Рішення № 139363672, 01.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2026Справа № 910/11517/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця,18» (вул. Євгена Коновальця, 18, м. Київ, 01133)

до Міністерства культури України (вул. Франка Івана, 19, м. Київ, 01601)

про стягнення 52 657,84 грн.

Представники сторін: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про стягнення 52 657, 84 грн., а саме 18 278,70 грн. заборгованості з внесків на утримання будинку, 18 966,88 грн. заборгованості з компенсації опалення приміщення, 7 650,00 грн. заборгованості з внесків до резервного фонду, 1 855,24 грн. процентів річних, 5 907,02 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як співвласником багатоквартирного будинку за адресою м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, якому належить нежитлове приміщення № 35, обов`язків з оплати внесків на утримання будинку, внеску до резервного фонду та компенсації вартості опалення приміщення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 06.10.2025 р. від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2025 року надійшла заява б/н від 03.10.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11517/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" 24.10.2025 року від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшов відзив на позов б/н від 24.10.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, у якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що приміщення № 35 за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 18 передано із сфери управління Міністерства культури та стратегічних комунікацій України до сфери управління Державного агентства України з питань кіно згідно з актом приймання-передачі від 25.07.2022 року, затвердженим наказом Держкіно від 28.07.2022 року № 97, а тому у відповідача відсутній обов`язок сплачувати внески і платежі, передбачені статутом об`єднання та Міністерство культури та стратегічних комунікацій України є неналежним відповідачем по справі.

В свою чергу, через систему "Електронний суд" 06.11.2025 року від позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» надійшла відповідь на відзив б/н від 05.11.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 398509236 власником приміщення № 35 по вулиці Євгена Коновальця, 18 є Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, а відтак - останнє є боржником та відповідачем за даним позовом.

Окрім цього, через систему "Електронний суд" 11.11.2025 року від Міністерство культури України надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 11.11.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, в яких відповідач зазначає, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій України постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2025 року № 1396 перейменовано на Міністерство культури України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2021 року № 1309-р «Деякі питання управління Державним агентством з питань кіно об`єктами державної власності» цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» було передано із сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики до сфери управління Державного агентства України з питань кіно.

Також нерухоме майно - нежитлове приміщення першого поверху № 35, загальною площею 62,0 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18, відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 19.07.2022 року № 258 «Про закріплення державного майна за державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та згідно з актом приймання-передачі від 25.07.2022 року, затвердженим наказом Держкіно від 28.07.2022 року № 97, закріплено на праві оперативного управління за Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів».

На підставі викладеного відповідач вважає, що з 25.07.2022 року Міністерство культури України втратило право щодо управління зазначеним об`єктом державної власності (дата підписання акту приймання-передачі майна), а отже заявлені до Міністерство культури України вимоги про стягнення заборгованості є безпідставними.

При цьому, відповідач зазначає, що оскільки Міністерство культури України є неналежним відповідачем по справі, за відсутності клопотання позивача про заміну неналежного позивача по справі, позовні вимоги мають бути залишені без задоволення.

Через систему "Електронний суд" 23.04.2026 року від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» надійшли додаткові пояснення б/н від 23.04.2026, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в яких позивач вказує, що на підтвердження факту володіння приміщенням 35 у будинку 18 по вулиці Коновальця у міста Києві, у матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 398509236, відповідно до якої власником зазначеного приміщення є Міністерство культури та інформаційної політики України, яке станом на сьогодні перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, а тому саме Міністерство культури та стратегічних комунікацій України як співвласник багатоквартирного будинку зобов`язане сплачувати встановлені внески та є належним відповідачем у справі про їх стягнення.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи по суті суду не надано.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Разом з тим, в порядку безпосереднього доступу до Державного реєстру прав у відповідності до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судом самостійно отримано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Інформацію щодо власника приміщення 35 у будинку 18 по вулиці Євгена Коновальця у місті Києві, згідно якої власником значиться Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП), код ЄДРПОУ 43220275.

Суд зазначає, що відповідно до статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження та найменування юридичної особи (частина 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Зміна найменування юридичної особи та/або її місцезнаходження тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Судом самостійно отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо найменування відповідача станом на день ухвалення рішення та встановлено, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій України було перейменовано на Міністерство культури України (код ЄДРПОУ 43220275).

Отже, за таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність заміни відповідного найменування відповідача з Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (код ЄДРПОУ 43220275) на Міністерство культури України (код ЄДРПОУ 43220275).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

У відповідності до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що управління багатоквартирним будинком полягає у вчиненні співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст. 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У відповідності до ч.ч. 5, 9 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів об`єднання відноситься, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників;

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Таким чином, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та відповідно обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними, зокрема, через об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, створене в цьому будинку.

Визначення порядку управління багатоквартирним будинком, тобто вирішення питання про те, наділити цими функціями об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.

Статтею 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.

За приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 18, по вулиці Євгена Коновальця в місті Києві, про що 12.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис № 1 0740 102 0000 085078.

Згідно Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18», затвердженого установчими зборами від 31.10.2019 року, об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 18 з метою забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та Статутом,

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 398509236 від 09.10.2024 року, власником нежитлового приміщення № 35 площею 57,3 кв.м по вулиці Євгена Коновальця, 18 у місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2355942980000) є Міністерство культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275).

Аналогічна інформація міститься також і в Інформаційній довідці, яка самостійно отримана судом в порядку безпосереднього доступу до Державного реєстру прав відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вбачається з вказаних довідок, право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано 05.05.2021 року на підставі витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна № 10-15-3486 від 22.02.2021 року, виданого Фондом державного майна України.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 року № 1028 Міністерство культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (код ЄДРПОУ 43220275) та в подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2025 року № 1396 Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (код ЄДРПОУ 43220275) перейменовано на Міністерство культури України (код ЄДРПОУ 43220275).

Як визначено ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

За приписами ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх обтяження, а також виникнення, перехід і припинення таких прав підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають саме з моменту здійснення такої державної реєстрації відповідно до закону.

Частиною 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, з огляду на закріплену в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» презумпцію достовірності внесених до Державного реєстру відомостей про речові права, суд вважає доведеним належними доказами факт, що власником нежитлового приміщення № 35 площею 57,3 кв.м по вулиці Євгена Коновальця, 18 у місті Києві станом на момент звернення позивача до суду, розгляду справи по суті та винесення рішення є Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (код ЄДРПОУ 43220275), яке у подальшому (29.10.2025 року) було перейменовано на Міністерство культури України (код ЄДРПОУ 43220275).

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, спірне нежитлове приміщення № 35 за адресою м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 18 відповідно до наказу МКІП від 19.07.2022 року № 258 «Про закріплення державного майна за Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» на підставі ст. 137 ГК України, п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та згідно з актом приймання-передачі від 25.07.2022 року, затвердженим наказом Держкіно від 28.07.2022 року № 97, закріплено на праві оперативного управління за Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів», яке входить до сфери управління Державного агентства України з питань кіно.

Пунктом 2.1 вказаного наказу № 258 від 19.07.2022 року зобов`язано виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» забезпечити проведення державної реєстрації речових прав на майно, зазначене в п. 1 даного наказу.

Також відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2021 року № 1309-р «Деякі питання управління Державним агентством з питань кіно об`єктами державної власності» цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» було передано із сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики до сфери управління Державного агентства України з питань кіно.

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент передання майна в оперативне управління згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 19.07.2022 року № 258) правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Тобто, право оперативного управління є похідним від права власності та передача майна в оперативне управління не припиняє права власності на нього.

При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право оперативного управління.

За правилами ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.

Тобто, у разі передання нерухомого в оперативне управління, таке право підлягає державній реєстрації за встановленими Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правилами на підставі рішення власника майна.

Проте, з наявної у матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається відсутність інформації про проведення реєстрації права господарського відання вказаного нежитлового приміщення.

Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (частини 1, 2 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК (ч.1 ст.133 ГК України в редакції, чинній на момент передання майна в оперативне управління згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 19.07.2022 р. № 258).

Відповідно до частини 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

У відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.09.2020 р. у справі № 906/884/19, з урахуванням приписів статті 511 Цивільного кодексу України, прийняті відповідно до статуту рішення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (стаття 11 Цивільного кодексу України) відповідні правовідносини щодо сплати суб`єктом, в оперативному управління якого знаходиться нерухоме майно, витрат на управління будинком мають бути врегульовані шляхом укладення окремого договору між таким управителем та ОСББ.

Тобто, обов`язок утримувача майна зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов`язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку.

Поряд із цим, за умови відсутності такого договору, укладеного з ОСББ, у даному випадку утримання майна в оперативному управлінні розглядається виключно в розрізі наявних правовідносини між Міністерством культури України (код ЄДРПОУ 43220275), як власником, та Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів», у якого вказане майно перебуває в оперативному управлінні.

У той же час суд констатує, що за відсутності відповідних договорів щодо утримання спільного майна та прибудинкової території в частині покладення витрат на утримання майна на особу, в оперативному управлінні якої перебуває майно, у останньої не виникли зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком відносно переданого йому майна.

Отже, з огляду на вищенаведене, враховуючи документальне підтвердження права власності відповідача на нежитлове приміщення № 35 по вулиці Євгена Коновальця, 18 у місті Києві, суд дійшов висновку, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини, пов`язані зі сплатою внесків за обслуговування будинку та прибудинкової території, регулювання яких здійснюється Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Частиною другою статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Відтак, з огляду на вищевикладене, на відповідача як власника нежитлового приміщення № 35 по вулиці Євгена Коновальця, 18 у місті Києві поширюються вимоги Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» щодо сплати внесків і платежів, визначених рішенням загальних зборів об`єднання.

Статтею 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Таким чином, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та відповідно обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними, зокрема, через об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, створене в цьому будинку.

Визначення порядку управління багатоквартирним будинком, тобто вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об`єднання є загальні збори, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.

Згідно з частиною 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Як встановлено ст. 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Аналогічні положення закріплені також в п. 3 Статуту позивача, яким передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, затвердження кошторису, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Відповідно до п. 2 розділу 3 Статуту вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори приймають рішення з усіх питань діяльності об`єднання.

За приписами п. 2 розділу 5 Статуту співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, забезпечувати збереження приміщень, брати участь у проведення їх реконструкції, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно з п. 7 Статуту кожен співвласник під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у будинку; загальні збори можуть встановити інший порядок визначення кількості голосів, що належить кожному співвласнику на загальних зборах.

Пунктом 8 Статуту передбачено, що рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників; загальні збори можуть встановити інший порядок голосування на зборах та прийняття рішень на них.

Відповідно до п. 11 розділу 3 Статуту рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.

За приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Обов`язки співвласників багатоквартирного будинку визначені статтею 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", а також статтею 15 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", відповідно до яких співвласники зобов`язані, в тому числі, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Частинами 2, 3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Аналогічні положення містить статті 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", які також встановлюють, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків та платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, а також звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодувати заподіяні збитки.

Відповідно до частини 6 статті 22 вище зазначеного Закону для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання.

За приписами статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 6 статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає, що у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Оскільки, як стверджує ОСББ «Коновальця, 18», Міністерством культури та стратегічних комунікацій України (після перейменування - Міністерством культури України) як співвласником майна у будинку, управління та утримання якого здійснює вказане ОСББ, не виконувались зобов`язання зі своєчасної оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 18 278,70 грн. внесків на утримання будинку за період з 01.04.2023 року по 01.09.2025 року, 7 650,00 грн. внесків до резервного фонду за період 02.02.2023 року - 31.03.2023 року, а також в розмірі 18 966,88 грн. з компенсації витрат на опалення приміщення за період 01.04.2023 року - 01.09.2025 року.

Таким чином, враховуючи той факт, що Міністерством культури України є власником нежитлового приміщення № 35 по вулиці Євгена Коновальця, 18 у місті Києві, вважаючи, що в порушення норм чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та всупереч Статуту ОСББ і відповідному рішенню загальних зборів ОСББ, відповідачем не виконуються зобов`язання зі сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, а також компенсації за опалення приміщення, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед ОСББ у відповідних сумах, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Окрім цього, позивачем у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати внесків на утримання будинку, внесків до резервного фонду та компенсації витрат на опалення приміщення, на підставі ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 1855,24 грн. процентів річних та 5907,02 грн. втрат від інфляції.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Зокрема, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення внесків на утримання майна та внесків до резервного фонду, позивач стверджує, що рішенням загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку розмір внеску на утримання будинку та внеску до резервного фонду затверджено у розмірі 11,00 грн. за 1 кв.м. загальної площі співвласника житлового приміщення за період з 02.02.2023 року по 31.03.2023 року та посилається на протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку від 02.02.2023 року.

Також позивач зазначає, що рішенням співвласників багатоквартирного будинку погоджено кошторис на 2023 рік, який продовжив дію у 2024 році за відсутності нового рішення та кошторису, що підтверджується копією протоколу зборів від 02.02.2023 року.

Дослідивши зміст протоколу загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» від 02.02.2023 року, копію якого долучено до позовної заяви та заяви про усунення недоліків (аналогічні за формою та змістом) судом встановлено, що на загальних зборах учасників ОСББ, які відбулись 02.02.2023 року, були присутні 17 співвласників, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку, загальною площею 944,16 кв.м.

Як вбачається з копії протоколу від 02.02.2023 року, до порядку денного зборів було включено, зокрема, питання затвердження кошторису Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» на 2023 рік (питання 3), надання дозволу правлінню на фінансування без додаткового погодження на загальних зборах за рахунок резервного фонду усіх видів робіт, пов`язаних з утриманням будинку та іншими непередбачуваними обставинам (питання 4).

За змістом вказаного протоколу від 02.02.2023 р., за питання 3 (затвердження кошторису на 2023 рік) та 4 проголосували 17 співвласників, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 944,16 кв.м. та вказано, що рішення є прийнятими.

Поряд із цим, наданий позивачем протокол загальних зборів від 02.02.2023 року не містить відомостей щодо прийняття співвласниками рішення про встановлення внеску на утримання будинку та внеску до резервного фонду в розмірі 11,00 грн. за 1 кв.м. загальної площі співвласника приміщення, а також будь - яких інших доказів прийняття загальними зборами ОСББ «Коновальця, 18» рішення про встановлення саме такого або іншого розміру внесків позивачем суду не надано.

Окрім цього, позивачем ані разом з позовом, ані під час розгляду справи до матеріалів справи не додано кошторис Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» на 2023 рік щодо якого відбувалось голосування на загальних зборах 02.02.2023 року.

При цьому, залишаючи позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» без руху ухвалою від 23.09.2025 року, суд вказував позивачу про необхідність подання до суду належним чином засвідченої копії повного тексту протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку.

За змістом поданої позивачем заяви про усунення недоліків б/н від 03.10.2025 року останнім зазначено, що розмір внесків визначено кошторисом, а також оскільки співвласникам не було достеменно відомо розмір витрат та враховуючи військовий стан, в протоколі розмір внесків не вказано, натомість, визначаючи розмір заборгованості позивач керувався довідкою про заборгованість по особовому рахунку № 3 від 15.08.2025 року (приміщення 35).

Тобто, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у поясненнях, що загальними зборами учасників ОСББ «Коновальця, 18» не було встановлено розмір внесків на утримання будинку та внесків до резервного фонду, зокрема, саме у розмірі 11,00 грн. за 1 кв.м загальної площі співвласника приміщення.

В свою чергу, за умови ненадання позивачем доказів на підтвердження правових підстав нарахування внеску саме у розмірі 11,00 грн. за 1 кв.м загальної площі співвласника приміщення поза процедурою встановлення його розміру, визначеною законом та Статутом, а саме шляхом прийняття рішення загальними зборами учасників ОСББ, посилання позивача як на підставу визначення розміру належних до сплати учасником ОСББ внесків на утримання будинку та внесків до резервного фонду на довідку по особовому рахунку № 3 від 15.08.2025 року суд визнає безпідставним та такими, що суперечать приписам чинного законодавства та положенням Статуту самого ОСББ «Коновальця, 18», позаяк ані нормами Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", ані Статутом ОСББ виконавчому органу об`єднання не надано прав самостійно встановлювати розмір внесків поза процедурою прийняття відповідного рішення зборів.

Отже, оскільки позивачем належними доказами не доведено обставин затвердження рішенням загальних зборів учасників ОСББ у відповідності до вимог Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та Статуту об`єднання розмір внеску на утримання будинку та до резервного фонду, а саме 11,00 грн. за 1 кв.м загальної площі співвласника приміщення як підстави для нарахування та стягнення таких внесків, за висновками суду вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за внесками на утримання будинку та до резервного фонду є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем вимог про компенсацію витрат позивача на оплату за теплову енергію пропорційно належній відповідачу на праві власності площі приміщення за період з 01.04.2023 року по 01.09.2025 року в сумі 18 966,88 грн., з посиланням на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний сплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі укладення колективного договору до відносин між співвласниками багатоквартирного будинку та уповноваженою співвласниками особою застосовуються положення Цивільного кодексу України про доручення, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Виходячи з аналізу наведених норм, договір про надання комунальних послуг може бути укладений між об`єднанням, яке діє від імені співвласників багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги у разі прийняття співвласниками відповідного рішення.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 01.11.2022 року між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» (субспоживач за договором, позивач у справі) та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (основний споживач теплової енергії) укладено Договір № 4т/1 про відшкодування витрат основного споживача теплової енергії субспоживачем (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої субспоживачем теплової енергії на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору субспоживач використовує для опалення житловий будинок площею 1 525, 0 кв.м по вул. Є. Коновальця, 18.

Згідно п. 2.2.1 Договору основний споживач зобов`язується оплатити споживання теплової енергії субспоживачем на підставі договору, укладеного з енергопостачальною організацією, згідно діючих тарифів.

У відповідності до п. 2.3.1 Договору субспоживач зобов`язується своєчасно відшкодовувати витрати по оплаті використаної теплової енергії згідно діючих тарифів.

За умовами п. 5.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 15 квітня 2023 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

У подальшому між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» (субспоживач) та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (основний споживач теплової енергії) укладались аналогічні договори від 15.10.2023 року з терміном дії до 15.04.2024 року, від 15.10.204 року з терміном дії до 15.04.2025 року та від 15.10.2025 року з терміном дії до 15.04.2026 року.

Також в матеріалах справи наявні платіжні інструкції про перерахування позивачем грошових коштів на користь Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого в якості відшкодування комунальних послуг за теплопостачання, а саме: № 1-04-47 від 17.05.2024 р. на суму 35 174,73 грн. (за березень 2024 року); № 1-04-66 від 30.05.2025 року на суму 32 742,87 грн. (за березень 2025 року); № 1-04-43 від 31.01.2024 року на суму 33 351,10 грн. (за грудень 2023 року); № 1-04-57 від 31.01.2025 р. на суму 19 107,29 грн. (за грудень 2024 року); № 1-04-48 від 24.05.2024 року на суму 3 433,68 грн. (за квітень 2024 року); № 1-04-41 від 22.12.2023 року на суму 9 510,21 грн. (за листопад 2023 року); № 1-04-56 від 24.12.2024 року на суму 20 164,97 грн. (за листопад 2024 року); № 1-04-46 від 17.05.2024 року на суму 35 272,22 грн. (за лютий 2024 року); № 01-04-64 від 31.03.2025 року на суму 4 201,22 грн. (за лютий 2025 року); № 1-04-44 від 03.05.2024 року на суму 42 035,05 грн. (за січень 2024 року); № 1-04-62 від 31.03.2025 року на суму 32 476, 25 грн. (за січень 2025 року); № 1-04-60 від 14.03.2025 року на суму 32 476,25 грн. (за січень 2025 року).

За визначенням ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, загальними зборами співвласників як вищим органом управління об`єднання не приймалось рішення про укладення договору про надання комунальних послуг з виконавцем таких послуг та відповідний договір об`єднанням (як колективним споживачем) з виконавцем послуг не укладався.

Доказів наявності відповідного рішення загальних зборів учасників ОСББ позивачем суду не надано.

Натомість, у період з листопада 2022 року по жовтень 2025 року Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» як субспоживачем укладались договори про відшкодування витрат основного споживача теплової енергії з Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (основний споживач теплової енергії).

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація,

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» колективний споживач має право укладати договір про надання комунальної послуги відповідно до статуту в інтересах споживачів, об`єднаних таким колективним споживачем.

Виходячи із наведених визначень, укладені між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого договори про відшкодування витрат не є предметом регулювання Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а університет, відповідно, не є виконавцем таких комунальних послуг.

При цьому, за наведених обставин, основним споживачем послуг з постачання теплової енергії є Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Так, на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду рахунки-фактури та акти відшкодування витрат основного споживача теплової енергії субспоживачем, підписані Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, у яких вказується кількість спожитої Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18» теплової енергії та загальна вартість, які підлягають відшкодуванню.

Проте, враховуючи наявність укладеного між ОСББ та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого договорів щодо відшкодування витрат основного споживача теплової енергії, позивачем не надано суду як доказів укладення основним споживачем договору з виконавцем послуги, так і доказів фактичного виконання такого договору, а саме постачання теплової енергії у приміщення (зокрема, включення та відключення об`єктів теплоспоживання за спірний період) по вул. Є. Коновальця, 18 у місті Києві та, відповідно, обсягів такого постачання, а також доказів оплати таких послуг основним споживачем.

Окрім цього, враховуючи невідповідність здійсненого позивачем розрахунку відшкодування витрат на опалення приміщення виходячи з загальної площі 1 525,0 кв.м по вул. Є. Коновальця, 18, в той час як загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень у будинку складає 1 657,8 кв.м, доказів обґрунтованого розрахунку в межах реальних опалюваних площ будинку позивачем суду не надано.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

В контексті вищенаведеного, приймаючи до уваги суперечливість наданих позивачем доказів на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування витрат на опалення приміщення суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування як обсяг споживання основним споживачем теплової енергії, так і споживання теплової енергії позивачем як співспоживачем пропорційно до загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень у будинку Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Коновальця, 18», що, відповідно свідчить про необґрунтованість позовних вимог у відповідній частині та є підставою для відмови в їх задоволенні.

В частині заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів річних в сумі 1855,24 грн. та втрат від інфляції в сумі 5907,02 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за порушення зобов`язання з оплати внесків на утримання будинку та до резервного фонду, а також відшкодування витрат на опалення приміщення суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В той же час, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо недоведеності основних позовних вимог про стягнення з відповідача внесків на утримання будинку та до резервного фонду, а також компенсації витрат на опалення приміщення, похідні вимоги про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції також задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить суд стягнути з відповідача суд визначає, що за правилами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 01 вересня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон