Рішення № 139367683, 20.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47442/25-ц

Номер провадження №2-5518/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальності «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» звернулось до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , згідно вимог якого просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги, інфляційні витрати та 3 проценти річних в загальному розмірі 31 106,20 грн. та судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником машино-місця, підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка отримує послуги з утримання та обслуговування цього машино-місця, проте своє зобов`язання по оплаті послуг виконує неналежним чином.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань перед ТОВ «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» у споживача утворилась заборгованість по оплаті наданих позивачем послуг з утримання та обслуговування зазначеного машино-місця, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено строк подання відзиву.

Відповідач, будучи належно повідомленим про день, час та місце розгляду справи, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому у силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є здійснення оплати за надані йому послуги, у розмірі та у валюті, визначеними договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником машино-місця № НОМЕР_1 (рівень НОМЕР_2 ) підземної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 444729555 від 23.09.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ТОВ «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» здійснює діяльність по утриманню та експлуатації підземної автостоянки, що підтверджується Розпорядженням № 1221 від 30.09.2008 «Про затвердження Акту Державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта», Актом Державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 11.07.2008 р., договорами з підрядними організаціями № 18/03/21АС від 18.3.2021 року, № 1075 від 01 жовтня 2023 року. Вартість обслуговування одного машино-місця з 01.02.2019 року становила 452,47 грн, а з 01.12.2022 року становить 690,00 грн.

Між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини без укладення письмового договору та останнім не заперечуються виникнення зобов`язань у сторін згідно із яким ТОВ «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» є надавачем послуг по утриманню та експлуатації підземної автостоянки і в тому числі машино-місця № НОМЕР_1 (рівень 3) власником якої є відповідач. Зазначені послуги надаються в підземній автостоянці (паркінгу) до житлового будинку АДРЕСА_1 та є невід`ємними для кожного власника машино-місця.

Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини між споживачем та особою, яка надає житлово-комунальні послуги, в тому числі й щодо нежитлових приміщень, до яких відноситься підземна автостоянка. При цьому, оскільки Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках не встановлюють виключень щодо врегулювання спорів, то слід керуватись загальними положеннями, встановленими законом (Постанова Верховного Суду України від 02.12.2020 року у справі №761/48615/18).

Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості. Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, цим та іншими законами України, а також договором про надання житлово-комунальних послуг, однак за своєю правовою природою договір про надання житлово-комунальних послуг є договором про надання послуг, який опосередковує суспільні відносини, пов`язані з наданням та споживанням житлово-комунальних послуг, тому регулювання цих відносин здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законом.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За встановлених обставин, оскільки відповідач не сплачував заборгованість за послуги з утримання машино-місця № НОМЕР_1 (рівень НОМЕР_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 , та прилягаючої території, збереження транспортних засобів власника на стоянці, сума цієї заборгованості підлягає примусовому стягненню.

Розрахований позивачем розмір заборгованості відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилягаючої території, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати зазначених послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за надані позивачем послуги вимоги позивача про застосування ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних є обґрунтованими.

На час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку, а наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не оспорюється.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує з державного бюджету всі здійснені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів або на користь позивача - кількома відповідачами чи якщо до участі у справі залучено співвідповідача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заявник у справах, визначених пунктом 4 частини першої статті 5 цього Кодексу, суд, присуджуючи судові витрати, зазначає, в якому співвідношенні вони покладаються на учасників справи чи з кого вони мають стягуватися солідарно. Судові витрати, здійснені позивачем, стягуються з відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила за правничу допомогу, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази повинні відповідати вимогам процесуального законодавства, зокрема бути допустимими та достовірними. До витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, належать витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оскільки суд задовольняє позов, то з відповідача, згідно із ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню 3 028, 00 грн у відшкодування витрат з оплати судового збору та 5 000, 00 грн - витрати, пов`язаних із отриманням правничої допомоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, втрат від інфляційних процесів, 3% річних, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 028,00 грн. та 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 625, 627-629, 638, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС» заборгованість за надані послуги з обслуговування і участі у витратах з утримання підземної автостоянки у розмірі 23 220,00 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 5 956,71 грн, 3% річних в розмірі 1929,49 грн, судовий збір в розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОПАРКІНГ-СЕРВІС», код ЄДРПОУ 36046322, адреса: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 14а.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя С. В. Вовк