Ухвала суду № 139364204, 31.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

м. Київ

31.08.2026Справа № 910/6256/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 910/6256/26

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (вул.Гната Юри, буд.9, м.Київ, 03148; ідентифікаційний код 02910019/28) в інтересах держави в особі Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (вул.Йорданська, буд.11-А, м.Київ, 04211; ідентифікаційний код 37445442)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд Енерджі» (Харківське шосе, буд.201-203, корп.2-А, нежитлове приміщення №4, м.Київ, 02121; ідентифікаційний номер 42819343)

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 4 932 049,46 грн

За участі представників:

прокуратури: Синюк І.А.;

позивача: Манжула А.М.;

відповідача: Войчук В.А., Кудим О.В.;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд Енерджі» про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 07.09.2021, № 3 від 10.09.2021, № 4 від 14.09.2021, № 5 від 05.10.2021, № 6 від 29.11.2021, № 7 від 09.12.2021, № 8 від 14.12.2021, № 10 від 17.01.2022 до договору № 69-Т про закупівлю електричної енергії від 17.03.2021 та стягнення з відповідача на користь позивача 4 932 049,46 грн безпідставно отриманих коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що оспорювані додаткові угоди, за якими зменшено обсяги постачання електричної енергії при збільшенні її ціни, укладені сторонами всупереч інтересам держави, за відсутності на це підстав, а саме без жодного обґрунтованого документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткових угод та із перевищенням десятивідсоткового порогу збільшення ціни, що свідчить про порушення положень статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.07.2026, та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

16.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.06.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

25.06.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, а також заява про зупинення провадження у справі до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

30.06.2026 від прокуратури надійшли заперечення проти заяви про зупинення провадження у справі.

30.06.2026 від позивача надійшли пояснення, відповідно до яких він заперечує проти задоволення позовних вимог.

06.07.2026 від відповідача заява про припинення представництва.

У підготовче засідання 06.07.2026 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 06.07.2026 судом прийнято подані учасниками справи заяви по суті справи, за клопотанням учасників справи продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 30.07.2026.

29.07.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 30.07.2026 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 30.07.2026 судом було оголошено перерву до 24.08.2026.

24.08.2026 від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

24.08.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 24.08.2026 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 24.08.2026 судом було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі, встановлено прокурору строк до 27.08.2026 для додаткового обґрунтування виключності випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у даній справі та оголошено перерву до 31.08.2026.

24.08.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

27.08.2026 від прокуратури надійшли додаткові пояснення щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

28.08.2026 від відповідача надійшли заперечення на пояснення прокуратури.

У підготовче засідання 31.08.2026 з`явились представники учасників справи.

Розглянувши у підготовчому засіданні 31.08.2026 матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 до 1 січня 2027 року положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять «інтереси держави» та «представництво інтересів держави в суді», наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

«…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави».

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник «виключний» означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення «у виключних випадках», яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом», який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.06.2026 у справі № 910/403/26, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів».

Як зазначає прокурор у позовній заяві, проведення процедури закупівлі та укладення додаткових угод до договору про закупівлю всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захисту такого інтересу відповідає функція прокурора.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивач, як уповноважений орган у спірних правовідносинах, будучи обізнаним про наявність порушення під час проведення процедури закупівлі та неефективне витрачання бюджетних коштів, неналежно здійснює надані йому законодавством України повноваження і протягом тривалого часу не вживає заходи щодо визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору та повернення безпідставно сплачених коштів.

Після надання судом прокуророві можливості надати додаткові обґрунтування виключності випадку для здійснення представництва інтересів держави, з урахуванням визнання Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також у світлі правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/403/26 та від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25, у яких зазначено про поширення дії рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 на спірні правовідносини, зокрема щодо оцінки обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в кожному окремому випадку, прокурором надано додаткові пояснення.

За змістом додаткових пояснень, виключність випадку у даній справі полягає у тому, що кошти місцевого бюджету мають публічний характер, а їх незаконне надмірне витрачання, тим більше в умовах воєнного стану, порушує бюджетну дисципліну, суперечить принципам економії, ефективності та прозорості. Допущені порушення вимог законодавства про публічні закупівлі призвели до фактичних втрат коштів місцевого бюджету на понад 4,9 млн. грн, що засвідчує їх нераціональне, неефективне використання та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері в умовах воєнного стану. Значний розмір цих коштів суттєво впливає на економічні інтереси як територіальної громади, так і держави в умовах воєнного стану.

Також, прокурор зазначив, що Конституційний Суд України у вищенаведеному Рішенні акцентував на тому, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та введеним в Україні воєнним станом, вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна, стабільність конституційного правопорядку, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану (абзац 4 пункту 9 мотивувальної частини Рішення).

Водночас наведені прокурором доводи є здебільшого дублюванням обґрунтування позовних вимог, а не доведення виключності випадку для представництва.

Суд зауважує, що до вирішення справи по суті, суд не може вважати доведеними твердження про стверджувані порушення під час укладення правочинів у публічних закупівлях. При цьому органи прокуратури не належать до осіб, які відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» здійснюють захист прав і законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі. Натомість цей закон містить достатньо заходів захисту, як адміністративних, так і цивільно-правових.

Системний аналіз судової практики свідчить, що звернення прокурора з вимогами про недійсність правочинів чи їх частин у сфері публічних закупівель є непоодинокими, а систематичними, що в свою чергу не може називатись виключним випадком.

У справі № 910/403/26 із подібним складом сторін та правовідносини в якій виникли з аналогічних підстав, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанції, погодився з відсутністю доведення прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор направив до Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації 21.05.2026, а звернувся з позовом 26.05.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Суд враховує, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом України презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Отже прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

З урахуванням викладеного суд вважає, що даний спір не належить до виключних випадків для представництва прокурором інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України. При цьому на переконання суду ціна позову не має значення, оскільки жодним законом не встановлено майнового (грошового) цензу, перевищення якого вимагає захисту інтересів держави прокурором.

Суд відзначає, що не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки статтею 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.

Відповідно до частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що висновок про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом в інтересах держави ґрунтується не на самій лише підставі визнання неконституційними положень частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру» (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим більше враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 викладені правові висновки, згідно з якими якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак позов у цій справі підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України як такий, що підписаний особою, яка не має права його підписувати.

Керуючись статтями 11, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд Енерджі» про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 4 932 049,46 грн залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 31.08.2026.

Суддя Т.П. Капцова