Рішення № 139366228, 26.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/916/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" (код ЄДРПОУ 42159289, 43026, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія (Єршова), буд. 11А)

до відповідача: Комунального підприємства "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (код ЄДРПОУ 04639087, 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Соборна, буд. 196)

про стягнення 569756,49 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Боричевський Вадим Михайлович

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" звернувся до господарського суду із позовом до відповідача Комунального підприємства "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" про стягнення 569756,49 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.03.2022 №23-22/326.

Ухвалою суду від 11.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 10.04.2024 та вирішено інші процесуальні питання.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 10.04.2024, не відбулося.

Ухвалою від 24.04.2024 призначено судове засідання у справі на 08.05.2024.

Ухвалою від 08.05.2026 зупинено провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.

Ухвалою від 24.10.2025 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 27.11.2025.

Ухвалою від 27.11.2025 відкладено судове засідання на 11.12.2025.

Ухвалою від 11.12.2025 зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Ухвалою від 25.05.2026 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 25.06.2026.

В судовому засіданні 25.06.2026, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ухвалено про розгляд справи у розумні строки та відкладено судове засідання на 26.08.2026.

В судове засідання з`явився представник позивача, який надав пояснення по суті спору.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Так, адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Соборна, буд. 196.

Згідно ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений ч.1 ст.121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, отже останній не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Водночас, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" та Комунальним підприємством "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" укладено договір №23-22/326 про постачання електричної енергії споживачу.

Для проведення розрахунків ТОВ "Волиньелектрозбут" на ім`я споживача відкрито особовий рахунок №530-0034000.

У відповідності до п.2.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії.

Згідно п.3.1. договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в Заяві, яка є додатком 1 до договору (далі - Заява).

У Заяві початок постачання електричної енергії вказано з 01.03.2022 року.

Також у Заяві сторонами погоджено перелік об`єктів споживача, яким ТОВ "Волиньелектрозбут" постачало електричну енергію.

За умовами п.3.2 договору, місце поставки товару - на межі балансової належності, визначеної у договорі про надання послуг з розподілу, укладеним між оператором системи розподілу та споживачем. Точка розподілу електричної енергії знаходиться за адресою - 75500, Херсонська область, м.Генічеськ, вул.Соборна, 196, КП "Генічеське ВУВКГ".

Розрахунковим періодом згідно умов договору є календарний місяць. Приймання передача електричної енергії, поставленої постачальником та прийнятої споживачем у розрахунковому періоді оформляється шляхом підписання сторонами щомісячних актів приймання-передачі, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем протягом 10 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі електричної енергії у розмірі 100% зазначеної суми за календарний місяць (пункти 5.6, 5.7, 5.8 договору).

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, Товариство забезпечило безперебійне постачання електричної енергії для потреб об`єктів відповідача у березні 2022 року на загальну суму 415411,20 грн., що підтверджується сформованим актом приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії та рахунком на оплату, а саме:

- Актом №530-0034000/3/1 від 31.03.2022 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за березень 2022 року в обсязі 86544 кВт/год на суму 415411,20 грн.;

- Рахунком №530-0034000/3/1, які були виставлені відповідачу.

Проте, відповідач підписаний примірник акту приймання-передачі позивачу не повернув, розмір обсягів реалізованої електричної енергії та суми, що підлягають оплаті, за спірний період не оспорював. При цьому відповідачем не було здійснено оплату спожитої електричної енергії.

З метою досудового врегулювання спору ТОВ "Волиньелектрозбут" звернулось до відповідача з претензією №01/8-1345 від 16.05.2022 з вимогою щодо оплати існуючої заборгованості за фактично використану електроенергію.

За результатами розгляду претензії КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" листом №09/01.1-124 від 30.05.2022 підтвердило та визнало наявність у нього заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язання за укладеним договором №23-22/326 від 01.03.2022.

26.02.2024 позивач звернувся до АТ "Херсонобленерго", як оператора системи розподілу електроенергії, із листом №01-8/642 з проханням надати інформацію про обсяги розподіленої електричної енергії КП "Генічеське виробниче управління водопровідноканалізаційного господарства" (ЄДРПОУ 04639087, о/р 530-0034000) за період з 01.01.2022 по 31.03.2022.

АТ "Херсонобленерго" у листі-відповіді №20-002054-10 від 27.02.2024 повідомило, що за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" розподілено електричної енергії в обсязі 86544 кВт/год.

Позивач зауважує, що наразі заборгованість в розмірі 412411,20 грн. основного боргу відповідачем не погашена, що зумовило нарахуванні пені, 3% річних, збитків від інфляції та звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з пп. 3.1.7. п. 3.1 ПРРЕЕ, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (пп. 3.1.8 п. 3.1 ПРРЕЕ).

Розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору). Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду. Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції). Оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу (п.п. 4.1, 4.3, 4.8, 4.12 - 4.14, 4.19, 4.21 ПРРЕЕ).

Як встановлено судом, правовідносини сторін щодо постачання електричної енергії у спірний період - березень 2022 року врегульовані договором про постачання електричної енергії споживачу №23-22/326 від 01.03.2022.

При цьому позивач наполягає, що на виконання цього договору у березні 2022 року ним поставлено, а відповідачем спожито електричну енергію, що підтверджується Актом №530-0034000/3/1 від 31.03.2022 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за березень 2022 року в обсязі 86544 кВт/год на суму 415411,20 грн., який підписаний позивачем в односторонньому порядку.

За умовами п.5.6 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем протягом 10 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі електричної енергії у розмірі 100% зазначеної суми за календарний місяць (п.5.8 договору).

За твердженням позивача, відповідачем не здійснено оплату електричної енергії, спожитої у березні 2022 року, чим порушено умови укладеного між сторонами договору.

Разом з тим, суд зауважує наступне.

Як зазначено вище, за змістом п.3.2 договору, місце поставки товару - на межі балансової належності, визначеної у договорі про надання послуг з розподілу, укладеним між оператором системи розподілу та споживачем. Точка розподілу електричної енергії знаходиться за адресою - 75500, Херсонська область, м.Генічеськ, вул.Соборна, 196, КП "Генічеське ВУВКГ".

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому був неодноразово продовжений та діє на теперішній час.

У спірний період - березень 2022 року, вся територія Генічеського району Херсонської області була включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, який був чинний з 26.04.2022 по 26.12.2022.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", який був чинний з 27.12.2022 по 19.03.2025, вся теритоія Генічеського району Херсонської області з 24.02.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, який набрав чинності 20.03.2025, вся територія Генічеського району Херсонської області з 24.02.2022 і по теперішній час є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, 1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих російською федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

За приписами ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями (ч. 1 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 виснував, що у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, Верховний Суд у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 зазначив про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та виснував, що заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію України є підставою для відмови в позові.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що окупація м. Генічеськ Херсонської області з 24.02.2022 є загальновідомим фактом, а також положення ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", яким встановлено пряму заборону на переміщення товару лініями електропередач на тимчасово окуповану територію, суд дійшов висновку, що позивач у спірний період з 01.03.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання електричної енергії відповідачу на окуповану територію.

Додатково суд зауважує, що, як слідує з листа АТ "Херсонобленерго" від 27.02.2024 №20-002054-10, об`єм спожитої КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" з січня 2022 року по лютий 2022 року виставлявся згідно даних, які зчитувалися автоматизованою системою зчитування показників АСКОЕ, та за березень 2022 року визначено розрахунковим шляхом за значенням середньодобового споживання попереднього розрахункового періоду. Для підтвердження об`ємів споживання електричної енергії за вказаний період необхідно зняти фактичні показники лічильників, що неможливо на даний час, так як точки обліку споживача знаходяться на окупованій території Херсонської області. Інформацію можливо надати тільки після деокупації захоплених територій.

З наведеного суд робить висновок, що матеріалами справи також достеменно не підтверджено дійсний обсяг електричної енергії, яка була поставлена відповідачу у спірному періоді.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості за спожиту відповідачем електричну енергію за період березень 2022 року у розмірі 415411,20 грн.

Що стосується вимог в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції.

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим, оскільки 23211,91 грн. 3% річних, 86405,54 грн. збитків від інфляції та 44727,84 грн. пені є похідними зобов`язаннями від основного боргу, у задоволенні вимог зі стягнення якого судом відмовлено, вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 31 серпня 2026 р.