Рішення № 139356720, 26.08.2026, Захарівський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Фрунзівський районний суд Одеської області)

Справа № 522/3496/26

Провадження № 2/517/329/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тростенюка В.А.,

секретаря судових засідань Грабової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Представник Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1670400,00 грн., а також судовий збір в розмірі 26 720,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого рішення суду та в подальшому відчужив її на користь добросовісного набувача, який у свою чергу здійснив її відчуження наступному добросовісному набувачу.

Одеська міська рада вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення коштів, як законний власник квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 15.06.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 110).

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року підготовче провадження по справі № 522/3496/26 закінчено та призначено вказану справу до розгляду по суті (а.с. 230).

У судове засідання представник позивача не з`явився, до матеріалів справи додав клопотання, в якому вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд розглядати справу без його участі. Зазначив, що проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує (а.с. 239).

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання 01 липня 2026 року, 05 серпня 2026 року та 26 серпня 2026 року не з`явився, натомість належним чином повідомлявся про час, день та місце розгляду справи, шляхом скеровування кореспонденції суду по місцю реєстрації, однак відзив не подавав, причини поважності неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. При цьому, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, повернуті до суду де відповідач поставив свій підпис та відповідно повідомлений про час, день та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, якщо адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 2, 4, 6, 7 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 4 ч. 8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв`язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

При вирішенні питання щодо можливості проведення судового розгляду за відсутності відповідача суд враховує, що провадження по даній справі відкрито 15.06.2026 року, строки для подання заяв по суті справи, визначених статями 191, 193, 199 ЦПК України сплинули, а відзив та зустрічний позов на позовну заяву в строки встановлені ухвалою суду від 15.06.2026 року відповідачем подано не було.

Поряд з цим, частина 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Крім того, відповідно до вимог ст.275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати права позивача на своєчасний судовий розгляд справи.

Згідно відповіді Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 12 червня 2026 року № 02-20/844, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд вважає, що відповідач не з`явилася до суду без поважних причин, не подала відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони представника позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконання доручення міського голови від 23.05.2025 року № 02.2-13/1264 Юридичний департамент Одеської міської ради розглянув звернення адвоката Дмитра Тарановського, направлене в інтересах ОСОБА_2 , стосовно незаконного вибуття квартири, загальною площею 75,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , із власності територіальної громади м. Одеси.

У зверненні, крім іншого, зазначено, що в постанові Одеського апеляційного суду від 17.12.2024 року у справі № 522/3549/21 судом наголошено про факт незаконного заволодіння ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 40-42).

Згідно з інформацією Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР), викладеною у листі від 22.07.2025 року № 3348/03.01-07, в КП «БТІ» ОМР відсутня інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Також повідомлено, що станом на 08.07.2025 року інвентаризаційна (реєстраційна) справа на квартиру АДРЕСА_2 КП «БТІ» ОМР не зареєстровано (а.с. 33).

07.07.2025 року Комунальне підприємство «Міське агенство з приватизації житла» Одеської міської ради листом від 04.07.2025 року №561/01-06 повідомило, що згідно з- базою комп`ютерних даних міськагенства квартира АДРЕСА_2 , не приватизована (а.с. 32).

Приморська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 04.08.2025 року № 01-11/1686/1вих повідомила, що 11.03.2025 року до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшло звернення ОСОБА_2 з питання переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_2 на її ім`я у зв`язку зі смертю основного наймача (а.с. 30).

Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради Кримській Аллі Георгіївні надана відповідь наступного змісті: « ОСОБА_3 було видано особовий рахунок після смерті його матері ОСОБА_4 , відповідно до розпорядження районної адміністрації від 14.09.2018 року No 348 на склад родини в 1 особу.

Отже, для встановлення підстав для переоформлення особового рахунку, внесення змін до договору найму, необхідно додатково надати інформацію щодо зазначеної квартири, її статусу, кількості зареєстрованих осіб на теперішній час, інформацію щодо її реєстрації» (а.с. 30).

Так з досліджених матеріалів справи вбачається, що територіальна громада м. Одеси будь-яким особам у власність не виділяла спірну квартиру, правовстановлюючі документи на неї не оформлювались, а отже квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння власника (територіальної громади м. Одеси) не з його волі, а іншим шляхом.

Відповідно до інформації з ДРРПНМ № 464870528 від 19.02.2026 року власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі довідки від 26.05.2020 року, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «АБТІ» (далі - ТОВ «АБТІ»), рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.07.2014 року у справі № 1522/4734/14-ц та технічного паспорту від 26.05.2020 року № б/н, виготовленого ТОВ «АБТІ», є ОСОБА_1 (а.с. 25-28, 59-60).

Приморський районний суд м. Одеси листом від 02.07.2025 року № 3/332/2025 повідомив, що відповідно до відомостей Автоматизованої системи документообігу суду справа № 1522/4734/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на спадщину за заповітом у період з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року судом не реєструвалась. За результатами розгляду вказаної справи ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_5 до Одеської міської ради про визнання права власності на спадщину за заповітом задоволено та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 29).

Отже, з дослідженого листа Приморського районного суду м. Одеси вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі неіснуючого рішення суду, а отже за відсутності правової підстави для набуття права власності на вказану квартируй.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігорем Івановичем та зареєстрованого в реєстрі за № 322, ОСОБА_1 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6 (вартість квартири за договором - 1561140,00 грн) (а.с. 38-39).

На підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гордою Іриною Володимирівною та зареєстрованого в реєстрі за № 440, ОСОБА_6 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_7 (вартість квартири за договором - 1670400,00 грн) (а.с. 34-37).

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності правової підстави для набуття такого права власності та відчужив її добросовісному набувачу.

З витребуваної судом від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завіреної копії реєстраційної справи № 2098439451101 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ., яка належала територіальній громаді м. Одеса та відчужив її добросовісному набувачу, який в свою чергу здійснив відчуження наступному добросовісному набувачу (а.с. 147-222).

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради представляють інтереси територіальної громади. З метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів та відповідно до ст. 60 зазначеного Закону здійснюють повноваження власника майна територіальної громади м. Одеси.

Згідно зі ст. 31 Закону Української PCP «Про власність», чинного на момент виникнення у Одеської міської ради права власності на спірний об`єкт, до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону УРСР «Про власність» суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно з вимогами п. 5 постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 року «Про введення в дію Закону УРСР «Про власність» Раді Міністрів України було доручено забезпечити за участю Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української PCP та власністю відповідно Кримської АРСР, міста Києва та інших областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)» було затверджено перелік державного майна, яке передається у власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальну власність), а також встановлено перелік державного майна, яке залишається в загальнодержавній власності.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ затверджено Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради, та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування.

Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до акта приймання - передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992 року, складеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, обласне управління житлового-комунального господарства передало, а управління житлово- комунального господарства м. Одеси прийняло у комунальну власність м. Одеси майно. Відповідно до зведеної відомості житлового та нежитлового фонду місцевих рад було передано 15,5 тис. будівель.

Згідно постанови Верховного Суду від 11.08.2020 року у справі № 461/1119/18, на виконання цієї постанови Виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

У зв`язку з тим, що житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2019 року у справі № 63 8/23 04/17 зазначив, що «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала . Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, у спорі про право власності, зробила правовий висновок наступного змісту: «Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що у разі незаконного заволодіння маїіном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними їдив. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням До 14-208цс18).

У той же час Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України)».

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.02.2025 року у справі 303//1273/22, аналізуючи правовий висновок Великої Палата Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, а саме, що «у разі, якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини 3 статті 1212, частина 2 статті 1213 ЦК України)», констатував, що саме таким чином Велика Палата Верховного Суду вказала на належний і допустимий у подібній ситуації спосіб захисту права - шляхом відшкодування збитків.

Отже, якщо особа, яка незаконно заволоділа майно, відчужила його добросовісному набувачу, законний власник такого майна може захистити своє порушене право шляхом звернення з позовом до винної особи про відшкодування вартості втраченого майна.

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23 (провадження № 61-8723св24) зазначено, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 464/12197/14 (провадження № 61-40967св18), на яку заявник посилався у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (постанова Верховного Суд України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Правомірні очікування особи мирно володіти майном за наявності відповідного рішення органу публічної влади є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Одеська міська рада одночасно є особою, з власності якої незаконно вибуло майно на підставі підробленого судового рішення

Вимогами ст.ст. 76, 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивної цивільного судочинства, оцінює докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 89 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона має довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що квартира, яка є предметом спору, належала територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради та вибула з її власності поза волею власника внаслідок протиправних дій, пов`язаних із використанням підробленого судового рішення.

Встановлені обставини свідчать про те, що первісне набуття права власності на спірну квартиру не ґрунтувалося на законній правовій підставі. У подальшому квартира була відчужена на користь особи, яка на момент набуття могла не знати про незаконність попереднього набуття, а надалі - наступному набувачу.

За таких обставин вимога Одеської міської ради про стягнення грошових коштів є належним способом захисту порушеного права власності, оскільки наявні підстави для заподіяння позивачу майнової шкоди та необхідність її відшкодування у розмірі вартості квартири, визначеної належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691), адреса: пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026 грошові кошти в сумі 1 670 400 (один мільйон шістсот сімдесят тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691), адреса: пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026 судовий збір в розмірі 26 720 (двадцять шість тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп.

Відповідно до статті 283 ЦПК України направити відповідачу копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01 вересня 2026.

Суддя: