Рішення № 139363523, 28.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 336/7237/25

Провадження № 2/204/1698/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року до суду за підсудністю надійшла справа за позовом, у якому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 558 554 грн. 36 коп. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 16.05.2007 року, уклали договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти НОМЕР_1 . Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 146012.50 грн. на термін до 15.05.2014 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 03.12.2012 року було укладено додаткову угоду до договору SAMDN40000013755097 від 16.05.2007 року. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 146012.50 грн. В порушення умов кредитного Договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом на 14.07.2025 року має заборгованість - 558554.36 грн., яка складається з наступного: 157641.39 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 322092.27 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 78820.70 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В забезпечення виконання зобов`язання за Договором SAMDN40000013755097 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договорір поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором відповідача.

Ухвалою суду від 13 січня 2026 року справу прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 16.05.2007 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» в особі регіонального директора ООО «Автокредит Плюс» уклали договір № SAMDN40000013755097 про відкриття карткового рахунку «Авторасрочка». Пунктом 1.1. Договору визначено, що банк надає клієнту пакет послуг, для чого відкриває картковий рахунок та видає клієнту платіжну картку на наступних умовах. Тип карти «АвтоРастрочка». Вид карти особиста. Строк дії карти два роки. Валюта гривня. Відповідно до розділу 10, за цим договором оформлено карту № 4627085039022211 відповідно до п. 1.1 договору. Дата відкриття рахунку 16.05.2007 року.

16.05.2007 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» в особі регіонального директора ООО «Автокредит Плюс» було укладено додаткову угоду № 2 до договору № SAMDN40000013755097.

Пунктом 1.1 додаткової угоди визначено, що бак надає клієнту кредитний ліміт «Торгівельний фіксований» у розмірі 146 012 грн. 50 коп. на строк до 15.05.2014 року включно, у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на наступні цілі: 122 800 грн. на придбання автомобіля (відповідно до п. 6 додаткової угоди), винагорода за надання коштів, яка сплачується одноразово в момент надання кредитного ліміту в розмірі 14 736 грн. оплату за реєстрації в державному реєстрі заборон рухомого майна у розмірі 34 грн., а також 8 442 грн. 50 коп. на оплату страхових платежів на строк до 14.05.2008 року та в подальшому щорічного збільшення кредитного ліміту на суму чергових страхових платежів.

Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди, погашення заборгованості здійснюється шляхом щомісячного, в період з 1 по 20 число кожного місяця, внесення коштів на рахунок у розмірі 3 137 грн. 27 коп.

Як вбачається з п. 6, в забезпечення виконання клієнтом зобов`язання за договором, клієнт надає у заставу автомобіль, легковий сідан Kia Magentis 2007 року, кузов НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

3 грудня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4627085039022211 від 16.05.2007 року, за якою сторони дійшли внести зміни в кредитний договір. Пунком 1 визначено, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальником кредиту дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 76 969,38 грн., відсотки у розмірі 37 631,36 грн., комісія у розмірі 11 670,51 грн., пеня у розмірі 27 667,51 грн. Пунктом 3 зазначено наступне: викласти пункт 1.1 договору в наступній редакції: « Банк надає клієнту кредитний ліміт «Торгівельний фіксований» у розмірі 203 756 грн. 87 коп. на строк до 15.12.2017 року включно, у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на наступні цілі: 122 800 грн. на придбання автомобіля (відповідно до п. 6 додаткової угоди), винагорода за надання коштів, яка сплачується одноразово в момент надання кредитного ліміту в розмірі 14 736 грн., оплату за реєстрації в державному реєстрі заборон рухомого майна у розмірі 34 грн., а також на оплату страхових платежів у розмірі 57 744 грн. 37 коп. та в подальшому щорічного збільшення кредитного ліміту на суму оплати чергових страхових платежів, в порядку передбачених п.п. 15.2, 17.7 даного договору.».

14 грудня 2012 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручетель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Вирішуючи дані позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

У частині першій ст. 574 ЦК України зазначено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частини перша, друга статті 583 ЦК України).

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) (стаття 584 ЦК України).

Відповідно до статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

При розгляді справи, судом було встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень є рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2014 року по справі 336/6345/14ц. Як вбачається з рішення суду, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» було задоволено, а саме суд вирішив: вилучити у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ), та передати в заклад ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570): 1.1 предмет застави автомобіль Kia, модель: Magentis, рік випуску: 2007, тип ТЗ: Легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ); 1.2 комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля Kia, модель: Magentis, рік випуску: 2007, тип ТЗ: Легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ).

Крім того, в зазначеному рішенні суду викладені наступні обставини «Так, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом про звернення стягнення на предмет застави та 20.03.2012 року суд виніс рішення звернути стягнення на предмет застави, а саме - автомобіль Kia, модель: Magentis, рік випуску: 2007, тип ТЗ: Легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ), шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570). Вказане достовірно підтверджено укладеним між сторонами договором, названим судовим рішенням та матеріалами справи щодо вказаного авто».

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2014 року набрало законної сили 7 листопада 2014 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою ст. 591 ЦК України визначено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Правове регулювання застави рухомого майна здійснюється ЦК України, Законом № 2654-ХІІ, а також спеціальним Законом № 1255-IV.

Разом з тим процедура звернення стягнення на заставлене рухоме майно передбачає активні дії заставодателя, який повинен передати предмет обтяження, якщо той перебуває у його володінні. А саме стаття 27 Закону № 1255-IV закріплює порядок повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та передбачає, що, якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна (далі - Державний реєстр обтяжень) відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом строку, що визначається згідно з частиною другою статті 28 цього Закону.

У статті 28 Закону № 1255-IV, вказані правові наслідки невиконання вимоги обтяжувача. Так, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення. Таке виконання може бути здійсненим у будь-який час до моменту продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження або до переходу права власності на нього до обтяжувача. У цьому разі обтяжувач не вправі вимагати від боржника або іншої особи, яка виконала зобов`язання, сплати інших сум. Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження або іншого строку, встановленого за домовленістю обтяжувача та боржника, зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. У разі отримання предмета обтяження у володіння обтяжувач зобов`язаний до закінчення процедури звернення стягнення вживати заходів щодо збереження відповідного майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує вимогу обтяжувача щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду. Строк, визначений частиною другою цієї статті, не може бути встановлений за домовленістю обтяжувача та боржника меншим ніж 30 днів, якщо хоча б одним боржником (за забезпеченим обтяженням зобов`язанням, майновим поручителем тощо) за відповідним забезпечувальним обтяженням є фізична особа та/або забезпечене відповідним обтяженням зобов`язання не пов`язане зі здійсненням хоча б одним боржником за таким зобов`язанням підприємницької діяльності, а також не може бути меншим, ніж зазначений у Державному реєстрі обтяжень строк, встановлений обтяжувачем з вищим пріоритетом та боржником.

Вищевказане узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21).

Крім того, як встановлено статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору № SAMDN40000013755097 та визначеними умовами у пунктах 35-38, сторони досягли згоди щодо способів звернення стягнення на предмет застави як на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса, так і шляхом позасудового врегулювання, а також передбачили можливість набуття права власності на предмети застави у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Слід звернути увагу на те, що договором застави не передбачено право заставодержателя одночасно стягувати в судовому порядку заборгованість за кредитним договором, укладеним саме з метою купівлі транспортного засобу (предмету застави) та звертатися до суду із позовом про зверненням стягнення на предмет застави. Вказане, у разі задоволення обох позовних вимог одночасно, по своїй суті є фактично подвійним стягненням заборгованості на користь позивача.

Крім того, частиною 7 ст. 20 Закону № 2654-ХІІ передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

З метою звернення стягнення на предмет застави обтяжувач (заставодержатель, стягувач) повинен неухильно дотримуватись порядку дій, передбаченого спеціальним для цього виду правовідносин Законом № 1255-IV.

Згідно ч. 1, 4 ст. 23 Закону № 1255-IV передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об`єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1255-IV визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Судом встановлено, що кредитні правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору, укладеного з метою придбання транспортного засобу, який одночасно був переданий банку в заставу як забезпечення виконання зобов`язань позичальника.

Під час розгляду справи встановлено, що після виникнення простроченої заборгованості, предмет застави автомобіль Kia Magentis, 2007 року виписку, за реєстраційним номером НОМЕР_3 , був вилучений банком на підставі рішення суду та фактично вибув із володіння відповідача.

При цьому позивач, звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості, не повідомив суд про зазначені обставини та не надав доказів щодо подальшої долі предмета застави, його реалізації, вартості, зарахування отриманих коштів у рахунок погашення кредитної заборгованості або відсутності такої реалізації.

Відповідно до засад цивільного судочинства саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки предмет застави був вилучений кредитором, для визначення дійсного розміру заборгованості істотне значення мають обставини щодо звернення стягнення на заставне майно та наслідків такого звернення для обсягу невиконаних зобов`язань відповідача.

Неподання позивачем належних та допустимих доказів щодо руху заставного майна, результатів його реалізації та впливу цих обставин на розмір заявленої до стягнення заборгованості, позбавляє суд можливості встановити дійсний розмір невиконаного зобов`язання та перевірити обґрунтованість заявлених вимог.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати АТ КБ «Приватбанк» не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1046-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська