Рішення № 139344177, 28.08.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/2808/26

Провадження № 2/750/2004/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі головуючого-судді Сапона А.В., при секретарі Потапенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить cтягнути з відповідача на його користь: заборгованість по виплаті одноразової матеріальної допомоги у розмірі п?яти середньомісячних заробітків при звільненні в сумі 87500 грн., додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п?яти середньомісячних заробітків при звільненні у розмірі 87500 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 105000 грн., а також понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказує, що він працював в Регіональній філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрїнська залізниця» з 22.07.1988 по 11.09.2025 на посаді оглядача-ремонтника. Згідно з наказом № 813/ос від 04.09.2025 він був звільнений за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію на пільгових умовах за ст. 38 К3пП. Позивач стверджує, що відповідно до п. 8.11 Колективного договору і наказу № 813/00 від 04.09.2025 при звільненні йому має бути виплачена: одноразова матеріальна допомога у розмірі п?яти середньомісячних заробітків і додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п?яти середньомісячних заробітків. Проте, в день звільнення 11.09.2025, остаточний розрахунок з ним не проведено, одноразова матеріальна допомога у розмірі п?яти середньомісячних заробітків і додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п?яти середньомісячних заробітків не виплачена. Середньомісячний заробіток позивача, на його думку, на момент звільнення становив 17500 грн. Сума невиплаченої допомоги складає 175000 грн., яку відповідач зобов?язаний виплатити позивачу на підставі ст. 116 К3пП. При цьому, відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Відповідно до ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у вказані строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, відповідач за весь час затримки розрахунку при звільненні повинен сплатити позивачу, за його розрахунком, 105000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на позивача. Зазначає, що форма бланка наказу про звільнення з роботи передбаає зазначення стандартних записів щодо нарахування та виплати коштів працівникам при звільненні. На дату звільнення позивача 11.09.2025 окремого рішення керівництва АТ « Укрзалізиця» про виплату чи відновлення виплати матеріальної допомоги не було, тому при звільненні позивача ці кошти не були нараховані та виплачені. Крім того, зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця», погодженим з профспілкою, від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Тому звернення позивача з позовом вважають передчасним, оскільки в країні дії воєнний стан. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що у день звільнення позивачу були виплачені всі належні до звільнення суми, окрім матеріальної допомоги, виплата якої була призупинена. Вказує, що положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. В той же час загальновідомі форс-мажорні обставини, що виникли 24 лютого 2022 року і тривають по теперішній час, свідчать про відсутність вини підприємства у затримці виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, та є підставою для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Настання обставин непереборної сили не підлягає доказуванню відповідачем, оскільки це є загальновідома інформація. Зазначені обставини непереборної сили засвідчені Торгово-промисловою палатою України 28 лютого 2022 року документом №2024/02.0-7.1. Відповідач також не погоджується з ціною позову, оскільки середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці складає 785,83 грн. Крім того, відповідач звертає увагу щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом. Щодо понесених судових витрат, зазначає що вимоги стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. не відповідають критеріям реальності таких витрат та розумності їх розміру, справа розглядається в спрощеному порядку без виклику сторін. Крім того просить врахувати складне фінансове становище відповідача, пов`язане з воєнними діями.

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Представник відповідача подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій просила відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом по справі встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 22.07.1988 по 11.09.2025 перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно з наказом № 813/ос від 04.09.2025 позивач був звільнений 11.09.2025 за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію на пільгових умовах за ст. 38 К3пП., з виплатою після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»: одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005рр., пролонгованого на 2006-2026 pоки, п. 8.11 (40р 00м 06дн) та з виплатою додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005рр., пролонгованого на 2006-2026 pоки, п. 8.11 (40р 00м 06дн).

Одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків позивач не отримав, що відповідачем не оспорюється.

Пунктом 8.11 Колективного договору передбачено, що при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колективного договору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема, більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі, зокрема, понад 40 років - 5 середньомісячних заробітків.

14 березня 2022 року на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (пп.1.1.4 п. 1.1 протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року), про що свідчить надана відповідачем копія витягу з протоколу від 15.05.2022.

В подальшому на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» було ухвалено рішення від 24 жовтня 2022 року про здійснення нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т); нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т. від 24 жовтня 2022 року, пп.13.1, пп.13.2 п.13).

З витягу із протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» 27 червня 2024 року, вбачається, що керівним органом були прийняті відповідні рішення, зокрема: пп.1.1.,1.2, п. 1. Протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01 липня 2024 року: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Пунктом 3 та 4 Протоколу ухвалено, що Регіональним філіям, філіям, їх структурним (виробничим) підрозділам, Департаменту бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології, Департаменту казначейства починаючи з 01 липня 2024 року забезпечити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному в підпункті 1.2 пункту 1 цього рішення. Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій і їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 року. ( а.с.75-77)

У зв`язку із погіршенням фінансової та економічної ситуації в АТ «Укрзалізниця» через проведення заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Після припинення або скасування режиму воєнного стану протягом 2- ох місяців, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі стабілізації фінансового стану АТ «Укрзалізниця» зазначені вище виплати будуть відновлені першочергово.

Спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Профспілки залізничників та транспортних будівельників України від 06 вересня 2022 року №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 визначено, що до окремого рішення керівництва, виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію призупинено. За працівниками, які після 14 березня 2022 року не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, щодо нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно з ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до ч. 2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п. 1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р. у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальну допомогу, що зазначена в наказі про припинення трудового договору від 04.09.2025.

Як вбачається з довідки відповідача про обчислення заробітку позивача, середньомісячна заробітна плата позивача складає 19643,13 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах в розмірі 5 середньомісячних заробітків є обґрунтованими та підлягають задоволенню з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Виходячи із середньомісячної заробітної плати позивача, яка складає 19643,13 грн., 5 середньомісячних заробітків становить 98215,65 грн., однак позивач у позовній заяві просить стягнути 87500 грн кожної матеріальної допомоги, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати 17500 грн. В ході розгляду справи заяви про збільшення позовних вимог позивачем не подано.

А тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача, в межах позовних вимог, заборгованості по виплаті одноразової матеріальної допомоги в сумі 87500 грн., додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 87500 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивач звільнений 11.09.2025 р. розрахунок середнього заробітку позивача проводиться, виходячи з виплат за липень 2025 року та серпень 2025 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача складав: за липень 2025 року 10975,92 (за 14 р.д.), за серпень 2025 р. 18095,91 грн. (за 23 р.д.).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 785,73 грн. 67 коп. (29071,83/37 р.д), що також підтверджується довідкою відповідача.

За період з 12.09.2025 р. по 11.03.2026 р. (6 місяців) загальний час затримки розрахунку складає 181 календарний день., відтак сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 142217,13 грн., однак позивача у позовній заяві просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах в сумі 105000 грн.

А тому, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в межах позовних вимог середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 105000 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Оцінюючи доводи представника відповідача про складне фінансове становище відповідача та наявність форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст. 117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Крім того, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, яка дозволяє суду зменшувати розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості та його співвідношення із середнім заробітком, є безпідставними, оскільки невиплачена матеріальна допомога становить значну суму, а позивач є пенсіонером, для якого своєчасність передбачених законом виплат є критично важливою для забезпечення життєдіяльності.

Також, суд бере до уваги, що відповідач не виплатив кошти на підставі внутрішнього протоколу правління, який на момент розгляду справи вже був визнаний незаконним у судовому порядку (Постанова ВС у справі № 211/7338/23), що свідчить про відсутність добросовісності у діях роботодавця щодо позивача.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Згідно із ст. 617 ЦК України та позицією Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Крім того, відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення у трудовому спорі з особою-пенсіонером суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Щодо строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, суд бере до уваги, що, матеріали справи містять докази ознайомлення позивачем з наказом (розпорядженням) № 813/ОС від 04.09.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» 11.09.2025. Отже перебіг строку звернення до суду почався з 11.09.2025 р.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Суд бере до уваги те, за змістом наказу № 813/ОС від 04.09.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)», яким ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах на підставі ст. 38 КЗпП України та постановлено виплатити йому одноразову та додаткову матеріальну допомогу вказано, що виплата буде проведена після окремого рішення Правління.

Водночас матеріали справи не містять доказів роз`яснення позивачеві строку та умов ухвалення такого рішення Правління, що могло створити для нього стан невизначеності з приводу самої можливості виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги.

Таким чином, ОСОБА_1 мав надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікував добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду. При цьому відповідачем не було роз`яснено позивачу ані строки звернення до суду, ані можливі наслідки їх пропуску, а також не повідомлено про необхідність невідкладного судового захисту його прав. За таких обставин, ОСОБА_1 , добросовісно очікуючи виконання відповідачем своїх обов`язків, не міг повною мірою усвідомлювати юридичні наслідки несвоєчасного звернення до суду. У зв`язку з чим, позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду, який був обумовлений об`єктивними причинами, які виникли внаслідок поведінки самого відповідача.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до його розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., позивач, ані з позовною заявою, ані в ході розгляду даної справи не надав суду жодних документів на підтвердження вказаних витрат, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

- одноразову та додаткову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах у розмірі 87500 грн.;

- додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 87500 грн.

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 105000 грн.

Виплату вказаних сум провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплати судового збору в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Сапон