Ухвала суду № 139350550, 31.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

31.08.2026 Справа № 756/14593/26

Справа № 756/14593/26

№ 1-кс/756/2584/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року місто Київ

Слідча суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 травня 2026 року за № 12026100050000971, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368-3 КК України, -

У С Т А Н О В И Л А :

І. Суть клопотання

25.08.2026 до Оболонського районного суду міста Києва надійшло зазначене клопотання, у якому прокурор просив накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене 24.08.2026 під час особистого обшуку підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а саме на:

- мобільний телефон «Iphone 17 Pro Max», IMEI НОМЕР_1 , зі встановленою сім-карткою за номером НОМЕР_2 ;

- ключ від автомобіля «Mercedes».

Клопотання обґрунтоване тим, що слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у м. Києві за процесуального керівництва Оболонської окружної прокуратури м. Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026100050000971 від 13.05.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368-3 КК України.

За твердженням прокурора, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, дія якого у встановленому законом порядку неодноразово продовжувалася, та проведенням загальної мобілізації установлено особливий порядок перетинання державного кордону України, відповідно до якого військовозобов`язані громадяни України чоловічої статі можуть виїжджати за межі України виключно за наявності визначених законодавством правових підстав та відповідних документів.

У невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 03.08.2026, в ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виник спільний злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення військовозобов`язаних громадян України через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками та усуненням перешкод, з корисливих мотивів. Для реалізації цього умислу вони вступили у попередню змову між собою та з іншими невстановленими на цей час особами.

Злочинний план полягав в оформленні військовозобов`язаних громадян України на підприємства, які мають статус критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, подальшому бронюванні таких осіб від призову на військову службу під час мобілізації та оформленні документів, які планувалося використати для створення формальних підстав для виїзду цих осіб за межі України. Фактична мета такого оформлення полягала не у здійсненні трудової діяльності та виконанні реальних службових завдань за межами України, а у створенні документального підґрунтя для перетину державного кордону України в особистих цілях.

03.08.2026 о 12:40 ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні офісу керівника Подільської районної організації товариства Червоного Хреста України за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12, повідомила ОСОБА_7 про можливість організації оформлення військовозобов`язаного громадянина України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у такий спосіб, щоб той у подальшому мав можливість виїжджати за межі України. Того ж дня о 13:00 ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_4 , який підтвердив таку можливість та пояснив порядок оформлення необхідних документів.

У період з 07.08.2026 по 12.08.2026 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 узгоджували з ОСОБА_7 порядок оформлення документів, залучення інших осіб, а також умови, розмір і порядок передачі грошових коштів. 12.08.2026 вони відмовилися від попередньо погодженого варіанта з набуттям ОСОБА_8 статусу бенефіціарного власника підприємства та погодили його працевлаштування на підприємство, яке має статус критично важливого, з подальшим бронюванням від призову на військову службу під час мобілізації.

13.08.2026 ОСОБА_7 передав ОСОБА_6 фотокопії документів ОСОБА_8 , після чого 14.08.2026 та 17.08.2026 вона координувала оформлення і роз`яснювала подальший порядок дій, пов`язаних з відображенням відомостей про нового роботодавця та початком процедури бронювання. У невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 20.08.2026, ОСОБА_8 працевлаштовано до ТОВ «Кузя-айті» (код ЄДРПОУ 46081080), яке має статус критично важливого.

24.08.2026 о 12:40 поблизу будинку № 8 по вул. Сержа Лифаря у м. Києві ОСОБА_7 на виконання раніше досягнутої домовленості передав ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, з яких 198 несправжніх (імітаційних) засобів у вигляді грошових купюр номіналом 100 доларів США, як раніше обумовлену неправомірну вигоду за вчинення невстановленими службовими особами юридичної особи приватного права з використанням наданих їм повноважень дій в інтересах ОСОБА_8 .

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництві такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів і усуненням перешкод, вчинених за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, а також у пособництві одержанню службовою особою юридичної особи приватного права неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданих їй повноважень в інтересах третьої особи, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368-3 КК України.

Після передачі зазначених коштів 24.08.2026 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України. Під час особистого обшуку, проведеного на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України, у нього виявлено та вилучено мобільний телефон «Iphone 17 Pro Max», IMEI НОМЕР_1 , зі встановленою сім-карткою за номером НОМЕР_2 , та ключ від автомобіля «Mercedes». Постановою слідчого від 25.08.2026 зазначені речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

Оскільки вилучені речі мають значення речових доказів, а санкції ч. 3 ст. 332 та ч. 4 ст. 368-3 КК України передбачають покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може призвести до відчуження, приховування, втрати, знищення чи перетворення цього майна та унеможливити як його використання у доказуванні, так і виконання майбутнього судового рішення в частині конфіскації майна.

ІІ. Позиція учасників судового засідання

Прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав з наведених у ньому мотивів та просив його задовольнити, зазначивши, що арешт необхідний з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Пояснив, що огляд вилученого мобільного телефона не проведено, оскільки підозрюваний не надав пароля доступу до нього.

Захисник адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечила та звернула увагу на те, що:

- майно вилучене під час затримання, а тому клопотання про його арешт мало бути подане не пізніше наступного дня після вилучення, тоді як фактично воно подане на другу добу після затримання;

- ключ від автомобіля не є речовим доказом, а власником автомобіля є третя особа - батько підозрюваного;

- сторона обвинувачення не пропонувала провести огляд мобільного телефона за участі захисника.

Підозрюваний ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечив та підтримав позицію захисника.

Клопотання розглянуто у відкритому судовому засіданні, оскільки підстав, передбачених ч. 2 ст. 27 КПК України, для здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні прокурором не наведено і з матеріалів клопотання не вбачається.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши думку учасників судового засідання, слідча суддя дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

ІІІ. Мотиви слідчої судді

Норми кримінального процесуального закону, якими керується слідча суддя

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України).

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та він допускається виключно з метою забезпечення:

- збереження речових доказів;

- спеціальної конфіскації;

- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених п. 2, 3, 4 ч. 2 цієї статті.

При вирішенні питання про арешт майна слідча суддя, суд повинні враховувати (ч. 2 ст. 173 КПК України):

- правову підставу для арешту майна;

- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

- наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Для кожної з правових підстав арешту кримінальний процесуальний закон визначає додаткові обставини, які мають враховуватися. Зокрема, у разі накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів враховується можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні.

Також на особу, яка подала клопотання про арешт майна, покладено обов`язок довести (ч. 1 ст. 173 КПК України) необхідність такого арешту та наявність ризику приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

Враховуючи загальні підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ч. 3 ст. 132 КПК України, арешт майна не допускається, якщо не буде доведено, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Щодо обґрунтованості підозри

Наведені у клопотанні обставини корелюють обставинам, зазначеним у витязі з ЄРДР, та підтверджені наданими прокурором матеріалами у мірі, достатній для вирішення питань, пов`язаних з розглядом клопотання, зокрема, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, від 24.08.2026 та постановою про визнання речових доказів від 25.08.2026.

У своїй сукупності наведені відомості та надані на їх підтвердження матеріали дають вагомі підстави для висновку про обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368-3 КК України.

Водночас, слід наголосити, що в межах оцінки питань, обумовлених розглядом клопотання, слідча суддя не вирішує питання про наявність усіх елементів складу злочину, винуватість чи невинуватість осіб у його вчиненні.

Щодо можливості використання майна як доказу

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Постановою слідчого від 25.08.2026 вилучені мобільний телефон і ключ від автомобіля визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

За твердженням прокурора, узгодження механізму оформлення документів, умов і порядку передачі неправомірної вигоди відбувалося, зокрема, шляхом телефонного зв`язку між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Зазначені обставини переконують слідчу суддю в тому, що вилучений мобільний телефон із встановленою сім-карткою відповідає критеріям речових доказів, адже може містити відомості про з`єднання, листування та інші дані, які можуть бути використані для встановлення обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України.

Обмеження, установлене ч. 3 ст. 170 КПК України щодо комп`ютерних систем, додержано: за твердженням прокурора, мобільний телефон використовувався як засіб зв`язку під час учинення дій, які є предметом досудового розслідування, тобто як засіб вчинення кримінального правопорушення.

Щодо майна, на яке накладається арешт

Мобільний телефон вилучено безпосередньо в ОСОБА_4 під час особистого обшуку, проведеного на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, від 24.08.2026. Відомостей про належність цієї речі іншим особам матеріали клопотання не містять.

Ключ від автомобіля вилучено в підозрюваного під час того самого особистого обшуку.

Наведене у клопотанні майно належить до переліку майна, на яке згідно з приписами ч. 10 ст. 170 КПК України може бути накладений арешт.

Щодо мети забезпечення конфіскації майна як виду покарання

Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. Отже, ця підстава арешту поширюється лише на майно, яке належить підозрюваному.

Ключ від замка запалення автомобіля «Mercedes» є приналежністю цього автомобіля та поділяє його юридичну долю. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , власником автомобіля є батько підозрюваного, тобто третя особа. Доказів належності цієї речі ОСОБА_4 прокурор не надав, і матеріали клопотання таких відомостей не містять.

За таких обставин підстава, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, щодо вилученого майна відсутня, а арешт накладається виключно з метою забезпечення збереження речових доказів. Такий спосіб є достатнім для досягнення мети цього заходу забезпечення кримінального провадження та відповідає вимозі ч. 4 ст. 173 КПК України про застосування найменш обтяжливого способу арешту майна.

Щодо доводів сторони захисту

Доводи захисника про недодержання строку звернення з клопотанням спростовуються матеріалами справи. Згідно з абзацом першим ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. Майно вилучено 24.08.2026, а клопотання надійшло до суду 25.08.2026, тобто наступного робочого дня. Абзац другий ч. 5 ст. 171 КПК України, який установлює строк 48 годин, у цьому випадку не застосовується, оскільки майно вилучено під час особистого обшуку затриманої особи в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України, а не під час обшуку чи огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу. Отже, установлений законом строк додержано.

Доводи захисника про те, що ключ від автомобіля не є речовим доказом, слідча суддя відхиляє. Цю річ постановою слідчого від 25.08.2026 визнано речовим доказом, і вилучено її в підозрюваного безпосередньо після затримання за обставин, які є предметом досудового розслідування. Питання про те, чи набуде ця річ доказового значення за результатами дослідження, на стадії вирішення питання про арешт майна не вирішується: за ч. 1 ст. 170 КПК України достатньо сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що річ є доказом кримінального правопорушення.

Предметом розгляду є арешт ключа як окремої речі, а не автомобіля, питання про арешт якого прокурор не порушував. Твердження про належність автомобіля батькові підозрюваного документально підтверджене, водночас, це це не перешкоджає накладенню арешту, оскільки за приписами ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Доводи захисника про те, що сторона обвинувачення не пропонувала провести огляд мобільного телефона за її участі, не стосуються предмета цього розгляду. Порядок проведення огляду речових доказів і залучення до нього захисника не належить до обставин, які слідча суддя враховує при вирішенні питання про арешт майна відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України. Навпаки, та обставина, що огляд мобільного телефона до цього часу не проведено, підтверджує потребу у збереженні цього речового доказу в незмінному стані.

Щодо наявності ризиків та співрозмірності обмеження права власності

Як уже зазначила слідча суддя, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Зважаючи на характер та обставини кримінальних правопорушень, які розслідуються у межах цього кримінального провадження, зокрема на їх корисливу спрямованість та вчинення за попередньою змовою групою осіб, коло якої установлено не повністю, а також на те, що вилучені речі є рухомими, легко переміщуваними і можуть бути передані іншим особам або приведені у стан, непридатний для дослідження, у стислі строки, доводи прокурора про існування ризику відчуження, приховування та знищення майна є цілком обґрунтованими.

Запропонований прокурором спосіб арешту майна шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування ним релевантний потребам сторони обвинувачення у збереженні речових доказів та їх властивостей, які можуть мати доказове значення. Викладене переконує слідчу суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання зазначеним ризикам може бути досягнута.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження є оціночними поняттями. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що будь-яке втручання у право особи з боку держави має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

На переконання слідчої судді, загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, зокрема захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, виправдовують ступінь втручання у право власності особи, яке пов`язане з накладенням арешту на належне їй майно.

Враховуючи характер майна та обраний спосіб арешту, тимчасове позбавлення особи можливості користуватися та розпоряджатися ним не становитиме надмірного втручання та суттєвих негативних наслідків для неї.

Слідча суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.

Тимчасовий характер арешту майна обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого ст. 174 КПК України, за яким арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, його захисника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

За таких обставин клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 372, 376 КПК України, слідча суддя, -

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 травня 2026 року за № 12026100050000971, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368-3 КК України, - задовольнити.

2. Накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене 24.08.2026 під час особистого обшуку підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:

- мобільний телефон «Iphone 17 Pro Max», IMEI НОМЕР_1 , зі встановленою сім-карткою за номером НОМЕР_2 ;

- ключ від автомобіля «Mercedes».

3. Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутня в судовому засіданні, - з дня отримання нею копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчої судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідча суддя ОСОБА_1