Рішення № 139366163, 14.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року Справа № 915/655/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представників позивача: Мілюченко В.А., Добровольської Т.В. (у судових дебатах 04.08.2026),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Акваріум Мега Плюс,

до відповідача: Миколаївської міської ради,

про: визнання протиправним та скасування рішення міської ради про відмову у продовженні договору оренди землі, визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеною в редакції запропонованій позивачем,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Акваріум Мега Плюс звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, з такими вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №40/141 від 30.01.2025 Про відмову ВК Акваріум у продовженні договору оренди землі для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая у Заводському районі м.Миколаєва;

- визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі №9510 від 03.09.2013, укладеною в редакції запропонованій позивачем.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що спірне рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України «Про оренду землі».

Ухвалою суду від 29.04.2025 позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 13.06.2025.

Відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що позивач втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк внаслідок невиконання вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі», зокрема, у зв`язку із тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк на звернення до відповідача із заявою про поновлення строку договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 та до заяви про поновлення такого договору оренди землі позивачем не було додано проєкт відповідної додаткової угоди.

13.06.2025 судом відкладено підготовче засідання на 23.07.2025 у зв`язку з неявкою відповідача.

Ухвалою суду від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.08.2025.

25.08.2025 судом відкладено розгляд справи на 14.10.2025 у зв`язку з неявкою сторін.

14.10.2025 судом відкладено розгляд справи на 12.11.2025.

12.11.2025 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 12.11.2025 розгляд справи призначено на 03.12.2025.

Ухвалою суду від 25.11.2025 задоволено заяву позивача про забезпечення позову; заборонено Миколаївській міській раді вчинення дії щодо демонтажу (зносу) торговельного кіоску, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю Акваріум Мега Плюс, та звільнення земельної ділянки кадастровий номер №4810136300:01:022:0016, площею 16 кв.м, переданої в оренду для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая (колишня вул.Чкалова) в м.Миколаєві.

Ухвалою суду від 28.11.2025 задоволено заяву позивача про заміну заходу забезпечення позову; замінено захід забезпечення позову, вжитий ухвалою суду від 25.11.2025; заборонено будь-яким особам (підприємствам, організаціям, товариствам тощо) вчиняти дії щодо демонтажу (зносу) торговельного кіоску, який належить ТОВ Акваріум Мега Плюс, та звільнення земельної ділянки кадастровий номер №4810136300:01:022:0016, площею 16 кв.м, переданої в оренду для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая (колишня вул.Чкалова) в м.Миколаєві.

03.12.2025 судом відкладено розгляд справи на 20.01.2026 за відповідним клопотанням позивача.

20.01.2026 та 19.02.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 19.02.2026 розгляд справи призначено на 17.03.2026.

17.03.2026 розгляд справи не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Мавродієвої М.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 18.03.2026 розгляд справи призначено на 24.04.2026.

24.04.2026 розгляд справи відкладено на 08.05.2026.

Ухвалою суду від 08.05.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов`язано відповідача надати суду матеріали дозвільної справи позивача №000158 від 06.03.2017 про поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая у Заводському районі м.Миколаєва. Розгляд справи відкладено на 18.06.2026.

17.06.2026 відповідачем виконано вимоги ухвали суду від 08.05.2026.

18.06.2026 розгляд справи відкладено на 15.07.2026 за відповідним клопотанням позивача.

15.07.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 15.07.2026 розгляд справи призначено на 04.08.2026.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у письмовій заяві просив розглянути справу без участі його представника.

Господарським судом враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 04.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 14.08.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

03.09.2013 між відповідачем, як орендодавцем, та Виробничим кооперативом «Акваріум», правонаступником якого є позивач, як орендарем, було укладено договір оренди землі №9510 (далі Договір оренди землі), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Миколаївської міської ради №29/41 від 27.06.2013 передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:01:022:0016 загальною площею 16 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Чкалова /Заводський район/ без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (п.п.1.1, 2.1 Договору оренди землі).

Відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції договору про зміни №214-14 від 02.09.2014, строк оренди земельної ділянки продовжено до 03.09.2017. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Аналогічні умови також містяться в пунктах 9.4 та 12.6 Договору оренди землі.

06.03.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою реєстр.№000158 про поновлення Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013.

Упродовж 2018 2020 років позивач звертався до відповідача з письмовими заявами, в яких просив повідомити про результати розгляду його заяви реєстр.№000158 від 06.03.2017 про поновлення Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013.

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради у письмових відповідях на вказані звернення позивача щоразу повідомляв, що остаточне рішення з розгляду його заяви реєстр.№000158 від 06.03.2017 про поновлення Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 на відповідній сесії Миколаївської міської ради, ще не прийнято, а підготовлено лише проект рішення про продовження строку оренди спірної земельної ділянки.

16.09.2024 позивач в черговий раз звернувся до відповідача з заявою про поновлення Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013.

Рішенням Миколаївської міської ради №40/141 від 30.01.2025 позивачу було відмовлено у продовженні Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013, відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №36330/12.02.18/24-2 від 13.09.2024 у зв`язку з порушенням пунктів 3.1, 9.4, 12.6 умов Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 та статті 33 Закону України «Про оренду землі» (незабудована земельна ділянка). Також було зобов`язано позивача повернути територіальній громаді міста Миколаєва спірну земельну ділянку.

Позивач вказує, що відповідачем було допущено порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності, оскільки дії відповідача фактично були направлені на неможливість дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є позивач.

Позивач вважає, що він дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а, отже, позивача слід вважати таким, що набув право «правомірного очікування».

Позивач стверджує, що оспорюване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України «Про оренду землі». Крім того, відповідачем не визнається та заперечується переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, з посиланням на порушення вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі», зокрема, на пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до відповідача із заявою про поновлення строку договору оренди землі та неподанням проекту відповідної додаткової угоди.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України «Про оренду землі».

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8 цього Закону з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким ст.33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені ст.33 цього Закону та ст.126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені ст.126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами за правилами, чинними на момент їх укладення».

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» законодавець фактично розмежував два механізми, які раніше були закладені в попередній редакції ст.33 Закону України «Про оренду землі», а саме: реалізації переважного права на укладення нового договору оренди землі (який відповідно до чинних приписів Закону України «Про оренду землі» врегульовано ст.33) та реалізації права на поновлення договору оренди землі (який регулюється приписами ст.32-2 Закону України «Про оренду землі» та ст.126-1 ЗК України).

Суд враховує, що положення ч.ч.1-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі» як до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», так і після залишилися подібними.

При цьому назву ст.33 Закону України «Про оренду землі» було змінено з «Поновлення договору оренди землі» на «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк», а з тексту фактично вилучено частини шосту-восьму, які використовувались як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця.

Відповідно до положень ст.33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із ст.122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

Таким чином, нова редакція ст.33 Закону України «Про оренду землі», положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, на відміну від попередньої редакції, надає орендарю переважене право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах.

Також нова редакція ст.33 вже не містить положення про можливість поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк, яке раніше було зазначено в частині шостій цієї статті та фактично встановлювало механізм «мовчазної згоди», який після розмежування процедур переважного права та поновлення договору оренди врегульоване законодавцем окремо в ст.126-1 ЗК України.

Водночас у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, викладено наступні висновки щодо врегулювання подібних спірних правовідносин.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1 цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2 ст.33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3 ст.33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4 ст.33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5 ст.33 зазначеного Закону).

Частина 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» встановлювала, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами ч.8 цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті регламентували, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

Частини 5 та 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

- за загальним правилом, викладеним у ч.5 ст.33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди розглядає їх, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

- спеціальне правило, викладене у ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору неможливе, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин (саме шляхом укладення додаткової угоди) підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож ст.33 Закону України «Про оренду землі» було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у п.п.38, 41, 43 постанови від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» істотно змінив редакцію ст.33 Закону України «Про оренду землі», яка тепер стосується лише переважного права орендаря (ч.ч.1-5). Поновлення ж договору (ч.6 попередньої редакції ст.33) регулюється статтею 126-1 ЗК України.

При цьому відповідно до абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно ч.2 ст.126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Таке поновлення договору не потребує вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до ч.1 ст.126-1 ЗК України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже ст.126-1 ЗК України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі, натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до Державного реєстру про виключення відомостей про поновлення.

З наведеного вбачається, що зміст поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абз.4 розділу Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» базується саме на положеннях ст.126-1 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах.

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених ч.1 ст.126-1 ЗК України.

Тобто поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності за процедурою, зазначеною в ст.126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 №340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» та поняття «поновлення договору оренди», яке містилось у попередній редакції Закону, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря у судовому порядку не є застосовними положення абз.4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі». Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає ст.33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

За ч.ч.1-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції договору про зміни №214-14 від 02.09.2014, строк оренди земельної ділянки продовжено до 03.09.2017 (т.1 а.с.24). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Аналогічні умови також містяться в пунктах 9.4 та 12.6 Договору оренди землі.

Тобто, маючи намір на поновлення Договору оренди землі, позивач, відповідно до пунктів 3.1, 9.4 та 12.6 такого договору, повинен був звернутися до відповідача з відповідним листом-повідомленням до 03.03.2017 (за шість місяців до спливу строку такого договору, а саме до 04.09.2017 включно, оскільки 03.09.2017 було вихідним днем).

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою реєстр.№000158 про поновлення Договору оренди землі 06.03.2017 (т.1 а.с.32-34).

До того ж, з опису документів, що надано до ЦНАП вбачається, що позивачем до заяви реєстр. №000158 від 06.03.2017 не було долучено проекту додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди землі.

Поданий позивачем до суду під час розгляду справи Проект додаткової угоди (т.2 а.с.86) не містить відмітки про отримання його міською радою; не міститься у переліку документів доданих до заяви, а також позивачем не надано доказів направлення проекту додаткової угоди на адресу Миколаївської міської ради.

За такого, суд вбачає, що позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, з заявою про намір поновити договір оренди землі з незначним пропуском строку встановленого пунктами 3.1, 9.4 та 12.6 Договору оренди землі. але без подання на розгляд орендодавця проекту додаткової угоди.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст.3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом ст.3 ЦК України та ст.33 Закону України «Про оренду землі» він зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Такий обов`язок орендодавця кореспондується з правом орендаря, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, на законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, тобто право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори, то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права добросовісного орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права. Відповідно, орендодавець не може посилатися на свій захист з обставин, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене ч.9 ст.33 Закону України «Про оренду землі» право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

У даному випадку судом встановлено порушення орендарем порядку поновлення договору оренди, тому висновок суду щодо правомірності прийнятого відповідачем рішення за результатами звернення позивача, не може вплинути на результат розгляду такого спору.

В той же час, слід зазначити, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».

Суд враховує, що згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії» встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» суд постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди), ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Закон України «Про оренду землі» визначає, що орендодавець має розглянути лист-повідомлення та направити орендарю відповідне рішення у місячний строк.

Протягом 2017 - 2024 років позивач звертався з листами до Миколаївської міської ради з метою отримання інформації про розгляд його заяви, на що управління, департаменти та виконавчий комітет Миколаївської міської ради у своїх листах запевняли позивача у тому, що розгляд заяви триває; що юридичним департаментом міської ради при підготовці проекту рішення були подані зауваження, щодо пропуску позивачем строку для відповідного рішення, однак після перевірки зазначені зауваження були зняті і проект рішення із включеним до нього питанням позивача проходить погодження, після чого буде поданий на розгляд ради (листи від 18.07.2018, 26.07.2018, 31.08.2018, 19.02.2019 (т.1 а.с.36-41); що Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради подано Проект рішення міської ради «Про продовження строку користування земельною ділянкою суб`єкту господарювання під тимчасовою спорудою по Заводському району м.Миколаєва (ВК «Акваріум»)», який розміщений на офіційному веб-сайті міської ради та буде включений до проекту порядку денного сесії міськради (листи від 02.03.2020 та 01.04.2020 (т.1 а.с.43, 44).

В подальшому, на звернення позивача від 16.09.2024 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради у листі від 19.09.2024 було повідомлено, що згідно інформації наведеної у листі Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 13.09.2024 виявлено невідповідність розміщення кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая (вул.Чкалова) вимогам п.5.4 ДБНВ.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі» в частині протипожежних розривів між об`єктами, які повинні бути не менше 10 м та п.5.3.3 ДБНВ.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», за яким споруди торгівельнопобутового призначення мають бути розташовані за межами прохідної зони тротуарів, у зв`язку з чим можливість поновлення договору оренди земельної ділянки Департаментом не погоджена. За таких обставин, Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради підготовлено проект рішення про відмову ВК «Акваріум» у продовженні Договору оренди №9510 від 03.09.2013 (т.1 а.с.45, 46).

30.01.2025 Миколаївською міською радою було прийняте рішення №40/141, яким відмовлено ВК «Акваріум» у продовженні договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 на земельну ділянку (кадастровий номер 4810136300:01:022:0016), площею 16 кв.м, для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску по вул.Рюміна ріг вул.Ігоря Бедзая (колишня назва вул.Чкалова) у Заводському районі м.Миколаєва.

Відмова мотивована висновком Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №36330/12.02.18/24-2 від 13.09.2024; порушенням орендарем пунктів 3.1, 9.4, 12.6 Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 та ст.33 Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, заява позивача №000158 від 06.03.2017 про поновлення спірного договору оренди землі була розглянута Миколаївською міською радою майже через 8 років після її подачі позивачем шляхом прийняття оспорюваного рішення про відмову у поновленні договору оренди землі, тобто зі значним порушенням місячного строку, встановленого Законом України «Про оренду землі», а також після закінчення, як строку дії договору оренди землі, так і строку, на який цей договір міг бути продовженим за заявою позивача.

Вказані обставини, на думку суду, створили ситуацію невизначеності для позивача протягом тривалого часу, що, в свою чергу, вказує на те, що у спірних правовідносинах Миколаївською міською радою було допущено порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності.

Оскаржуючи рішення №40/141 від 30.01.2025 позивач посилається, зокрема, на безпідставність висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №36330/12.02.18/24-2 від 13.09.2024 про порушенням орендарем п.5.4 ДБНВ.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі» та п.5.3.3 ДБНВ.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», оскільки: відповідно до дозвільної документації до укладеного договору оренди, торговельна споруда ВК «Акваріум» одна була розміщена на вулиці Рюмина, поруч не було інших торговельних споруд; торговельна споруда підприємством не переміщувалась; благоустрій біля споруди відбувався тільки з дозволу Головного управління містобудування та архітектури. Відповідно до Листа Головного управління містобудування та архітектури від 07.08.2001 №17-1035/3, доданого до проекту благоустрою території кіоску, «управління вважає, що можливий благоустрій території біля торговельного кіоску ВК «Акваріум» по вул.Чкалова ріг Рюмина в межах орендованої земельної ділянки». До дозволу про благоустрій позивачем додані графічні схеми з погодженням виконавчого органу Миколаївської міської ради від 20.08.2001. Відповідно до погодженою документації позивач провів благоустрій біля споруди у межах орендованої земельної ділянки. Відповідно до графічних схем та на місцевості вбачається, що торговельний кіоск ГОВ «Акваріум Мета Плюс» розташований вздовж пішохідної зони. Торгівельне місце об лаштоване на земельній ділянці загального користування (вул.Рюмина). Пішохідну доріжку було облаштовано за рахунок ВК «Акваріум» (укладено тротуарну плітку). Облаштування пішохідної зони було зроблено для зручності пішоходів, покупців та здійснення торговою діяльності, тому пішохідна доріжка збільшена до меж кіоску, що відповідає дозвільній документації. Позивач наполягає на тому, що не встановлював торговельний кіоск на пішохідній зоні, торговельний кіоск розташовано відповідно до дозвільної документації.

Щодо порушень в частині протипожежних розривів між об`єктами, які повинні бути не менше 10 м (вимоги п.5.4 ДБН В.2.2-23:2009), позивачем зазначено, що право надавати дозвіл на розміщення торговельних споруд (кіосків), передача земельних ділянок в оренду належить органу місцевого самоврядування, яким є відповідач по справі. Миколаївська міська рада надала дозволи на розміщення торговельних місць після укладення договору оренди з ВК «Акваріум». Тому посилання на порушення з боку ТОВ «Акваріум Мега Плюс» вимог ДБН є безпідставним.

З приводу наведених позивачем доводів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.5.4 ДБН В.2.2-23:2009 тимчасові споруди сезонної торгівлі, павільйони, кіоски тощо повинні розміщуватися до будинків та інших споруд на відстані, яку слід приймати залежно від ступеня їх вогнестійкості з ДБН 360, але не менше 10 м. Допускається розташовувати вказані споруди біля зовнішніх стін будинків та інших споруд, якщо такі стіни не мають отворів (прорізів) і відповідають вимогам будівельних норм до протипожежних стін та за умови забезпечення проїзду для пожежних машин згідно з вимогами нормативних документів.

Інвентарні будинки мобільного типу, кіоски, павільйони, контейнери та інші подібні споруди допускається розміщати групами, але не більше 20 одиниць в одній групі двосмугового торговельного ряду і 10 одиниць у групі односмугового ряду, а площа території, на якій вони розміщуються без протипожежних розривів, приймається згідно з НАПБ Б.01.005. Відстань між групами цих будинків (споруд) і від них до інших будинків та споруд необхідно приймати не менше 15 м.

Датою набрання чинності ДБН В.2.2-23:2009 є 01.07.2009.

Відповідно до п.5.3.3 ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», споруди торговельно-побутового призначення повинні розміщуватися за межами пішохідної зони тротуарів або узбіч згідно з вимогами чинних законодавчих та нормативних актів, затвердженими містобудівною документацією та місцевими правилами забудови населених пунктів. При їх розміщенні не допускається пошкодження або знищення зелених насаджень.

Датою набрання чинності ДБН В.2.3-5:2018 є 01.09.2018.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти регулюють лише ті відносини, які виникли після набрання ними чинності.

Пункт 1.1 ДБН В.2.2-23:2009 передбачає, що ці норми поширюються на проектування нових, реконструкцію і розширення існуючих будинків та окремих приміщень підприємств роздрібної торгівлі (магазинів, ринків), за винятком будинків оптової (гуртової) торгівлі, магазинів із продажу автомобілів (автосалонів) і запчастин до них, магазинів зброї, магазинів-складів будівельних матеріалів, магазинів виробничих фірм, а також магазинів тимчасового функціонування.

Розділом 1 ДБН В.2.3-5:2018 визначено, що ці будівельні норми встановлюють вимоги на проектування та будівництво вулиць і доріг населених пунктів.

Таким чином, обидва нормативні акта не містять вказівок щодо розповсюдження їх дії на об`єкти будівництва, розміщення яких було погоджено до набрання ними чинності.

Відповідно до наданих позивачем копій Схеми установки кіоску; Проекту благоустрою території біля кіоску за адресою вул.Чкалова ріг вул.Рюміна; Договору оренди землі від 01.12.2000 (т.1 а.с.162-167, 169), при встановленні позивачем тимчасової споруди кіоску з розмірами 3,20 х 1,8 м (який є тотожнім об`єкту, договір оренди під розміщення якого є предметом спору у даній справі) усі необхідні погодження, у т.ч. з боку Головного управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, були отримані у 2000 2001 роках. Таким чином, кіоск слід вважати законно розміщеним та таким, що відповідав попереднім редакціям будівельних норм, які діяли безпосередньо на момент його проектування та будівництва.

Доказів зміни його площі чи конфігурації, реконструкції чи капітального ремонту або зміни цільового призначення, протягом 2001 2025 років, суд не надано.

Відповідно, збудована (розміщена) раніше будівля (тимчасова споруда) не може суперечити новим ДБН В.2.2-23:2009 та ДБН В.2.3-5:2018, оскільки ці державні будівельні норми не мають зворотної дії в часі.

Вказані обставини, на думку суду, також свідчать про порушення Миколаївською міською радою принципів добросовісності, справедливості та розумності.

Відповідно до висновків наведених у Постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі №480/5652/24, недотримання суб`єктом владних повноважень гарантій, передбачених Законом України «Про адміністративну процедуру», у процесі ухвалення адміністративного акта, є самостійною та достатньою підставою для його оскарження в адміністративному суді незалежно від наявності чи відсутності матеріально-правових підстав. Якщо порушення процедури вплинуло на реалізацію права особи (наприклад, не забезпечено участь у провадженні, не надано можливості подати докази чи пояснення, не повідомлено про слухання), адміністративний акт підлягає перевірці на предмет відповідності не лише змісту, а й формі та процесу його ухвалення. Такий підхід слугує реалізації принципу належного урядування, легітимних очікувань і забезпеченню ефективного захисту прав особи у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку дотримання процедури реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк, а тому відповідачем у рішенні №40/141 від 30.01.2025 правомірно відмовлено позивачу у продовженні Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 з посиланням на порушенням орендарем пунктів 3.1, 9.4, 12.6 Договору оренди землі №9510 від 03.09.2013 та ст.33 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026.

Суддя М.В.Мавродієва