Рішення № 139342428, 28.08.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/2418/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/2418/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якій просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення від 13.03.2024 року №184050003819 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи: 01.04.1983 року по 06.04.1983 року та 14.08.1986 року по 15.01.1988 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , призначити і виплачувати пенсію за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.03.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.03.2024 №184050003819 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу, який пенсійним органом визначено у розмірі 18 років 10 місяців 24 дні. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.04.1983 по 06.04.1983 через наявність виправлення у даті прийняття на роботу в трудовій книжці, а також період перебування на примусовому лікуванні у Сумському лікувально-трудовому профілакторії з 14.08.1986 по 15.01.1988 у зв`язку з відсутністю документів про реабілітацію.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями даний позов розподілено судді Осіпівій О.О.

Ухвалою суду від 01.04.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/2418/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" №958/2025 від 13 грудня 2025 року та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 №5-ОС, на підставі розпорядження керівника апарату №57 від 12.01.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ №480/2418/24.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Кунець О.М.

Ухвалою суду від 14.01.2026 справу прийнято до провадження судді

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Не зараховано період перебування позивача на примусовому лікуванні з 15.09.1986 по 15.01.1988, оскільки ним не надано документів про реабілітацію. Відповідач послався на пункт 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до якого час перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію.

Крім того, відповідач зазначив, що довідка про заробітну плату від 22.02.2024 №4/35-7 та акт перевірки цієї довідки від 22.02.2024 №1800-1002-1/1378 не містять відомостей про те, що в зазначений період позивач підлягав загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. На думку відповідача, у разі наявності в трудовій книжці неправильних або неточних записів трудовий стаж повинен підтверджуватися іншими документами, зокрема довідками, виписками з наказів, особовими рахунками та відомостями про виплату заробітної плати. Водночас позивач додаткових документів на підтвердження спірного періоду роботи не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.12.1976 позивач 01.04.1983 був прийнятий до механічного цеху Кролевецького ремонтно-механічного заводу слюсарем 2-го розряду, а 06.04.1983 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП УРСР

У період з 14.08.1986 по 15.01.1988 позивач перебував на примусовому лікуванні у Сумському лікувально-трудовому профілакторії УС-319/П-24 УВС Сумської області, що підтверджується довідкою від 15.01.1988 №37 та довідкою Державної установи «Сумська виправна колонія (№116)» від 23.01.2024 №03/226-24.

Відповідно до довідки Державної установи «Сумська виправна колонія (№116)» про заробітну плату для обчислення пенсії від 22.01.2024 №4/34-3 позивачу за період з 14.08.1986 по 15.01.1988 нараховувалася заробітна плата, на всі виплати були нараховані страхові внески

06.03.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 13.03.2024 №184050003819 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявника - 63 років. Страховий стаж позивача визначено у розмірі 18 років 10 місяців 24 дні

В ході розгляду документів до страхового стажу особи не враховано періоди:

- роботи з 01.04.1983 по 06.04.1983 згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 № 162, a саме: має місце виправлення дати прийняття на роботу;

- перебування на примусовому лікуванні з 15.09.1986 по 15.01.1988 згідно довідки від 23.01.2024 № 03/226-24, оскільки відсутні документи про реабілітацію. Додатково зазначено, що довідка про заробітну плату від 22.02.2024 № 4/35-7 та акт перевірки цієї довідки від 22.02.2024 № 1800-1002-1/1378 не містить відомості про те, що особа підлягала загальнообов`язковому державному страхуванню.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач через свого представника звернувся з позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

При цьому статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

З оскаржуваного рішення суд вбачає, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 01.04.1983 по 06.04.1983, оскільки в даті прийняття на роботу наявне виправлення.

На момент внесення у трудову книжку позивача спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі по тексту - Інструкція 58)

Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За приписами п. 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фiолетового кольорiв, i завiряються печаткою запис про звiльнення, а також вiдомостi про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 встановлено, що у разi виявлення неправильного або неточного запису вiдомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено вiдповiдний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим мiсцем роботи зобов`язаний надати працiвнику в цьому необхiдну допомогу.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 Про трудові книжки працівників також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

А відтак суд зазначає, що вказаний відповідачем недолік, а саме наявність виправлення в даті прийняття на роботу, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 01.04.1983 по 06.04.1983 до стажу роботи, що враховується для призначення пенсії.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом на підтвердження його роботи у період з 01.04.1983 по 06.04.1983, а тому відповідачем протиправно не зараховано зазначений спірний період до страхового стажу позивача з підстав, наведених у рішенні від 13.03.2024 №184050003819.

Щодо перебування на примусовому лікуванні з 15.09.1986 по 15.01.1988 згідно довідки від 23.01.2024 № 03/226-24, оскільки відсутні документи про реабілітацію.

Відповідач обґрунтовує відмову положеннями пункту 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до якого час тримання під вартою, відбування покарання, перебування в засланні та на примусовому лікуванні зараховується до стажу за наявності документів про реабілітацію.

Разом із тим зазначена норма регулює порядок зарахування відповідного періоду до стажу реабілітованим особам, тобто особам, яких було необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, репресовано, а згодом реабілітовано. Саме для таких осіб стаття 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачала пільгове обчислення часу перебування під вартою, у місцях позбавлення волі, засланні та на примусовому лікуванні.

Натомість позивач не ставить питання про зарахування спірного періоду як часу незаконного притягнення до відповідальності або про його обчислення у пільговому чи потрійному розмірі. Позовні вимоги стосуються зарахування в одинарному розмірі фактичного часу перебування позивача у лікувально-трудовому профілакторії, для якого законодавством, чинним у відповідний період, була встановлена окрема правова підстава включення до загального трудового стажу.

Так, статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1969 №1819а-VII «Про примусове лікування і трудове перевиховання хворих на хронічний алкоголізм і наркоманію» прямо передбачалося, що час перебування особи у лікувально-трудовому профілакторії зараховується до загального трудового стажу. Така норма діяла протягом усього спірного періоду як у редакції, чинній у 1986 році, так і в редакції, чинній у 19871988 роках. Зарахування цього часу зазначений нормативний акт не ставив у залежність від наявності документів про реабілітацію.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Отже, питання щодо зарахування періоду 19861988 років має вирішуватися з урахуванням законодавства, чинного на час виникнення відповідних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував у Сумському лікувально-трудовому профілакторії УС-319/П-24 УВС Сумської області у період з 14.08.1986 по 15.01.1988, що підтверджується довідкою від 15.01.1988 №37 та довідкою Державної установи «Сумська виправна колонія (№116)» від 23.01.2024 №03/226-24. Отже, у рішенні відповідача також неправильно зазначено початок спірного періоду 15.09.1986 замість 14.08.1986.

Щодо посилання відповідача на відсутність відомостей про те, що позивач підлягав загальнообов`язковому державному страхуванню, суд зауважує, що такий висновок не враховує особливостей правового регулювання спірного періоду. Для періодів до набрання чинності Законом №1058-IV визначальним є не застосування сучасного порядку обчислення страхового стажу залежно від сплати страхових внесків, а те, чи підлягав відповідний період зарахуванню до трудового стажу за законодавством, чинним на той час.

Крім того, в акті перевірки встановлено, що у картках з нарахування заробітної плати за 19861988 роки містяться відомості про заробітну плату позивача та його перебування на примусовому лікуванні у лікувально-трудовому профілакторії. Єдиним установленим під час перевірки недоліком довідки від 22.01.2024 №4/34-3 була арифметична неточність у загальній сумі заробітку за 1986 рік: замість 0,00376 зазначено 0,00375, у зв`язку із чим довідку рекомендовано замінити. Акт перевірки не містить висновку про недостовірність первинних документів, відсутність факту роботи або ненарахування позивачу заробітної плати.

При цьому наявна у матеріалах справи довідка про заробітну плату містить пряму відмітку про те, що на всі виплати були нараховані страхові внески. Отже, твердження відповідача про відсутність відповідної інформації не узгоджується зі змістом поданих документів. Водночас сама по собі наявність або відсутність у довідці формулювання про загальнообов`язкове державне страхування не спростовує права позивача на зарахування спірного періоду, оскільки таке право прямо передбачалося спеціальним законодавством, чинним під час перебування позивача у лікувально-трудовому профілакторії.

Отже, відсутність документів про реабілітацію не є належною підставою для незарахування періоду перебування у лікувально-трудовому профілакторії, оскільки позивач не претендує на пільгове обчислення стажу як реабілітована особа, а просить зарахувати відповідний період у загальному порядку на підставі законодавства, чинного у 19861988 роках.

З огляду на викладене період перебування у Сумському лікувально-трудовому профілакторії з 14.08.1986 по 15.01.1988 підлягає зарахуванню до його страхового стажу в одинарному розмірі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію з дати звернення, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, призначає пенсії та забезпечує фінансування їх виплати. Отже, безпосереднє вирішення питання про призначення пенсії, визначення її розміру та проведення відповідних розрахунків належить до повноважень органів Пенсійного фонду України.

Разом із тим наділення пенсійного органу відповідними повноваженнями саме по собі не свідчить про їх дискреційний характер, оскільки за наявності всіх передбачених законом умов орган Пенсійного фонду України зобов`язаний прийняти рішення про призначення пенсії.

У цій справі суд дійшов висновку про протиправність незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.04.1983 по 06.04.1983 та періоду перебування у Сумському лікувально-трудовому профілакторії з 14.08.1986 по 15.01.1988.

Водночас у межах розгляду цієї адміністративної справи судом не здійснюється остаточний розрахунок загальної тривалості страхового стажу позивача, розміру пенсійної виплати та інших показників, необхідних для призначення пенсії. Здійснення таких розрахунків потребує опрацювання всіх матеріалів пенсійної справи та належить до компетенції органу Пенсійного фонду України.

Оскільки оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.03.2024 №184050003819 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за результатами розгляду заяви позивача від 06.03.2024, належним способом захисту порушеного права позивача є скасування зазначеного рішення та зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача з урахуванням спірних періодів і висновків суду.

Отже, позовна вимога про безпосереднє зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягає.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Вирішення питання про розподіл судових витрат здійснюється судом за результатами розгляду справи в порядку, встановленому статтею 139 КАС України, та не залежить від наявності у прохальній частині позовної заяви окремої вимоги про їх стягнення.

Враховуючи часткове задоволення позову та те, що спір виник унаслідок прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправного рішення від 13.03.2024 №184050003819, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача понесених витрат зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 13.03.2024 року №П 184050003819 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.04.1983 по 06.04.1983 та з 14.08.1986 по 15.01.1988, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами повторного розгляду відповідне рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець