Ухвала суду № 139342616, 31.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

31 серпня 2026 р. Справа № 200/9728/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через представника, 10.08.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Військову частину НОМЕР_2 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026, постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі №200/9728/25 в частині зобов`язання НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачем 25.06.2026, на виконання вищевказаного рішення суду, здійснено виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 22 194,43 грн., та грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно у сумі 18,62 грн.

Позивач вважає, що відповідачем виплату проведено в неналежному обсязі, що, на думку позивача, є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №200/9728/25, як застосування дієвого механізму контролю.

Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

Оскільки у період з 10.08.2026 по 23.08.2026 включно суддя перебував у щорічній відпустці, вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду здійснюється з урахуванням днів відпустки судді.

Так, від заявника не надходило клопотання про розгляд даної заяви в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши подану заяву та матеріали справи в електронному вигляді, суд установив таке.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 по справі №200/9728/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України задоволено частково. Так, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 по 02 вересня 2016 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 02.09.2016 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Також визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

Рішення суду набрало законної сили 03.06.2026.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем 25.06.2026 здійснено позивачу виплату індексації грошового забезпечення у сумі 22 194,43 грн., а також грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно у сумі 18,62 грн.

За твердженням позивача, він вже звертався до відповідача через представника із адвокатським запитом щодо отримання довідки про вартість неотриманого речового майна позивачем за 2015-2016 роки. Але листом від 08.12.2025 відповідач повідомив про неможливість надання такої інформації, у зв`язку зі знищенням відповідних документів після введення воєнного стану та внаслідок бойових дій у місті Маріуполі.

В обгрунтування встановлення судового контролю за виконанням рішення суду позивач посилається на розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 26.12.2015 №327, яким доведено вартість предметів речового майна для нарахування грошової компенсації.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Законом України "Про виконавче провадження" встановлено процедуру виконання судових рішень, створено систему державних органів (державних виконавців), на які покладається прямий обов`язок виконання, у тому числі судових рішень, а також визначено види заходів, що спонукають до їх виконання.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача, за наявності відповідних обставин.

При цьому встановлення судового контролю не повинно підміняти собою порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", або бути його альтернативою, оскільки такий підхід порушує принцип поділу гілок влади на судову та виконавчу, де органи державної виконавчої служби віднесені до виконавчої гілки влади та наділені повноваженнями та функціями щодо примусового виконання, у тому числі судових рішень.

Отже, судовий контроль може бути застосований лише як додатковий спосіб виконання рішення за умови, що звичайний спосіб виконання такого рішення не дав очікуваного результату за відсутності об`єктивних (поважних) причин або якщо боржник перешкоджає виконанню такого судового рішення, що може бути захищено судом у порядку ст. 382 КАС України.

Разом з тим, у поданій заяві позивач (представник позивача) не наводить обґрунтування необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач не виконав судове рішення (оскільки матеріали поданої заяви містять скріншоти з банківського мобільного застосунку про зарахування коштів на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/9728/25).

Натомість, у поданій до суду заяві позивач зазначив, що відповідачем розрахунок грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно здійснений не в повному обсязі.

Між тим, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи також не містять.

Позивачем до суду не надано відомостей та відповідних доказів отримання позивачем виконавчого листа по даній справі, пред`явлення такого виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження за відповідним виконавчим листом.

Жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій задля належного (на думку позивача) виконання рішення суду у справі № 200/9728/25 матеріали справи не містять.

Зазначені обставини свідчать, що позивач взагалі не вчинив жодних дій задля пред`явлення до виконання судового рішення, зайнявши пасивну форму поведінки. Отже, виконання судового рішення насамперед залежить від волевиявлення саме позивача.

Окрім того, із програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що позивач 09.06.2026, після набрання рішенням суду 03.06.2026 законної сили, уже звертався до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №200/9728/25.

Ухвалою від 19.06.2026, залишеною в силі ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду, заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без задоволення. Судом зазначено, що саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.

Так, у подальшому, 25.06.2026 відповідачем виплачено позивачеві суми індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно в добровільному порядку.

До заяви про встановлення судового контролю позивач додав лише копію постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, копії доказів виплати індексації та компенсації за речове майно, квитанцію про надсилання стороні, додаткові пояснення та Розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 26.12.2015 №327.

Вищевикладене свідчить, що не дотримуючись встановленої чинним законодавством України процедури виконання судових рішень, позивач прагне у судовому порядку вирішити питання, які мав вирішити в межах проведення виконавчих дій. Отже лише неможливість вирішити зазначене питання в межах виконавчого провадження є додатковою підставою для встановлення судового контролю з боку суду.

У заяві про встановлення судового контролю позивач не зазначив обґрунтованих доводів та не надав відповідних доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дасть очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, зайнявши фактично пасивну форму поведінки, що не дає можливості суду при розгляді даної заяви дійти висновку про наявність дій відповідача, що перешкоджають виконанню судового рішення через відсутність об`єктивних обставин (відсутність коштів, тощо), та є підставою необхідності вжиття додаткового заходу контролю за виконанням судового рішення.

Водночас поведінка відповідача у справі свідчить, що він у добровільному порядку, не ухиляючись від виконання судового рішення, вчинив дії щодо його виконання.

Разом з тим, у поданій заяві позивач (представник позивача) не наводить обґрунтування необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду (в даному випадку від перерахунку грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно).

Суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем у заяві обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, доказів вчинення позивачем будь-яких дій для виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 200/9728/25, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії в частині зобов`язання НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН