Рішення № 139366445, 24.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2026 р. Справа № 918/804/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про відшкодування шкоди в розмірі 952 663 грн 24 коп.

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Власюк А.О., довіреність № 855 від 17.12.2025 р. (в режимі відеоконференції);

від прокуратури - не з`явився.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 24 серпня 2026 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - відповідач) про стягнення 952 663 грн 24 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які перерахувати на розрахунковий рахунок ГУК у Рівн.обл./отгВолодимир/UA858999980333109331000017503, код отримувача (ЄДРПОУ) 38012494, код класифікації доходів бюджету 24062100.

Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 11 431 грн 96 коп.

До позовної заяви першим заступником керівника Вараської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 23 червня 2026 року № 1326 (внутрішній номер 517685714) про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 11 431 грн 96 коп.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 року з`ясовано, що в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва на території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький" виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза".

Зокрема прокурор зазначає, що 28.12.2024 року складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, в ході якого підтверджено факт незаконної порубки дерев.

Прокурор стверджує, що у наданому ним висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 13.04.2026 року № 351-Е визначено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев, що становить 952 663 грн 24 коп.

Як зазначає прокурор, в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку 27 дерев, не встановлено.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року позовну заяву першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, клопотання першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 24 серпня 2026 року на 12:00 год.

15 липня 2026 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві на позов Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" вказало, що в даному конкретному випадку прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача.

Відповідач не мав можливості виконувати в повному обсязі покладені на нього нормативними актами обов`язки щодо забезпечення збереження лісів у нічний час, оскільки не наділений правом на порушення режиму комендантської години і був обмежений діяти у нічний час доби.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні, що має на меті встановити обставини кримінального правопорушення та виявити винну особу (осіб), ще триває, кримінальне провадження не закінчене, а особа (особи), яка вчинила кримінальне правопорушення, не встановлена.

Натомість з долученого прокурором висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 13.04.2026 р. вбачається, що цей висновок підготовлено на підставі постанови слідчого СВ ВП № 1 Вараського РВП ГУНП у Рівненській області лейтенанта поліції Омельчук Д.Ю. від 22.01.2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.01.2025 року за № 12025181230000023.

Отже, висновок судової інженерно-екологічної, на даних якого базується розмір позовних вимог, підготовлений не на замовлення учасника справи.

Проведення судової інженерно-екологічної експертизи відбувалося виключно на підставі матеріалів вказаного кримінального провадження, наданих правоохоронним органом, без здійснення натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей, на підставі яких було здійснено розрахунок.

Як зазначає відповідач, жоден із наявних у справі документів не містить в собі відомостей того, що зафіксовані у них розміри діаметрів пнів є "середнім арифметичним значенням між найбільшим та найменшим замірами діаметра виявлених пнів", як того вимагають положення постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 року. Саме відсутність у матеріалах справи цих даних (відомостей про середнє значення розміру діаметру пнів) наявні невідповідності розмірів пнів у різних документах і зумовлює необхідність у даному конкретному випадку провести натурне обстеження виявлених пнів, що експертом зроблено не було.

21 липня 2026 року від першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.

23 липня 2026 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

4 серпня 2026 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 04.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій просив надати можливість брати участь у судовому засіданні у даній справі, призначеному на "24" серпня 2026 року на 12:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року заяву представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 04.08.2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 918/804/26 задоволено та постановлено судове засідання у справі № 918/804/26, призначене на "24" серпня 2026 року на 12:00 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Представник відповідача у судовому засіданні 24 серпня 2026 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, в якому судом було відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Прокурор у судове засідання 24 серпня 2026 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 30.06.2026 року, до електронного кабінету першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури (а.с. 63). В той час про причини неявки суд не повідомив.

Крім того позивач у судове засідання 24 серпня 2026 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 30.06.2026 року, до електронного кабінету Володимирецької селищної ради (а.с. 64). В той час 21 серпня 2026 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просить розглянути дану справу та ухвалити рішення без участі представника Володимирецької селищної ради. Також в заяві представник позивача просить позовні вимоги першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Враховуючи належне повідомлення прокурора про судове засідання, призначене на 24.08.2026 року, а також не повідомлення причини неявки, та заяву представника позивача, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності прокурора та представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор, у кожному конкретному випадку, з посиланням на законодавство, самостійно визначає, в чому саме відбулося, чи може відбутися, порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Територія Хіноцького лісництва (у межах якого виявлено факти незаконної порубки деревини) перебуває у адміністративно-територіальних межах Володимирецької селищної ради.

Таким чином, в даному випадку Володимирецька селищна рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів.

Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Володимирецької селищної ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади та не може залишатися без реагування органів прокуратури.

Так, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 11.06.2026 за № 52/1-1352вих-26 прокурором попередньо, до звернення до суду, повідомлено Володимирецьку селищну раду про наявність шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

З отриманої відповіді Володимирецької селищної ради від 15.06.2026 за № вих.-1382/03-40/26 вбачається, що останньою не вживалися заходи щодо стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев.

Відтак, в подальшому на виконання ст. 23 Закону України "Про прокуратури" листом від 24.06.2026 прокуратурою повідомлено Володимирецьку селищну раду про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом скерування до Господарського суду Рівненської області позову про стягнення шкоди на користь органу місцевого самоврядування.

Конструкція самої норми закону (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") вказує на те, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це - тобто про саме звернення до суду - громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

При цьому, законодавством не визначено строку, у який таке повідомлення має направлятись. Також законодавством не визначено конкретних вимог щодо форми чи змісту відповідного повідомлення та способу його направлення відповідній стороні у справі.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 року у справі № 922/1361/17.

Таким чином, власне повідомлення прокурора про те, що ним підготовлено і буде подано позов на захист інтересів держави чи територіальної громади, не можна вважати точкою відліку на обчислення розумного строку для компетентного органу для вжиття заходів самостійно.

Розумний строк починає обраховуватись з часу отримання відповідним органом повідомлення (листа з посиланням на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") прокурора про виявлені чи встановлені ним порушення законодавства в тій чи іншій сфері, яким органу надається можливість відреагувати на такі порушення самостійно.

Варто зазначити, що позивачем, в порядку визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави з наведених питань не оскаржувалась.

Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Визначаючи позивача та отримувача коштів за завдану шкоду варто дотримуватися ст. ст. 42, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до яких фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

При цьому, згідно із п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України суми шкоди підлягає стягненню із врахуванням наступного розподілу: 50 відсотків - до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення; 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 30 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19 зроблено правовий висновок про те, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вараською окружною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" опрацьовано матеріали кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025, за результатами чого виявлено невідшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Так, за результатами вивчення матеріалів вказаного кримінального провадження з`ясовано, що в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва на території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза".

Зокрема, 28.12.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, в ході якого підтверджено факт незаконної порубки дерев.

Згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 351-Е від 13.04.2026 року встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 25 сухостійних дерева породи сосна та 2 сухостійних дерев породи береза в кварталі 4 виділ 21, 22 Хіноцького лісництва становить 952 663 грн 24 коп.

В рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку 27 дерев, не встановлено.

Як зазначає прокурор, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза" в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, яка відноситься до ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький".

Прокурор вказує, що на даний час збитки, завдані в сумі 952 663 грн 24 коп., не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.

Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивача до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України, всі ліси які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Тобто держава, в особі уповноважених органів, надає лісогосподарським підприємствам лісові землі разом з лісами винятково у безстрокове (тобто, постійне) користування, але не у власність.

Зокрема ст. 17 Лісового кодексу України передбачає що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи; у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані: здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" від 10.12.2004 № 17, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Відповідно до ст. ст. 105, 107 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно зі ст. 66 Конституції України, кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно зі ч. 1 ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

За змістом ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

У відповідності до ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

До основних завдань державної лісової охорони, як зазначено в ст. 90 цього ж Кодексу, входить здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Лісовий кодекс України містить низку правових норм, що стосуються одного з важливих напрямків ведення лісового господарства - охорони і захисту лісів. Під цим розуміється комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від таких негативних впливів: пожеж; незаконних рубок; пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу; захист від шкідників і хвороб.

Відтак, філія "Рафалівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", та її правонаступники згідно ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу зобов`язана: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008 ДП "Володимирецький лісгосп" дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", який створений постановою РМ УРСР № 132 від 25 лютого 1980 року (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991 р.).

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 729 від 05.11.2021 "Про припинення Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення", припинено юридичну особу Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство", код згідно з ЄДРПОУ 32626235.

Пунктом 8 вказаного наказу визначено, що Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство".

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 985 від 04.11.2022 "Про припинення Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення, Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство", припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до ст. 1.1 положення про філію "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 18.10.2024 № 1831 "Про припинення філії "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" вирішено припинити філію "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" шляхом її закриття.

Наказом ДП "Ліси України" від 30.09.2024 № 1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" створено філію "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України".

31.12.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Рафалівське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Отже, в результаті реорганізації філії "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Наказом ДП "Ліси України" № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71.

Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Факти незаконної порубки дерев є підтвердженими та визначено розмір шкоди, яка була заподіяна, що свідчить про те, що філією "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" порушено вимоги ст. ст. 19, 69 Лісового кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Керуючись Положенням про державну лісову охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, вищевказані особи у відповідних лісництвах належать до посадових осіб державної лісової охорони, метою діяльності яких, згідно пункту 2 Положення, є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Відповідно до Положення філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (п. 2.2.2 Положення).

Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2018 року в справі № 909/1111/16.

Зважаючи на предмет доведення прокуратурою в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення відповідача щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки відповідача, суд досліджуючи наявні в матеріалах справи докази щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.

Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

Земельна ділянка, на якій здійснювалася незаконна вирубка дерев належить Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" на праві постійного користування. Незаконна вирубка дерев здійснена на території філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Як встановлено з доказів, долучених до матеріалів справи, відповідачем (правонаступником) як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 27 штук.

Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором доказами.

Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зазначає, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 27 штук.

За таких обставин, суд констатує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків.

Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року справа № 917/1261/17, від 20 вересня 2018 року справа № 909/495/17, від 07 червня 2019 року справа № 914/1960/17.

Суд констатує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Cуд підкреслює, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20

Отже, підсумовуючи усе вищеописане суд робить висновок, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Беручи до уваги все вищенаведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Сума збитків, встановлена у висновку експерта, а також у розрахунку розміру шкоди.

У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.

Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку та розрахунку екологічної інспекції.

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.

Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки, в результаті якої була проведена рубка дерев.

Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов`язкових умов щодо збереження лісу.

Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.

А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Підсумовуючи усе вищеописане суд констатує, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, суд робить висновок, що відповідач діяв неправомірно, що призвело до заподіяння шкоди лісу, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 952 663 грн 24 коп.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 11 431 грн 96 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 328 грн 00 коп.

На підставі підпунктів 1-2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до господарського суду: 1) позовної заяви майнового характеру: збір становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) позовної заяви немайнового характеру: збір становить - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що прокурором заявлено одну вимогу майнового характеру, за яку судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, та позовну заяву подано через систему "Електронний суд", відповідно останній зобов`язаний був сплатити при поданні позову до суду, судовий збір в розмірі 11 431 грн 96 коп. (952 663,24*1,5*0,8).

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 11 431 грн 96 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 23 червня 2026 року № 1326 (внутрішній номер 517685714).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 11 431 грн 96 коп. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, код ЄДРПРОУ 44768034) в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, буд. 30, код ЄДРПОУ 45601597) на користь держави в особі Володимирецької селищної ради (34300, Рівненська обл., Вараський р-н, смт. Володимирець, вул. Повстанців, буд. 21, код ЄДРПОУ 04388113) 952 663 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят три) грн 24 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які перерахувати на розрахунковий рахунок ГУК у Рівн.обл./отгВолодимир/UA858999980333109331000017503, код отримувача (ЄДРПОУ) 38012494, код класифікації доходів бюджету 24062100.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, код ЄДРПРОУ 44768034) в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, буд. 30, код ЄДРПОУ 45601597) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 11 431 (одинадцять тисяч чотириста тридцять одну) грн 96 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 31 серпня 2026 року.

Суддя Політика Н.А.