Рішення № 139347934, 31.08.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2113/26

381/2209/26

Рішення

Іменем України

31 серпня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

Встановив:

09 квітня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Справа передана на розгляд головуючому судді Самусі В.О.

Зі змісту позовних вимог слідує, що 16 січня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС», як первісним кредитором, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики № 3285410811-36287.

У відповідності до умов договору, сума кредиту 2 000 гривень. Строк користування кредитом 14 днів, до 30 січня 2021 року. Процентна ставка 1,95 % щоденно.

Позивач стверджує, що первісним кредитором належним чином виконані умови договору та надані кошти позичальнику в борг, однак останній своїх обов`язків щодо повернення позики і сплати процентів не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

Розмір заборгованості становить 15 700,81 гривень, з них: 2 000 гривень, 13 700,81 гривень проценти.

Внаслідок подальшого укладення договорів та відступлення права вимоги, позивач, як новий кредитор, набув право вимоги до боржника згідно з договором позики № 3285410811-36287 від 16 січня 2021 року.

Відповідно, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики, а також відшкодувати понесені ним витрати зі плати судового збору та на професійну правничу допомогу у сумі 9 000 гривень.

Відповідач ще до відкриття провадження у справі подав відзив на позовну заяву, в якому висловлено його незгоду з заявленими позовними вимогами (а. с. 78-81, зворот).

Зі змісту відзиву слідує, що позивач стверджує про не доведеність підписання ним договору з використанням електронного підпису та погодження умов зобов`язання, стверджує про неможливість нарахування процентів поза межами визначного договором строку кредитування та наполягає на тому, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним. Також просить не стягувати з цього судові витрати, як з учасника бойових дій.

Окремо надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (а. с. 87).

04 травня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої слідує, що обставини укладення договору, надання коштів в борг, виникнення заборгованості та щодо її розміру, а також обставини щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Позивач наполягає на необхідності задоволення позовних вимог.

04 травня 2026 року Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. За клопотанням позивача було витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» відомості про належність позивачу банківської картки та виписку про рух коштів.

22 травня 2026 року до суду надійшов лист АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» щодо надання витребуваних документів, зокрема, виписки за рахунком відповідача.

В судовому засіданні приймала участь представниця позивача в режимі відеоконференції.

Відповідач не з`явився, причини неявки не повідомив, що в силу приписів статті 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням надання відзиву на позов відповідачем, підстави для проведення заочного розгляду відсутні.

Представниця позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення. У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 31 серпня 2026 року до 16 години 05 хвилин.

Заслухавши пояснення представниці позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, судом було встановлено, що 16 січня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС», як первісним кредитором, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики № 3285410811-36287 (а. с. 52-57).

У відповідності до умов договору, сума кредиту 2 000 гривень. Строк користування кредитом 14 днів, до 30 січня 2021 року. Процентна ставка 1,95 % щоденно.

Згідно умов, передбачених п. 9.7 договору, після закінчення строку дії договору (відповідно до п. 1.18, цей строк дорівнює строку користування кредитом), проценти нараховуються за правилами, передбаченими ч. 2 статті 625 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується обставини щодо надання в борг відповідачу коштів у сумі 2 000 гривень. Для підтвердження відповідних обставин надано лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 18 лютого 2026 року, а також виску з банківського рахунку відповідача (а. с. 26, 132-137).

Відповідачем не виконані умови договору позики, не повернуті тіло позики та не сплачені проценти.

Позивач вважає, що загальних розмір заборгованості становить 15 700,81 гривень, з них: 2 000 гривень, 13 700,81 гривень проценти.

Відповідні розрахунки долучені до матеріалів справи (а. с. 29-32).

Внаслідок укладення договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 03 червня 2021 року № 03-06/21, договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 15-02/23 від 15 лютого 2023 року, договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 12 травня 2023 року по справі № 12-05/23, право вимоги спочатку перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», згодом до ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС», а згодом і до ТОВ «ДЕБТ ФОРС», позивача у справі (а. с. 39-41, 47-49, 65-67).

Відповідачем не на надано доказів погашення заборгованості та доказів оскарження договір відступлення права вимоги. Як слідує зі змісту відзиву, відповідачем не заперечується наявність у позивача прав кредитора за договором позики.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів частини 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Враховуючи зміст наведених правових норм і встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про те, що згідно з укладеним відповідачем, як позичальником, договором позики, в нього виникли обов`язки щодо повернення позики та сплати процентів. Зазначені обов`язки відповідачем не виконані, доказів погашення заборгованості ним не надано, про неможливість надання відповідних доказів суду не повідомлено.

Після відступлення права вимоги, права кредитора у відповідному зобов`язанні перейшли до позивача.

Відповідач правомірність переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора, не оспорює.

Тому, суд погоджується з тим, що існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом позики і процентами за договором позики № 3285410811-36287.

Суд відхиляє посилання відповідача щодо порушень під час укладення договору позики, з огляду на те, що ним не надано іншого примірнику договору, конкретно не вказано, які з пунктів договору ним не були погоджені, чи погоджені на іншим умовах.

Отже, враховуючи той факт, що обставини отримання коштів в борг відповідачем підтверджені належними та допустимими доказами, керуючись стандартом доказування «баланс ймовірностей», суд приходить до переконання, що версія позивача про укладення договору позики на умовах, що викладені в долученому до матеріалів справи примірнику договору, виглядає більш переконливою, ніж заперечення відповідача щодо недотримання процедури укладення договору.

Далі, визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту і процентами, суд погоджується з доводами позивача про те, що тіло позики у сумі 2 000 гривень повернутим не було. Доказів супротивного відповідачем не надано.

Тому суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом позики у сумі 2 000 гривень.

Далі, визначаючи розмір заборгованості за процентами, суд враховує, що умовами договору визначений строк користування позикою 14 діб, процентна ставка 1,95 щоденно. Згідно з умовами додатку № 1 до договору, загальний розмір нарахованих процентів становить 546 гривень. Саме такий розмір процентів був погоджений сторонами зобов`язання. Матеріали справи не містять доказів того, що строк кредитування був продовженим.

Суд погоджується з доводами відповідача, що нарахування процентів за правилами статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування не допустимо. Суд враховує, як релевантну, правову позицію, висловлену ВП ВС в Постанові 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

Суд зауважує, що вимоги про нарахування процентів після закінчення строку кредитування за правилами частини 2 статті 625 ЦК України позивачем не заявлені і в силу приписів статті 13 ЦПК України, такі вимоги не судом не розглядаються.

Отже, розмір заборгованості за процентами становить 546 гривень. Загальний розмір заборгованості за договором позики 2 546 гривень.

Далі, позивачем до стягнення заявлені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 000 гривень. Відповідач не погоджується з зазначеною сумою та просить зменшити відповідні витрати, про що було подане письмове клопотання.

Оцінюючи відповідні доводи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, обставини щодо понесення зазначених витрат підтверджуються договором про № 03/07-24 від 03 липня 2024 року, що є безстроковим, заявкою про надання юридичного допомогу № 18, витягом з акту № 4 про надання юридичної допомогу (а. с. 12-14, 22-23).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Проаналізувавши надані представницею позивача докази, суд вважає підтвердженим факт оплати та розмір витрат на професійну правничу допомогу, разом із тим, суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує відповідні витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги задоволені на 16 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 440 гривень.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 425,98 гривень. При цьому, суд відхиляє доводи позивача про необхідність звільнення його від сплати судового збору, враховуючи, що спірні правовідносини виникли не у зв`язку із реалізацією прав відповідача, як учасника бойових дій, і приписи пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» не застосовні.

Враховуючи вище наведене, керуючись приписами статті 11, 202, 204, 512, 1048-1050 ЦК України, статті 4, 12, 81, 133, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС`заборгованість за договором позики № 3285410811-36287 від 16 січня 2021 року у сумі 2 546 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» 1 440 гривень, як компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» 425,98 гривень, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС», код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369, офіс 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.