Рішення № 139356860, 01.09.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16773/26

Провадження № 2-а/161/227/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Мазура Д.Г.,

за участі секретаря судового засідання Дручок О.М.,

представника позивача адвоката Левчук О.О.,

представника відповідача Коваленко М.В.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Левчук О.О., законного представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця, або особи без громадянства,

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2026 року позивач через свого представника адвоката Левчук О.О. звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянина Чеченської Республіки Ічкерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач тривалий час проживає в Україні, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має малолітню дитину громадянку України. На думку позивача, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував його сімейний стан, стан здоров`я дружини, тривалість проживання в Україні, а також обставини, пов`язані з його зверненням із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що його сімейні зв`язки з Україною не є випадковими, формальними чи штучно створеними з метою уникнення наслідків міграційного законодавства. Позивач понад 12 років перебуває у шлюбі з громадянкою України, має малолітню дитину громадянку України, які постійно проживають на території України. У зв`язку з цим примусове видворення позивача до країни походження, де, як він зазначає, йому може загрожувати небезпека, безпосередньо впливатиме не лише на його право на повагу до приватного та сімейного життя, а й на права та законні інтереси його дружини та малолітньої дитини.

Позивач також зазначає, що невиконання рішення про примусове повернення від 12 травня 2026 року було зумовлене об`єктивними обставинами, а не свідомим ухиленням від виконання вимог міграційного законодавства.

Відтак, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина Чеченської Республіки Ічкерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року у справі відкрито провадження, розгляд справи призначено на 17 серпня 2026 року з викликом учасників справи. Цією ж ухвалою від Управління Державної міграційної служби України у Волинській області витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів провадження, на підставі яких прийнято рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року.

13 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві відповідач зазначив, що позивач є громадянином Російської Федерації, а його дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні скасовано рішенням УДМС у Волинській області від 25 липня 2024 року. 12 травня 2026 року після звільнення позивача з місця відбування покарання його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 203 КУпАП та прийнято рішення про примусове повернення за межі України у строк до 21 травня 2026 року. Зазначене рішення позивач оскаржував у судовому порядку, однак рішенням Рівненського міськрайонного суду Рівненської області від 22 червня 2026 року у справі № 569/12421/26 у задоволенні його позову відмовлено.

Відповідач вважає, що невиконання позивачем рішення про примусове повернення у встановлений строк, відсутність чинного паспортного документа для виїзду за кордон та перебування в Україні без законних підстав свідчать про наявність передбачених законом підстав для прийняття рішення про його примусове видворення.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач не перебував у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а наявність у нього дружини та дитини - громадян України не звільняє від обов`язку дотримуватися міграційного законодавства України.

Також відповідач повідомив суд, що за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан ДМС», 31 липня 2026 року зафіксовано перетин державного кордону України громадянином російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку із зазначеним УДМС у Волинській області відкликало подану апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2026 року у справі № 161/16115/26 про затримання особи з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

17 серпня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Левчук О.О. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 законного представника ОСОБА_1 .

26 серпня 2026 до суду через систему «Електронний суд» від законного представника ОСОБА_1 - Левчук О.О. надійшли пояснення, відповідно до яких остання просила позов задовольнити в повному обсязі, визнати протиправним та скасувати рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина Чеченської Республіки Ічкерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26 серпня 2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача Коваленко М.В. надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких остання заперечила проти пояснень, наданих законним представником ОСОБА_1 - Левчук О.О.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Левчук О.О. позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав наведених у позовні заяві.

Представник відповідача Коваленко М.В. заперечила, щодо задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_1 не заперечувала щодо задоволення позову, просила його задовольнити з підстав наведених у додаткових поясненнях.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин рф, одружений з громадянкою України ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 30.05.2014), під час шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 20.08.2019)(а.с. 11, 12, 108, 109).

05 квітня 2017 року ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання в Україні серії ІН від 05 квітня 2017 року.

25 липня 2024 року рішенням Управління Державної міграційної служби України у Волинській області № 0703/11 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, наданий ОСОБА_2 , на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», у зв`язку із засудженням його в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року, відповідно до вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2021 року у справі № 161/2956/20.

12 травня 2026 року громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був притягнутий Рівненським центральним відділом Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП за порушення правил перебування в Україні та проживання без документів на право проживання в Україні.

Цього ж дня начальником Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_2 до країни походження або третьої країни, яким його зобов`язано залишити територію України у строк до 21 травня 2026 року.

Підставою для прийняття зазначеного рішення визначено перебування ОСОБА_2 на території України без законних підстав у зв`язку зі скасуванням дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а також порушення ним законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. У рішенні також зазначено, що за вказане порушення 12 травня 2026 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 3400 гривень.

Громадянин ОСОБА_2 , власним підписом засвідчив, що з вимогами статті 30 Закону України № 3773-VI щодо примусового видворення у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ознайомлений та зобов`язується не пізніше 21 травня 2026 року залишити територію України.

22 червня 2026 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/12421/26 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення начальника Рівненського центрального відділу УДМС України в Рівненській області № 5624130100021232 від 12 травня 2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. На момент розгляду цієї справи зазначене рішення суду не набрало законної сили.

З копії закордонного паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 , виданого 19 червня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що строк його дії закінчився 19 червня 2020 року.

28.07.2026 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Встановлено, що він порушив правила перебування в Україні, перевищив дозволений строк перебування, не виконав рішення про примусове повернення та проживає без документів, що підтверджують право на проживання в Україні.

28 липня 2026 року керівництвом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення № 070110000000947 про його примусове видворення за межі України.

29.07.2026 рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/16115/26 відмовлено у задоволенні позову УДМС у Волинській області про затримання ОСОБА_2 з метою забезпечення примусового видворення, оскільки судом встановлено, що останній перебуває у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а позивачем не доведено необхідності його затримання строком на шість місяців.

31 липня 2026 року о 13 год. 00 хв. працівниками Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_2 передано працівникам Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області для забезпечення його примусового видворення за межі України, що підтверджується листом № 7477.5/292-26 від 03 серпня 2026 року.

Згідно з даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, «Аркан ДМС», наявна інформація про виїзд 31.07.2026 з території України громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням УДМС у Волинській області від 31.07.2026 громадянину російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборонено в`їзд в Україну на підставі абзацу третього статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строком до 31.07.2031.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що саме невиконання позивачем рішення про примусове повернення у визначений строк є достатньою підставою для застосування примусового видворення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове видворення застосовується, зокрема, у разі, якщо іноземець або особа без громадянства не виконали в установлений строк рішення про примусове повернення без поважних причин або є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від його виконання.

Отже, закон пов`язує можливість застосування примусового видворення не лише з фактом невиконання рішення про примусове повернення, а з необхідністю встановлення причин такого невиконання або конкретних обставин, які свідчать про ухилення особи від його виконання. При цьому суб`єкт владних повноважень зобов`язаний надати належну оцінку поведінці особи та всім обставинам, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Як встановлено судом, 19 травня 2026 року позивач звернувся до УДМС у Волинській області із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.41). На момент прийняття оскаржуваного рішення від 28 липня 2026 року розгляд зазначеної заяви не був завершений, що представником відповідача не заперечується.

Зазначена обставина мала істотне значення для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки позивач заявляв про наявність обставин, які, на його думку, можуть становити небезпеку у разі повернення до країни походження. Тому відповідач повинен був з`ясувати правовий статус цієї заяви, стадію її розгляду, наведені позивачем обставини та їх можливий вплив на допустимість його повернення.

При цьому, суд враховує положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким визначено правові засади визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлено гарантії захисту таких осіб від повернення до держави походження за наявності передбачених законом ризиків.

Зокрема, відповідно до положень зазначеного Закону особою, яка потребує додаткового захисту, може бути визнана особа, яка не відповідає критеріям біженця, але потребує захисту, оскільки змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, зокрема через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару, катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Таким чином, звернення позивача із заявою про додатковий захист не могло розглядатися відповідачем як обставина, що не має значення для вирішення питання про його примусове видворення. До завершення відповідної процедури відповідач мав з`ясувати наведені позивачем обставини та оцінити, чи не створюватиме реалізація рішення про примусове видворення перешкод для забезпечення передбачених законом гарантій захисту від повернення.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється примусове повернення та примусове видворення іноземців або осіб без громадянства до держав, де їх життю або свободі може загрожувати небезпека, або де вони можуть зазнати катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процедур примусового повернення та примусового видворення державні органи повинні перевірити дотримання принципу заборони вислання та оцінити можливі наслідки повернення особи до країни походження з урахуванням як загальної ситуації у відповідній державі, так і особистих обставин заявника.

Отже, відповідач при прийнятті рішення від 28 липня 2026 року мав оцінити не лише факт порушення позивачем міграційного законодавства та невиконання попереднього рішення про примусове повернення, а й можливі наслідки його повернення до російської федерації.

При цьому суд враховує, що позивач є громадянином російської федерації, тривалий час проживає в Україні, має сім`ю, до складу якої входять громадянка України дружина та малолітня дитина, яка також є громадянкою України. Крім того, позивач звернувся за додатковим захистом, посилаючись на побоювання щодо можливих наслідків повернення до країни походження.

Суд не робить висновку про неминучість переслідування, позбавлення волі чи іншого порушення прав позивача у разі його повернення до російської федерації. Водночас заявлені позивачем побоювання щодо наслідків повернення, незавершеність процедури розгляду його заяви про додатковий захист, а також наявні в матеріалах справи відомості про його участь у 2022 році у складі військової частини НОМЕР_4 у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації є обставинами, які відповідач мав перевірити та належним чином оцінити при прийнятті рішення про примусове видворення.

При цьому суд бере до уваги загальний контекст, у якому вирішувалося питання про можливість повернення позивача до держави походження, зокрема триваючу збройну агресію російської федерації проти України, розірвання між Україною та російською федерацією дипломатичних відносин та істотне ускладнення у зв`язку з цим державної взаємодії, яка може мати значення для забезпечення та контролю за дотриманням прав особи після її повернення.

Зазначені обставини самі по собі не свідчать про неможливість повернення позивача до російської федерації, однак у сукупності із зазначеними вище особистими обставинами вимагали від відповідача належної та особливо ретельної оцінки можливих наслідків повернення позивача до держави походження.

Суд не може наперед визначити, якими саме будуть наслідки повернення позивача до російської федерації. Водночас за встановлених у справі обставин саме невизначеність щодо таких наслідків, з урахуванням заявлених позивачем побоювань, його особистих обставин та незавершеності процедури розгляду заяви про додатковий захист, зобов`язувала відповідача до прийняття рішення про примусове видворення встановити та належним чином оцінити можливі ризики такого повернення.

Таким чином, обов`язок відповідача у цій ситуації полягав не у встановленні наперед неминучості порушення прав позивача після його повернення, а у проведенні належної оцінки наявних ризиків до прийняття рішення про видворення. Така оцінка мала бути здійснена з урахуванням усіх доступних відповідачу відомостей про особу позивача, його особисті обставини, заявлені ним ризики, характер можливих наслідків та ситуацію в державі походження.

Матеріали справи не свідчать про проведення відповідачем належної індивідуальної оцінки зазначених обставин.

Окремо суд враховує сімейний стан позивача. Він понад десять років перебуває у шлюбі з громадянкою України та має малолітню дитину громадянку України. Примусове видворення позивача об`єктивно впливає на його право та право членів його сім`ї на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Сам по собі факт наявності сім`ї в Україні не виключає можливості застосування до іноземця передбачених законом міграційних заходів. Однак він є обставиною, яка підлягає обов`язковій оцінці при вирішенні питання про необхідність та пропорційність примусового видворення.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 380/7720/23 Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки втручання міграційного рішення у сімейне життя крізь призму співмірності та пропорційності застосованого заходу.

У цій справі відповідач повинен був оцінити характер і тривалість сімейних зав`язків позивача, громадянство членів його сім`ї, фактичне спільне проживання та наслідки видворення для дружини і малолітньої дитини. Однак належного відображення такої оцінки в оскаржуваному рішенні судом не встановлено.

Суд також бере до уваги рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2026 року у справі № 161/16115/26, яким відмовлено Управлінню ДМС України у Волинській області у задоволенні позову про затримання ОСОБА_2 з метою забезпечення процедури примусового видворення. Зазначене судове рішення набрало законної сили та є чинним.

Предметом розгляду у зазначеній справі було питання про наявність підстав для затримання позивача з метою забезпечення його примусового видворення на підставі рішення Управління ДМС України у Волинській області від 28 липня 2026 року. Водночас висновки суду, викладені у зазначеному рішенні, підлягають врахуванню під час оцінки правомірності рішення про примусове видворення з огляду на встановлені у справі обставини.

Зокрема, встановлені судом у справі № 161/16115/26 обставини мають істотне доказове значення для оцінки доводів відповідача щодо поведінки позивача, наявності ризику його ухилення від виконання рішення про примусове повернення та необхідності застосування заходів, спрямованих на забезпечення його примусового видворення.

Зазначені обставини підлягають врахуванню і в цій справі, оскільки характеризують поведінку позивача та мають значення для перевірки тверджень відповідача про його можливе ухилення від виконання рішення про примусове повернення. Сам по собі факт невиконання позивачем цього рішення не може розглядатися ізольовано від встановлених судом обставин щодо його ідентифікації, місця проживання, сімейних зав`язків та відсутності доведених обставин, які б свідчили про намір переховуватися або ухилятися від контролю органів ДМС.

Щодо невиконання рішення про примусове повернення суд зазначає, що позивач не заперечує факту його невиконання, однак сам по собі цей факт не свідчить про свідоме та безпідставне ухилення від його виконання.

Як встановлено судом, рішення про примусове повернення від 12 травня 2026 року було оскаржене позивачем у судовому порядку. Крім того, 19 травня 2026 року він звернувся із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд якої на момент прийняття оскаржуваного рішення не був завершений.

З матеріалів справи не вбачається, що після прийняття рішення про примусове повернення позивач переховувався від органів державної влади, змінював місце проживання з метою уникнення контролю, перешкоджав своїй ідентифікації чи вчиняв інші дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення.

За таких обставин відповідач мав встановити конкретні обставини, які б свідчили саме про безпідставність невиконання рішення про примусове повернення або про свідоме ухилення позивача від його виконання. Натомість в оскаржуваному рішенні фактично ототожнено невиконання рішення про примусове повернення з наявністю підстав для примусового видворення.

Такий підхід не відповідає вимогам частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки ця норма передбачає необхідність встановлення саме безпідставності невиконання рішення або наявності обґрунтованих підстав вважати, що особа ухилятиметься від його виконання.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень має бути прийняте, зокрема, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а також із дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав особи та цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

При цьому суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні зазначені правові підстави та обставини, покладені в його основу, не отримали достатнього, послідовного та індивідуалізованого обґрунтування. Наведені відповідачем положення законодавства про імміграцію та обставини, пов`язані з правовим статусом позивача, самі по собі не дають можливості однозначно встановити, яким саме чином вони обумовлюють необхідність застосування до позивача саме такого виняткового заходу, як примусове видворення.

Суд не вважає зазначену обставину самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами вона свідчить про недостатню індивідуалізацію та мотивованість рішення відповідача.

За правилами статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами наявності саме тих обставин, які відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для примусового видворення позивача.

При прийнятті рішення від 28 липня 2026 року відповідач не здійснив належної індивідуальної оцінки причин невиконання рішення про примусове повернення, незавершеної процедури розгляду заяви позивача про додатковий захист, можливих наслідків його повернення до російської федерації, зокрема з урахуванням особистих обставин позивача та відомостей про його участь у 2022 році у складі військової частини НОМЕР_4 у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, сімейних обставин позивача та пропорційності втручання у його право на повагу до сімейного життя.

Таким чином, оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності та прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 72-77, 241-246, 255, 286, КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця, або особи без громадянства - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 0701100100000947 від 28 липня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянина Чеченської Республіки Ічкерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (адреса місця знаходження: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Градний узвіз, б. 4; ЄДРПОУ 37821586).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 , законний представника ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 )

Повний текст рішення складено та підписано 01 вересня 2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур