Рішення № 139364590, 28.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.08.2026Справа № 910/7664/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп»

до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»

про стягнення 50.496,63 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

23.06.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп» до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення 50.496,63 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання правової допомоги № 14 від 15.08.2022 (далі договір), рішенням Господарського суду міста Києва № 910/5999/24 від 09.08.2024 стягнуто з відповідача на користь позивача 499.400,00 грн основного боргу та 7.491,00 грн витрат по сплаті судового збору; рішення № 910/5999/24 від 09.08.2024 набрало законної сили 30.08.2024. Оскільки станом на день подання позовної заяви відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати вартості наданих юридичних послуг, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу за договором. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 50.496,63 грн, з яких 38.675,22 грн інфляційних втрат та 11.821,41 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 відкрито провадження у справі № 910/7664/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 30.06.2026 було направлено відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 02.07.2026 о 17:40 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 20.07.2026 включно.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 30.06.2026 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2022 між Адвокатським об`єднанням «Лігал Консалтинг Груп» (адвокатське об`єднання) та Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги № 14 (далі договір), за яким клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в супроводженні судових справ у суді першої інстанції, де Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» є позивачем/відповідачем/третьою особою, а саме у справі № 815/4290/13-а. № 910/15013/21, № 910/6998/21, № 916/634/21, № 916/2648/21, в суді апеляційної інстанції у справі 910/9164/20, а також у справі 910/21402/21 в суді касаційної інстанції (п. 1.1 з урахуванням додаткової угоди № 1 від 06.09.2022 до договору).

Відповідно до п. 1.2 договору клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в супроводженні пошуку державного майна, яке належить на праві господарського відання клієнту, сприяти в реєстрації майна в єдиному реєстрі державного майна, сприяти в проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 1; м. Одеса, пляж Отрада, 13; м. Одеса, вул. Приморська, 7; м Одеса, вул. Сегедська, 8а.

Згідно з п. 1.4 договору клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу щодо захисту інтересів клієнта в судових справах, адміністративних справах, кримінальних справах, представляти інтереси клієнта в органах державної влади щодо об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7.

Пунктом 1.5 договору визначено, що клієнт доручає, а адвокат адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у кримінальних провадженнях №№ 120211600000000182, 42020160000000766, 12013170500005977, 12018000000000534.

Позивач надав відповідачу обумовлені сторонами юридичні послуги на суму 499.400,00 грн, проте відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 499.400,00 грн.

Факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати вказаних послуг встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 у справі № 910/5999/24, яке не було оскаржено сторонами та набрало законної сили.

Спір виник у зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 у справі № 910/5999/24, яке набрало законної сили, тому позивачем заявлено до стягнення з відповідача 50.496,63 грн, з яких 38.675,22 грн інфляційних втрат та 11.821,41 грн 3% річних, які нараховані за період з 01.09.2025 по 15.06.2026.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правові відносини між сторонами виникли за договором про надання правової допомоги № 14 від 15.08.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 у справі № 910/5999/24 позовні вимоги Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп» до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги № 14 від 15.08.2022 задоволено повністю. Стягнуто з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» на користь Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп» заборгованість в сумі 499.400,00 грн та судовий збір у розмірі 7.491,00 грн.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі № 917/1345/17.

Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 910/5999/24, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати наданих юридичних послуг, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 499.400,00 грн, а тому дані обставини не підлягають доказуванню в межах даної справи.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечено, що ним досі не виконано зобов`язання щодо сплати суми боргу за надані юридичні послуги в сумі 499.400,00 грн.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з оплати наданих послуг позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 38.675,22 грн інфляційних втрат та 11.821,41 грн 3% річних, які нараховані за період з 01.09.2025 по 15.06.2026.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 38.675,22 грн інфляційних втрат та 11.821,41 грн 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп» є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, 29; код ЄДРПОУ 01125614) на користь Адвокатського об`єднання «Лігал Консалтинг Груп» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 32, оф. 8; код ЄДРПОУ 44746068) 38.675 (тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн 22 коп. інфляційних втрат, 11.821 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять одну) грн 41 коп. 3% річних, 3.328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова