Ухвала суду № 139361802, 31.08.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

31.08.2026

Справа №489/7730/26

Провадження №2-з/489/28/26

УХВАЛА

31 серпня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва у складі судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування з дитиною

встановив.

ОСОБА_1 , через свою представницю адвокатку Максименко С.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування з дитиною.

Разом з позовною заявою представниця позивача звернулася до суду з заявою про забезпечення позову шляхом встановлення на період розгляду справи тимчасовий порядок спілкування ОСОБА_1 з малолітньою донькою, ОСОБА_3 :

- зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати регулярне спілкування ОСОБА_1 з донькою сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку (viber, telegram, whatsApp, signal або інші доступні засоби) за наступним графіком: понеділок, середа з 19.00 год. до 20.00 год, неділя з 11.00 год. до 12.00 год.;

- зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити можливість особистих зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раз на два тижні у вихідні дні (субота, неділя) з 11.00 год. суботи до 19.00 год. неділі з ночівлею у батька без присутності матері;

- зобов`язати ОСОБА_2 письмово повідомити ОСОБА_1 про фактичне місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись на те, що позивач понад місяць, через дії відповідачки, позбавлений можливості будь-якого спілкування з донькою ОСОБА_4 . Крім того, відповідач приховує фактичне місце проживання доньки, що порушує право позивача на інформацію про місце проживання його дитини, а також значно ускладнює розгляд справи у суді, оскільки саме Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради має надавати висновок щодо вирішення спірного питання, зокрема, встановлення графіку спілкування батька з дитиною, виходячи з якнайкращих інтересів дитини. З моменту виникнення спору відповідачка систематично та безпідставно перешкоджає спілкуванню позивача з донькою, фактично повністю усунувши позивача від участі у житті дитини. З урахуванням віку дитини (4 роки), тривала відсутність спілкування з батьком об`єктивно призводить до поступової втрати емоційного зв`язку, що суперечить найкращим інтересам дитини. Невжиття заходів забезпечення позову фактично призводить до втрати батьківсько-дитячого зв`язку, що в подальшому істотно ускладнить або зробить неможливим ефективне виконання майбутнього рішення суду.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, тощо.

Частина 8 статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.

Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення позивача, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Слід також зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Суд приймає до уваги, що заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), практика якого відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зазначає, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі за заявою «Mamchur v. Ukraine», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року у справі за заявою «Hant v. Ukrainе», № 31111/04, § 54).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.11.2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17.05.2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15.09.2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), від 29.09.2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), від 31.08.2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22).

Разом з тим, результат аналізу норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі № 607/7767/22, провадження № 61-3947св23).

Окремо суд наголошує, що згідно з вимогами ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є усунення перешкод у спілкуванні позивача з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та встановлення графіку зустрічей.

У конкретній справі за змістом заяви про забезпечення позову вбачається, що позивачем ініціюється питання забезпечення позову шляхом встановлення графіку спілкування батька з дитиною, що по суті частково дублює позовні вимоги, тобто обраний позивачем вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам.

Окремо слід зазначити про те, що стороною позивача у цій справі не доведено достатніми доказами те, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову у спосіб, запропонований представницею позивача, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування з дитиною, що є самостійними позовними вимоги, та не може слугувати як вид забезпечення позову, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування з дитиною - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Повний текст судового рішення складено «31» серпня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева