Рішення № 139366822, 24.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/13/26

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників

від прокурора: Соха Л.О. прокурор відділу,

від позивача: Кирман В.О. за довіреністю,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд»

про стягнення 2 381 171, 09 грн,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської міської ради (Рада, ЧМР) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд» (ТОВ «СУ № 609 Укргідроспецбуд», Товариство) про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 2 381 171, 09 грн з яких: 1 328 808, 80 грн основна заборгованість, 873 136, 93 грн інфляційних витрат та 179 225, 36 грн 3 % річних за наслідками будівництва комплексу з фасування міндобрив, зберігання сировини та адміністративної та побутової будівлі на території м. Черкаси.

Прокурор вбачає наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у зв`язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства відповідачем, який ухилився від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Черкаси до місцевого бюджету, а також через нездійснення Черкаською міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом. Порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва призвело до ненадходження до Черкаської міської ради коштів пайової участі, чим заподіяно матеріальної шкоди (збитків) Черкаської об`єднаній територіальній громаді в особі Черкаської міської ради.

Ухвалою від 06.01.2026 Господарський суд Черкаської області у складі судді Спаських Н.М. відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справу призначив до розгляду у підготовчому провадженні.

Указом Президента України № 163/2026 від 24.02.2026 Спаських Н.М. призначено на посаду судді Північного апеляційного господарського суду.

02 березня 2026 року за розпорядженням керівника апарату Господарського суду Черкаської області Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи призначено повторний автоматичний розподіл справи № 925/13/26.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 для розгляду справи призначено суддю Чевгуза О.В.

Ухвалою від 16.03.2026 Господарський суд Черкаської області постановив здійснювати розгляд справи спочатку, підготовче засідання призначив на 10 год 00 хв 06.04.2026.

10 лютого 2026 року від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву, у якому також наведено орієнтовний розрахунок судових витрат, заява про застосування строків позовної даності та відмову у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності, заперечення проти територіальної підсудності справи. Обґрунтовуючи останнє клопотання відповідач зазначає, що його місцезнаходження на дату пред`явлення позову (02.01.2026) було зареєстровано за адресою: 89423, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Концово, вул. Миру, буд. 94, відповідно справу належить передати за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.

02 березня 2026 року від прокурора надійшла відповідь на відзив.

04 березня 2026 року від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та продовження процесуального строку на подання заперечення на відповідь на відзив, додаткові пояснення щодо відсутності підстав для застосування виключної підсудності; 06 квітня 2026 року заперечення на відповідь на відзив, клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Ухвалою від 06.04.2026 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача щодо передачі справи № 925/13/26 до Господарського суду Закарпатської області, закрив підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10 год. 00 хв. 07.05.2026.

09 квітня 2026 року від прокурора на заперечення відповідача на відповідь на відзив надійшло пояснення.

06 травня 2026 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності; позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

07 травня 2026 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 07.05.2026 суд задовольнив вказане клопотання відповідача, відклав розгляд справи по суті на 12 год. 00 хв. 18.06.2026.

21 травня 2026 року від відповідача на заяву (пояснення) прокурора надійшло заперечення. Відповідач просить суд заяву Черкаської окружної прокуратури від 08.04.2026 повернути заявнику без розгляду як таку, що не відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим процесуальним законодавством (ч. 4 ст. 170 ГПК України); відмовити в задоволенні позову; розглянути і задовольнити заперечення за відсутності відповідача.

22 травня 2026 року від відповідача надійшли заява про залишення поданого прокурором позову без розгляду у зв`язку з відсутністю належних та доведених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі; заява про передачу справи за підсудністю, повторне звернення з якою відповідач обґрунтовує наведенням інших доводів, додатковому правовому обґрунтуванні, новому аналізі правової природи спірних правовідносин.

На вказану заяву про передачу справи за підсудністю 04.06.2026 від прокурора надійшло заперечення.

16 червня 2026 року від відповідача на заперечення прокурора від 04.06.2026 на заяву про передачу справи за підсудністю надійшли додаткові пояснення.

17 червня 2026 року від відповідача надійшли заява про розподіл судових витрат та клопотання про долучення доказів в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України); клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні, призначеному на 12:00 год 18 червня 2026 року, за відсутності відповідача.

У судовому засіданні, що відбулося 18 червня 2026 року за участю прокурора та представника позивача, суд розглянув заяву про передачу справи за підсудністю, протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 15:00 год. 23 червня 2026 року.

22 червня 2026 року від позивача надійшло клопотання, яким він просить суд відмовити повністю у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Всі подані учасниками справи заяви по суті позовних вимог, пояснення та докази прийняті судом до розгляду, долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні, що відбулося 23 червня 2026 року за участю прокурора та представника позивача, суд постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю, відмовити у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду. Заслухавши вступне слово прокурора, представника позивача, їх усні пояснення, суд перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів, надано можливість учасникам на стадії судових дебатів висловити свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками. Прокурор та представник Черкаської міської ради позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити у повному обсязі. Суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.

24 червня 2026 року від прокурора надійшло заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду та, у зв`язку з надходженням від відповідача заперечення на клопотання (заяву) Черкаської окружної прокуратури від 08.04.2026, заяви про залишення позову без розгляду, додаткового пояснення щодо відсутності підстав для застосування правил виключної підсудності та заяви про розподіл судових витрат відповідача, додаткові пояснення.

В порядку частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судовому засіданні 24.06.2026 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Виклад позицій учасників судового процесу.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД» (ЄДРПОУ 01416547) у період з 23.12.2019 по 28.12.2020 здійснено будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, Черкаська територіальна громада, м. Черкаси, вул. лейтенанта Мукана, 9. Коди об`єктів, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:

1. Фасувально-складський корпус 1252.9 «Склади та сховища інші»;

1. Адміністративно-побутовий корпус 1220.5 «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств»;

2. Гараж для вантажного автотранспорту 1242.1 «Гаражі наземні»;

3. Відкритий навіс 1252.7 «Складські майданчики».

У подальшому Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради 04.06.2021 зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ЧК122210428990 (Сертифікат), яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відомості щодо видачі сертифікату оприлюднені в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2561681843569034872/optype=100).

Відповідно до зазначеного сертифікату об`єкт будівництва має такі основні показники:

- назва об`єкта: «Нове будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель в м. Черкаси, вул. Сурікова, 9»;

- дата початку будівництва 23.12.2019;

- дата завершення будівництва 28.12.2020;

- дата реєстрації в ЄДЕССБ сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів 04.06.2021;

- кошторисна вартість будівництва об`єкта 33220,22 тис. грн;

- код ДКБС:

1.1. Фасувально-складський корпус 1252.9 «Склади та сховища інші»;

1.2. Адміністративно-побутовий корпус 1220.5 «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств»;

1.3. Гараж для вантажного автотранспорту 1242.1 «Гаражі наземні»;

1.4. Відкритий навіс 1252.7 «Складські майданчики».

Як вбачається з відомостей, наявних у відкритому доступі в мережі Інтернет «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»), пайова участь Товариством до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (Закон № 132-IX).

Товариство як замовник будівництва комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель з заявою щодо розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури до виконавчого комітету Черкаської міської ради не зверталося, відповідний договір пайової участі не укладався та розрахунок розміру пайової участі у 2020 році не проводився.

У відповідача виникає обов`язок щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, тобто до 04.06.2021, на підставі абз. 2 п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ.

Відповідні грошові кошти до бюджету ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД», в тому числі на виконання вимог Закону № 132-IX не сплачувалися, безпідставно збережені кошти підлягають стягненню в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (ЦК України) на користь Черкаської міської ради.

Закон № 132-ІХ визначає розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта. У позовній заві прокурор визначив розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню з відповідача до бюджету громади на користь позивача, 1 328 808,80 грн (4 % х 33 220 220,00 грн = 1 328 808,80 грн). Також за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених грошей прокурор нарахував 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Згідно з програмним модулем «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій», розміщеного у відкритому доступі за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, загальний розмір інфляційних втрат та трьох процентів за період з 05.06.2021 по 02.12.2025 включно становить 1 052 362,29 грн, з яких 873 136,93 грн інфляційні втрати, 179 225,36 грн три проценти річних.

Одночасно прокурор посилається на численні правові висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Прокурор зазначає, що через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансовуються проєкти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури, що зумовлює погіршення рівня життя мешканців Черкаської територіальної громади. Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури Черкаської територіальної громади. Враховуючи викладене, позов прокурор пред`являє в інтересах держави в особі Черкаської міської ради, яка у відповідності з вимогами ст. 2, 64, 71 Бюджетного кодексу України є отримувачем коштів пайової участі.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 БК України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

Прокурор обґрунтовує наявність підстав для здійснення представницьких функцій з метою захисту інтересів держави відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, про що також листом від 29.12.2025 повідомив позивача. Доводить, що при пред`явленні позову трирічний строк позовної давності не пропущено.

Відповідач заперечує проти позовних вимог.

Прокурор фактично розглядає складові частини об`єкта будівництва як самостійні об`єкти, що суперечить містобудівній документації і дозвільним документам. Вищезазначений об`єкт будівництва (Об`єкт) є єдиним нерухомим майном, що створювався та реалізовувався як цілісний комплекс, з єдиними: містобудівними умовами та обмеженнями; проєктною документацією; дозволом (повідомленням) на виконання будівельних робіт; введенням в експлуатацію. При цьому фактично та юридично в експлуатацію введено лише І чергу будівництва фасувально-складський комплекс. Інші черги будівництва Об`єкта не були збудовані та, відповідно, не введені в експлуатацію, що виключає можливість їх правової оцінки як самостійних або завершених об`єктів будівництва. Наявність у складі Об`єкта адміністративно-побутових приміщень (код 1220.5 за ДК 018-2000) не змінює його правової природи, оскільки такі приміщення мають допоміжне функціональне призначення, не використовуються автономно, не мають самостійної інвестиційної мети та слугують забезпеченню виробничо-складського процесу. Законодавство у сфері містобудівної діяльності не передбачає можливості штучного дроблення одного об`єкта будівництва з метою застосування до його частин різних ставок пайової участі.

Прокурором не доведено самостійності адміністративно-побутової будівлі як окремого об`єкта забудови, не обґрунтовано наявності в неї автономного містобудівного або функціонального призначення та не наведено правових підстав для її окремого оподаткування пайовою участю. Адміністративна будівля є складовою частиною єдиного виробничо-складського комплексу та має допоміжне функціональне призначення, що виключає можливість її автономної правової кваліфікації як об`єкта пайової участі.

Відповідач вважає, що у даному випадку домінуючою функцією Об`єкта є складська (виробничо-господарська), що відноситься до групи промислових будівель. Наявність у складі одного об`єкта будівництва приміщень, що можуть бути віднесені до різних кодів ДК 018-2000, не змінює правової природи об`єкта в цілому, якщо такі приміщення: не мають самостійного містобудівного призначення; функціонально пов`язані з основною діяльністю; мають допоміжний характер щодо домінуючої функції. Сам по собі той факт, що складський об`єкт має код 1252, не означає, що він не належить до промислово-складської групи будівель. Навпаки, відповідно до структури класифікатора, складські будівлі та складські майданчики прямо входять до групи 125 «Будівлі промислові та складські».

При визначенні розміру пайової участі вирішальне значення має правильна кваліфікація об`єкта будівництва та застосування рішення органу місцевого самоврядування, чинного на відповідну дату (дату набрання чинності Законом № 132-IX).

12 червня 2018 року Черкаською міською радою прийнято рішення № 2-3429 «Про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста» (набрало чинності із 01.01.2019), пунктом 2.6 якого передбачено, що визначений для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Черкаси складає: 0,01 відсотка загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для будівель промислового призначення. Вказане рішення ЧМР встановлює диференційовані ставки пайової участі залежно від виду об`єкта будівництва, окремо визначає ставку для будівель промислового призначення, не деталізуючи їх за кодами ДК 018-2000.

Для застосування відповідної ставки пайової участі вирішальним є правове та функціональне призначення Об`єкта в цілому, а не формальна наявність допоміжних приміщень. Об`єкт будівництва за своїм функціональним призначенням належить до будівель промислового призначення у розумінні ДК 018-2000 та рішення ЧМР № 2-3429. Також найменування комплексу містить визначення «для зберігання сільськогосподарської сировини».

Відповідно до положень підпункту 2 п. 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України № 132-IX пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції). Дані положення, на думку відповідача, підлягають застосуванню до відносин сторін, що виникли щодо Об`єкта будівництва, відповідно пайова участь взагалі не повинна була сплачуватись. Навіть у разі її застосування рішенням органу місцевого самоврядування для будівель промислового призначення була встановлена ставка 0,01 %.

Застосування ставки 4 % як для «нежитлових будівель іншого призначення» відповідач вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, правовій природі Об`єкта.

Позивачу було відомо про несплату відповідачем пайової участі, але він не відмовив у реєстрації сертифіката про прийняття Об`єкта в експлуатацію, не звертався з вимогою чи позовом про стягнення відповідних сум, оскільки не вбачав порушень у діях чи бездіяльності відповідача, навпаки, звільнив відповідача від сплати пайової участі. Відповідні рішення, сертифікат не були оскаржені, в судовому порядку не скасовувались, не визнавались незаконними чи протиправними. Прокурор шляхом пред`явлення позову до суду намагається змінити вказані рішення позивача і реалізувати повноваження органу місцевого самоврядування через суд, фактично підмінити такий орган, що не узгоджується з чинними нормами законодавства, судовою практикою Верховного Суду та не входить до повноважень прокуратури чи суду.

Сертифікат є індивідуальним адміністративним актом, прийнятим вищезазначеним компетентним органом у межах наданих йому повноважень, який породжує юридичні наслідки для учасників правовідносин. За усталеною практикою Верховного Суду індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень породжує правові наслідки доти, доки він не скасований або не визнаний протиправним у встановленому законом порядку. Суд не вправі ігнорувати юридичні наслідки такого акта в межах іншого спору, якщо питання його законності не є предметом розгляду.

У разі наявності чинних та не скасованих рішень позивача щодо реалізації його повноважень та самого сертифіката про прийняття Об`єкта в експлуатацію, правові наслідки яких є обов`язковими для сторін і не можуть бути проігноровані судом, положення ЦК України щодо витребування майна з незаконного володіння не можуть застосовуватись до даних правовідносин.

Відповідач також зазначає, що прокурор невірно визначив підсудність спору та пропустив строк позовної давності.

У відповіді на відзив прокурор повністю заперечує проти наведених відповідачем аргументів. Оскільки пп. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-IX визначає при будівництві яких об`єктів пайова участь не сплачується, а також містить чіткі умови щодо віднесення об`єктів до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства, до будівель промислових, до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції), а саме згідно з Державним класифікатором будівель та споруд, а відповідний класифікатор ДК 018-2000 містить чіткі пояснення щодо порядку визначення класифікації об`єктів, вбачається, що об`єкти будівництва, зазначені у сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ЧК122210428990, не підпадають під клас об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових, а отже, замовники їх будівництва не звільняються від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури.

Звертає увагу прокурор на той факт, що згідно з наказом Департаменту архітектури та містобудування від 04.09.2018 № 281, копію якого долучено відповідачем до відзиву, Товариство зобов`язано укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту з виконавчим комітетом Черкаської міської ради відповідно до рішення Черкаської міської ради від 23.06.2011 № 2-621 «Про пайову участь (внесок) замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси» не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, та до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію сплатити кошти для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Згідно з пояснювальною запискою до містобудівного розрахунку, затвердженого директором ПП «ЛАРО 2010» Ніколенко А.Ю. 15.08.2018, плановим завданням Замовника складські приміщення розраховуються на приймання, фасування та зберігання з послідуючим відвантаженням 500 т сільськогосподарської сировини та продукції.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) станом на 23.12.2020, на дату завершення будівництва за адресою: м. Черкаси, вул. лейтенанта Мукана, 9, основним видом економічної діяльності Товариства було складське господарство, при цьому, серед видів економічної діяльності підприємства були відсутні види діяльності, які б відносились до промислового виробництва.

Оскільки збудований відповідачем об`єкт нерухомості не підпадає під визначені ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції станом на дату початку будівництва, винятки, що не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, на останнього законом покладається безумовний обов`язок щодо сплати відповідної пайової участі до бюджету міста, як безпідставно збережених коштів.

Прокурор також вважає, що відповідач безпідставно стверджує, що Рада наділена дискреційними повноваженнями щодо звільнення забудовників від сплати пайової участі.

Дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді).

При цьому законодавцем чітко визначені підстави та умови, у разі настання яких забудовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, не передбачаючи свободи розсуду органу місцевого самоврядування з даного питання.

Відповідач додатково у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що посилання прокурора на відомості ЄДР щодо видів економічної діяльності відповідача є юридично нерелевантними для визначення правового режиму об`єкта будівництва.

Посилання прокурора на відсутність дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування у питанні залучення замовника будівництва до пайової участі також вважає необґрунтованими. Навіть за умови імперативного визначення законом підстав для звільнення від сплати пайової участі саме уповноважений орган здійснює оцінку фактичних обставин будівництва, аналіз поданих документів та приймає відповідні рішення у процедурі прийняття об`єкта в експлуатацію. Саме результатом такої оцінки і стало прийняття рішення про введення об`єкта в експлуатацію із зазначенням підстави звільнення від сплати пайової участі. Водночас прокурор фактично пропонує суду ігнорувати юридичні наслідки чинного адміністративного акта та самостійно здійснити оцінку підстав для звільнення від пайової участі, підміняючи тим самим компетенцію органу місцевого самоврядування. Подібний підхід прямо суперечить правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої суд не може підміняти дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та втручатися у сферу його управлінських рішень, якщо такі рішення не були визнані протиправними у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 990/46/22).

Крім того, як зазначено у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах Касаційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, обов`язок сплати пайової участі виникає у межах процедури будівництва та має бути виконаний до прийняття об`єкта в експлуатацію. Отже, питання щодо наявності або відсутності такого обов`язку має оцінюватися саме у межах відповідної адміністративної процедури прийняття об`єкта в експлуатацію. У даному випадку така процедура була завершена, об`єкт прийнято в експлуатацію, а підстава звільнення від сплати пайової участі прямо відображена у відповідному сертифікаті.

За наведених обставин спроба прокурора поставити під сумнів наслідки завершеної адміністративної процедури без оскарження відповідного адміністративного акту, на думку відповідача, свідчить про обрання неналежного способу захисту та не може бути підставою для покладення на відповідача обов`язку зі сплати коштів пайової участі.

За наявності чинного адміністративного акту (Сертифікату), який регулює відповідні правовідносини, твердження прокурора про відсутність правової підстави для збереження коштів відповідач також вважає безпідставним. Застосування конструкції безпідставного збагачення у даному випадку суперечить самій природі інституту кондикції. Правова конструкція безпідставного збагачення є субсидіарним способом захисту, який застосовується лише за відсутності інших правових підстав для врегулювання правовідносин. Натомість у даній справі правовідносини сторін прямо врегульовані нормами спеціального законодавства у сфері містобудівної діяльності та відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування. Отже, застосування статті 1212 ЦК України за наявності спеціального правового регулювання є неправомірним.

Наведені прокурором правові висновки Верховного Суду стосуються інших за змістом правовідносин. У справах, на які посилається прокурор, підставою для застосування статті 1212 ЦК України було те, що: замовник будівництва ухилявся від виконання встановленого законом обов`язку; відсутні будь-які рішення компетентних органів щодо звільнення від сплати пайової участі; відсутні адміністративні акти, які б підтверджували правомірність поведінки забудовника. Натомість у даній справі ситуація є принципово іншою, оскільки: питання наявності чи відсутності обов`язку зі сплати пайової участі вже було предметом оцінки уповноваженого органу; за результатами такої оцінки прийнято рішення про введення об`єкта в експлуатацію із зазначенням підстави звільнення від сплати пайової участі; відповідний адміністративний акт є чинним та не оскаржений.

Відповідач вважає, що фактично прокурор пропонує суду: ігнорувати результати завершеної адміністративної процедури; самостійно встановити наявність обов`язку, який не був встановлений уповноваженим органом; застосувати конструкцію безпідставного збагачення як спосіб обходу чинного адміністративного акту, що суперечить: принципу правової визначеності; принципу стабільності правовідносин; забороні підміни судом повноважень органів публічної влади.

Прокурор в свою чергу зауважує, що український законодавець, вводячи інститут пайової участі, не передбачив можливості свободи розсуду органу місцевого самоврядування зі спірного питання. Посилання відповідача на застосування Радою дискреційних повноважень та його звільнення від сплати пайової участі є безпідставними та направлено на уникнення стягнення безпідставно збережених коштів. Безпідставними та обумовленими невірним розумінням закону вважає посилання відповідача на необхідність оскарження Сертифіката для вирішення судом питання про стягнення коштів пайової участі.

Посилаючись, зокрема, на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21 про те, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, прокурор доводить, що обраний ним спосіб захисту є належним і до спірних правовідносин повинна бути застосована ст. 1212 ЦК України.

Щодо підсудності.

Предметом судового розгляду у справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у формі несплаченої позивачу пайової участі у розвитку інфраструктури м. Черкаси при будівництві комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, Черкаська територіальна громада, м. Черкаси, вул. Лейтенанта Мукана, 9.

За наслідками розгляду заяви відповідача щодо передачі справи № 925/13/26 до Господарського суду Закарпатської області, оскільки відповідач вважає, що спір не є спором з приводу нерухомого майна, а стосується лише грошової вимоги, а тому має розглядатися в порядку ст. 27 ГПК України, за місцезнаходженням відповідача, суд дійшов висновку, що позовна заява прокурора в інтересах держави в особі Черкаської міської ради має розглядатися за правилами виключної підсудності, встановленими ч. 3 ст. 30 ГПК України (за місцезнаходженням нерухомого майна), у зв`язку з чим відмовив у задоволені вказаної заяви відповідача

Відповідач 22.05.2026 вдруге звернувся до суду із заявою про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області вказуючи, що дана заява містить інші доводи, додаткове правове обґрунтування, новий аналіз правових підстав, що не були наведені у заяві, якій надано оцінку Господарським судом Черкаської області в ухвалі від 06.04.2026, та правильне визначення територіальної підсудності є обов`язком суду та підлягає перевірці з урахуванням усіх доводів сторін і норм процесуального закону незалежно від того, чи надавалась оцінка окремим аргументам у попередніх судових рішеннях.

Зі змісту даної заяви не встановлено жодних нових фактів та питань, не досліджених судом під час вирішення питання за попередньою заявою щодо передачі справи за територіальною підсудністю. Відповідач зазначає, що наведені прокуратурою постанови Верховного Суду не підтверджують наявності виключної підсудності у даній справі та не спростовують доводів відповідача щодо необхідності розгляду спору за загальними правилами територіальної підсудності; вважає, що прокурор пропонує поширити висновки Верховного Суду, сформульовані у справах про договірні правовідносини щодо нерухомого майна, на спір про стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а також 3 % річних та інфляційних втрат, незважаючи на істотну відмінність предмета спору, підстав позову та характеру спірних правовідносин; за відсутності спору щодо прав на нерухоме майно, користування ним, володіння ним або виконання договору щодо нерухомого майна відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 30 ГПК України.

Позиція суду ґрунтується на висновку про те, що матеріально-правова вимога у даній справі, про стягнення безпідставно збережених коштів, безпосередньо пов`язана з нерухомим майном, адже в силу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь), вказаний спір потребує застосування ч. 3 ст. 30 ГПК України (за місцезнаходженням нерухомого майна) з мотивів наявності прямого зв`язку стягуваних коштів з нерухомістю.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви відповідача щодо передачі справи № 925/13/26 до Господарського суду Закарпатської області.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (частина 4). Абзацом першим частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 зазначив, що обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. А відсутність у такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звернула увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Поняття «інтереси держави» з огляду на процесуальний аспект та особливості такого виду представництва держави органами прокуратури свого часу аналізував Конституційний Суд України (рішення №3-рп/99 від 08.04.1999 року у справі №1-1/99), зазначивши, зокрема, про те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України від 1.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97) первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 280/97 сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з нормою частини 1 статті 60 Закону № 280/97 територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону № 280/97).

Згідно з ст. 143 Конституції України місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Наведене свідчить, що забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, є завданням органу місцевого самоврядування.

Відповідно рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних з законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді на адресу Черкаської міської ради скеровано лист від 14.03.2025 № 54-1206ВИХ-25 стосовно сплати коштів пайової участі замовником будівництва об`єкта «Будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель в м. Черкаси, вул. Сурікова, 9» та стосовно вжитих заходів реагування щодо несплати.

У відповідь листом від 30.07.2025 № 15496/7601-01-11 Черкаська міська рада повідомила про те, що ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД», як замовник будівництва комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель вул. Сурікова, 9 в м. Черкаси, з заявою щодо розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури до виконавчого комітету Черкаської міської ради не звертався, відповідний договір пайової участі не укладався та розрахунок розміру пайової участі у 2020 році не проводився. Також, враховуючи обмежені можливості міського бюджету по сплаті судового збору, органом місцевого самоврядування викладено прохання про вжиття заходів представництва органами прокуратури інтересів держави в особі Черкаської міської ради щодо стягнення заборгованості коштів пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси з відповідача. З наданої відповіді вбачається, що належних заходів, направлених на стягнення коштів пайової участі з Товариства до місцевого бюджету Радою як уповноваженим органом, не вжито. Незалежно від причин незвернення до суду Ради факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Зважаючи на вищезазначене, прокурору достатньо дотриматися порядку, який передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Прокуратура на виконання вимог абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Черкаській міській раді листом від 29.12.2025 № 54-3619ВИХ-25 про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову.

Відповідач доводи прокурора про наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі вважає необґрунтованими з огляду на відсутність належного обґрунтування виключних підстав для представництва прокурором. Саме по собі посилання прокурора на: факт несплати коштів; загальні інтереси бюджету; або формальне листування з органом місцевого самоврядування не підтверджує наведених у позові обставин, зокрема щодо існування передбачених законом підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Відповідач зазначає, що прокурор зобов`язаний довести сукупність таких обставин: наявність порушення інтересів держави; наявність компетентного органу; його усвідомлену бездіяльність або неналежні дії; неможливість або неефективність самостійного захисту.

Фактично прокурор підміняє собою орган місцевого самоврядування. Лист органу місцевого самоврядування не є доказом бездіяльності, не є відмовою від захисту інтересів, не свідчить про неможливість звернення до суду, не є процесуальним актом, який замінює собою реалізацію повноважень органу. Посилання на «обмеженість бюджетних коштів» для сплати судового збору не передбачене законом як підстава для заміни органу прокурором.

Відповідач вбачає формальний підхід прокурора до доведення «інтересу держави». Прокурор фактично ототожнює будь-яке ненадходження коштів до бюджету з порушенням інтересів держави. Спір має локальний майновий характер, а не загальнодержавний; відсутні докази системного чи значного впливу на публічні інтереси.

Сам факт незвернення органу до суду не є автоматичною підставою для представництва. Прокурор у даній справі фактично діє як альтернативний позивач, а не як субсидіарний представник, що прямо заборонено законом.

Відсутність належного доведення виключних підстав для представництва означає, що позов подано особою, яка не має процесуального права на звернення до суду у даному випадку; порушено вимоги статті 53 ГПК України; суд позбавлений можливості розглядати спір по суті за відсутності належного суб`єкта звернення. Зазначене є самостійною та достатньою підставою для застосування процесуальних наслідків, передбачених ГПК України, зокрема залишення позову без розгляду.

Окремо відповідач звертає увагу суду на необхідність дотримання принципу процесуальної рівності сторін під час участі прокурора у господарському процесі. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що участь прокурора у судовому розгляді на боці однієї зі сторін може впливати на баланс процесуальних можливостей сторін. Зокрема, у рішенні у справі F.W. v. France (31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27) зазначено, що прокурор, висловлюючи позицію щодо задоволення чи відхилення вимог, фактично стає союзником або противником сторін, що може створювати у іншої сторони відчуття нерівності. У зв`язку з цим участь прокурора повинна мати виключний характер; підстави для такої участі повинні бути чітко доведені; будь-які сумніви щодо наявності таких підстав мають тлумачитись на користь забезпечення рівності сторін. Допущення прокурора до участі у справі без належного обґрунтування фактично порушує баланс процесуальних прав сторін.

З огляду на викладене: прокурором не доведено наявності виключних підстав для представництва інтересів держави; доводи прокуратури є декларативними та не підтверджені належними доказами; відсутні правові підстави для підміни органу місцевого самоврядування прокурором; участь прокурора у справі порушує принцип процесуальної рівності сторін, відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у даній справі і правомірність звернення до суду з цим позовом. Прокурором дотримано порядку, визначеного у наведених вище положеннях законодавства, належним чином підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом.

Доводи відповідача про відсутність у прокурора належних повноважень на звернення до суду є необґрунтованими, а тому в клопотанні Товариства про залишення позову без розгляду суд відмовляє.

Відповідно до відомостей з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД» у період з 23.12.2019 по 28.12.2020 здійснено будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, Черкаська територіальна громада, м. Черкаси, вул. лейтенанта Мукана, 9. Коди об`єктів, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:

1. Фасувально-складський корпус 1252.9 «Склади та сховища інші»;

1. Адміністративно-побутовий корпус 1220.5 «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств»;

2. Гараж для вантажного автотранспорту 1242.1 «Гаражі наземні»;

3. Відкритий навіс 1252.7 «Складські майданчики».

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради 04.06.2021 зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ЧК122210428990, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відомості щодо видачі відповідного сертифікату № ЧК122210428990 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2561681843569034872/optype=100).

Відповідно до зазначеного сертифікату об`єкт будівництва має такі основні показники:

- назва об`єкта: «Нове будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель в м. Черкаси, вул. Сурікова, 9»;

- дата початку будівництва 23.12.2019;

- дата завершення будівництва 28.12.2020;

- дата реєстрації в ЄДЕССБ сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів 04.06.2021;

- кошторисна вартість будівництва об`єкта 33 220 220, грн;

- код ДКБС:

1.1. Фасувально-складський корпус 1252.9 «Склади та сховища інші»;

1.2. Адміністративно-побутовий корпус 1220.5 «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств»;

1.3. Гараж для вантажного автотранспорту 1242.1 «Гаражі наземні»;

1.4. Відкритий навіс 1252.7 «Складські майданчики».

Як вбачається з відомостей, наявних у відкритому доступі в мережі Інтернет «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).

З заявою щодо розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури до виконавчого комітету Черкаської міської ради відповідач не звертався, відповідний договір пайової участі не укладався та розрахунок розміру пайової участі у 2020 році не проводився.

Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави унормовано у ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 цієї норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За загальним правилом, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За приписами ст. 1 зазначеного Закону замовник будівництва (далі замовник) фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону вказано, що планування і забудова територій діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

За приписами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (чинної на момент початку будівництва) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон № 132-IX), яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.

Відповідно до п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з пп. 3, 4 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2026 у справі № 922/1993/25 зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 п. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 зазначив, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Оскільки Товариством до 01.01.2020 договір про сплату пайової участі з Черкаською міською радою не укладено, будівництво розпочато 23.12.2019 та станом на 01.01.2020 об`єкт не був введений в експлуатацію, у відповідача виникає обов`язок щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, тобто до 04.06.2021, на підставі абз. 2 п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ.

Суд встановив, що відповідач не звертався до Ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва. Кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту відповідачем не сплачувалися.

З огляду на зазначене, у зв`язку з несплатою забудовником коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Суд відхиляє твердження відповідача, що ЧМР реалізуючи свої повноваження, звільнила його від сплати пайової участі, про що вказано у сертифікаті про прийняття Об`єкта в експлуатацію: звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п. 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.

Відповідно до п. 13 вищевказаного Закону органам, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, матеріальних або нематеріальних активів, у тому числі здійснення будівництва об`єктів.

Вказане в Сертифікаті застереження не відповідає вимогам Закону № 132-IX та, відповідно, не узгоджується із численною практикою Верховного Суду щодо обов`язку замовника будівництва об`єкта, будівництво якого розпочато раніше (однак який станом на 01.01.2020 не був уведений в експлуатацію, і якщо договір про сплату пайової участі до 01.01.2020 не був укладений) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Прокурор здійснив розрахунок пайової участі на підставі приписів Закону № 132-ІХ, застосувавши розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, класифікувавши Об`єкт як нежитлову забудову.

Так, абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатаці

Відповідач, заперечуючи проти залучення його до пайової участі, зазначаючи, що об`єкт у цілому належить до будівель промислового призначення у розумінні ДК 018-2000 та рішення Черкаської міської ради № 2-3429 від 12.06.2018, застосування ставки 4 % як для «нежитлових будівель іншого призначення» вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, правовій природі об`єкта.

При цьому відповідач посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 19.03.2026 у справі № 914/363/25, який прямо зазначив, що «будівлі класифікуються переважно за їх функціональним призначенням», а «будівлі, що використовуються або запроєктовані для декількох призначень (...) повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення» (п. 68 постанови); «визначальне правове значення має саме функціональне призначення об`єкта та характер його фактичної експлуатації» (п. 71 постанови); у п. 67 постанови звернув увагу, що «одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда», однак для комплексних будівель застосовується підхід класифікації за функціональним призначенням, «будівлі, які використовуються або запроектовані для декількох призначень (...) повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення».

Водночас Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 916/848/25 дійшов висновку про те, що, визначаючи розмір пайової участі, у кожному випадку слід керуватися, зокрема, цільовим призначенням об`єкта та розміром загальної площі такого об`єкта, оскільки згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX такий розмір визначається у відповідних відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва саме об`єкта, а не вартості будівництва площі лише квартир у ньому. Будь-який інший підхід суперечив би законодавчо визначеній меті розмежування розміру пайової участі для житлових будинків і нежитлових будівель та споруд.

Верховний Суд у постанові від 06.08.2025 у справі № 521/16288/22 дійшов висновку, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

В абзаці другому пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДКБС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 № 971 «Про програму реформування державної статистики на період до 2002 року».

Згідно з класифікатором, одиницею класифікації в класифікаторі є в основному окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо). Для комплексних будівель, що складаються з декількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Як вказано у самому класифікаторі, в цілях забезпечення однозначного віднесення об`єктів класифікації до певних класифікаційних угруповань, полегшення та зручності використання ДК БС в практичній діяльності, на рівні класів в ДК БС до класифікаційних угруповань даються пояснення, що за будівлі чи споруди включає чи не включає конкретний клас.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX пайова участь не сплачується, зокрема, у разі будівництва: об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових.

Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який був чинний на момент введення в експлуатацію об`єкту будівництва, об`єкти, які згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX звільнені від сплати пайової участі і визначаються згідно з державним класифікатором будівель та споруд, а саме:

- об`єкти, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства відносяться до класу 1271;

- об`єкти які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових відносяться до класу 1251;

- об`єкти, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції) також відносяться до класу 1271.

Згідно з пояснень до ДК БС, Клас 1251: Будівлі промислові включає:

- криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням. 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості 1251.7 Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Цей клас не включає:

- резервуари, силоси та склади (1252),

- будівлі сільськогосподарського призначення (1271),

- комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель (230).

Згідно з виданим Управлінням державного архітектурно будівельного контролю Черкаської міської ради Дозволом на виконання будівельних робіт від 19.12.2019 № 112193530015 кодом об`єкта будівництва: «Будівництво комплексу з фасування мінеральних добрив, зберігання сільськогосподарської сировини та адміністративної та побутової будівель в м. Черкаси, вул. Сурікова, 9» є 1252.9, який не включено до класу 1251: Будівлі промислові.

З огляду на викладене, як жодна із складових частин збудованого комплексу, так і сам комплекс в цілому, не відносяться до будівель промислових, замовники будівництва яких звільняються від сплати пайової участі.

Черкаською міською радою 12.06.2018 прийнято рішення № 2-3429 «Про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста», яким затверджене Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси (Положення № 2-3429). Останнє було чинним на 17.10.2019 день набрання чинності Законом України від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ і втратило чинність на підставі рішення Черкаської міської ради від 02.09.2021 № 9-4 «Про втрату чинності рішення міської ради від 12.06.2018 № 2-3429 «Про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста». Пунктом 2.6 цього рішення було передбачено, що визначений для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Черкаси складає: 0,01 відсотка загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для будівель промислового призначення ; 1 відсотка загальної вартості будівництва об`єкта, яка визначена з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла для Черкаської області, що затверджені Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, на дату укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури м. Черкаси для житлових об`єктів; 1 відсотка загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для паркінгових місць, які будуються в комплексі з житловим будинком; 4 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для нежитлових будівель та споруд іншого призначення.

З огляду на викладене, з урахуванням рішення Черкаської міської ради від 12.06.2018 № 2-3429, що узгоджується з правовими висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 17.04.2025 № 911/65/24 та 17.09.2025 у справі № 918/1207/24, суд дійшов висновку, що прокурором наведено обґрунтований розрахунок розміру пайової участі, позовні вимоги про стягнення 1 328 808,80 грн безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання прокурор на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України заявив до стягнення 873 136, 93 грн інфляційних витрат та 179 225, 36 грн 3 % річних за період з 05.06.2021 (день, наступний за днем реєстрації Сертифікату) по 02.12.2025.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21).

Правова позиція щодо застосування приписів ст. 625 ЦК України внаслідок прострочення грошового зобов`язання за частиною 1 ст. 1212 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, в якій зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком, зазначивши, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних суд встановив, що вказаний розрахунок виконано арифметично правильно, а позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

Аналіз положень статей 256, 261 ЦК України вказує на те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 серпня 2025 року у справі № 918/2/24, на які посилається відповідач, зазначаючи, що строк позовної давності щодо звернення позивача з позовом розпочався 04.06.2021 (перший день, дата прийняття Об`єкта в експлуатацію), а його закінчення припадало на 04.06.2024 (останній день). 30.01.2024 перебіг строку позовної давності було зупинено Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (Закон № 3450-IX), на дату зупинення залишок строку становив 4 місяця і 6 днів. 04.09.2025 строк позовної давності продовжив спливати. Закінчення строку позовної давності припадало на 10 січня 2026 року (останній день, субота). Тобто, відповідач вважає, що останнім днем строку позовної давності було 12 січня 2026 року (перший робочий день після вихідного). 02 січня 2026 року Черкаська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернулась до Господарського суду Черкаської області з даним позовом.

Відповідач вважає, що позов до нього було подано з порушенням правил підсудності, позов не пред`явлено до належного суду (Господарського суду Закарпатської області), що не може бути підставою для переривання строку позовної давності, тому 09.02.2026 звернувся із заявою про застосування строку позовної давності та відмову у позові ЧМР.

Прокурор також зазначає, що у період дії в Україні карантину та воєнного стану строки позовної давності, як загальної, так і спеціальної, визначені Цивільним кодексом України, були зупинені та відновили свій перебіг лише з 04.09.2025, позов подав в межах визначеного законом строку позовної давності та за встановленою (виключною) підсудністю.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що строк позовної давності пропущено в зв`язку з пред`явлення позову з порушенням правил підсудності та не пред`явленням позову до належного суду на момент звернення відповідача із заявою про застосування позовної давності, як такі, що спростовуються обставинами справи.

Як зазначалося вище прийняття об`єкта в експлуатацію є строком з якого вважається, що забудовник порушує зобов`язання, а саме перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. З цього часу забудовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок, Об`єкт прийнято в експлуатацію 04.06.2021.

Суд зауважує, що порушення є триваючим, адже обов`язок зі сплати пайової участі не виконано.

Крім того, строк позовної давності не пропущений, оскільки спочатку він продовжувався на період дії карантину, а згодом зупинений на строк дії воєнного стану в Україні.

Пунктом 12 розділу Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в період з 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Тобто було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину продовжується на строк дії таких обставин.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначив, що суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

Суд зазначає, що строк загальної позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення, станом на час введення карантину не сплинув.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.

Отже, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене, враховуючи п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо продовження строків на період дії карантину) та п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо зупинення перебігу строку позовної давності на строк дії воєнного стану), прокурор звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, застосування строку позовної давності у цій справі є безпідставним.

Щодо інших доводів сторін.

Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД» (ідентифікаційний код 01416547) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 25212542, вул. Б. Вишневецького, 36, м. Черкаси, 18002) грошові кошти у сумі 2 381 171,09 грн, з яких:

1 328 808,80 грн безпідставно збережені кошти пайової участі,

873 136,93 грн інфляційні втрати,

179 225,36 грн 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ № 609 УКРГІДРОСПЕЦБУД» (ідентифікаційний код 01416547) на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, р/р: UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України в м. Київ)

28 574,06 грн витрати зі сплати судового збору за подання позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 31 серпня 2026 року.

Суддя О.В. Чевгуз