Рішення № 139346707, 28.08.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 285/3556/26

провадження у справі № 2/0285/2421/26

28 серпня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

в складі головуючої судді Сташків Т. Г.

за секретаря судового засідання Матвіюк Т. М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 , відповідача ГУ НП в Житомирській області, його представник Яремчук О. В., третя особа державний нотаріус Ружицький О. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Звягельської державної нотаріальної контори Житомирської області, про зняття арешту з майна,

УСТАНОВИВ:

10.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив зняти арешт з нерухомого майна, а саме: 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,6 кв. м., накладений постановою слідчого Управління внутрішніх справ м. Житомира 17.04.2006 та зобов`язати державного нотаріуса вчинити дії щодо виключення запису про обтяження із відповідного реєстру.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 повідомляє, що у лютому 2026 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири по АДРЕСА_1 . Під час оформлення документів нотаріусом повідомлено позивачу, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно постановою слідчого Управління внутрішніх справ м. Житомира від 17.04.2006 накладено арешт на його 1/3 частку квартири по АДРЕСА_1 як на майно обвинуваченого. У лютому 2026 року позивач звернувся із відповідним запитом до Слідчого управління ГУНП в Житомирській області з метою надання інформації щодо причини арешту майна та у березні 2026 року отримав відповідь, що в Управлінні відсутні відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Оскільки позивач не є та не був підозрюваним або обвинуваченим у жодному кримінальному провадженні, наголошує, що арешт, накладений на його майно, позбавляє можливості вільно володіти та розпоряджатися своїм майном. З метою захисту своїх прав змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2026 провадження у справі відкрите за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У відзиві від 24.06.2026 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Заперечення мотивував тим, що у ГУНП в Житомирській області відсутні відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Однак зауважує, що спору про право на квартиру у цивільно-правовому сенсі не вбачається, тому спір слід вирішувати на правилами, визначеними КПК України. Аналогічні правові висновки викладені у поставі ВП ВС у справі № 461/233/17 від 17.10.2018. Судове засідання просив провести без представника відповідача.

Відповіді на відзив до суду не надійшло.

28.07.2026 справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 19.08.2026 учасники справи не прибули. Про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У заяві представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити повністю, судове засідання провести без її участі.

Інших заяв, клопотань до суду не надійшло.

На підставі викладеного згідно з положеннями ст. 223 ЦПК України суд ухвалив провести розгляд справи без участі учасників справи на підставі наявних доказів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд виснує наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05.05.1997 є власником 1/3 частки, а відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.02.2026 1/6 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-17).

Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 10.02.2026 вбачається, що за реєстраційним номером обтяження 3315590 08.06.2026 реєстратором Новоград-Волинська державна нотаріальна контора на підставі постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого від 17.04.2006 Управління внутрішніх справ в м. Житомир (слідче управління) ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19).

Відповідно до відповіді ГУНП в Житомирській області від 04.03.2026 інформація про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності відсутня (а. с. 20-21).

Аналогічна інформація міститься і у повному витязі із інформаційно-аналітичної системи Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості від 08.05.2026: відомості про притягнення до кримінальної відповідальності відсутні; відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні; відомості про розшук відсутні (а. с. 22).

Також із відповіді Звягельської державної нотаріальної контори Житомирської області вбачається, що згідно з алфавітною книгою обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого майна за період з 1977 до 2010 та згідно з Реєстром Новоград-Волинської нотаріальної контори для реєстрації заборони (арештів) наявний запис № 83 від 08.06.2006 про накладення обтяження на майно: 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі постанови УВС (слідче управління) м. Житомир (а. с. 23-24).

При вирішенні справи по суті суд керується наступними нормами права.

Питання щодо виду судочинства при скасуванні арешту на майно, накладеного за правилами КПК України 1960 року у разі, якщо кримінальне провадження не надходило до суду із обвинувальним актом, висвітлено ВП ВС у постанові від 12.06.2019 у справі №766/21865/17.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, відповідним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частинах першій та третій статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто у контексті зазначених норм процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи (в тому числі у зв`язку зі скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою КПК України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно ОСОБА_1 було накладено під час дії КПК України1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані із розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку із неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

З урахуванням зазначеного, а також тривалого часу, що минув після накладення арешту на майно, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися в правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

КПК України 1960 року не містив інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Суд звертає увагу на той факт, що позивач взагалі не був фігурантом жодної кримінальної справи та у межах якої кримінальної справи на майно ОСОБА_1 накладено арешт з`ясувати не виявилося за можливе.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чиним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у припиненій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.

Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання ОСОБА_1 за правилами кримінального судочинства вимагав би порушення кримінальної справи щодо нього. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення його правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного ОСОБА_1 питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту його прав та законних інтересів.

Суд може розглядати справу в кримінальному провадженні як цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відтак на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги є заснованими на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Крім того, суд вважає, що вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Посилання представника відповідача у відзиві на правовий висновок у поставі ВП ВС у справі № 461/233/17 від 17.10.2018 є безпідставним, оскільки правові відносини, які виникли у вказаному випадку не є релевантними із правовідносинами, яким була надана оцінка постанові від 17.10.2018.

Однак вимоги про зобов`язання державного нотаріуса вчинити дії щодо виключення запису про обтяження із відповідного реєстру є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відтак встановлені підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного керуючить ст. 41 Конституції України, статтями 3, 15, 16, 316, 317, 319, 321 ЦК України, керуючись статтями 6-13, 15,16,19, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Звягельської державної нотаріальної контори Житомирської області, про зняття арешту з майна задовольнити частково.

Зняти арешт з нерухомого майна, а саме: 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,6 кв. м., накладений постановою слідчого Управління внутрішніх справ м. Житомира 17.04.2006.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28 серпня 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ;

відповідач Головне управління Національної поліції в Житомирській області, код ЄДРПОУ 40108625; Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

державний нотаріус Звягельської державної нотаріальної контори Житомирської області, код ЄДРПОУ 02883819, вул. Івана Франка, 31, м. Звягель, Житомирська область, 11700.

Суддя Тетяна СТАШКІВ