Рішення № 139344377, 24.08.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3614/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с-щі Овідіополь цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Лук`ян С.Г., звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер у січні 2023 року та після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді: 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала на праві спільної часткової власності по 1/2 частки померлому ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У листі від 29.07.2024 № 6501-16 приватнийнотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Білоброва Олена Михайлівна повідомила ОСОБА_1 про пропуск встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини та рекомендувала звернутися із цим питанням до суду задля встановлення додаткового строку. В подальшому рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.11.2024 року по справі № 509/4580/24 ОСОБА_1 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина терміном один місяць із дня набрання рішенням законної сили. ОСОБА_1 не встиг реалізувати зазначене рішення суду та звернувся до нотаріуса із питанням прийняття спадщини тільки у березні 2026 року, нотаріусом позивачу надано роз`яснення про пропуск встановлено строку звернення. У зв`язку із чим нотаріусом рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду із позовом про визнання права власності на 1/2 частину зазначеної квартири, а тому він вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, однак від представника позивача до суду надійшла письмова заява, в якій він повністю підтримав позов, просив його задовольнити і слухати справу без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій просив слухати справу за їх відсутності, не заперечуючи проти задоволення позовних вимог.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст. 355-357, 361 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За змістом положень ст.ст.368,372ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм ст.ст. 1258, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.ст. 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст. 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

За змістомст.ст.1296,1297ЦК України спадкоємець,який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст. 1268 ч. 5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено,що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст. 376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України).

В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.

Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі № 6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження всі заявлені позивачем в обґрунтування його вимог фактичні обставини, зокрема, факт смерті спадкодавця (сина позивача), внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останньому спадкове майно.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У січні 2023 року ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 27.01.2023 року.

Після смерті сина відкрилась спадщина у вигляді:

- 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що квартира належала на праві спільної часткової власності померлому ОСОБА_2 (із розміром частки 1/2) та його матері ОСОБА_3 (також із розміром частки 1/2), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухому майно від 14.10.2004.

У свою чергу, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 була колишньою дружиною ОСОБА_1 , шлюб з яким вони розірвали 09.09.1987 року (що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 07.10.1994).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 05.02.2019 року. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцем вказаного майна була мати померлої ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 19.06.2019 року), прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2019 року ОСОБА_4 оформила на ОСОБА_1 заповіт, за яким він отримав 23.12.2019 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку вказаної квартири; у цей же день було зареєстровано право власності, про що свідчить витяг з ДРРП (індексний номер 194504530).

За таких обставин, ОСОБА_1 наразі є власником 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; інша 1/2 частина цієї квартири належала його померлому сину, яку він має успадкувати.

З цією метою позивач звернувся до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Білобрової Олени Михайлівни у липні 2024 року.

У своєму листі від 29.07.2024 № 6501-16 зазначеним нотаріусом було повідомлено ОСОБА_1 про пропуск встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися із цим питання до суду задля встановлення додаткового строку.

Так, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.11.2024 року по справі № 509/4580/24 ОСОБА_1 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина терміном один місяць із дня набрання рішенням законної сили (у даному випадку такий строк сплив 22.12.2024 року). Слід зазначити, що ОСОБА_1 не встиг реалізувати зазначене рішення суду та звернувся до нотаріуса із питанням прийняття спадщини тільки у березні 2026 року. Враховуючи це, у позивача постало питання звернутися до суду для визнання за ним права власності на спадкове майно, оскільки оформити таке право шляхом отримання у нотаріуса свідоцтва вже є неможливим.

У березні 2026 року позивач вже вдруге звернувся до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Білобрової Олени Михайлівни з питанням оформленням спадкових прав після смерті свого сина ОСОБА_2 .

Вказаним нотаріусом позивачу вже усно було надано роз`яснення про пропуск встановлено строку звернення. У зв`язку із чим нотаріусом рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду із позовом про визнання права власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування.

Враховуючи, що в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачем у позові не ставиться питання щодо розподілу судових витрат, вказане питання судом не розглядається.

Керуючисьст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174, 213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1218, 1220, 1241, 1261 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.К. Кочко