Ухвала суду № 139342681, 31.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

31 серпня 2026 року Справа № 520/4512/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області (адреса: вул. Решетилівська, 47, м. Полтава, п/і 36007 код ЄДРПОУ: 45030606) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, та у 2024-2025 роках у розмірі 3028,00 грн, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, за період з 19.09.2023 до 15.10.2025;

- зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у т.ч. одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 19.09.2023 до 15.10.2025 року (включно) з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року (3028,00 грн), на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області підготувати та видати ОСОБА_1 грошовий атестат із зазначенням грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028,00 грн, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що під час проходження служби в Бюро економічної безпеки України відповідачі неправомірно визначали розмір його грошового забезпечення, застосувавши занижений коефіцієнт посадового окладу та розрахунковий показник прожиткового мінімуму 2102 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України. На його думку, це призвело до заниження посадового окладу та усіх похідних виплат.

Ухвалою суду від 10.03.2026 року прийнято адміністративну справу до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі.

Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якій він зазначив, що можливе порушення права на належний розмір грошового забезпечення позивач мав дізнатися під час отримання відповідних виплат, а при звільненні з розрахункового листа від 15.10.2025. На думку відповідача, після звільнення позивач мав звернутися до суду у тримісячний строк, однак подав позов лише 03.03.2026. Також відповідач посилається на відсутність поважних причин пропуску строку та просить застосувати наслідки, передбачені статтею 123 КАС України.

Від представника позивача до суду надійшли заперечення на подану відповідачем заяву, в якій зазначено, що при звільненні 15.10.2025 грошовий атестат йому не видавався та з його змістом він не ознайомлювався. Зазначає, що копію грошового атестата, датованого 19.02.2026, відповідач надав представнику позивача лише листом від 19.02.2026 № АЗ-13/23.14/11-37-26/23.14/11-26/13-26 у відповідь на адвокатський запит, при цьому на самому атестаті відсутній підпис позивача про його отримання. Крім того, відповіддю відповідача від 18.03.2026 підтверджено, що грошовий атестат позивачу не видавався. У зв`язку з цим позивач вважає, що саме 19.02.2026 він отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплаченого йому грошового забезпечення, а тому строк звернення до суду не пропущено.

Суд надаючи оцінку викладеним сторонами обставинам, виходив з такого.

Частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами заявленими у позовній заяві.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:

1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Тобто до правовідносин, що виникли і тривали до 19.07.2022 застосовується редакція статті 233 КЗпП України, що не обмежувала у строках звернення до суду, а до відносин що виникли після 19.07.2022 застосовується нова редакція статті, яка встановлює обмеження строку звернення трьома місяцями. Також ураховується строк дії карантинних обмежень до 30.06.2023.

Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

На переконання суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такого висновку, зокрема дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі №620/15959/24.

Отже, перебіг строку звернення до суду слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Стаття 116 КЗпП України зобов`язує на день звільнення виплатити всі суми заробітної плати за весь час існування правовідносин працівника і роботодавця, а у разі спору про їх розміри, працівник має право звернутись до суду у строки визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Оскільки задокументовані відомості про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні позивачу стало відомо безпосередньо з відповіді на адвокатський запит від 19.02.2026 № АЗ-13/23.14/11-37-26/23.14/11-26/13-26, саме з дати отримання листа від відповідача позивач дізнався, що йому не нараховано та не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.

Що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.05.2025 у справі № 360/324/24.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем підстави для залишення позовної заяви без розгляду не знайшли свого підтвердження, тому відсутні підстави для задоволення заяви відповідача.

Керуючись положеннями ст. ст. 122, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Мельников Р.В.