Рішення № 139346967, 27.08.2026, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1845/26

Провадження № 2/355/1485/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року селище Баришівка

Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Цирулевської М. В.,

за участю секретаря судового засідання Котенко Л. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

УСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачки.

28 липня 2026 року до Баришівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (надалі також позивач, ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», новий кредитор) до ОСОБА_1 (надалі також відповідачка, ОСОБА_1 , позичальник) про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (надалі також кредитодавець, товариство) та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 6231491 (надалі також договір, договір № 6231491 від 01.01.2026, кредитний договір), за умовами якого кредитодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 8000,00 грн строком на 357 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,95 % в день, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, а також зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 17,25% від суми наданого кредиту та неустойки у випадку порушення кредитного зобов`язання в розмірі 400,00 грн за кожен день понадстрокового користування.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 047550, що був надісланий на вказану відповідачкою на електронну адресу, у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін договору зазначені в розділі реквізити сторін.

Кредитодавцем ідентифіковано позичальника ОСОБА_1 та встановлено, що остання використала/наклала наступні електронні підписи/одноразові ідентифікатори (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) для підписання документів, а саме: підпис `047550 01.01.2026 об 11:56:26, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Кредитодавець на виконання умов кредитного договору передав відповідачці у власність грошові кошти в розмірі 8000,00 грн шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 за посередництва платіжної установи ТОВ «Европейська платіжна система».

Згідно із листом №20/05/26-50876 від 20.05.2026 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» повідомило та підтвердило, що на банківський рахунок відповідачки на підставі платіжної інструкції перераховано кошти на виконання умов договору № 6231491 від 01.01.2026. Водночас, відповідно до довідки № КД-000095324 від 02.06.2026 ТОВ «Европейська платіжна система» підтвердило прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», відповідно до умов договору про переказ коштів №ПВ30-09-20/1 від 30.09.2020, укладеного між ТОВ «Европейська платіжна система» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 01.01.2026, сума 8000,00 грн за номером платіжної картки № НОМЕР_1 .

Ураховуючи умови кредитного договору та здійснені відповідачкою платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, які складають 1747,00 грн, заборгованість останньої за кредитним договором складає 29561,00 грн, з яких 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою кредиту, 5928,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1380,00 грн сума заборгованості за комісією, та 14253,00 грн - заборгованість за пенею/неустойкою.

25.02.2026 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу №25/02/26, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає такі права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі за кредитним договором № 6231491 від 01.01.2026.

Відповідно до реєстру прав вимог №7 від 20.05.2026 до договору факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання коштів у кредит 29561,00 грн, з яких 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою кредиту, 5928,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1380,00 грн сума заборгованості за комісією, та 14253,00 грн - заборгованість за пенею/неустойкою.

Означена сума заборгованості є непогашеною відповідачкою перед позивачем, як новим кредитором, якому відступлено право вимоги за означеним вище договором факторингу.

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення із відповідачки заборгованості за договором № 6231491 від 01.01.2026 у загальному розмірі 29561,00 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Відповідачка подала заяву про визнання позову, розгляд справи за відсутності відповідачки та розстрочення виконання судового рішення.

ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.

28 липня 2026 року до Баришівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», за підписом керівника позивача Гедзь Ольги Віталіївни (а.с. 2-5).

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 31.08.2026 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 27.08.2026 (а.с. 42-43).

Копії вказаної ухвали суду направлено сторонам по справі. Судом встановлені строки для подання: відповідачкою - відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачем - відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву; відповідачкою заперечення протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Крім того, ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 04.08.2026 судом витребувано докази із банківської установи (а.с. 44).

У позовній заяві ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи позивач не заперечує (а.с. 4). До суду через систему «Електронний суд» 13.08.2026 надійшло аналогічне клопотання, оформлене окремими процесуальними документами.

З огляду на зазначене клопотання, в судові засідання представник позивача не з`явилася. Про дату, час і місце судового розгляду позивач повідомлявся належним чином.

Про дату, час і місце судового розгляду відповідачка повідомлялася належним чином.

18.08.2026 до суду надійшла заява, за підписом відповідачки ОСОБА_1 , про визнання позову, розгляд справи за відсутності відповідачки та розстрочення виконання судового рішення. До означеної заяви відповідачкою додані докази на підтвердження її доводів про її скрутне матеріальне становище, із зазначенням її рівня доходів із 2012 по 2021 рік.

У судове засідання 27.08.2026 відповідачка не з`явилася, просила розглядати справу за її відсутності.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 01 січня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (Надійний) № 6231491 (а.с. 12(зворот)-19).

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що за цим договором кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов цього договору.

У п.п. 2.2.1-2.2.4 кредитного договору сторони обумовили параметри та умови кредиту. Зокрема, сума кредиту становить 8000,00 грн; строк кредитування (строк договору) - 357 днів; розмір першого обов`язкового платежу - 2672,00 грн; період сплати мінімального обов`язкового платежу дорівнює строку сплати позичальником процентів за користування кредитом та становить 17 календарних днів, що означає, що всі проценти за користування кредитом нараховані за 17 календарних днів користування підлягають сплаті в останній з 17 днів користування. Кількість мінімальних обов`язкових платежів становить 20.

Пунктом 2.2.8 кредитного договору обумовлено, що комісія за надання кредиту 17.25% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1380,00 грн); дата надання кредиту: 01.01.2026; дата повернення кредиту: 23.12.2026; процентна ставка/день - 0,95 % (фіксована); орієнтовна загальна вартість кредиту 36512,00 грн; неустойка/день: 400,00 грн.

За користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю проценти у розмірі, визначеному пунктом 2.2. договору. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту (його залишок) виходячи із строку фактичного користування кредитом (його залишком), за кожен день (календарну дату) користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом (включно) та включаючи день (дату) його повернення, до повного погашення заборгованості за договором та підлягають сплаті періодично кожні 17 календарних днів з дати надання кредиту у складі першого обов`язкового платежу та мінімальних обов`язкових платежів відповідно до п.п. 2.2.4. п. 2.2. та п.п. 2.2.5. п. 2.2. договору (п. 6.1 кредитного договору).

Із розділу 11 кредитного договору суд встановив, що у графі «Позичальник», після реквізитів відповідачки, міститься електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме: 047550, а також номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 (а.с. 19(зворот).

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Европейська платіжна система» № КД-000095324 від 02.06.2026 ТОВ «Европейська платіжна система» підтвердило прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», відповідно до умов договору про переказ коштів №ПВ30-09-20/1 від 30.09.2020, укладеного між ТОВ «Европейська платіжна система» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 01.01.2026, сума 8000,00 грн за номером платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 22).

Згідно із розрахунком заборгованості, що підготовлений ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (а.с. 11), суд встановив, що станом на 25.05.2026 сукупна заборгованість відповідачки перед позивачем згідно кредитного договору становить 29561,00 грн, з яких 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою кредиту, 5928,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1380,00 грн сума заборгованості за комісією, та 14253,00 грн - заборгованість за пенею/неустойкою.

За доводами позовної заяви, а також зважаючи на дані вказаного розрахунку заборгованості, здійснені відповідачкою платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що спрямовані на погашення неустойки - 1747,00 грн.

25 лютого 2026 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу №25/02/26 (а.с. 24-27), відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов`язується відступити ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

Факт оплати ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» грошових коштів за відступлення прав вимоги згідно із означеним договором факторингу підтверджується платіжною інструкцією №850021653.1 від 26.05.2026 (а.с. 30), відповідно до якої ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» перерахувало ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» плату за укладення договору факторингу в сумі 3535720,22.

Із реєстру прав вимоги №7 від 20.05.2026 до договору факторингу (а.с. 28-29) слідує, що ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору в сумі 29561,00 грн, з яких 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою кредиту, 5928,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1380,00 грн сума заборгованості за комісією, та 14253,00 грн - заборгованість за пенею/неустойкою.

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови договору 6231491 від 01.01.2026, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку

На час розгляду справи судом відповідачкою не надано даних та належних і допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідачкою заявою визнано позовні вимоги; відповідачка просить розстрочити виконання судового рішення.

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.

Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування коштами, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (кредитодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит, зокрема, зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Суд при цьому зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (надалі також Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону №3498-ІХ). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно із п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Вирішуючи питання підставності стягнення комісії, як складової заборгованості за кредитним договором, суд застосовує такі норми права та висновки Верховного Суду.

За статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено правовий висновок: «10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (надалі також Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Щодо стягнення неустойки, як складової заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про застосування таких норм права.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.

Разом з тим, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Щодо правового регулювання питання відступлення прав вимоги за договором позики на умовах факторингу.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (статті 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно із статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до приписів статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Як слідує із статей 280, 281 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 ЦПК України

Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов`язань за договором позики, який за своєю суттю є кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідачки) внаслідок неповернення суми позики та несплати процентів річних.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідачку - спростувати розмір існуючої заборгованості.

V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.

За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.

Судом встановлено, що договір кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 укладено в електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано електронним підписом позичальника (відповідачки), який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, направленого на номер телефону/електронну пошту, що зазначені в договорі та належать відповідачці.

Суд дійшов висновку, що при укладенні договору його сторонами було погоджено усі істотні умови договору позики.

Договір кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд вважає доведеними обґрунтування позовної заяви щодо переходу до позивача прав вимоги за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026; позивачем надані належні та достатні докази для підтвердження обставин набуття ним прав кредитора за означеним договором.

Суд доходить до переконання, що відповідачкою порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідачка не здійснила розрахунок за договором у повному обсязі в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримала в борг позичальник), заборгованість за відсотками, комісією та неустойкою.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 становить 29561,00 грн, з яких 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою кредиту, 5928,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1380,00 грн сума заборгованості за комісією, та 14253,00 грн - заборгованість за пенею/неустойкою.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Водночас, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідачки. У випадку подання стороною відповідача заяви про визнання позову суд має перевірити, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо стягнення суми основного боргу.

Як встановлено судом, відповідачці як кредит були перераховані кошти у розмірі 8000,00 грн на виконання умов договору кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026.

Спосіб перерахування коштів відповідає умовам договору і заявці відповідачки. Перерахування суми кредиту на вказану у договорі платіжну картку, як і видачу такої картки на ім`я відповідачки, підтверджено матеріалами справи. Відповідачкою такі обставини не заперечуються.

Відтак, оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 8000,00 грн за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026.

Належних доказів того, що відповідачка повернула кошти у сумі 8000,00 грн (заявлена позивачем до стягнення сума за тілом кредиту) за означеним кредитним договором, матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 8000,00 грн основного боргу.

Щодо заборгованості зі сплати процентів.

За розрахунками позивача, розмір процентів, які має сплатити відповідачка за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026, становить 5928,00 грн.

Водночас, відповідно до умов кредитного договору строк кредитування 357 днів, фіксована процентна ставка - 0,95 % в день.

З огляду та на підставі норм Закону №3498-ІХ, які набрали чинності 24.12.2023, розмір денної процентної ставки із 24.12.2023 по 22.04.2024 не може перевищувати 2,5%, із 23.04.2024 по 20.08.2024 - 1,5%, а із 21.08.2024 - 1,0%.

Відтак, з огляду на дату укладення договору 01.01.2026 - визначена у кредитному договорі денна процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 0,95% відповідає пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у редакції Закону №3498-ІХ.

Розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом здійснений позивачем по 19.03.2026, тобто, в межах строку кредитування, що узгоджується із послідовними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц.

Здійснивши перевірку нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом, зважаючи на період нарахування відсотків (з 01.01.2026 по 19.03.2026), суд зауважує, що за такий період (78 днів) відповідачка мала сплатити 5928,00 грн процентів (8000,00 х 0,95 % х 78 днів), що означає правильність розрахунку заборгованості позивача в означеній частині.

Щодо стягнення сум комісії.

Позивачем, в якості заборгованості за кредитним договором, заявлена сума комісії 1380,00 грн як комісія за надання кредиту (п.п. 2.2.8 кредитного договору).

В розділі IV цього судового рішення викладені позиції Верховного Суду щодо можливості/підставності нарахування та стягнення кредитором сум комісії за кредитним договором.

Враховуючи такі висновки Верховного Суду в аспекті обставин цієї справи, суд доходить висновку, що оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Така дія як надання фінансового інструменту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція відповідає економічним потребам лише самого кредитодавця та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії останнього не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відтак, суд доходить висновку про нікчемність відповідних положень кредитного договору щодо сплати позичальником (відповідачкою) додаткових платежів у вигляді суми комісії, зважаючи на що суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту на суму 1380,00 грн.

Зважаючи, що визнання відповідачкою позову, в тому числі, в частині стягнення суми комісії, суперечить закону, суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання відповідачкою позову в означеній частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки.

Позивачем, в якості заборгованості за кредитним договором, заявлена сума 14253,00 грн як заборгованість за пенею/неустойкою (п.п. 2.2.8 кредитного договору)

Суд зауважує, що огляду на імперативні приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зважаючи на воєнний стан в Україні, неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги про стягнення із відповідачки неустойки за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 в сумі 14253,00 грн задоволенню не підлягають.

Суд також окремо зауважує, що оскільки сплачені відповідачкою кошти в розмірі 1747,00 грн були спрямовані на погашення пені за кредитним договором, означена вище сума підлягає вирахуванню із суми заборгованості за кредитним договором при ухваленні судового рішення в цій справі.

Суд також зазначає, що зважаючи, що визнання відповідачкою позову, в тому числі, в частині стягнення суми неустойки, суперечить закону, суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання відповідачкою позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку обґрунтування, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

За результатами, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 у розмірі 12181,00 грн (8000,00 грн основного боргу та 4181,00 грн процентів за користування кредитом (5928,00 грн нарахованих процентів - 1747,00 грн безпідставно сплачених коштів в рахунок погашення пені).

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача суми нарахованих відсотків у розмірі 1747,00 грн, комісії в сумі 1380,00 грн та пені/неустойки на суму 14253,00 грн слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.

Що стосується заяви відповідачки про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає та виснує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно із ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 435 ЦПК України).

Отже, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Тлумачення положень ст. 435 ЦПК України дійсно свідчить про те, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядок, передбачений чинним законодавством. Підставою для застосування вказаних норм є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10.

Окрім того, під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Так, згідно з положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.

Відповідачкою на обґрунтування заяви про розстрочення виконання судового рішення, підставою чого відповідачка зазначає її скрутне матеріальне становище, надані індивідуальні відомості про застраховану особу (за формою ОК-5 та ОК-7), з яких вбачається отримання/неотримання відповідачкою доходу за період з 2012 по 2021 роки.

Разом з тим, відповідних відомостей за період з 2021 по 2026 роки відповідачкою не надано.

Доказами, на підставі яких суд може вирішити питання щодо відстрочення виконання судового рішення, можуть бути довідка про доходи за попередній календарний рік разом із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, довідка про склад сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що на підтвердження складного матеріального становища відповідачкою достатніх та належних доказів не надано, а також враховуючи, що матеріальний стан відповідачки не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду, суд доходить висновку, що заява відповідачки про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2662,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №850024999.1 від 24.07.2026 (а.с. 1).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1097,18 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (12181,00 грн х 100 % : 29561,00 грн = 41,21 %. 2662,40 грн х 41,21 % = 1097,18 грн).

Щодо витрат на правничу допомогу, які просить стягнути позивач із відповідачки, суд зазначає та виснує таке.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 6500,00 грн, на підтвердження понесення яких долучив копії таких документів: договору про надання правничої допомоги № 11-05/26/ФП від 11.05.2026, укладеного між позивачем та адвокатом Ткаченко Ю. О., витягу з акту №2-ФП приймання-передачі наданої правничої договори від 12.06.2026 на суму 6500,00 грн, акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, платіжну інструкцію від 12.06.2026 на підтвердження факту оплати наданої правничої допомоги (а.с. 31-37).

Суд доходить висновку, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача його представником надано всі необхідні докази.

Відповідачка ні заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, ні обґрунтувань щодо неспівмірності таких витрат не подала.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19), обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відтак, зважаючи на відсутність вчинення відповідачкою дій, спрямованих на заперечення проти вимог позивача відносно відшкодування витрат на правову допомогу, суд позбавлений процесуальної можливості розглянути питання щодо зменшення та/або неспівмірності заявлених вимог про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому з відповідачки слід стягнути витрати на правничу допомогу, зважаючи на висновки суду про часткове задоволення позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2678,65 грн (6500,00 грн х 41,21%).

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-514, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» суму заборгованості за договором кредитної лінії (Надійний) №6231491 від 01.01.2026 у розмірі 12181,00 грн (дванадцять тисяч сто вісімдесят одна гривня 00 копійок), з яких: 8000,00 грн - основного боргу та 4181,00 грн - процентів за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення суми нарахованих відсотків у розмірі 1747,00 грн, комісії в сумі 1380,00 грн та пені/неустойки на суму 14253,00 грн, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 1097,18 грн (одна тисяча дев`яносто сім гривень 18 копійок) сплаченого судового збору та 2678,65 грн (дві тисячі шістсот сімдесят вісім гривень 65 копійок) витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 31.08.2026.

Дані відносно позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»

код ЄДРПОУ: 43311346

банківські реквізити: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ», код банку 334851.

місцезнаходження: вул. Садова, буд. 31/33, м. Ірпінь, Київська область, 08205.

Дані відносно відповідачки:

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

РНОКПП: НОМЕР_3

АДРЕСА_1 .

Суддя

Баришівського районного суду

Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА