Рішення № 139357368, 31.08.2026, Вишгородський районний суд Київської області

31.08.26 363/2815/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Рудюк О.Д., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

встановив:

Адвокат Кулик П.Л., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить скасувати постанову № ПС003668 від 21.04.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.132-1 КУпАП, а провадження у справі закрити за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що позивач є директором ТОВ «Рута» підприємство надає послуги з доставки піску, щебінь. У користуванні підприємства знаходиться вантажівка, якою 09.03.2026 року здійснювалося зазначене в постанові № ПС003668 вантажне перевезення.

21.04.2026 року Заступником начальника Управління - начальником відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) в Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті Ющенко А.М. винесено постанову про адміністративне правопорушення №ПС 003668 за ч.3 ст.132-1 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 000 грн.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, з огляду на те, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесена протиправно та підлягає скасуванню, оскільки водій не відмовлявся пройти габаритно-ваговий контроль, а навпаки водій ствердно повідомив, що готовий пройти зважування на місці зупинки. Мали місце лише тимчасові перешкоди у вигляді відсутності пального, які не залежали від волі водія, і не можуть вважатися відмовою їхати з працівниками Укртрансбезпеки на відстань 33 кілометри до пункту габаритно-вагового контролю, тобто не було жодного свідомого умисного категоричного факту відмови їхати до пункту ГВК.

Крім того, транспортний засіб не перебував у межах зони габаритно-вагового контролю, така зона не була позначена відповідними дорожніми знаками, а сам пункт контролю знаходився на значній відстані - близько 33 кілометри від місця зупинки.

06.05.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.05.2026 року від представника відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позовні вимоги не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Постанова, яка оскаржується позивачем за своїм змістом повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів та містить необхідну інформацію, згідно якої уповноваженою посадовою особою Укртрансбезпеки було встановлено подію, склад адміністративного правопорушення та правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за третьою частиною статті 132-1 КУпАП.Дії уповноважених осіб Укртрансбезпеки під час її формування є законними та такими, що відповідають вимогам статті 19 Конституції України.

25.05.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якому зазначив, що не погоджується з твердженнями відповідача, та наголосив, що відповідачем не доведено що транспортний засіб перебував саме в зоні габаритно-вагового контролю, що водій відмовився саме від проходження габаритно-вагового контролю, а не від переміщення до іншого місця, та що оскаржувана постанова ґрунтується на належних і допустимих доказах. Навпаки, зміст відеозапису, на який посилається сам відповідач, підтверджує позицію сторони захисту. Із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 прямо пропонував провести зважування на місці, а інспектор сам підтверджував, що найближча зона ГВК знаходиться не в місці зупинки, а в іншому місці.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до направлення від 05.03.2026 року № ЕН000448 09.03.2026 року посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті здійснювалась рейдова перевірка (перевірка на дорозі).

Як вбачається зкопії протоколу про адміністративне правопорушення від 09.03.2026 року № ПП007543, 09.03.2026 року посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті за адресою: м. Київ, пр. Європейського союзу, 32, зупинено вантажний автомобіль DAF д.н.з. НОМЕР_1 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ТОВ «Рута», який здійснював перевезення подільного вантажу (пісок) відповідно до ТТН № 5 від 09.03.2026 року, під керуванням ОСОБА_2 .

Крім того, як вбачається з рішення про супроводження автомобільного транспорту складеного 09.03.2026 року під час перевірки та візуального огляду транспортного засобу встановлено ймовірне перевантаження транспортного засобу за візуальною ознакою (просідання вузлів підвіски транспортного засобу), у зв`язку з чим, водію ОСОБА_2 було запропоновано проїхати до пункту габаритно-вагового контролю, що розташований за адресою: м. Київ, Кольцова дорога в районі зупинки «Південна Борщагівка», для зважування транспортного засобу.

На підставі акту № 002411 від 09.03.2026 року про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю. У зв`язку із відмовою водія, посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті складено протокол про адміністративне правопорушення № ПП007543 від 09.03.2026 року за ст. 188-57 КУпАП.

17.04.2026 року постановою Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст.188-57 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Також, 09.03.2026 року посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт №АБ 005514 про блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу DAF д.н.з. НОМЕР_1 .

Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу марки DAF д.н.з. НОМЕР_1 ., є юридична особа ТОВ «Рута».

Крім того, як вбачається з листа від 08.04.2026 року Державною службою України з безпеки на транспорті надіслано на адресу ТОВ «РУТА» повідомлення, яким ОСОБА_1 запрошено на 21.04.2026 року з 09-00 год. до 12-00 год. за адресою: м. Київ, пр-т Берестейський, 57 (скляна будівля) для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП.

Постановою № ПС003668 21.04.2026 року заступником начальника Управлінням начальником відділу державного нагляду (контролю) у Київській області та м. Київ Державної служби України з безпеки на транспорті Ющенко А.М., ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 51 000,00 грн.

Як вбачається з листа копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 22.04.2026 року № ПС003668 направлено на адресу: ТОВ «РУТА» 07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Київська, 18, кв. 117.

Згідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний.

За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабміну України № 30 від 18.01.2001 року, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові та габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Пунктом 1.3 ПДР України визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.10 ПДР України визначено що габаритно-ваговий контроль - це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.

Згідно пункту 2.4-1 ПДР України у місці здійснення габаритно-вагового контролю на вимогу працівника пункту габаритно-вагового контролю або поліцейського водій вантажного автомобіля (в тому числі механічного транспортного засобу) повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) передати для перевірки документи, зазначені в підпунктах «а», «б» і «г» пункту 2.1 цих Правил; б) надати транспортний засіб та причіп (за наявності) для вагового та/або габаритного контролю відповідно до встановленої процедури.

Відповідно до частини третьої статті 132-1 КУпАП ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається зі змісту постанови від 21.04.2026 року № ПС003668, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст. 132-1 КУпАП, слугувала відмова водія ОСОБА_3 , від проходження габаритно-вагового контролю 09.03.2025 року під час зупинки транспортного засобу DAF д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «РУТА».

Відповідно до пункту 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 року №1007/1207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 року за №215/24992, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю (додаток 2) складається посадовими особами під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879.

За визначенням підпункту 6 пункту 2 цього Порядку місце здійснення габаритно-вагового контролю спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю.

Крім того, стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлює, що зона габаритно-вагового контролю - облаштована відповідними дорожніми знаками ділянка автомобільної дороги, на якій розташовані автоматичні, стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю.

Аналізуючи наведені правові норми у їх взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю складається посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення габаритно-вагового контролю виключно в зоні габаритно-вагового контролю.

На слушність такого висновку також свідчить затверджена додатком 2 до Порядку №1007/1207 форма Акту про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, з пункту 1 якого вбачається, що він складається на місті проведення габаритно-вагового контролю.

Проте доказів того, що за адресою: м. Київ, Кольцова дорога, в районі зупинки «Південна Борщагівка» пр-т. Європейського союзу, 32, яку вказано у Акті № 002411 від 09.03.2026 року, розташований пункт габаритно-вагового контролю, суду надано не було.

Враховуючи, що акт № 002411 від 09.03.2026 року про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю було складено посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті поза зоною габаритно-вагового контролю, не є допустимим доказом на підтвердження факту відмови 09.03.2026 року водія ОСОБА_2 від проходження габаритно-вагового контролю.

За таких обставин правовідносини регулюються Порядком супроводження автомобільного транспортного засобу, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування для здійснення габаритно-вагового контролю, а також заборони подальшого руху такого автомобільного транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №513.

Так, відповідно до пункту 1 цього Порядку, він визначає процедуру супроводження автомобільного транспортного засобу (далі - транспортний засіб), що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю з використанням спеціалізованих автомобілів, а також заборони подальшого руху такого транспортного засобу посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів (далі - посадова особа) під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі).

Цей Порядок є обов`язковим для виконання водіями транспортних засобів українських та іноземних автомобільних перевізників (далі - водії транспортних засобів), що здійснюють перевезення вантажів вантажними автомобілями на території України (пункт 2 Порядку № 513).

Згідно до положень пунктів 3 та 5 Порядку № 513, у разі виявлення ознак порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, визначених у пункті 4 цього Порядку, посадова особа приймає рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу за формою згідно з додатком 1 (обов`язкова для виконання водієм письмова вимога посадової особи щодо слідування транспортного засобу) до найближчого місця зважування (стаціонарного або пересувного пункту габаритно-вагового контролю).

Супроводження транспортного засобу здійснюється згідно з розділом 3 Правил дорожнього руху спеціалізованими автомобілями, які мають спеціальні кольорографічні схеми, розпізнавальні знаки і написи, а також обладнані спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями (пункт 8 Порядку № 513).

За приписам пункту 14 Порядку № 513 посадова особа складає акт про блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу згідно з додатком 2 шляхом установлення на колесо транспортного засобу блокуючого номерного пристрою (блокіратора) у випадку відмови водія транспортного засобу, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, виконати рішення про супроводження транспортного засобу.

За такого правого регулювання, відмова водія транспортного засобу на вимогу посадових осіб прослідувати до стаціонарного пункту габаритно-вагового контролю не є відмовою від проходження габаритно-вагового контролю, а є відмовою виконати рішення про супроводження транспортного засобу.

Зазначене фактично визнається і відповідачем, адже, як вбачається з матеріалів справи, згадана відмова водія ОСОБА_2 кваліфікована посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті як порушенням статті 188-57 КУпАП (невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, щодо перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, усунення порушень законодавства з безпеки на автомобільному транспорті або створення перешкод для виконання покладених на них обов`язків, завдань), за що відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення № ПП007543 від 09.03.2026 року.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена і частиною другою статті 33 КУпАП, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Враховуючи встановлені обставини справи, відсутні підстави вважати, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП.

Отже, відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене частиною третьою статті 132-1 КУпАП.

Водночас суд не приймає до уваги надане посилання на відеозапис фіксації порушення водієм транспортного засобу, оскільки оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить будь-яких відомостей щодо відеофіксації порушення та посилання на технічний засіб, на який здійснювався цей відеозапис.

Виходячи із зазначеного вище, суд дійшов висновку про те, що наявні всі правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

За наявності обставин, зазначених у п. п. 5, 6 і 9 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до п. 6 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Закон України «Просудоустрій істатус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України»).

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Згідно ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

На підставі викладеного, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 665грн. 60коп., а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст.19, 61 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 76, 77, 90, 134, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, ст.ст.9, ч.2 ст.14-3, 132-1, 247, 252, 280 КУпАП, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову про адміністративне правопорушення № ПС003668 від 21.04.2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.3 ст.132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 665грн. 60коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51).

Суддя Рудюк О.Д