Ухвала суду № 139353815, 01.09.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/2717/25

Провадження №2-п/944/22/26

УХВАЛА

01.09.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

з участю секретаря судових засідань Климейко Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни про перегляд заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зачепіло З.Я. звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення у справі № 944/2717/25 від 18 березня 2026 року за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заяви посилається на те, що заочним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 18.03.2026 року позовні вимоги було задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.10.2024-100000199 від 25 жовтня 2024 року у розмірі 23000 гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок. Вважає, що заочне рішення підлягає скасуванню, обставини, на які посилається відповідач є суттєвими, та мають істотне значення для прийняття правильного рішення, це надасть змогу відповідачу скористатися своїм правом на подання відзиву, надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог. Так, судом зазначено, що відповідач будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду за місцем реєстрації, в судове засідання повторно не з?явився, поштові повідомлення повернулись з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання. Відповідно до ст. 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 212 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Проте, жодних документів ні від суду, ні від позивача відповідач не отримував тому і не міг взяти участь у справі та надати свої заперечення стосовно заявлених вимог ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР». Оскільки ОСОБА_1 як відповідач у справі не був належним чином повідомлений про розгляд справи за своєю участю, чим було порушено його право на доступ до правосуддя, передбачене Конституцією України та Європейською конвенцією з прав людини. Ухвалу про відкриття провадження у справі ОСОБА_1 не отримував, із текстом позовної заяви не був ознайомлений та не знає її зміст. Про ухвалене заочне рішення дізнався лише 30.03.2026 року у мобільному застосунку ДІЯ, після чого із текстом рішення ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки знову ж таки судом було порушено норми ст. 272 ЦПК України щодо відправлення копії судового рішення. Суд мав би пересвідчитись та переконатися у дотриманні порядку повідомлення відповідача про місце, дату та час судового розгляду справи, чого зроблено не було, що є порушенням прав відповідача, а також положень ст. 8 ЦПК України, що позбавило його можливості захищати свої права та законні інтереси в судовому засіданні, позбавило його можливості скористатися правами, що надані ч. 1 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 рок у справі № 461/10610/13-4 зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов?язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи.

Щодо суті позовних вимог зазначає, що відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов?язувався надати відповідачеві грошові кошти у розмірі 10 000 грн. Однак, у матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів Відповідачеві саме у тих розмірах, що зазначає позивач. На підтвердження позовних вимог, позивачем надано виписку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» №1-2605 від 26 травня 2025 року, відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, 25 жовтня 2024 року було успішно перераховано кошти на суму 10000 грн на платіжну картку клієнта. Вказаний документ, який використаний позивачем в якості доказу перерахування кредитних коштів в сумі 10 000.00 гривень на рахунок ОСОБА_1 не є достовірним доказом отримання кредиту відповідачем, оскільки, документ не містить реквізитів отримувача та назви фінансової установи отримувача, а тому не убачається за можливе достеменно встановити, що кредитні кошти в розмірі 10 000.00 гривень перераховані саме на рахунок ОСОБА_1 і отримані ним. Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З вищевказаних документів неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних про здійсненй операції. Така квитанція не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки такий документ не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містять повного номера картки, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача. Більш того, реквізити повного карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься. Ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідачки не зазначено. В постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18 вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами. Але позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором складений самим позивачем, і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку Відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані тощо. Разом з тим, доданий розрахунок є документом, що складений самим позивачем, а, відтак інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач.

Також позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за додатковою комісією в розмірі 1 800 грн та неустойку 5000 грн. Положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами, у взаємозв?язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як підчас укладення, так і виконання такого договору. Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати У договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Об?єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» ведено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із наступним продовженням воєнного стану в Україні та дією такого на момент прийняття судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість в розмірі 5 000 грн, нараховувалась відповідно до ст. 625 ЦК України за такий період, коли це було заборонено відповідно до Закону, а відтак не можуть бути стягнута з Відповідача неустойка, оскільки Позичальник звільнений від відповідальності за прострочення виконання зобов?язань за даним договором під час дії воєнного стану. Отже, нарахування заборгованості за додатковою комісією в розмірі 1 800 грн та неустойка в розмірі 5 000 грн є незаконним.

Розрахунок заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування заборгованості. Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов?язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім?я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Пунктом 52 Розділу 3 Положення передбачено, що первинні документи, які не містять обов?язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Відповідно до пункту 62 Положення, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі №752/9423/15-, від 16.09.2020 року в справі №200/5647/18. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.

В судове засідання позивач ТОВ «Споживчий центр» не прибув, про розгляд заяви повідомлений належним чином.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не прибув, про розгляд заяви повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, у зв`язку з неявкою учасників.

Оцінивши доводи заяви, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд заочного рішення, зважаючи на таке.

Заочним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 18.03.2026 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» було задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.10.2024-100000199 від 25 жовтня 2024 року у розмірі 23000гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в за правилами загальному чи спрощеного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 Цивільного процесуального кодексу України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як встановив суд з наданих представником вдповідача в заяві про перегляд заочного рішення пояснень та матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не прибув в судові засідання та не подав відзив на позовну заяву з поважних причин.

Також суд вважає, що обставини, на які представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зачепіло З.Я. посилається в заяві про перегляд заочного рішення, мають істотне значення для вирішення справи.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, про наявність підстав для скасування вказаного заочного рішення та призначення справи до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 287, 288 ЦПК України,

ухвалив:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни про перегляд заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Скасувати заочне рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Призначити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з участю сторін на 13 год 30 хв 02 листопада 2026 року у приміщенні Яворівського районного суду Львівської області за адресою: Львівська область, м. Яворів вул. Будівельна, 5, зал судового засідання № 2.

Визначити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України).

Встановити позивачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву, подати відповідь на відзив.

Встановити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, подати заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання викликати учасників справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://court.gov.ua/.

Ухвала набирає законної сили з дня складення повного судового рішення та оскарженню не підлягає.

Суддя Д.Б. Поворозник