Вирок № 139352455, 31.08.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 201/8740/26

Провадження № 1-кп/201/884/2026

31 серпня 2026 року м.Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соборного районного суду міста Дніпра в режимі спеціального судового провадження кримінальне провадження № 22025050000000763 від 22.07.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь - якої держави, так і будь - яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; утримуватися від здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2, 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько - російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в

2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48 - СФ за результатами звернення Президента Російської Федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, Російська Федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207 - УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також, всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також, повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337 - VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня

2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою,

21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102 IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє і по нині.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно зі ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з

24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» зі змінами, внесеними Розпорядженням Кабінету міністрів України від 05 травня 2015 року № 428 р, місто Маріуполь входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З метою створення окупаційної адміністрації в м. Маріуполь Донецької області, за вказівки невстановлених представників РФ, у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, створені не передбачені законодавством України так звані «державні адміністрації». З метою надання вигляду законності діяльності вказаним структурним підрозділам, керівниками «ДНР» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:

- так звану конституцію «Донецької Народної Республіки» від 30 грудня

2022 року, у ст. 45 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ДНР» є райони та міста республіканського значення;

- так званою Постановою «Ради міністрів ДНР» «Про введення державних адміністрацій на звільнених територіях Донецької народної республіки» № 32-6 від 08.09.2014, у якій зазначається, що Голови «державних адміністрацій» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням Голови ради міністрів «ДНР»;

- так званий закон «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування Донецької Народної Республіки», № 468 від 17.08.2023 ст. 1 якого встановлено, що місцеве самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» форма здійснення народом своєї влади, що забезпечує в межах, встановлених Конституцією Російської Федерації, федеральними законами, а у випадках, встановлених федеральними законами, - законами «Донецької Народної Республіки», самостійне та під свою відповідальність рішення населенням безпосередньо та (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, виходячи з інтересів населення з урахуванням історичних та інших місцевих традицій.

Згідно зі ст. 3 вищезазначеного Закону правову основу місцевого самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» складають Конституція Російської Федерації, міжнародні договори Російської Федерації, федеральні конституційні закони, Федеральний закон від 6 жовтня 2003 року № 131-ФЗ «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації», інші федеральні закони та інші нормативні правові акти Російської Федерації, Конституція «Донецької Народної Республіки», цей Закон, інші закони та інші нормативні правові акти «Донецької Народної Республіки», статути муніципальних утворень, рішення, прийняті на місцевих референдумах та сходах громадян, та інші муніципальні правові акти.

На підставі вказаних документів, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів, на території м. Маріуполь Донецької області, яка є невід`ємною складовою частиною території України, так званим указом ватажка терористичної організації «ДНР» «Про адміністрацію м. Маріуполя» № 108 від 31.05.2022 незаконно створено місцеву адміністрацію «ДНР» адміністрацію м. Маріуполя.

19.01.2015 так званим Указом «Голови ДНР «Про прийняття тимчасового (типового) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» № 13, прийнято «Тимчасове (типове) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» з метою «забезпечення законності і порядку, функціонування та життєдіяльності підприємств та організацій, розташованих на звільненій території», тобто території, яка перебуває під контролем учасників терористичної організації «ДНР».

Встановлено, що не пізніше 06 червня 2024 року (точна дата в ході досудового розслідування не встановлена), громадянин України ОСОБА_6 перебуваючи на тимчасово окупованій території, а саме у місті Маріуполь, діючи умисно, добровільно, всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету та територіальній цілісності, з особистих мотивів, підтримуючи воєнну агресію РФ на території України, переслідуючи єдиний кримінально протиправний намір, направлений на сприяння державі агресору Російській Федерації в посиленні заходів тимчасової окупації населених пунктів Донецької області, добровільно був призначений та обійняв посаду так званого (мовою оригіналу) «исполняющего обязанности главы Администрации Жовтневого района города Мариуполь», у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, надавши при цьому згоду на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.

