кв., що належить у рівних долях на праві часткової приватної власності Позивачам - ОСОБА_1 (Іпн: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (Іпн: НОМЕР_2 ), та який за змістом виконавчого напису нотаріуса розташований за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 01.09.2026.

Суддя Н.В. Марченко