Ухвала суду № 139350327, 31.08.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1846/26

Провадження № 1-кп/147/701/26

УХВАЛА

іменем України

31 серпня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5

під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в селищі Тростянець Гайсинського району Вінницької області, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003139 від 17.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2026 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями в провадження судді Тростянецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003139 від 17.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.

Ухвалою суду від 24 липня 2026 року призначено підготовче судове засідання.

12 серпня 2026 року від захисника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.

26 серпня 2026 року надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Чергове підготовче судове засідання призначено на 31 серпня 2026 року.

Щодо питання про територіальну підсудність справи.

Під час проведення підготовчого судового засідання судом поставлено на обговорення питання щодо направлення справи до Вінницького апеляційного суду для визначення підсудності кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003139 від 17.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. Зі змісту обвинувального акта випливає, що ОСОБА_4 26.06.2025 не раніше 05:00, перебуваючи на території АЗС «WOG», за адресою: Вінницька область, місто Немирів, вулиця Гайсинське шосе, 4, ОСОБА_4 , слідуючи до нового місця служби, а саме з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно, без поважних причин, в умовах воєнного стану, втік у невідомому напрямку, коли екіпаж здійснив зупинку на вищевказаній паливно-заправній станції, таким чином залишивши місце несення служби до 05.11.2025 коли був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 співробітниками Вінницького районного управління поліції. Таким чином, солдат ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби, вчиненому військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Крім того, в підготовчому судовому засіданні під час встановлення особи обвинуваченого з`ясовано, що ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка дислокувалася у АДРЕСА_1 , хоча обвинувачений цього не пам`ятає, однак з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_4 11.11.2025 самовільно залишив вказану військову частину і ухилявся від проходження служби до 06.07.2026, коли був затриманий співробітниками Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, 3. Таким чином, солдат ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини, вчиненому військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Зазначене ставить під сумнів належність зазначеного кримінального провадження до територіальної юрисдикції Тростянецького районного суду Вінницької області.

Прокурор, клопотав про вирішення клопотання про продовження дії запобіжного заходу та направлення справи до Вінницького апеляційного суду для визначення підсудності справи.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 висловилась, що справа підсудна Тростянецькому районному суду Вінницької області, оскільки місцем вчинення правопорушення є с. Верхівка Гайсинського району Вінницької області, тому просила не направляти справу до Вінницького апеляційного суду для визначення підсудності.

Обвинувачений підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи, а саме обвинувального ака та реєстру матеріалів досудового розслідування, суд дійшов таких висновків.

Так, під час підготовчого судового засідання суд вирішує питання, передбачені ч.3 ст. 314 КПК України, зокрема: направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження, водночас відповідно до п. 6 ч. 2 ст.412 КПК України дане питання підлягає першочерговому вирішенню, оскільки судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо порушено правила підсудності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч.1 ст. 21 КПК України).

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Законом України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування судового рішення у будь-якому разі (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1 цього Кодексу.

На підставі п. 1 ч.1 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд до іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду із порушенням правил підсудності.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

3 огляду на зміст обвинувального акту складеного слідчим слідчого відділу Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області копітаном поліції ОСОБА_6 , затвердженого прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 та обставин встановлених під час підготовчого судового засідання, вбачається, зокрема, що 11.11.2025, не пізніше 06:00 год, ОСОБА_4 , будучи тимчасово прикомандированим до військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_1 , діючи умисно, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, в умовах воєнного стану, самовільно, без поважних причин залишив вказану військову частину та ухилявся від проходження військової служби до 21 год 20 хв. 06.07.2026, коли був затриманий співробітниками Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Київ, вулиця Столичне шосе, 3. Таким чином, солдат ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини, вчиненому військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Кримінальне правопорушення (злочин), що передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, - є триваючим, початком якого вважається момент самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину, затримання поза межами частини чи внаслідок дій самого обвинуваченого щодо явки до залишеної військової частини або у інший спосіб, що робить подальші злочинні діяння неможливими, правова позиція про що викладена в ухвалі колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду України від 24.07.2020 у справі № 712/6446/19 та у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 452/2842/19.

18 березня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №174/1373/25, провадження № 51 - 985 впс 25 виснував, що злочин, передбачений ст. 407 КК України є триваючим та вважається закінченим з моменту прибуття військовослужбовця до військової частини, або затримання, або з`явлення з повинною до органу дізнання, слідчого або військового прокурора, або з`явлення до військової комендатури тощо.

З огляду на викладене вище, задля дотримання правил підсудності, та враховуючи вимоги ст. 34 КПК України, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні триваючих кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 407 КК України, місце закінчення останнього з яких знаходиться поза межами юрисдикції Тростянецького районного суду Вінницької області, суд вважає наявними підстави для направлення матеріалів справи за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003139 від 17.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, до Вінницького апеляційного суду для внесення подання в порядку ч. 3 ст. 34 КПК України Верховному Суду для вирішення питання щодо направлення зазначеного кримінального провадження до суду в межах територіальної юрисдикції якого було припинено останнє за часом кримінальне правопорушення, а саме за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, 3.

Щодо питання про продовження строку запобіжного заходу.

Як зазначено вище, 26 серпня 2026 року від прокурора ОСОБА_8 надійшло клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати. Прокурор вказує на наявність ризиків передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики продовжують мати місце, є достатніми для переконання, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільним і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 підтримав покликаючись на доводи, викладені в ньому, та просив його задовольнити.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначила що ризики зазначені у клопотанні не обґрунтовані, не підтверджені жодними доказами. Тому просить відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання ОСОБА_4 .

Обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти заявленого клопотання, зазначив, що підтримує позицію захисника.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та відповідно задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, за змістом ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

У статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка являється частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 07.07.2026 обвинуваченому ОСОБА_4 обрав запобіжний захід - тримання під вартою, строк дії якого продовжено ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області до 14 вересня 2026 року із залишенням розміру застави визначений ухвалою від 07.07.2026 без змін.

Судом установлено, що запобіжний захід ОСОБА_4 застосовано за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та, відповідно до ст. 176 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави колегії суддів вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Під час розгляду клопотання прокурора судом не встановлено обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що були покладені в основу застосування до обвинуваченого запобіжного заходу. Так само не встановлено нових обставин, які б давали підстави для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження триває, справа знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, справу не призначено до судового розгляду, не встановлено обсяг та порядок дослідження доказів, а тому ризики, які були покладені в основу застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати та не втратили своєї актуальності.

Доводи сторони захисту щодо застосування запобіжного заходу у виді домашнього орешту не обґрунтовані. Стороною захисту, на час розгляду клопотання прокурора, не наведено жодних обставин, які б переважали ризики, наявність яких встановлена судом.

Водночас, доводи прокурора щодо необхідності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу лише обґрунтованої підозри стає недостатньо для його подальшого продовження, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання особи під вартою суди повинні встановити наявність інших «відповідних» та «достатніх» підстав (рішення у справі «Макаренко проти України», заява №622/11). До таких підстав належать ризик переховування від правосуддя, ризик незаконного впливу на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманої особи (рішення у справі «Харутюнян проти Вірменії», заява №629/11).

Вирішуючи питання про наявність передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд зазначає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може бути вчинена з достатньо високим ступенем ймовірності.

Ризиками, які дають підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає можливість його ухилення від суду та незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення. Зокрема, обвинуваченому інкримінується вчинення тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, що об`єктивно підвищує ризик ухилення від суду.

Водночас оцінюючи ризик переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «W проти Швейцарії», відповідно до якої небезпеку переховування не можна оцінювати виключно з огляду на суворість можливого покарання. Вона повинна визначатися також з урахуванням особистих характеристик особи, її моральних якостей, майнового стану, соціальних зв`язків та інших обставин.

Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Під час встановлення наявності ризику незаконного впливу на свідків суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань. Так, після направлення обвинувального акта до суду показання свідків набувають доказового значення лише після їх безпосереднього дослідження судом під час судового розгляду. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд може обґрунтовувати свої висновки лише на тих показаннях, які безпосередньо сприймав у судовому засіданні, або отриманих у порядку, передбаченому законом.

За таких обставин ризик впливу на свідків продовжує існувати до моменту їх безпосереднього допиту судом та дослідження їх показань.

Судом встановлено, що на даний час судовий розгляд триває, і не може бути завершений до 14.09.2026. Будь-яких нових обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, врахованих при застосуванні та продовженні запобіжного заходу, під час судового розгляду не встановлено.

Наведені обставини формують переконання суду щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Також, враховуючи особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, суд вважає, а також враховуючи тривале самовільне залишення військової частини, уникнення виконання службових обов`язків та свідоме ухилення від контролю з боку командування, ОСОБА_4 уже продемонстрував здатність і готовність приховувати своє місцезнаходження, уникати взаємодії з органами військового управління та правоохоронними органами, продовжує існувати ризик переховування від суду та продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується. Наведене свідчить про наявність існування ризиків передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом із тим будь-яких даних, які б свідчили про можливість усунення наявних ризиків шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, судом не встановлено, а стороною захисту таких обставин не наведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції України та пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Водночас особу може бути позбавлено свободи у випадках та в порядку, встановлених законом.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечувати не лише права особи, а й належний баланс між правами людини та суспільним інтересом. У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ зазначив, що тяжкість інкримінованого злочину може враховуватись при оцінці ризику ухилення особи від правосуддя.

Крім тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та суворості можливого покарання, суд враховує, що обвинувачений є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, що у сукупності свідчить про існування ризику ухилення від суду.

З огляду на викладене, тримання обвинуваченого під вартою в даному випадку є виправданим з огляду на наявність реальних ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на цей час не втратили своєї актуальності.

Доказів наявності в обвинуваченого захворювань, які б унеможливлювали його подальше тримання під вартою, суду не надано.

Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд має право не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, ст. 407, 408 КК України.

Разом із тим під час застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 було визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266240 грн.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Сторона захисту не клопотала про зменшення розміру застави, а тому підстав для зміни раніше визначеного розміру застави суд не вбачає, з огляду на те, що ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином (для тяжких злочинів: застава визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тому вона підлягає залишенню без змін.

Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, відсутності обставин, які б свідчили про неможливість подальшого тримання під вартою, не враховуючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, із залишенням розміру застави встановленої ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2026, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 години 29 жовтня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

У разі невиконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Водночас варто зазначити, що сторона захисту (обвинувачений або його захисник) має повне законне право звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш м`який, скасування чи зміну покладених обов`язків у будь-який момент кримінального провадження відповідно до статті 201 та статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 34, 177, 178, 183, 194, 197, 314, 331, 376 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Матеріали кримінального провадження №62025240040003139 від 17.07.2025 (справа №147/1846/26, провадження №1-кп/147/701/26) про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, направити до Вінницького апеляційного суду для внесення подання в порядку ч. 3 ст. 34 КПК України до Верховного Суду для вирішення питання щодо визначення підсудності кримінального провадження.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 днів, тобто до 29 жовтня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 29 жовтня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2026, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки: прибувати на виклики суду; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає без дозволу прокурора чи суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи, уникати спілкування зі свідками, здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Копію ухвали направити на адресу Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання та вручення обвинуваченому.

На ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали проголошено о 15:00 годині 31 серпня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1