Займаючи посаду так званого (мовою оригіналу) «исполняющего обязанности главы Администрации Жовтневого района города Мариуполь», у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, на виконання цілей, завдань та функцій так званої (мовою оригіналу) «Администрации Жовтневого района города Мариуполь», в тому числі для забезпечення її стабільної діяльності, та з метою формування думки серед населення і світової спільноти щодо легітимності «ДНР» як державного утворення, взаємодіє з окремими засобами масової інформації, місцевого телебачення, мережі Інтернет, використовуючи їх для висвітлення діяльності «ДНР» та пропагандистської роботи з популяризації безпосередньої діяльності (мовою оригіналу) «Администрации Жовтневого района города Мариуполь», що здійснює свою діяльність за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Леніна, буд. 68.

Указом так званого «Голови ДНР «Про прийняття тимчасового (типового) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» № 13 від 19.01.2015 визначено повноваження та порядок діяльності місцевих адміністрацій так званої «днр», зокрема п. 2.4 містить перелік функціональних обов`язків так званого «главы местной администрации», а саме:

- забезпечує дотримання законності, охорони, прав і свобод громадян;

- організовує та керує діяльністю адміністрації, контролює діяльність територіальних органів місцевої адміністрації;

- за згодою з керівником Адміністрації Голови ДНР призначає та звільняє з посади заступників голови місцевої адміністрації;

- в межах своєї компетенції призначає та звільняє з посади керівників структурних підрозділів та їх заступників (керівників департаментів, управлінь, відділів, комітетів, секторів, служб) міської (або в районних центрах) адміністрації, керівників територіальних органів місцевої адміністрації, працівників адміністрації в порядку, що не суперечить діючому законодавству;

- застосовує до вищевказаних осіб заходи заохочення, притягує їх до дисциплінарної відповідальності;

- в межах своєї компетенції організовує формування і затверджує місцевий бюджет та звіти про його виконання;

- розпоряджається фінансовими ресурсами у відповідності із затвердженим бюджетом;

- представляє на погодження в Адміністрацію Голови ДНР положення про структурні підрозділи місцевої адміністрації;

- дає уявлення відповідним органам про створення, реорганізацію та ліквідацію муніципальних підприємств, муніципальних організацій та закладів, визначає цілі, умови та порядок їх діяльності, затверджує статут, здійснює контроль за їх діяльністю, затверджує пропозиції по оптимізації використання засобів муніципальних підприємств;

- в межах своєї компетенції призначає і звільняє керівників комунальних (муніципальних) підприємств і закладів, створених міською адміністрацією (в тому числі раніше створених органами місцевого самоуправління);

- має право у відповідності з діючим законодавством відміняти акти підпорядкованих структурних підрозділів адміністрації;

- затверджує в рамках своєї компетенції міські (районні) програми і щорічно проводить оцінку ефективності їх реалізації;

- розробляє проекти планів, програм і представляє їх Голові ДНР, Раді Міністрів ДНР;

Розпорядженням так званого «Голови Адміністрації міста Маріуполь» № 112 від 03.03.2023 затверджено так звану «Посадову інструкцію Голови Адміністрації Жовтневого району міста Маріуполь», згідно якої на «Голову Адміністрації» покладено наступні обов`язки:

- забезпечувати дотримання законності, охорони, права і свободи громадян;

- організовувати та керувати діяльністю адміністрації Жовтневого району міста Маріуполя, контролює діяльність структурних підрозділів адміністрації Жовтневого району міста Маріуполя;

- за погодженням з головою адміністрації міста Маріуполя призначати та звільняти з посади заступників голови адміністрації;

- у межах своєї компетенції призначати та звільняти з посади керівників структурних підрозділів та їх заступників (керівників управлінь, відділів, комітетів, секторів, служб), співробітників адміністрації Жовтневого району міста Маріуполя у порядку, що не суперечить чинному законодавству;

- застосовувати до зазначених осіб заходи заохочення, притягує їх до дисциплінарної відповідальності;

- затверджувати та подавати на погодження профільним управлінням (відділам, службам, комітетам) адміністрації міста Маріуполя положення про структурні підрозділи адміністрації Жовтневого району міста Маріуполя;

- затверджувати у межах своєї компетенції районні програми та щорічно проводити оцінку ефективності їх реалізації;

- розробляти проекти планів, програм та представляти їх голові адміністрації міста Маріуполя.

Отже, громадянин України ОСОБА_6 , у період часу з 06 червня 2024 року по 22 липня 2025 року, який добровільно займав посаду так званого (мовою оригіналу) «исполняющего обязанности главы Администрации Жовтневого района города Мариуполь», виконував вищевказані обов`язки, пов`язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в т.зв (мовою оригіналу) «Администрации Жовтневого района города Мариуполь», в тимчасово окупованому місті Маріуполь, в будівлі т.зв. «Администрации Жовтневого района города Мариуполь», за адресою: Донецька область. місто Маріуполь, проспект Леніна, буд. 68.

Таким чином, громадянин України ОСОБА_6 народження обвинувачується у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає або повинен був знати про розпочате щодо нього кримінального провадження і протягом тривалого часу переховується від суду, ухвалою суду від 05.08.2026 прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту (т. 1 а.с. 234-235) та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого.

У зв`язку з цим обвинувачений ОСОБА_6 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті пред`явленого йому обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч.1 ст.10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Обвинувачений ОСОБА_6 будучи обізнаним або який повинен був бути обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явився, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» (т.1 а.с.73-74, 223-224), на сайті суду (т.1 а.с.67, 225) та на сайті Офісу Генерального прокурора (т.1 а.с.66,87,109,213,228, 248, т.2 а.с.14, 31).

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

У матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про свідків, яких необхідно було б допитати в судовому засіданні.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 22.07.2025 було зареєстроване кримінальне провадження № 22025050000000763 за обвинуваченням ОСОБА_6 , який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення (т.2 а.с.18).

Протоколом огляду мережі інтернет від 06.08.2025, згідно якого за участю спеціаліста було оглянуто телеграм канал (мовою оригіналу) « ОСОБА_7 », де розміщено відео від 30.06.2025, на якому ОСОБА_8 представлений як перший заступник глави адміністрації Жовтневого району (т.2 а.с. 22-25).

Протоколом огляду мережі інтернет від 22.08.2025, згідно якого за участю спеціаліста було оглянуто сторінку на сайті (мовою оригіналу) «ZOV МАРИУПОЛЬ», де розміщено публікацію від 06.06.2025, де у присутності місцевих мешканців м. Маріуполь ОСОБА_6 проводить прийом громадян (т.2 а.с. 27-30).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 08.10.2025, згідно якого за участю спеціаліста було оглянуто відкритий ресурс мережі Інтернет (мовою оригіналу) «ПРЕДОСТАВЛЕНИЕ СВЕДЕНИЙ ИЗ ЕГРЮЛ/ЕГРИП В ЭЛЕКТРОННОМ ВИДЕ», у ході огляду зазначеної веб-сторінки було виявлено розділ (мовою оригіналу) «Администрация Жовтневого района города Мариуполя (Донецкая Народная Республика, ОГРН: 1229300130124, Дата присвоения ОГРН: 30.11.2022, ИНН:931000279, КПП:931001001, Председатель ликвидационной комиссии: ОСОБА_9 » (т.2 а.с.32-50).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 21.11.2025, згідно якого за участю спеціаліста було оглянуто (мовою оригіналу) «Конституцию Донецкой Народной Республики» (т.2 а.с. 51-72).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 21.11.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто телеграм канал (мовою оригіналу) «МАРИУПОЛЬ 24», де було встановлено ряд публікацій, що підтверджують діяльність ОСОБА_6 як виконуючого обов`язки голови адміністрації Жовтневого району, а саме:

-публікація від 06.06.2024 зі змістом (мовою оригіналу): «И.о. главы администрации Жовтневого района ОСОБА_10 провел встречу с населением на подведомственной территории»;

-публікація від 09.08.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Состоялась плановая встреча жителей Жовтневого района города ОСОБА_11 ». ;

-публікація від 23.08.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Исполняющий обязаности главы администрации Жовтневого района города Мариуполь ОСОБА_10 провел плановую встречу с жителями»;

-публікація від 14.08.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Петербург продолжает поддерживать жителей Мариуполя. На днях были переданы гуманитарные наборы для жителей Жовтневого района города Мариуполя. Слова благодарности городу-побратиму и губернатору Санк-Петербурга Александру Беглову за оказаную помощь вырази и.о. главы администрации Жовтневого района города Мариуполя Александр Черный»;

-публікація від 25.10.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Состоялась встреча жителей с исполняющим обязаности главы Администрации Жовтневого района города Мариуполь ОСОБА_10 »;

-публікація від 28.11.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Исполняющий обязаности главы администрации Жовтневого района ОСОБА_10 провел встречу с населением на подведомственной территории»;

-публікація від 12.12.2024 зі змістом: (мовою оригіналу) «Очередная встреча 11 декабря 2024 и.о. главы Администрации Жовтневого района ОСОБА_12 с жителями района прошла в позитивной атмосфере»;

-публікація від 22.07.2025 зі змістом: (мовою оригіналу) «В управе Жовтневого внутригородского района города Мариуполь прошло рабочее совещание. Сегодня состоялось плановое совещение сотрудников Управы Жовтневого внутригородского района под руководством заместителя руководства Жовтневого внутригородского района города Мариуполь Кондратенко Ирины Викторовны и Исполняющего обязаности главы Администрации Жовтневого районого города ОСОБА_11 » (т. 2 а.с. 73-92).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 01.12.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто (мовою оригіналу) «Положение об администрации городского округа Мариуполь» (т.2 а.с. 94-108).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 02.12.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто так званий закон «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування Донецької Народної Республіки» (т.2 а.с. 110-130).

Згідно висновку експерта від 16.12.2025 № СЕ-19/118-25/18599-ФП, на файлі з назвою: « ОСОБА_6 форма ДМС.pdf» та на стоп-кадрі, який виготовлений в ході перегляду відео-файлу з назвою: «відео 1.МР4» на часовому відрізку 00:01:42 сек. зображена одна й та ж сама особа» (т. 2 а.с. 133-141).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 19.12.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто (мовою оригіналу) «Федеральний закон від 6 жовтня 2003 года № 131 Ф3 «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» (т. 2 а.с. 142-163).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 30.12.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто (мовою оригіналу) «Указ Главы Донецкой Народной Республики № 108 от 31.03.2022 «Об администрации города Мариуполя»» (т. 2 а.с. 165-172).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 30.12.2025 за участю спеціаліста, де було оглянуто (мовою оригіналу) «Указ от 19.01.2015 № 13 «О принятии временного (типового) положения о местных администрациях Донецкой Народной Республики»» (т. 2 а.с. 173-183).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 02.01.2026 за участю спеціаліста, де було оглянуто (мовою оригіналу) «Постановление № 32-6 от 08.09.2014 О введении государственных администраций на освобожденных территориях Донецкой Народной Республики» (т.2 а.с. 185-191).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 08.01.2026 за участю спеціаліста, де було оглянуто телеграм канал «HMRFJBO42202202», на якому було виявлено публікацію файлу від 08.04.2023 під назвою «Post_mrpl_dpr_08.04.2023.pdf», відкривши даний файл було виявлено (мовою оригіналу) «Должностную инструкцию Главы Администрации Жовтневого района города Мариуполь», яка затверджена «розпорядженням Голови Адміністрації міста Маріуполь» від 03.03.2023 № 122 (т. 2 а.с. 193-198).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 02.02.2026 за участю спеціаліста, де було оглянуто онлайн платформу для перевірки юридичних осіб та підприємців (мовою оригіналу) «rusprofile», на якій було виявлено інформацію про договір, що був укладений між Адміністрацією Жовтневого району м. Маріуполь та підприємством «Комунальник», на вказаній сторінці розміщені два документи, при відкритті файлу під назвою (мовою оригіналу) «Допсоглашение 1 от 16072024» встановлено, що він підписаний від імені «А.Н. Черный» як «И.о. главы Администрации Жовтневого района города Мариуполя» (т. 2 а.с. 200-208).

Протоколом огляду документів та комп`ютерних даних від 03.02.2026 за участю спеціаліста, де було оглянуто телеграм канал (мовою оригіналу) «HMRFJBO42202202» на якому було виявлено публікацію файлу під назвою «01_Post_mrpl_dpr_31.01.2026.jpeg», відкривши даний файл, встановлено, що він містить документ під назвою (мовою оригіналу) «ДОПОЛНИТЕЛЬНОЕ СОГЛАШЕНИЕ № 3 к ТИПОВОМУ ДОГОВОРУ холодного водоснабжения №11146 от 19.03.2024 года ИКЗ 242931000027993100100100030053600244» підписаний від імені «А.Н.Черный» (т.2 а.с. 210-213).

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, поза розумним сумнівом.

Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що дії ОСОБА_6 , який є громадянином України, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне обрання громадянином України на посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, кваліфіковані вірно.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний в розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.

Обставин, які, відповідно до ст.66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Обставиною, яка, відповідно до ст.67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючих та на наявність обтяжуючої покарання обставини, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у сприянні окупаційної влади держави-агресора, з метою його перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, встановлений санкцією ч.5 ст.111-1 КК України, з додатковим покаранням.

При цьому, визначаючи розмір призначеного покарання, суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 як громадянин України, вчинив тяжкий злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без реального відбування покарання.

Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_6 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Підстави для застосування положень ст. 75 КК України також відсутні.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Судові витрати по справі за проведення судової фото-портретної експертизи (висновок експерта №CE-19/118-25/18599-ФП від 16.12.2025) на суму 6239,80 (шість тисяч двісті тридцять дев`ять гривень 80 копійок) підлягають стягненню з винного ОСОБА_6 на користь держави.

Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 20.03.2026 відносно ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне залишити без змін.

Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 16.03.2026 накладено арешт на майно ОСОБА_6 , а саме на 1/4 частку власності на квартиру, загальною площею 69,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 частку власності на квартиру, загальною площею 84,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 частку власності на квартиру, загальною площею 56,98 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , квартиру, загальною площею 48,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , який до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне залишити без змін.

Враховуючи, що санкцією ч.5 ст.111-1 КК України передбачена конфіскація майна, суд вважає необхідним арешт на майно не скасовувати.

Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в усіх державних органах, установах та організаціях строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.

ОСОБА_6 початок строку відбування покарання обраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з дня фактичного його затримання.

ОСОБА_6 залишити незмінним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Арешт, накладений на майно ОСОБА_6 , а саме на:

-1/4 частку власності на квартиру, загальною площею 69,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ;

-1/2 частку власності на квартиру, загальною площею 84,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;

-1/2 частку власності на квартиру, загальною площею 56,98 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ;

-квартиру, загальною площею 48,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6 - залишити незмінним до фактичного виконання вироку в частині конфіскації належного ОСОБА_6 майна на користь держави.

Судові витрати по справі за проведення судової фото-портретної експертизи на суму 6239,80 (шість тисяч двісті тридцять дев`ять гривень 80 копійок) стягнути з винного ОСОБА_6 на користь держави.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади? державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м.Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя ОСОБА_1