Рішення № 139363460, 25.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/91/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 Справа № 908/1370/26

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/1370/26

за позовною заявою: державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель, 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю МІК, 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69А

про стягнення 2 248 890,97 грн

У засіданні приймали участь:

від позивача: Зінченко І.О., довіреність від 19.06.26 № 158-Д (в режимі в/конференції)

від відповідача: Капуста А. В., ордер серія АР № 1274880 від 29.01.26 (в режимі в/конференції)

СУТЬ СПОРУ:

05.06.26 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 05.06.26 державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель (далі ДП Агенція оборонних закупівель) з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю МІК (надалі ТОВ МІК) про стягнення штрафних санкцій згідно державного контракту (договору) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ у розмірі 2 248 890,97 грн, а саме:

- 1 195 114,79 грн пені та

- 1 053 776,18 грн штрафу.

05.06.26 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/1370/26 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 10.06.26 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1370/26. Підготовче судове засідання призначено на 24.06.26 о/об 11 год. 30 хв.

19.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшла заява з проханням забезпечити участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у цій справі з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 22.06.26 судом залишено без задоволення заяву представника позивача (сформовану в системі Електронний суд 19.06.26) про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 з використанням власних технічних засобів, з підстав викладених в тексті такої ухвали.

23.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшло клопотання з проханням відкласти розгляд справи № 908/1370/26, призначеної на 24.06.26 об 11 год. 30 хв. на іншу дату.

24.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшла заява з проханням відкласти розгляд справи № 908/1370/26 призначеної на 24.06.26 об 11 год. 30 хв. на іншу дату.

Представники сторін в судове засідання 24.06.26 не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 24.06.26 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 09.09.26 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/1370/26 на 21.07.26 об 11 год. 40 хв.

25.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

29.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

29.06.26 до суду в системі Електронний суд від представника позивача надійшла заява з проханням забезпечити участь у судовому засіданні 21.07.26 об 11 год. 40 хв. та в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

03.07.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 15.07.26 судом задоволено частково заяву представника позивача (сформовану в системі Електронний суд 29.06.26) про участь у судовому засіданні 21.07.26 об 11 год. 40 хв. та в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з підстав викладених в тексті такої ухвали.

17.07.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання з проханням надати можливість брати участь у судовому засіданні 21.07.26 об 11 год. 40 хв. та в усіх інших судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 20.07.26 судом задоволено частково клопотання представника відповідача (сформоване в системі Електронний суд 17.07.26) про участь у судовому засіданні 21.07.26 об 11 год. 40 хв. та в усіх інших судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з підстав викладених в тексті такої ухвали.

20.07.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання про неможливість взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 21.07.26 об 11 год. 40 хв. у справі № 908/1370/26 через участь у іншому судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання 21.07.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В засіданні 21.07.26 судом прийнято до розгляду відзив відповідача (сформований в системі Електронний суд 25.06.26) на позовну заяву, відповідь позивача (сформовану в системі Електронний суд 29.06.26) на відзив, заперечення відповідача (сформовані в системі Електронний суд 03.07.26) на відповідь на відзив.

Крім того, в засіданні 21.07.26 судом з`ясовано положення ст. ст. 182, 185 ГПК України та повноту виконання запропонованих вимог, викладених в ухвалі суду про відкриття провадження у даній справі.

Представником позивача повідомлено суду, що до матеріалів справи надані всі документи, необхідні для вирішення даної справи по суті спору.

Ухвалою від 21.07.26 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/1370/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.26 о 14 год. 10 хв.

31.07.26 до суду в системі Електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання з проханням надати можливість брати участь у судовому засіданні 04.08.26 о 14 год. 10 хв. та в усіх інших судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 03.08.26судом задоволено частково клопотання представника відповідача (сформоване в системі Електронний суд 31.07.26) про участь у судовому засіданні 04.08.26 о 14 год. 10 хв. та в усіх інших судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 908/1370/26 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Забезпечено участь представника відповідача у судовому засіданні, призначеному на 04.08.26 о 14 год. 10 хв. в режимі відеоконференції по справі № 908/1370/26. В іншій частині клопотання відмовлено.

В судовому засіданні 04.08.26 судом розпочато розгляд справи по суті. Крім того, після вступного слова представників сторін суд перейшов до з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

Судом у засіданні 04.08.26 оголошено перерву в розгляді справи по суті до 12.08.26 о 14 год. 10 хв.

Представниками сторін заявлено усне клопотання про участь у судовому засіданні 12.08.26 о 14 год. 10 хв. в режимі відеоконференції.

Судом задоволено усні клопотання представників сторін про участь у судовому засіданні 12.08.26 о 14 год. 10 хв. в режимі відеоконференції.

04.08.26 до суду в системі «Електронний суд» надійшла заява за вих. від 04.08.26, в якій представник позивача на виконання п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 10.06.26 надала все листування між сторонами у справі № 908/1370/26.

12.08.26 до суду в системі «Електронний суд» надійшла заява за вих. від 12.08.26, в якій представник відповідача надає суду релевантну судову практику по аналогічні справі, а саме постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.26 у справі № 908/3309/25 щодо застосування ст. 551 ЦК України.

Також 12.08.26 до суду надійшло клопотання за вих. від 12.08.26, в якому представник відповідача на виконання п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 10.06.26 повідомляє суд про відсутність іншого листування між сторонами по справі, крім того, що наявне в матеріалах справи.

В судовому засіданні 12.08.26 судом прийнято до розгляду:

- заяву та клопотання представників сторін від 04.08.26 і від 12.08.26 щодо виконання п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 10.06.26;

- заяву представника відповідача за вих. від 12.08.26 щодо релевантної практики окрім доданої до неї копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.26 у справі № 908/3309/25.

В судовому засіданні 03.08.26 суд продовжив стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Присутні у судовому засіданні представники сторін надали пояснення на запитання суду, що виникли в розгляді справи по суті спору. Судом завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов до судових дебатів.

В судовому засіданні 12.08.26 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 24.08.26 об 11 год. 30 хв.

Представниками сторін заявлено усне клопотання про участь у судовому засіданні 24.08.26 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції.

Судом задоволено усні клопотання представників сторін про участь у судовому засіданні 24.08.26 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції.

У засіданні 24.08.26, на підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 05.06.26 та у відповіді за вих. від 29.06.26 на відзив. Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції згідно державного контракту (договору) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ у розмірі 2 248 890,97 грн, а саме: 1 195 114,79 грн пені та 1 053 776,18 грн штрафу.

Відповідач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві за вих. від 25.06.26 на позовну заяву, у запереченнях за вих. від 03.07.26 та у заяві за вих. від 12.08.26. Просив суд зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір неустойки на 90 %.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

При цьому, судом враховано, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.01.25 між державним підприємством Міністерства оборони України Державний оператор тилу (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю МІК (Постачальник) укладено державний контракт (Договір) про закупівлю № 540/01-25-РМ (Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику Комбінезон спеціальний, для екіпажів бойових машин (ДК 021:2015:35810000-5: Індивідуальне обмундирування) (Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток № 1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель ID: UA-2024-12-18-018000-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що Отримувачами Товару за Договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Договору та ціна за одиницю Товару за цим Договором визначається у Специфікації (Додаток № 1). Ціна Товару включає в себе ціну матеріалів, виробництва, транспортування та інші витрати, безпосередньо пов`язані з Товаром, схоронністю, збереженням, охороною, транспортуванням, перевіркою Товару на відповідність технічним вимогам, його лабораторним випробуванням. У ціну Товару включені всі витрати Постачальника, які він несе та може понести у зв`язку з виконанням обов`язків за Договором (п. 2.1. Договору).

У відповідності до п. 3.1. Договору, розрахунок за Товар здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування Замовником коштів на поточний банківський рахунок Постачальника, вказаний у розділі 16 цього Договору, а у випадку здійснення Замовником передоплати - на небюджетний рахунок, відкритий Постачальником в органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1070 Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти. Розрахунок за Товар здійснюється у строк, передбачений в Специфікації (Додаток №1), після його фактичного приймання Отримувачем на підставі належним чином оформлених Актів приймання Товару за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника та/або Отримувача та наявності документів до всіх партій товару, переданих Отримувачу, згідно переліку у пункті 6.7.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку Замовника.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.1.1. Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку № 2 до цього Договору (заявка на поставку Товару), але у будь-якому випадку не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток № 1). Дострокова поставка Товару Постачальником допускається за погодженням із Замовником. У разі відсутності погодження від Замовника, приймання Товару може бути призупинене до дати, яка вказана у заявці на поставку Товару та/або дати погодженої із Замовником. Вказані у Специфікації (Додаток № 1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника.

Заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, не менш ніж за 10 календарних днів з моменту укладання Договору. Сторони дійшли згоди про те, що у заявці на поставку Товару може міститьсь неповна інформація стосовно ростовки на Товар. При цьому, Замовник надає повну інформацію стосовно ростовки на Товар не пізніше ніж за 30 календарних днів до першого календарного дня квартального періоду, що передує даті поставки Товару (пункт 4.3. Договору).

У пункті 4.7. Договору передбачено, що право власності на Товар переходить від Постачальника до Отримувача після прийняття Отримувачем Товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього Договору.

Згідно із п. 6.7. Договору, після здійснення перевірки Товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує перехід права власності на Товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає Замовнику протягом 10 календарних днів (у разі виявлення Замовником невідповідностей у нижчезазначених документах, Постачальник зобов`язаний усунути недоліки та надати виправлені документи протягом 10 календарних днів з моменту виявлення невідповідностей Замовником): підписаний Акт приймання Товару згідно Додатку № 4 до Договору (3 екземпляра); оригінал Акта приймального контрполю товару за якістю; оригінал товарно-транспортної накладної підписаної Отримувачем; оригінал видаткової накладної підписаної Отримувачем; оригінал повідомлення-підтвердження, яке оформлюється Отримувачем відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2016 року № 757; Лист-запрошення, Оголошення згідно з Додатками № 3.2, № 3.3 до Договору. Після підписання Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання Товару Постачальнику та Отримувачу протягом 14 календарних діб або повідомляє про відтермінування строку передачі документів.

Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної Сторони за цим Договором буде обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками) Сторони не несуть відповідальність за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо.

Пунктом 8.2. Договору визначено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,2 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки Товару понад 20 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

Згідно із п. 8.2.1. Договору, Замовник залишає за собою право не нараховувати штрафні санкції, передбачені п. 8.2. Договору протягом 5 робочих днів з дня кінцевої дати поставки Товару, передбаченої у Заявці на поставку Товару складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку № 2 до цього Договору та Специфікації (Додаток № 1) до Договору. У разі прострочення поставки Товару, понад 5 робочих днів від дати поставки вказаної в Заявці на поставку Товару, штрафні санкції, передбачені п. 8.2. Договору нараховуються Замовником з першого дня прострочення виконання зобов`язань.

У відповідності до п. 8.5 Договору, у разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 7 банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє Постачальника від виконання умов цього Договору, за виключенням випадків дострокового розірвання Договору з урахуванням п. 8.3.1. та п. 8.7.1. Договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання Товару нараховується Постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов`язання.

Укладаючи цей Договір, Сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання, зокрема, в Україні введений особливий правовий режим воєнного стану (п.п. і) п. 10.1. Договору).

Згідно із п. 13.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання Сторонами та діє протягом строку, вказаного в Специфікації (Додаток № 1).

Відповідно до п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 06.02.25), Постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку Товару у кількості 20 000 штук за ціною за одиницю без ПДВ 3 599,70 грн, на загальну суму з ПДВ 86 392 800,00 грн в строк: 14 000 комплектів до 28.03.25 та 6 000 комплектів до 30.05.25.

13.01.25 Замовником на електронну адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000868, в якій зазначено: Товар, стандарт, Отримувачів Товару, населений пункт, адресу Отримувача, одиниці вимірювання, відповідну кількість Товару, період поставки та примітки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 06.02.25).

Згідно із Актами приймання Товару, відповідачем передано позивачу Товар передбачений державним контрактом (Договір) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ на загальну суму 60 474 960,00 грн, а саме:

- Акт прийняття товару від 27.03.25 № 55 на суму 8 639 280,00 грн;

- Акт прийняття товару від 28.03.25 № 60 на суму 8 639 280,00 грн;

- Акт прийняття товару від 07.04.25 № 12 на суму 17 278 560,00 грн;

- Акт прийняття товару від 07.04.25 № 194 на суму 10 863 894,60 грн;

- Акт прийняття товару від 18.04.25 № 240 на суму 15 053 945,40 грн.

Відповідно до повідомлення-вимоги за вих. від 28.05.25 № 2165/3800/06-2025, позивач вимагає від відповідача сплатити штрафні санкції у сумі 2 248 890,97 грн за не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної поставки товару за державним контрактом (Договір) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ.

Не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної поставки товару за державним контрактом (Договір) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ стало підставою для звернення позивачем до суду щодо стягнення штрафних санкцій.

Відповідач не заперечив, що мав поставити товар у строк до 28.03.25 включно, але пояснив, що не дотримався його внаслідок об`єктивних причин та просить зменшити нараховані позивачем суми штрафних санкцій на 90 %.

Відповідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як встановлено судом та визнано сторонами, відповідачем у визначений державним контрактом (Договором) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ строк зобов`язання з поставки товарів виконано не було, товар було поставлено після 28.03.25, тобто з порушенням строку, встановленого оспорюваним державним контрактом (Договором).

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із положеннями ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч. 1 ст. 16 ЦК України.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Наявні матеріали цієї господарської справи свідчать, що між сторонами склались господарські правовідносини на підставі укладеного ними державного контракту (Договору) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ, який по суті, є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось судом, відповідно до пунктів 4.1. та 4.1.1. Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку № 2 до цього Договору (заявка на поставку Товару), але у будь-якому випадку не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток № 1). Дострокова поставка Товару Постачальником допускається за погодженням із Замовником. У разі відсутності погодження від Замовника, приймання Товару може бути призупинене до дати, яка вказана у заявці на поставку Товару та/або дати погодженої із Замовником. Вказані у Специфікації (Додаток № 1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника.

Відповідно до п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 06.02.25), Постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку Товару у кількості 20 000 штук за ціною за одиницю без ПДВ 3 599,70 грн, на загальну суму з ПДВ 86 392 800,00 грн в строк: 14 000 комплектів до 28.03.25 та 6 000 комплектів до 30.05.25.

13.01.25 Замовником на електронну адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000868, в якій вказано: Товар, стандарт, Отримувачів Товару, населений пункт, адресу Отримувача, одиниці вимірювання, відповідну кількість Товару, період поставки та примітки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 06.02.25).

Згідно із Актами приймання Товару, відповідачем передано позивачу Товар передбачений державним контрактом (Договір) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ на загальну суму 60 474 960,00 грн, а саме:

- Акт прийняття товару від 27.03.25 № 55 на суму 8 639 280,00 грн;

- Акт прийняття товару від 28.03.25 № 60 на суму 8 639 280,00 грн;

- Акт прийняття товару від 07.04.25 № 12 на суму 17 278 560,00 грн;

- Акт прийняття товару від 07.04.25 № 194 на суму 10 863 894,60 грн;

- Акт прийняття товару від 18.04.25 № 240 на суму 15 053 945,40 грн.

При цьому, відповідачем не належно виконано зобов`язання щодо поставки Товару у строки визначені Договором, а саме:

- за Актом приймання товару від 07.04.25 № 12 про поставку 4 000 комплектів на загальну суму 17 278 560,00 грн поставка Товару прострочена на 10 днів;

- за Актом приймання товару від 07.04.25 № 194 про поставку 2 515 комплектів на загальну суму 10 863 984,60 грн поставка Товару прострочена на 10 днів;

- за Актом приймання товару від 18.04.25 № 240 про поставку 3 485 комплектів на загальну суму 15 053 945,40 грн поставка Товару прострочена на 21 день.

Тобто, відповідач свого обов`язку щодо своєчасної поставки позивачу частини Товару обумовленого державним контрактом (Договором) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ не виконав та поставив товар з простроченням терміну.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язань, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в т.ч. передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Пунктом 8.2. Договору визначено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,2 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки Товару понад 20 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до суду позов щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за державним контрактом (Договором) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ.

Разом з тим, судом враховано, що суд, у провадженні якого перебуває така справа, має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд (з урахуванням конкретних обставин справи) самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних штрафних санкцій.

У відповідності до ст. ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2. ст. 551 ЦК України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.10 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу, виконані позивачем, а також період їх нарахування, судом визнано розрахунок ДП Агенція оборонних закупівель таким, виконано вірно та становить 2 248 890,97 грн, а саме: 1 195 114,79 грн пені та 1 053 776,18 грн штрафу.

При цьому, відповідач (уповноважений представник) у запереченні (документ сформовано в системі «Електронний суд» 03.07.26) зазначав, що:

- пеня нараховується з наступного дня після кінцевої дати поставки;

- день поставки не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, згідно ст. 253, 255 ЦК України;

- вірним розрахунком пені за актом приймання-передачі № 12 від 07.04.25 розраховується з 29.03.25 по 06.04.25 9 днів прострочення на загальну суму 311 014,08 грн;

- вірним розрахунком пені за актом приймання-передачі № 194 від 07.04.25 розраховується з 29.03.25 по 06.04.25 9 днів прострочення на загальну суму 195 550,10 грн;

- вірним розрахунком пені за актом приймання-передачі № 240 від 18.04.25 розраховується з 29.03.25 по 17.04.25 20 днів прострочення на загальну суму 602 157,82 грн;

- всього пені на загальну суму 1 108 722,00 грн;

- позивач нараховує штраф за актом приймання-передачі № 240 від 18.04.25, термін прострочення поставки складає 21 день на загальну суму 1 053 776,18 грн. Однак, посилання позивача на п. 8.2 Договору, пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання, стосується лише пені, а позивач нараховує 7 % штрафу.

Крім того, представник відповідача просить суд зменшити вказану неустойку на 90 %.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що поставка виконана на 100 % договірного об`єму вказаної поставки без порушень і претензій по якості поставленого товару. Проте, з простроченням термінів поставки. Вказує на те, що незначне прострочення поставки не заподіяло позивачу збитків або шкоди у заявленій до стягнення чи іншій сумі, вони не є документально підтвердженими і не виражені у майновому значені для можливості оцінки їх розміру чи вартості. Зазначає, що порушення договірних зобов`язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та ніяким чином не порушили його майнові інтереси. Просить суд врахувати, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивачем не доведено. Такий правовий висновок (за твердженнями відповідача) зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.21 у справі № 910/8396/20, від 14.09.21 у справі № 910/7256/20, від 19.08.21 у справі № 910/11889/20. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.20 у справі № 918/116/19. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.22 у справі № 910/14591/21). Верховний Суд Касаційного господарського суду у постанові від 06.12.19 по справі №910/353/19 зазначив, що зміст принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20 у справі № 902/417/18 (п. 8.24) та від 28.06.19 у справі № 761/9584/15 ц (п. 85).

Відповідач вважає, що покладення на товариство відповідача неустойки в заявленому позивачем розмірі є значним, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача.

На думку заявника клопотання (відповідача), є наявними усі складові обставини, які надають суду підстави вважати виниклу ситуацію винятковою і задовольнити клопотання про зменшення неустойки, зменшивши її розмір на 90 %, адже розмір заявленої до стягнення неустойки не є співмірним зі збитками від порушення зобов`язання, наявність яких позивачем навіть не доведена. Вказує, що у даному випадку мова йде не про повне звільнення відповідача від відповідальності за Договором, а про сукупність обставин для зменшення неустойки до адекватного розміру згідно ст. 551 ЦК України.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу відповідач надав суду Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати (ТПП) № 3200-25-1509 від 15.08.25, яким засвідчено форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану в Україні, продовження дії правового режиму воєнного стану, введення воєнних (бойових) дій, постійні масові атаки (ракетно-дронові обстріли), збільшення кількості та тривалості повітряних тривог, що стало перешкодою здійснення основної діяльності підприємства, як наслідок унеможливлення вчасного виконання зобов`язань за державним контрактом (Договором) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ з державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу»;

щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: поставити комбінезон спеціальний, вид 2, для екіпажів бойових машин (ДК 021:2015:35810000-5: Індивідуальне обмундирування) у кількості 14 000 комплектів до 28.03.25 та 6 000 комплектів до 30.05.25,

у термін: до 28.03.25, до 30.05.25,

за державним контрактом (договором) про закупiвлю № 540/01-25-РМ від 10.01.25,

укладеним з державним підприємством Міністерства оборони України Державний оператор тилу (код ЄДРПОУ 44830311), які унеможливили його виконання у зазначений термін.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 27.03.25; дата закінчення: 26.04.25.

Також, з листа ГУ НП в Запорізькій області НП України за вих. від 15.02.23 № 1211/6/03-2023 вбачається, що будівлі Мелітопольського та Токмацького швейних цехів за адресами: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, 139 і вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 34 та Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченка, 3А захоплені невідомими особами з числа військових рф.

З листа Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області НП України, також вбачається, що 10.02.23 внаслідок ворожих артилерійських обстрілів військовими рф цільового майнового комплексу, за адресою: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Йогана Янцена, 47, який орендує ТОВ «МІК» і в якому знаходиться виробниче майно ТОВ «МІК» зафіксовано факт руйнування.

Відповідно до Акту обстеження об`єкту нежитлової нерухомості, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф від 14.03.23, комісією встановлено, що майновий комплекс, що розташований за адресою: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Янцена Йогана, буд. 47, реєстраційний № об`єкту нерухомого майна: 60165023239, право власності на об`єкт нерухомого майна якого належить ПрАТ «Оріхівська швейна фабрика», який (об`єкт) орендує ТОВ «МІК» за договором оренди від 01.08.16 № 080109:

1) орієнтовна дата руйнації (пошкодження): липень 2022 року серпень 2022 року;

2) причини руйнації (пошкодження): неодноразові обстріли з далекобійної різнокаліберної артилерії, а також з використанням систем залпового вогню;

3) інформація про наявні на дату обстеження пошкодження:

- Фундаменти об`єктів нерухомого майна: не пошкоджено;

- Стіни: в усіх об`єктах стіни посічено уламками як зовнішні так і міжкімнатні перестінки, є провалля;

- Дах/покрівля: пошкоджено (пробито) дах будівлі швейної фабрики (Літера Б-IV), а також бетоні перекриття та дах складу (Літера Е);

- Підлога: не пошкоджено;

- Вікна: в усіх об`єктах вибиті майже усі вікна, пошкоджено рами;

- Двері: пошкоджено міжкімнатні двері у будівлі швейної фабрики (Літера Б-IV);

- Внутрішнє оздоблення: у будівлі швейної фабрики (Літера Б-IV) уламками пошкоджено внутрішнє оздоблення, системи електропостачання, освітлення, опалення (обігріву), офісні меблі, міжкімнатні стіни у виробничих приміщеннях;

- Інші пошкодження: у будівлі швейної фабрики, уламками пошкоджено швейне обладнання (швейні машинки), розкрійний стіл, а також інше приладдя;

4) інформація про документи або матеріали, які були враховані комісією з обстеження під час обстеження житла та додаються до акта обстеження: відео та фотозйомка нежитлової нерухомості.

З наведеного вбачається, що орендоване відповідачем приміщення у ПрАТ «Оріхівська швейна фабрика», внаслідок ракетного обстрілу будо зруйновано (пошкоджено).

Згідно з Актом від 29.11.22 комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії рф, комісія за результатами обстеження, а також результатами аналізу наявної інформації, встановила, що обстежується приміщення ТОВ «МІК» за адресою Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 4:

- загальні характеристики об`єкта: рік будівництва (останнього капітального ремонту, реконструкції): 1778; загальна площа, кв. метрів: 1 822,9; кількість поверхів 1;

- висновки: наявні незначні пошкодження, рекомендовано провести технічне обстеження будівельних конструкцій будівлі в цілому, згідно протоколу № 29 засідання комісії з обстеження будівель і споруд на території Охтирської міської територіальної громади від 05.12.22.

Позивач проти зменшення неустойки заперечив посилаючись на те, що (дослівно):

«… Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки надання послуг.

Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21). …

… Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 р. у справі № 910/14591/21.

Разом з тим, у даній Постанові зроблено наступний висновок «Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Водночас, неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами щодо ремонту військової техніки, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.

Також, суд першої інстанції послався на ст. 616 ЦК України, як на правову підставу для зменшення штрафних санкцій, однак не врахував, що вказана стаття дає право суду зменшити розмір неустойки у випадку, якщо порушення зобов`язання сталось з вини кредитора (чого судом першої інстанції не було встановлено), а не з вини боржника.

На відміну від суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, врахувавши, що для позивача використання результатів отриманого за контрактом не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень - державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань, а порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави, встановивши відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій згідно з ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, правомірно змінив рішення суду першої інстанції та стягнув з відповідач на користь позивача 2 772 000,00 грн пені та 1 540 000,00 грн штрафу згідно з п. 7.2 контракту № 370/3/5/2/1/59».

Крім того, посилання представника Відповідача на відповідну судову практику є необґрунтованим та таким, що не підлягає врахуванню судом, оскільки наведені ним рішення не стосуються спірних правовідносин у цій справі та не відповідають критерію подібності.

Зокрема, у справах, на які посилається представника Відповідача, спірні правовідносини не були пов`язані із забезпеченням потреб Збройних Сил України чи інших суб`єктів сектору безпеки і оборони, а відтак формувалися за відмінних фактичних обставин та в іншому правовому контексті.

Разом з тим, обставини цієї справи, правова природа спірного договору та характер правовідносин сторін свідчать про наявність специфіки, яка має істотне значення для правильного застосування норм матеріального права та не була предметом дослідження у рішеннях, на які посилається відповідач.

чином, наведена представника Відповідача судова практика:

- не стосується аналогічного предмета правового регулювання;

- сформована за інших фактичних обставин;

- не враховує особливостей спірних правовідносин у даній справі.

Водночас судова практика, на яку посилається Позивач, сформована саме у правовідносинах, подібних до спірних, з урахуванням їх фактичної та правової специфіки, а відтак відповідає критеріям релевантності та підлягає застосуванню судом при вирішенні цього спору.

З огляду на викладене, посилання представника Відповідача є юридично некоректними та мають бути відхилені судом, натомість правові висновки, надані Позивачем, - враховані як такі, що відповідають принципу подібності правовідносин. …».

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд задовольняє його частково виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.23 у справі № 501/2862/15-ц).

Згідно із ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.21 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.24 у справі № 911/2269/22 вказав на те, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.20 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.22 у справі № 910/14591/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.20 у справі № 902/417/18 зазначила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями ст. 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з п. п. 3, 6 ч. 1 цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

Водночас, ні у зазначеній нормі, ні у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. Крім того, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-от: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відповідно до наведених вище норм, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Судом враховано, що Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 05.03.19 у справі № 923/536/18, від 10.04.19 у справі № 905/1005/18, від 06.09.19 у справі № 914/2252/18, від 14.07.21 у справі № 916/878/20 та ін.).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 03.03.21 у справі № 925/74/19, від 02.06.21 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та ін.).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.24 у справі № 911/2269/22 вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України в контексті можливості зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99 %, тобто до 1%, зазначив про те, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у зазначеній вище постанові, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру неустойки (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.23 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень ч. 3 ст. 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99 % залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Місцевим господарським судом у справі № 908/1370/26 прийнято до уваги те, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги майновий стан сторін.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.26 у справі № 910/6807/25.

Стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивачем не доведено. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.21 у справі № 910/8396/20, від 14.09.21 у справі № 910/7256/20, від 19.08.21 у справі № 910/11889/20.

У постанові Верховного Суду від 13.07.22 у справі № 925/577/21 зазначено, що зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.21 у справі № 916/878/20).

Узагальнений підхід до оцінки спірних правовідносин також викладено у постанові від 19.01.24 у справі № 911/2269/22, в якій Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, дійшов до висновку, що (дослівно):

«… 7.2. Визначення неустойки, що наведене в частині першій статті 549 ЦК України, передбачає як одну із умов для її застосування порушення зобов`язання, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

7.3. Однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 цього Кодексу). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України. Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

7.4. Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

7.5. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

7.6. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

7.7. Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

7.8. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

7.9. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

7.10. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

7.11. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

7.12. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).

7.13. Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

7.14. У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Щодо зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання

7.15. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

7.16. Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

7.17. При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

7.18. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

7.19. У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого. Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

7.20. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

7.21. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

7.22. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

7.23. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

7.24. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

7.32. Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки. Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

7.41. Наведені висновки як у цій справі, так і у справі № 920/437/22, а також інші висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки (пункти 7.25-7.30), демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.

7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30). А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22). У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.24 у справі № 911/2269/22 зазначив, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 ГК України та частини третьої статті ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.19 у справі № 904/3551/18, від 12.02.20 у справі № 916/2259/18, від 24.02.20 у справі № 917/686/19, від 26.02.20 у справі № 922/1608/19, від 15.04.20 у справі № 922/1607/19, від 04.10.21 у справі № 922/3436/20, від 10.11.22 у справі № 910/15705/21, від 01.02.23 у справі № 914/3203/21).

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

Вказаної думки дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.07.26 у справі № 908/3309/25.

Судом при прийнятті рішення у справі № 908/1370/26 також враховано, що відповідно до ст. 58 Конституції України та усталеної судової практики, дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності. Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах від 02.06.21 у справі № 904/7905/16 та від 21.03.25 у справі № 460/21394/23) і що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України (рішення від 09.02.99 № 1-рп/99), до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відтак, подальша втрата чинності нормативного акта не впливає на регулювання правовідносин, які виникли та реалізовувалися під час його дії.

Отже, виходячи з наведеного, у спірних правовідносинах, поряд із ст. 551 ЦК України, підлягають застосуванню норми матеріального права, зокрема ст. 233 та інших статей ГК України, вказаних у відповідних постановах Верховного Суду, чинні на момент їх виникнення та порушення, оскільки як встановлено судом, зобов`язання щодо поставки товару підлягало виконанню до 28.03.25, натомість було виконано відповідачем лише 07 та 18 квітня 2025 року, у зв`язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції за вказаний період часу.

Отже, як саме зобов`язання, так і факт його порушення, а також період нарахування штрафних санкцій повністю охоплюються періодом чинності Господарського кодексу України (до 28.08.25), зокрема статті 233 ГК України.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме законодавство, чинне на момент виникнення та порушення зобов`язання, в т.ч. ст. 233 ГК України щодо права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому суд має правові підстави для застосування ст. 233 ГК України при вирішенні питання щодо співмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій, незважаючи на втрату чинності зазначеною нормою у подальшому.

Так, відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо їх розмір є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання.

Як вказувалося вище, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд має враховувати сукупність обставин, зокрема: співмірність розміру санкцій із наслідками порушення; відсутність або незначність збитків; поведінку сторін; причини порушення зобов`язання.

Судом прийнято до уваги, що зазначений сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-25-1509 від 15.08.25 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не може звільняти відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за договором та розглядатись як беззаперечний доказ наявності форс-мажорних обставин з викладених вище підстав. Однак, підлягає врахуванню разом з іншими доказами при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій в порядку, визначеному ст. ст. 73-79, 86 ГПК України.

Враховуючи наведені вище обставини, виконання повного обсягу поставки товару, незначний період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені і штрафу та їх основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, суд вважає, що у цьому випадку наявні обставини, які є підставою для застосування положень ст. 551 ЦК України та для зменшення пені на 85 % від заявленого розміру, а саме: до суми 179 267,22 грн пені та до суми 158 066,43 грн штрафу.

Суд вважає таке зменшення розміру пені та штрафу оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, зокрема для відповідача.

Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.22 у справі № 910/14591/21).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Доводи та заперечення позивача проти зменшення неустойки судом відхиляються в силу наведеного.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача щодо того, що в п. 8.2. Договору сторонами визначено строк прострочення виконання зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання стосується лише пені та не має відношення до штрафу.

Вказані доводи представника відповідача є безпідставними та не відповідають умовам п. 8.2. державному контракту (договору) про закупівлю від 10.01.25 № 540/01-25-РМ.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.05).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.08 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.19 у справі № 902/761/18, від 20.08.20 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Крім того, враховуючи спірний характер правовідносин між сторонами суд вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового процесуального рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій, а часткове задоволення позову є наслідком зменшення судом неустойки.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що з матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 26 986,70 грн (платіжна інструкція від 03.06.26 № 11089).

При цьому, враховуючи, що у справі № 908/1370/26 заявлено вимогу майнового характеру, у розумінні Закону України Про судовий збір, у розмірі 2 248 890,97 грн, судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 26 986,69 грн (26 986,69 грн = 2 248 890,97 грн х 1,5 % грн х 0,8).

З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 0,01 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведені приписи ГПК України, Закону України Про судовий збір, судом може бути повернуто зайво сплачену суму судового збору у розмірі 0,01 грн за наявності клопотання позивача щодо повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13-15, 20, 24, 42, 46, 73-79, 86, 123, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю МІК (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69А, код ЄДРПОУ 30105738) на користь державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 44725823) 179 267 (сто сімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят сім) грн 22 коп. пені, 158 066 (сто п`ятдесят вісім тисяч шістдесят шість) грн 43 коп. штрафу та 26 986 (двадцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн 69 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.08.26.

Суддя В.Л. Корсун