Рішення № 139355705, 01.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2424/25

Провадження №: 2/336/164/2026

01.09.26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участю секретаря судового засідання Іванченко О.С., позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку цивільного провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору: Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить усунути перешкоди в користування земельною ділянкою кадастровий номер 2323987900:02:001:0051, загальною площею 0,5300 га шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити самовільну зайняту частину цієї ділянки та відновлення межових знаків.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка 10.03.2021 року звернулася до Комишуваської селищної ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 2323987900:02:001:0051, площею 0,53 га, розташованої між селами Калинівка та поруч Трудолюбівка Запорізького району Запорізької області для ведення особистого сільського господарства.

20 травня 2021 року рішенням Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області № 33 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, код КВЦПЗ 17.00 землі резервного фонду, комунальної власності у власність з цільовим призначенням Код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 » було вирішено надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за межами населених пунктів Комишуваської селищної ради, загальною площею 0,5300 га, кадастровий номер 2323987900:02:001:0051 у власність з цільовим призначенням Код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, Код КВЦПЗ 17.00 землі резервного фонду (землі створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ, організацій), комунальної власності Територіальної громади в особі Комишуваської селищної ради.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24.11.2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2323987900:02:001:0051, площею 0,53 га, реєстраційний номер 2518916923060, номер запису про право власності 45333576.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 29.05.2023 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2323987900:02:001:0075, площею 1,1 га, реєстраційний номер 2583849723060, номер запису про право власності 50475221.

Вище зазначені земельні ділянки є суміжними земельними ділянками.

ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачці ОСОБА_1 , а саме він використовує земельну ділянку, яка належить їй, обробляє її, що підтверджується фотознімками, які додаються до позовної заяви.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.03.2025 справу передано в провадження судді Зваєздової Н.С.

20.03.2025 судом на виконання вимог ст.187 ЦПК України було здійснено запит з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача, відповідь надійшла 31.03.2025.

Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження по вказаній справі, розгляд справи призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Позивачка ОСОБА_1 надала клопотання про дозвіл на участь у судових засіданнях, яку суд розцінив як заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та ухвалою суду від 05.05.2025 постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.10.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

20.01.2026 на адресу суду надійшло клопотання від позивачки, яке суд розцінює як уточнену позовну заяву. Відповідно до клопотання позивачка, окрім раніше зазначених позовних вимог, просить суд стягнути також з відповідача ОСОБА_2 моральну школу у розмірі 200 000 грн. та понесені судові витрати.

Стосовно поданої уточненої позовної заяви, то суд вважає за необхідне повернути уточнену позовну заяву позивачу без розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.3 ст.49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У клопотанні позивачка не просить суд поновити строк для подачі уточненої позовної заяви.

Враховуючи, що позивачкою ОСОБА_1 уточнена позовна заява подана з порушенням строків, передбачених ст. 49 ЦПК України та без клопотання про його поновлення, суд вважає за необхідне повернути уточнену позовну заяву позивачу без розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовну заяву у повному обсязі, просила її задовольнити.

Відповідач, згідно ст.128 ЦПК України, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не повідомив. Заяви про розгляд справи без його участі та заперечення не надав.

Представник третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмету спору: Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, письмових пояснень не надав.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав, а позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до та частини першої статті 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали даної справи, всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що рішенням Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області № 33 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, код КВЦПЗ 17.00 землі резервного фонду, комунальної власності у власність з цільовим призначенням Код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 » від 20.05.2021 відповідно до якого позивачці ОСОБА_1 було вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за межами населених пунктів Комишуваської селищної ради, загальною площею 0,5300 га, кадастровий номер 2323987900:02:001:0051 у власність з цільовим призначенням Код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, Код КВЦПЗ 17.00 землі резервного фонду (землі створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ, організацій), комунальної власності Територіальної громади в особі Комишуваської селищної ради.

Проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність передбачено передачу у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 2323987900:02:001:0051, площею 0,5300 га, розташованої на території Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області (зам межами населених пунктів), цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24.11.2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2323987900:02:001:0051, площею 0,53 га, реєстраційний номер 2518916923060, номер запису про право власності 45333576.

Згідно відповіді селищного голови Юрія Карапетяна від 05.08.2020 вбачається, що було здійснено заміри земельної ділянки та встановлено сторони земельної ділянки 0,5300га. : 233,03м; 211,64м; 23,86м.; 32,75м.

Згідно відповіді селищного голови Юрія Карапетяна від 15.11.2024 позивачці ОСОБА_1 повідомлено, що відсутня інформація щодо незаконного користування її земельною ділянкою ОСОБА_4 .

Згідно відповіді державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.12.2023 вбачається, що під час воєнного стану припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду, на підставі постанови КМУ від 13.03.2022 №303 про призупинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».

Згідно викопіювання з картографічної основи Держаного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) зазначено місце розташування вище вказаної земельної ділянки.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2021 (справа 280/3161/21) позов ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено у повному обсязі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.04.202 (справа 280/316/21) вище вказане рішення залишено без змін.

12.02.2024 до ЄРДР за №42024082060000018 внесені відомості за ч.1 ст. 197-1 КК України.

Постановою дізнавача СД ВнП №2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 31.05.2024 кримінальне провадження за №42024082060000018 від 12.02.2024 закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України.

Інші письмові документи, які містяться в матеріалах справи, суд відкидає, оскільки вони не стосуються предмету позову.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №638/2304/17.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року по справі №367/2271/15-ц зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст.317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 386 ЦК України захисту підлягає тільки порушене право власності.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Тож, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24.07.2023 року у справі №533/50/22).

У даній справі, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою яка належить ОСОБА_1 .

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року у справі №761/42030/21).

Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09.12.1994 року №18390/91, §29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27.09.2001 року №49684/99, §2).

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачкою доказів за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справив їх сукупності, то суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстави його необґрунтованості.

Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому судовий збір покладається на позивачку.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 83, 89, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору: Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомий, місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_2 .

Третя особа: Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області, ЄДРПОУ 24912390, місце знаходження: 70530, Запорізька область, Запорізький район, смт. Комишуваха, вул. Богдана Хмельницького, 49.

Суддя: Наталія Звєздова