Рішення № 139341744, 31.08.2026, Сколівський районний суд Львівської області

ЄУНСС: 456/1744/26

НП: 2/453/735/26

РІШЕННЯ

іменем України

31 серпня 2026 року місто Сколе

Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Микитина В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Корнути Т.Б.,

сторони у справі:

позивачка - ОСОБА_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»;

зміст позовних вимог - про стягнення одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію, премії з нагоди ювілею та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за участі представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Раневича О.Ю., -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позицій сторін у справі.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 25.03.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала в Стрийський міськрайонний суд Львівської області позовну заяву, що була зареєстрована в діловодстві вказаного суду 26.03.2026 року за вх. № 6290, в якій просить ухвалити рішення: 1) про стягнення на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» одноразової грошової допомоги в розмірі 87 898 грн. 14 коп.; 2) про стягнення на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку із виходом на пенсію в розмірі 117 197 грн. 52 коп.; 3) про стягнення на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» премії з нагоди ювілею в розмірі 18 040 грн. 00 коп.; 4) про стягнення на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року, у розмірі 176 395 грн. 89 коп., без врахування усіх необхідних податків і зборів. Усі судові витрати, пов`язані з розглядом вищевказаної позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 при ухваленні рішення просить стягнути на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка ОСОБА_1 працювала у Виробничому структурному підрозділі «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на посаді начальниці відділу з оплати та нормування праці і була звільнена з 31.12.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України, згідно з наказом (розпорядженням) від 19.12.2025 року за № 307/ос. Стаж роботи позивачки ОСОБА_1 у залізничній галузі на день звільнення становив 30 років 10 місяців 22 дні. Тим самим наказом (розпорядженням) роботодавець визначив до виплати позивачці ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, а всього - сім середньомісячних заробітків, зазначивши при цьому, що виплати проводяться в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» графіку виплат. Окрім того, наказом від 31.10.2025 року за № 20/з «Про одноразове заохочення (преміювання) до ювілею працівника» позивачці ОСОБА_1 з нагоди 60-річчя від дня народження, при стажі роботи в галузі понад 30 років, визначено премію у розмірі 18 040 грн. 00 коп., а нарахування та виплату цієї винагороди наказано провести після окремого розпорядження. Позивачка ОСОБА_1 наголошує, що жодна з наведених сум їй у день звільнення виплачена не була, та що це підтверджується наданим роботодавцем повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року, в якому такі виплати відсутні. Спору щодо права позивачки ОСОБА_1 на одержання таких допомог і премії та щодо їхнього розміру, на її переконання, немає, оскільки суми нараховані самим роботодавцем і підтверджуються розрахунками середньої заробітної плати за № 20 та № 21 від 13.03.2026 року. Право на такі виплати позивачка ОСОБА_1 пов?язує з пунктами 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, пунктами 5.1.3 і 3.15 Колективного договору між Адміністрацією і Дорпрофсожем Львівської залізниці, а також пунктами 5.1.1 і 3.24 Колективного договору Моторвагонного депо Львів. Позивачка ОСОБА_1 вважала при зверненні до суду, що відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в односторонньому порядку, без внесення змін до Галузевої угоди та колективних договорів і без погодження з профспілковим органом, призупинив спірні виплати, чому вже надано правову оцінку у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23. Позивачка ОСОБА_1 також наполягала, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дозволяє роботодавцеві порушувати визначені статтми 47, 116 КЗпП України строки проведення розрахунку при звільненні та підміняти їх власними графіками виплат, а тому з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» належить стягнути і середній заробіток за час затримки розрахунку в межах шестимісячного строку, обчислений виходячи із середньоденної заробітної плати 1 367 грн. 41 коп. та 129 робочих днів затримки, - підсумовує адвокат Раневич О.Ю. зміст позовної заяви, поданої у порядку представництва ОСОБА_1..

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 12.05.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи позов безпідставним, необґрунтованим, незаконним та передчасним через тимчасовий характер призупинення виплат матеріальної допомоги. Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» вказував, що позивачка ОСОБА_1 отримала в день звільнення копію наказу, повідомлення про нараховані та виплачені суми і всі належні їй від підприємства суми, а усі види матеріальної допомоги не входять до структури заробітної плати у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», мають характер соціальних гарантій, передбачених Колективним договором, та не передбачені трудовим законодавством України. Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» посилається на те, що рішенням правління від 14.03.2022 року (протокол засідання правління № Ц-54/31 Ком.т.), прийнятим у межах компетенції, визначеної пунктом 108 Статуту товариства, та за погодженням Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» наголошує, що є об`єктом критичної інфраструктури і товариством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, працює з підвищеними навантаженнями, зазнало значних втрат унаслідок збройної агресії російської федерації, а виплата матеріальної допомоги призупинена не з його вини, а внаслідок форс-мажорних обставин, засвідчених листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за № 2024/02.0-7.1. Крім того, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» зазначає, що постанова Верховного Суду від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23 стосується лише учасників тієї справи, що підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07.2024 року згідно з рішенням правління від 27.06.2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), що рішенням правління від 14.10.2024 року (протокол № Ц-82/63 Ком.т.) виплати відновлювались поетапно, а листом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25 з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено, і станом на даний час рішень щодо їх поновлення не приймалось. Насамкінець, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» вказував, що вимога про стягнення середнього заробітку за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року є передчасною, оскільки цей період ще не настав, - підсумовує адвокат Пархоменко О.В. зміст поданого відзиву АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на позовну заяву.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 22.05.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подала відповідь на відзив, за змістом якої вказувала, що доводи відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не відповідають нормам трудового законодавства, усталеній судовій практиці та фактичним обставинам справи. Позивачка ОСОБА_1 наголошувала, що відповідач ігнорує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23, а саме те, що стаття 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не наділяє роботодавця правом в односторонньому порядку зупиняти положення колективного договору чи галузевої угоди, а лише дозволяє ініціювати відповідне питання, тоді як Законом від 21.08.2025 року за № 4582-IX цю норму викладено в редакції, за якою зупинення можливе виключно за взаємною згодою сторін колективного договору; що ст. 11 названого Закону взагалі не поширюється на Галузеву угоду, те що доводи відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» є взаємосуперечливими, позаяк він одночасно посилається і на відновлення виплат рішенням правління від 14.10.2024 року, і на їх повторне призупинення листом від 04.04.2025 року, тобто замість внесення змін до колективних договорів роботодавець обмежився написанням листа. Позивачка ОСОБА_1 також спростовувала посилання відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на форс-мажорні обставини, вказуючи, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року є загальним офіційним документом, не містить ідентифікуючих ознак конкретного зобов`язання і не є сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», що місце розташування роботодавця не належить до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, і що інші належні їй при звільненні суми відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» виплатив вчасно, а тому не може обґрунтовувати непереборною силою невиплату лише окремих сум.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 27.05.2026 року документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом яких не погодився з наведеними позивачкою ОСОБА_1 поясненнями, міркуваннями та аргументами і просив їх відхилити. Повторивши доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, окрім того, - відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» додатково наполягав на врахуванні постанови Миколаївського апеляційного суду від 11.05.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 487/8561/25, ухваленої, на його переконання, в аналогічній справі з такими ж обставинами і з тим же відповідачем, якою визнано, що зазначені дії товариства відповідають вимогам ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, а тому, з огляду на ч. 4 ст. 82 ЦПК України, встановлені у тій справі обставини не доказуються при розгляді цієї справи. Окремо відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» зазначав, що підставою відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення роботодавцем строку розрахунку при звільненні та вину роботодавця, - і що за відсутності правових підстав для виплат згідно зупинених положень Колективного договору відсутні й підстави для виплати позивачці ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки таких виплат, - підсумовує адвокат Пархоменко О.В. зміст поданих АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Інших (додаткових) заяв по суті справи від її сторін до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.

Заяви, клопотання сторін та інших учасників справи.

Філія «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює Завалишин Ю.О., сформувавши 30.03.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала пояснення за вихідним № НЮ-1/531, за змістом яких, посилаючись на положення статей 80, 95 ЦК України, зазначала, що філії та представництва не є юридичними особами і не наділені процесуальною правоздатністю, а Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не є роботодавцем позивачки ОСОБА_1., у зв`язку з чим просила замінити неналежного відповідача на належного.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 05.05.2026 року документ у системі «Електронний суд», подала заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 3632, про надання можливості зазначеному представнику взяти участь у судовому засіданні у цій справі, котре призначено на 28.05.2026 року о 12:00 год., та у всіх наступних судових засідання, у випадку призначення таких, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 21.05.2026 року документ у системі «Електронний суд», подав заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 4231, про надання можливості зазначеному представнику взяти участь у судовому засіданні у цій справі, котре призначено на 28.05.2026 року о 12:00 год., та у всіх наступних судових засідання, у випадку призначення таких, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 27.05.2026 року документ в системі «Електронний суд», подав у Сколівський районний суд Львівської області заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 28.05.2026 року о 12:00 год., мотивовану тим, що у вказану дату та час представник відповідача через термінову необхідність братиме участь у невідкладних слідчих діях у ході досудового розслідування кримінального провадження.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 28.05.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала у Сколівський районний суд Львівської області клопотання, що було зареєстроване в діловодстві за вх. № 4433, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, за змістом якого просила стягнути з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на її користь такі витрати в розмірі 25 000 грн. 00 коп., долучивши до нього копію договору про надання правової допомоги № 20 від 20.03.2026 року та копію акту наданих послуг (професійної правничої допомоги) № 25/05 від 25.05.2026 року.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 26.06.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала у Сколівський районний суд Львівської області клопотання про долучення документів, за змістом якого просила долучити до матеріалів справи одержане на адвокатський запит рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 24.10.2022 року (протокол № Ц-54/90 Ком.т.), яким, за твердженням позивачки ОСОБА_1 , було відновлено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, призупинених згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 30.06.2026 року документ в системі «Електронний суд», подав у Сколівський районний суд Львівської області заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 5372, про відкладення судового засідання, призначеного на 01.07.2026 року о 12:00 год., мотивовану перебуванням представника відповідача у щорічній відпустці до 20.07.2026 року та у місці без стабільного доступу до мережі інтернет.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у порядку представництва, котре здійснює адвокат Пархоменко О.В., сформувавши 20.08.2026 року документ в системі «Електронний суд», подав у Сколівський районний суд Львівської області заяву, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 6941, про відкладення судового засідання, призначеного на 31.08.2026 року об 11:00 год. у режимі відеоконференції, мотивовану зміною робочого місця представника відповідача, тимчасовою відсутністю комп`ютерної техніки, доступу до мережі Інтернет і технічною неможливістю участі в режимі відеоконференції.

Позивачка ОСОБА_1 , у порядку представництва, котре здійснює адвокат Раневич О.Ю., сформувавши 31.08.2026 року документ в системі «Електронний суд», подала у Сколівський районний суд Львівської області заяву щодо зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, що була зареєстрована в діловодстві за вх. № 7201, за змістом якої, посилаючись на ч. 5 ст. 453-1 ЦПК України, просила суд під час ухвалення рішення у цій справі зобов`язати відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення. Заяву обґрунтовано тим, що відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, єдиним засновником якого є держава, а позивачка ОСОБА_1 як працівниця є слабшою стороною трудових правовідносин і не має достатніх засобів впливу на роботодавця на стадії виконання судового рішення.

Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від сторін цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бучківської В.Л. від 01.04.2026 року справу за єдиним унікальним номером 456/1744/26 та номером провадження 2/456/1425/26, у зв`язку із встановленням необхідності пред`явлення вищевказаної позовної заяви з дотриманням правил альтернативної підсудності, визначених у ч. 1 ст. 28 ЦПК України, направлено у Сколівський районний суд Львівської області, тобто за зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 , котрим є АДРЕСА_1 (юрисдикція Сколівського районного суду Львівської області).

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 27.04.2026 року, з-поміж іншого, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощено позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі щодо її розгляду по суті буде призначено на 28.05.2026 року о 12:00 год. у залі судових засідань у приміщенні Сколівського районного суду Львівської області, що за адресою: вул. Д. Галицького, 8, м. Сколе, Стрийський район, Львівська область.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 07.05.2026 року заяву позивачки ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Раневича О.Ю., про його участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено. Надано можливість адвокату Раневичу О.Ю. взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 28.05.2026 року о 12:00 год., та у всіх наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ Державне підприємство «Центр судових сервісів» із застосуванням електронного підпису за вебадресою: https://vkz.court.gov.ua.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 21.05.2026 року заяву відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», подану через представника - адвоката Пархоменка О.В., про його участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено. Надано можливість адвокату Пархоменку О.В. взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 28.05.2026 року о 12:00 год., та у всіх наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за тією ж вебадресою. Цією ж ухвалою адвокату Пархоменку О.В. окремо наголошено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.) від 28.05.2026 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 у частині пред`явлених до Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та до Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» вимог закрито на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа у наведеній частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що зазначені відокремлені підрозділи не є юридичними особами і не наділені цивільною процесуальною дієздатністю. Ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась і набрала законної сили.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 28.05.2026 року, заяву відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про відкладення судового засідання задоволено, визнано причини неявки представника вказаного відповідача у призначене судове засідання поважними, вперше, відтак - розгляд цієї справи відкладено до 01.07.2026 року о 12:00 год..

Ухвалами Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 01.07.2026 року, клопотання позивачки ОСОБА_1 про долучення документів - задоволено, долучено до матеріалів справи рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 24.10.2022 року (протокол № Ц-54/90 Ком.т.), у задоволенні повторної заяви відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про відкладення судового засідання відмовлено, а розгляд цієї справи по суті ухвалено розпочати за відсутності представника відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ».

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 01.07.2026 року, у судовому розгляд цієї справи оголошено перерву до 31.08.2026 року о 11:00 год., перед дослідженням зібраних у цій справі письмових доказів.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області (головуючий - суддя Микитин В.Я.), без окремого письмового оформлення, із занесенням до протоколу судового засідання, від 31.08.2026 року, у задоволенні поданої втретє заяви відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 20.08.2026 року про відкладення судового засідання відмовлено, а розгляд цієї справи по суті ухвалено продовжувати за відсутності представника відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ».

Сторони щоразу належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначених судових засідань по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні підтвердження.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Раневич О.Ю., будучи присутнім у призначених у цій справі судових засіданнях, позовні вимоги своєї довірительки підтримав повністю та просив такі задовольнити з підстав, викладених у пред`явленому позові, у відповіді на відзив та у поданих клопотаннях. Адвокат Раневич О.Ю. наголошував, що право позивачки ОСОБА_1 на спірні виплати та їхній розмір роботодавцем визнані у наказах від 19.12.2025 року за № 307/ос та від 31.10.2025 року за № 20/з, а також у виданих ним же розрахунках середньої заробітної плати, а тому спору про розмір належних сум у цій справі немає; що жодних змін до Галузевої угоди та колективних договорів, які б зупиняли дію відповідних їх положень, відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не вносилось; що роботодавець не вправі власним внутрішнім листом підмінювати імперативно встановлений ст. 116 КЗпП України строк проведення розрахунку при звільненні.

Представник відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - адвокат Пархоменко О.В. у судових засіданнях 28.05.2026 року та 31.08.2026 року участі не приймав у зв`язку із поданням ним заяв про відкладення. Однак, позиція відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у цій справі викладена у поданих ним відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях та запереченнях на відповідь на відзив і зводиться до того, що спірні виплати не скасовані, а лише призупинені на час дії воєнного стану та до окремого рішення керівництва товариства, у зв`язку з чим позов є передчасним, що жодному з працівників АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» такі виплати наразі не здійснюються; що стягнення заявлених сум негативно позначиться на діяльності товариства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Інші процесуальні дії у цій справі Сколівським районним судом Львівської області не вчинялись, а ухвали не постановлялись. Усі заяви та клопотання сторін цієї справи на відповідних етапах були вирішені судом у встановленому чинним ЦПК України порядку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з частинами 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України, суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру. Частиною 5 ст. 453-1 ЦПК України передбачено, що якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов`язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ОСОБА_1 за пред`явленими нею позовними вимогами трудового характеру, а також причетність до порушення таких її прав відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», встановив наступне.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у трудових відносинах із залізничним транспортом з 08.02.1995 року, працюючи послідовно телеграфістом центру обліку локомотивного депо Стрий, інженером з організації та нормування праці ІІ і І категорій локомотивного депо Стрий та локомотивного депо Львів, інженером і провідним інженером з організації та нормування праці Служби приміських пасажирських перевезень Львівської залізниці, інженером з нормування трудових процесів Служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії «Львівська залізниця», а з 02.04.2024 року - начальницею відділу з оплати та нормування праці Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів», який з 01.08.2024 року приєднано до Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». Наведене підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.07.1991 року, довідкою про періоди роботи від 10.03.2026 року за № РП4-1-108-вк та біографічною довідкою від 10.03.2026 року (копії містяться у системі «Електронний суд»).

Наказом (розпорядженням) Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 19.12.2025 року за № 307/ос про припинення трудового договору (контракту), позивачку ОСОБА_1 звільнено 31.12.2025 року з посади начальника відділу з оплати та нормування праці за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за ст. 38 КЗпП України, на підставі її заяви від 15.12.2025 року. Цим же наказом ухвалено компенсувати позивачці ОСОБА_1 28 днів невикористаної відпустки, а також виплатити: «Згідно з пунктами 26.1, 26.2 рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 17.07.2023 (протокол № Ц-85/44 Ком.т.), виплати проводити в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» графіку виплат. При стажі роботи 30 років 10 міс. 22 дні у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків, а також додаткової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 4 (чотири) середньомісячних заробітків, всього 7 (сім) середньомісячних заробітків». З наказом позивачка ОСОБА_1 ознайомлена, копію наказу отримала (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Наказом Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 31.10.2025 року за № 20/з «Про одноразове заохочення (преміювання) до ювілею працівника», з посиланням на пункт 3.15 колективного договору Львівської залізниці, пункт 3.24 колективного договору Моторвагонного депо Львів та пункт 8.8 Положення про оплату праці працівників АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», у зв`язку із відзначенням 28.10.2025 року 60-річчя від дня народження начальника відділу з оплати та нормування праці ОСОБА_1 ухвалено оголосити їй подяку та преміювати у розмірі 18 040 грн. 00 коп. з нагоди ювілею при стажі роботи в галузі понад 30 років. Пунктом 2 цього ж наказу, з посиланням на підпункт 1.1.4 рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), приписано нарахування та виплату винагороди ОСОБА_1 провести після окремого розпорядження (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Довідкою про періоди роботи від 10.03.2026 року за № РП4-1-108-вк, виданою Виробничим структурним підрозділом «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», встановлено, що стаж роботи позивачки ОСОБА_1 в галузі на залізничному транспорті станом на 31.12.2025 року складає 30 років 10 місяців 22 дні (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Розрахунком середньої зарплати за № 20 від 13.03.2026 року, виданим тим же роботодавцем, визначено, що середня заробітна плата позивачки ОСОБА_1 , обчислена виходячи з виплат за жовтень 2025 року (17 327 грн. 17 коп.) та листопад 2025 року (26 429 грн. 98 коп.), становить 29 299 грн. 38 коп., а належна їй допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків - 87 898 грн. 14 коп. (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Розрахунком середньої зарплати за № 21 від 13.03.2026 року, виданим тим же роботодавцем, за тією ж розрахунковою базою визначено належну позивачці ОСОБА_1 допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків - 117 197 грн. 52 коп. (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Розрахунком оплати середньої заробітної плати № 16 від 10.03.2026 року, виданим тим же роботодавцем, сукупний розмір належних позивачці ОСОБА_1 семи середньомісячних заробітків визначено у сумі 205 095 грн. 66 коп. (копія міститься у системі «Електронний суд»). Суд відзначає, що ця сума в точності дорівнює арифметичній сумі показників, наведених у розрахунках за № 20 та № 21 від 13.03.2026 року (87 898 грн. 14 коп. + 117 197 грн. 52 коп. = 205 095 грн. 66 коп.).

Довідкою за № 14 від 10.03.2026 року, виданою Виробничим структурним підрозділом «Моторвагонне депо Львів» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», встановлено, що заробітна плата позивачки ОСОБА_1 , яка враховується для розрахунку середньої заробітної плати, за жовтень 2025 року становила 17 327 грн. 17 коп. (23 робочі дні за графіком, 14 фактично відпрацьованих), за листопад 2025 року - 26 429 грн. 98 коп. (20 робочих днів за графіком, 18 фактично відпрацьованих), а всього 43 757 грн. 15 коп. за 32 фактично відпрацьовані робочі дні, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата позивачки ОСОБА_1 становить 1 367 грн. 41 коп. (копія міститься у системі «Електронний суд»). Наведений показник відповідає вимогам абзацу третього пункту 2 та пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100, і жодною зі сторін не оспорюється.

Повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року, виданим Виробничим підрозділом «Моторвагонне депо Львів» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», позивачці ОСОБА_1 повідомлено про нарахування та виплату у зв`язку зі звільненням окремих видів виплат, а саме: оплати почасовиків, надбавки за вислугу років, індексації заробітної плати, оплати за роботу у вихідні понад норму, лікарняних за минулий місяць, премії керівникам підприємства, матеріальної допомоги, що має систематичний характер, а також компенсації за невикористані дні відпустки. У цьому ж повідомленні зазначено посадовий оклад (тариф) позивачки ОСОБА_1 - 18 040 грн. 00 коп. та кількість відпрацьованих у грудні 2025 року днів - 13, а загальний підсумок за графою «Всього нараховано» становить - 76 952 грн. 34 коп.. Водночас, вказане повідомлення не містить жодної з тих виплат, що є предметом спору у цій справі, - ані одноразової грошової допомоги, ані додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, ані премії з нагоди ювілею (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Пунктом 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами і доповненнями) встановлено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки, а у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, зокрема для жінок при стажі роботи в галузі з 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки. Згідно з пунктами 1.5, 2.2, 2.3 та 2.4 цієї Угоди її положення є обов`язковими для застосування при укладанні колективних договорів залізниць та їх структурних підрозділів. Угода набула чинності з 01.01.2002 року і діє до укладення нової Угоди, жодна із сторін в період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань, зміни та доповнення можуть вноситись за спільною домовленістю сторін і не повинні погіршувати трудові та соціальні гарантії (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Пунктом 5.1.3 Колективного договору між Адміністрацією і Дорпрофсожем Львівської залізниці, схваленого конференцією трудового колективу 19.11.2008 року (із змінами і доповненнями), встановлено положення тотожного змісту, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову грошову допомогу залежно від стажу роботи в галузі, зокрема, більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки, а у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію за віком протягом двох місяців після виникнення вперше цього права виплачувати додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, зокрема для жінок при стажі роботи в галузі з 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки. Пунктом 3.15 цього ж Колективного договору передбачено виплату працівникам залізниці одноразової премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з їх ювілейними датами, розмір якої встановлено на рівні посадового окладу (місячної тарифної ставки) (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Колективний договір Моторвагонного депо Львів, схвалений конференцією трудового колективу 05.03.2013 року, у пункті 5.1.1 містить положення про виплату при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію одноразової грошової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків при стажі роботи в галузі більше 10 років та додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків для жінок зі стажем роботи в галузі з 30 до 35 років, а у пункті 3.24 - про виплату працівникам депо одноразової премії в розмірі посадового окладу за багаторічну сумлінну працю до їх ювілейних дат. Дію обох колективних договорів продовжено на 2025 рік відповідними постановами, що відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не заперечується, - навпаки, у відзиві на позовну заяву відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» визнав, що у виробничому структурному підрозділі моторвагонне депо Львів «є діючий на дату звільнення і до даного часу Колективний договір між адміністрацією та профспілковим органом» (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.03.2022 року встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року за № 64/2022, керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» приписано забезпечити реалізацію низки заходів, з-поміж яких, згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1, - «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики». Зазначене рішення прийнято шляхом заочного голосування (письмового опитування) головою та членами правління (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Витягом з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 24.10.2022 року, долученим до матеріалів справи за клопотанням позивачки ОСОБА_1 від 26.06.2026 року, встановлено, що правління ухвалило здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), з проведенням нарахування та виплати у хронологічній послідовності, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Витягом з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.10.2024 року, долученим до матеріалів справи відповідачем, встановлено, що за результатами розгляду питання «Про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року» правління ухвалило виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року, відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам, які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, у порядку черговості, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Листом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25, адресованим керівникам регіональних філій, філій АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та підписаним членом правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» Л. Гриценко, повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства, починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено; у цьому ж листі наголошено на необхідності проведення роз`яснювальної роботи з працівниками про те, що призупинення зазначених виплат є тимчасовими превентивними діями, а на період призупинення приписано керуватись графіком виплат за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 року за № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Спільним листом (роз`ясненням) АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 року за № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 повідомлено керівників структурних підрозділів та профспілкові організації про те, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», що дасть змогу змінити рішення правління від 14.03.2022 року до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за № 2024/02.0-7.1, адресованим «всім, кого це стосується», засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, та підтверджено, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин. Цей лист не містить жодних відомостей ані про АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», ані про конкретне зобов`язання, виконання якого стало неможливим (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Судом досліджено також копію статуту АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року за № 735, а саме: пункт 89, згідно з яким колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління; пункт 108, згідно з яким правління вирішує всі питання, пов`язані з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради; пункт 120, згідно з яким представники профспілкового або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, які підписали колективний договір від імені трудового колективу товариства, мають право бути присутніми на засіданнях правління; пункт 121, згідно з яким рішення правління приймаються колегіально на засіданнях правління та оформляються протоколом, а протокол та інші документи, затверджені правлінням, підписуються всіма присутніми членами правління (копія міститься у системі «Електронний суд»).

За результатами дослідження наведених доказів суд констатує, що між сторонами цієї справи відсутній спір щодо таких обставин: 1) позивачка ОСОБА_1 звільнена 31.12.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП України) вперше; 2) її стаж роботи в залізничній галузі на день звільнення становив 30 років 10 місяців 22 дні; 3) Галузева угода та колективні договори, які поширюються на позивачку ОСОБА_1 , передбачають за таких умов виплату одноразової грошової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків та одноразової премії до ювілейної дати у розмірі посадового окладу; 4) розмір цих виплат обчислено та зафіксовано самим роботодавцем і становить відповідно 87 898 грн. 14 коп., 117 197 грн. 52 коп. та 18 040 грн. 00 коп., а разом 223 135 грн. 66 коп.; 5) середньоденна заробітна плата позивачки ОСОБА_1 становить 1 367 грн. 41 коп.; 6) жодна із зазначених сум позивачці ОСОБА_1 у день звільнення, як і станом на день ухвалення цього рішення, не виплачена; 7) загальний підсумок сум, нарахованих та виплачених позивачці ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням згідно з повідомленням від 31.12.2025 року, становить 76 952 грн. 34 коп..

Отже, спір між сторонами зводиться виключно до правового питання, яке полягає в тому - чи мав відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» правові підстави не проводити з позивачкою ОСОБА_1 у день її звільнення повний розрахунок у частині зазначених виплат, покликаючись на призупинення відповідних положень Галузевої угоди та колективних договорів, й, як наслідок, чи настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 3238122, сформованою 31.08.2026 року засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом суду у цій справі, встановлено, що єдиним засновником АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, розмір належної якій частки у статутному капіталі товариства становить 229 879 115 000 грн. 00 коп., тобто увесь статутний капітал (копія міститься у системі «Електронний суд»).

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

До спірних правовідносин трудового характеру, котрі виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Першого протоколу до неї, Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), Законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про залізничний транспорт», «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» й релевантні правові позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 9 КЗпП України, умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.

Відповідно до ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно з ч. 2 ст. 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Статтею 16 КЗпП України визначено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Згідно з ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені у ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений у ч. 1 цієї статті (положення частин 1, 2 ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 року за № 2352-IX, чинній з 19.07.2022 року).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100. З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу IV цього Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт», трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю. Соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України (ч. 1 ст. 16 цього ж Закону).

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року за № 2136-IX, главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-IX. Згідно з пунктом 3 названого розділу цей Закон діє з початку воєнного стану та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. Закон № 2136-IX прийнято Верховною Радою України 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року.

Стаття 11 Закону № 2136-IX у первісній редакції, чинній з 24.03.2022 року по 12.09.2025 року, передбачала, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Законом України від 21.08.2025 року за № 4582-IX «Про внесення зміни до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 13 вересня 2025 року, частину першу статті 11 Закону № 2136-IX викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».

Відповідно до частин 2-4 ст. 10 Закону № 2136-IX, роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року за № 8-рп/2013 зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 року за № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої у ст. 117 Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 821/1083/17 (номер провадження: 11-1329апп18) виснувала, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо), а на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок і виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку настає передбачена у ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 635/3475/20 сформулював висновок, згідно з яким виплати, передбачені колективним договором і пов`язані з припиненням трудових правовідносин, належать до грошових сум працівника, які підлягають виплаті у день звільнення згідно з ст. 116 КЗпП України. Подібні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 711/4010/13-ц (номер провадження: 14-429цс19), а також у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 213/719/20-ц та від 30.06.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 759/10613/20.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23, залишивши в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою, в односторонньому порядку, не повідомивши працівника та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювало питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення/зміни строків виплати, тоді як такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Верховний Суд додатково зазначив, що товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14.03.2022 року з посиланням на ст. 11 Закону № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного Закону не могли застосовуватися при розгляді тієї справи.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 757/43018/24 (номер провадження: 61-9530св25), ухваленій за наслідками перегляду касаційної скарги АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у справі про стягнення невиплачених при звільненні сум, зазначив, що матеріальна допомога на оздоровлення та доплата за вчений ступінь кандидата наук належать до структури заробітної плати, що при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право і які належать йому від роботодавця, а непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої у ст. 117 КЗпП України. Водночас Верховний Суд відхилив посилання товариства на неможливість виплати передбачених колективним договором сум з огляду на ст. 11 Закону № 2136-IX та рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), позаяк цей Закон набрав чинності 24.03.2022 року, тоді як оспорюване рішення прийнято 14.03.2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), і зазначив, що наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23 та від 18.03.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 333/9082/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 905/857/19 (номер провадження: 12-56гс21) дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили, а обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні ст. 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 761/9584/15-ц (номер провадження: 14-623цс18) розтлумачила зміст ст. 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, а загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, тоді як заходи такої відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого у ст. 117 КЗпП України, враховуючи при цьому: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 489/6074/23 (номер провадження: 14-85цс25) виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року за № 2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 761/9584/15-ц, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежного за змістом висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 440/6856/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 306/2708/23 зазначила, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, та підтвердила обмеження такої компенсації шістьма місяцями для правовідносин, що тривають після 19.07.2022 року.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство; однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними; при цьому Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський Суд з прав людини також неодноразово наголошував, що поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення і охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «легітимні очікування» на реалізацію майнового права (рішення від 24.06.2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», заява № 44277/98; рішення від 26.06.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 і № 71378/10).

Конституційний Суд України у рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 пункту 3, абз. 2 пункт у 4 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих назабезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення Європейського Суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського Суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року). Невиконанням рішення суду, яке набуло законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою № 31443/96 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими у частині стягнення одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію та премії з нагоди ювілею, і частково обґрунтованими у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - виходячи з нижченаведеного.

1. Щодо наявності у позивачки ОСОБА_1 права на спірні виплати та щодо їх розміру.

Позивачка ОСОБА_1 була звільнена вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за віком за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, маючи стаж роботи в залізничній галузі 30 років 10 місяців 22 дні. За таких умов, пункт 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, пункт 5.1.3 Колективного договору між Адміністрацією і Дорпрофсожем Львівської залізниці та пункт 5.1.1 Колективного договору Моторвагонного депо Львів прямо передбачають виплату одноразової грошової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків (стаж понад 10 років) та додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків (для жінок при стажі роботи в галузі з 30 до 35 років), а пункт 3.15 Колективного договору Львівської залізниці та пункт 3.24 Колективного договору Моторвагонного депо Львів - виплату одноразової премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з ювілейними датами у розмірі посадового окладу.

Наведені акти соціального діалогу є чинними, їх дія на позивачку ОСОБА_1 поширюється в силу ст. 18 КЗпП України та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», а сам відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» ані права позивачки ОСОБА_1 на ці виплати, ані їх розміру не заперечив. Більше того, роботодавець це право прямо визнав у двох власних розпорядчих актах, а саме: 1) у наказі (розпорядженні) від 19.12.2025 року за № 307/ос, яким при стажі роботи 30 років 10 місяців 22 дні визначено до виплати сім середньомісячних заробітків; 2) у наказі від 31.10.2025 року за № 20/з, яким визначено премію з нагоди ювілею у розмірі 18 040 грн. 00 коп., - а також обчислив конкретні суми у розрахунках середньої зарплати за № 20 та № 21 від 13.03.2026 року. Слід окремо наголосити, що у жодному з наведених наказів роботодавець не вказав на відсутність у позивачки ОСОБА_1 права на відповідні виплати, а навпаки, він визначив вид виплати, її правову підставу та розмір, обумовивши лише момент фактичного проведення виплати.

Отже, спору про розмір належних позивачці ОСОБА_1 сум у цій справі немає; сукупний розмір спірних виплат становить 223 135 грн. 66 коп. (87 898 грн. 14 коп. + 117 197 грн. 52 коп. + 18 040 грн. 00 коп.).

2. Щодо доводу відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про те, що матеріальна допомога не входить до структури заробітної плати.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» і у відзиві, і у запереченнях на відповідь на відзив наполягав на тому, що усі види матеріальної допомоги не входять до структури заробітної плати у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», мають характер соціальних гарантій, передбачених колективним договором, та не передбачені трудовим законодавством України.

Суд відзначає, що цей довід не спростовує позовних вимог, а тому не має вирішального значення для правильного вирішення справи. Стаття 116 КЗпП України пов`язує обов`язок роботодавця не з правовою природою виплати як складової заробітної плати, а з тим, чи належить відповідна сума працівникові від підприємства, установи, організації. Ця норма прямо охоплює «інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні» й суд у цій справі врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 821/1083/17 виснувала, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 635/3475/20 прямо зазначив, що виплати, передбачені колективним договором і пов`язані з припиненням трудових правовідносин, належать до грошових сум працівника, які підлягають виплаті у день звільнення згідно зі ст. 116 КЗпП України.

Більше того, аналогічний за змістом аргумент відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» вже був предметом касаційного перегляду і відхилений. Так, Верховний Суд у постанові від 15.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 757/43018/24, розглядаючи касаційну скаргу цього ж відповідача, виснував, що матеріальна допомога на оздоровлення та доплата за вчений ступінь кандидата наук належать до структури заробітної плати. Водночас суд наголошує, що для вирішення цієї справи наведений висновок має додаткове, а не вирішальне значення, оскільки обов`язок роботодавця, встановлений ст. 116 КЗпП України, охоплює всі суми, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, незалежно від того, до якого саме елемента структури заробітної плати вони віднесені.

Умови колективного договору, як визначено у ст. 13 КЗпП України, є взаємними зобов`язаннями сторін, а не декларацією про наміри роботодавця. З моменту, коли працівник виконав усі передбачені колективним договором умови виникнення права на виплату (у цій справі - звільнився вперше у зв`язку з виходом на пенсію за віком, маючи відповідний стаж у галузі, а також досяг ювілейної дати при відповідному стажі), відповідне зобов`язання роботодавця перетворюється на конкретне грошове зобов`язання перед конкретним працівником. Саме тому питання про те, до якого саме елемента структури заробітної плати належить така виплата за інструкцією зі статистики заробітної плати, є питанням статистичного обліку, а не питанням наявності чи відсутності обов`язку її сплатити.

Окрім того, стаття 116 КЗпП України зобов`язує роботодавця виплатити працівникові у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором чи іншими локальними актами. Жодних застережень щодо того, що належні до виплати звільненому суми мають входити до фонду оплати праці, ця норма не містить. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має, - визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

3. Щодо доводів відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про правомірне призупинення спірних виплат рішенням правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).

Вся правова позиція відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у цій справі побудована навколо підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), на який він посилається у відзиві неодноразово і який покладено в основу обох наказів роботодавця, що стосуються позивачки ОСОБА_1 ..

Проте, цей акт станом на день звільнення позивачки ОСОБА_1 - 31.12.2025 року, не існував як чинна правова підстава, оскільки був визнаний незаконним та скасований у судовому порядку. Так, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.

Показовим є те, що заперечуючи проти застосування цієї постанови, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» навів аргумент, який працює проти нього. Так, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.09.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 520/12022/17, стверджував, що рішення правління від 14.03.2022 року є не індивідуальним, а локальним нормативно-правовим актом, який у разі визнання незаконним втрачає чинність не з моменту прийняття, а після набрання законної сили судовим рішенням. Суд погоджується з тим, що така відмінність у моменті втрати чинності справді існує. Однак, наслідок цього для даної справи є цілком протилежним - якщо підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року втратив чинність з набранням законної сили відповідним судовим рішенням, тобто щонайпізніше з 05.02.2025 року, то станом на 31.12.2025 року - день звільнення позивачки ОСОБА_1 і день виникнення обов`язку за ст. 116 КЗпП України, він у будь-якому разі вже не діяв і не міг бути підставою для невиплати їй спірних сум.

Не заслуговує на увагу і доводи відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про те, що постанова Верховного Суду від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23, з огляду на принцип диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) та ч. 3 ст. 53 ЦПК України, стосується лише учасників тієї справи і не може створювати правових наслідків для інших працівників Товариства. У справі за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23 було заявлено дві самостійні позовні вимоги про визнання незаконним та скасування підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т. і про стягнення на користь позивача недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.. Обидві вимоги задоволено. Отже, предметом розгляду у тій справі було не лише індивідуальне право окремого працівника на конкретну виплату, а й законність самого підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління, який, за твердженням самого ж відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», «розповсюджується на всіх працівників, які працюють у всіх філіях та інших відокремлених підрозділах АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». Акт, що має загальну дію щодо невизначеного кола працівників, не може бути скасованим щодо одного працівника і залишатися чинним щодо всіх інших, інакше сама категорія локального нормативного акта втрачає будь-який зміст.

Правильність саме такого розуміння наслідків скасування підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року підтверджена подальшою практикою суду касаційної інстанції. Так, у постанові від 15.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 757/43018/24, ухваленій за наслідками перегляду касаційної скарги АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», Верховний Суд, відхиляючи посилання товариства на неможливість виплати передбачених колективним договором сум, послався саме на постанову від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23 та відтворив її зміст, зазначивши, що нею залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 Ком.т. «у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги».

Відтак, немає жодних правових підстав вважати, що скасований судом підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року зберіг чинність саме щодо тих виплат, які є предметом цієї справи, - одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію та премії з нагоди ювілею. Усі вони є додатковими виплатами, передбаченими Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, тобто охоплюються тим самим формулюванням, у межах якого зазначений підпункт визнано незаконним і скасовано.

4. Щодо доводу відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про призупинення виплат листом від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25.

Також, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у відзиві та у запереченнях зробив основний акцент на листі АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25, яким, за його твердженням, з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва спірні виплати призупинено. Суд оцінює цей довід критично з таких, наведених нижче, самостійних підстав, кожна з яких є достатньою для його відхилення.

По-перше, зазначений документ за своєю формою і змістом не є актом зупинення дії окремих положень колективного договору у розумінні ст. 11 Закону № 2136-IX. Це лист, адресований керівникам регіональних філій і філій, підписаний одним членом правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», яким доводиться до відома підпорядкованих керівників рішення штабу з ефективності про оптимізацію витрат. Він не є рішенням правління, не містить жодного посилання на ст. 11 Закону № 2136-IX, не називає конкретних положень конкретних колективних договорів, дія яких зупиняється, не визначає строку такого зупинення (натомість пов`язує його з невизначеною подією - «окремим рішенням керівництва») і не адресований другій стороні колективного договору. Зупинення дії положення колективного договору і фактичне припинення виплат за ним - це різні за правовою природою явища, оскільки перше є юридичною дією щодо самого акта соціального діалогу, а друге є простим невиконанням зобов`язання.

Ця обставина набуває вирішального значення у поєднанні з положеннями статуту АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», копію якого до матеріалів справи долучив сам відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». Так, згідно з пунктом 89 Статуту, колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління, згідно з пунктом 108 Статуту саме правління вирішує всі питання, пов`язані з керівництвом поточною діяльністю товариства; а згідно з пунктом 121 Статуту, рішення правління приймаються колегіально на засіданнях правління та оформляються протоколом, який підписується всіма присутніми членами правління. Отже, за власними установчими документами відповідача рішення про зупинення дії окремих положень колективного договору могло бути ухвалене виключно правлінням, колегіально, на його засіданні, та оформлене протоколом. Лист, підписаний одноосібно одним членом правління, таким рішенням не є і бути не може, - як не є ним і протокол засідання штабу з ефективності, на виконання якого цей лист складено, оскільки такий штаб взагалі не належить до органів товариства у розумінні цього Статуту.

Показово, що до аналогічного висновку дійшов і Сумський апеляційний суд у постанові від 11.08.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 577/1754/26, ухваленій за апеляційною скаргою АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у справі працівника, звільненого 07.01.2026 року, тобто за тих самих умов правового регулювання, що й позивачка ОСОБА_1 .. Оцінюючи той самий лист від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25, апеляційний суд зазначив, що цей лист «не є рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору, а лише містить інформацію про виконання протоколу засідання штабу», і що, з огляду на Статут товариства, «лист члена правління та протокол засідання штабу не можуть вважатися належним рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору в розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

По-друге, навіть якби цей лист розглядався як ініціатива роботодавця у розумінні ст. 11 Закону № 2136-IX, жодних доказів того, що така ініціатива була реалізована у передбачений законом спосіб, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суду не надав. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази внесення змін чи доповнень до Галузевої угоди, до Колективного договору між Адміністрацією і Дорпрофсожем Львівської залізниці або до Колективного договору Моторвагонного депо Львів у частині зупинення дії пунктів 3.2.21, 5.1.3, 5.1.1, 3.15 і 3.24 відповідно, - тоді як згідно зі ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою. Саме на це вказав і Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/7338/23, наголосивши, що такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

По-третє, і це має вирішальне значення, станом на день звільнення позивачки ОСОБА_1 - 31.12.2025 року, стаття 11 Закону № 2136-IX діяла вже в редакції Закону України від 21.08.2025 року за № 4582-IX, чинній з 13.09.2025 року, за якою роботодавець може лише ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, а дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором. Обов`язок роботодавця провести повний розрахунок із працівником виник саме 31.12.2025 року, тобто у період дії наведеної редакції закону, і саме на цю дату належить перевіряти наявність правових підстав для непроведення такого розрахунку. Жодних доказів досягнення взаємної згоди сторін колективних договорів щодо зупинення дії відповідних їх положень відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суду не надав, а тому станом на 31.12.2025 року правомірного зупинення дії пунктів 5.1.3 і 3.15 Колективного договору Львівської залізниці та пунктів 5.1.1 і 3.24 Колективного договору Моторвагонного депо Львів не існувало.

При цьому, суд наголошує, що наведений висновок не залежить від того, яку саме редакцію ст. 11 Закону № 2136-IX вважати застосовною до спірних правовідносин. Навіть якщо виходити з того, що правове значення має редакція, чинна на момент складення листа від 04.04.2025 року, тобто первісна, - цей лист усе одно не є актом зупинення дії положень колективного договору з наведених у попередніх пунктах підстав, а відтак не породжує наслідків, на які покликається відповідач.

По-четверте, ст. 11 Закону № 2136-IX у будь-якій із її редакцій стосується виключно колективного договору і не поширюється на галузеву угоду. Право позивачки ОСОБА_1 на одноразову грошову допомогу та додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті ґрунтується, серед іншого, безпосередньо на пункті 3.2.21 Галузевої угоди, положення якої, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. При цьому пунктом 2.3 Галузевої угоди прямо встановлено, що жодна із сторін в період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань, а пунктом 2.4, що зміни та доповнення вносяться за спільною домовленістю сторін і не повинні погіршувати трудові і соціальні гарантії. Доказів внесення будь-яких змін до Галузевої угоди відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суду не надав.

По-п`яте, суд звертає увагу на внутрішню суперечливість позиції відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». У межах однієї і тієї ж процесуальної позиції він одночасно стверджує, що: 1) спірні виплати призупинені з 14.03.2022 року і не здійснюються нікому з працівників; 2) що ці ж виплати відновлено рішенням правління від 14.10.2024 року; 3) і що вони знову призупинені листом від 04.04.2025 року. Така послідовність дій сама по собі спростовує твердження про безперервність і незмінність призупинення, а головне - доводить, що роботодавець розпоряджався правами працівників на власний розсуд, у ручному режимі, поза будь-якою процедурою внесення змін до колективних договорів.

Водночас, задля точності суд вважає за необхідне звернути увагу на доводи самої позивачки ОСОБА_1 у цій частині. Так, позивачка ОСОБА_1 у клопотанні від 26.06.2026 року стверджувала, що рішенням правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 24.10.2022 року (протокол № Ц-54/90 Ком.т.) виплати були відновлені як такі. Зі змісту цього рішення вбачається, що воно стосується працівників, які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року; так само рішення правління від 14.10.2024 року (протокол № Ц-82/63 Ком.т.) стосується працівників, звільнених у період з січня до грудня 2024 року. Позивачка ОСОБА_1 звільнена 31.12.2025 року, а тому жодне з цих рішень безпосередньо на неї не поширюється і не є самостійною підставою заявлених нею вимог. Проте, це не змінює висновку суду по суті, правовою підставою вимог позивачки ОСОБА_1 є не рішення правління, а Галузева угода і колективні договори, тоді як наведені рішення правління мають у цій справі інше доказове значення, - вони підтверджують, що сам роботодавець неодноразово визнавав відповідні виплати такими, що підлягають проведенню, і поетапно погашав заборгованість за ними, тобто фактично не вважав підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення від 14.03.2022 року остаточною і безумовною підставою для відмови у виплатах.

5. Окремо щодо премії з нагоди ювілею.

Вимога про стягнення премії з нагоди ювілею у розмірі 18 040 грн. 00 коп. потребує окремої оцінки. Так, право позивачки ОСОБА_1 на цю виплату ґрунтується на пункті 3.15 Колективного договору між Адміністрацією і Дорпрофсожем Львівської залізниці, пункті 3.24 Колективного договору Моторвагонного депо Львів та пункті 8.8 Положення про оплату праці працівників АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», а її розмір - 18 040 грн. 00 коп. дорівнює посадовому окладу позивачки ОСОБА_1 , що прямо підтверджується повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року, в якому зазначено оклад (тариф) - 18 040 грн. 00 коп.. Наказом від 31.10.2025 року за № 20/з роботодавець це право визнав, оголосив позивачці ОСОБА_1 подяку і визначив конкретну суму премії.

Водночас суд, дослідивши всі надані відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» локальні акти, констатує, що жоден із них не зупиняв і не відтерміновував виплату саме цієї премії. Так, рішення правління від 24.10.2022 року (протокол № Ц-54/90 Ком.т.), від 17.07.2023 року (протокол № Ц-85/44 Ком.т.), від 14.10.2024 року (протокол № Ц-82/63 Ком.т.), а також лист від 04.04.2025 року за № Ц-5-1.5-25/122-25 стосуються виключно одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Про премію (грошову винагороду) з нагоди ювілейної дати у жодному з них не йдеться взагалі.

Єдиним актом, на який роботодавець послався у наказі від 31.10.2025 року за № 20/з, обумовлюючи виплату премії «окремим розпорядженням», є підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), тобто саме той акт, який визнано незаконним та скасовано у судовому порядку і який станом на 31.12.2025 року вже не діяв. Отже, щодо премії з нагоди ювілею, у відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не залишилося взагалі жодної правової підстави для невиплати.

До тотожного висновку у подібних правовідносинах дійшов і Сумський апеляційний суд у постанові від 11.08.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 577/1754/26, зазначивши, що наведені АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» протокольні рішення правління стосуються виключно матеріальної допомоги, жодне з них не містить положень про зупинення виплати грошової винагороди з нагоди ювілею, а тому товариство не довело існування будь-якого рішення роботодавця про зупинення саме цієї виплати.

6. Щодо неприпустимості підміни встановленого у ст. 116 КЗпП України строку розрахунку графіком виплат роботодавця.

Обидва накази роботодавця, які стосуються позивачки ОСОБА_1 , містять застереження про те, що виплати проводяться «в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» графіку виплат» (наказ від 19.12.2025 року за № 307/ос) та «після окремого розпорядження» (наказ від 31.10.2025 року за № 20/з).

Одна, стаття 116 КЗпП України сформульована імперативно, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Ця норма не наділяє роботодавця правом визначати інший строк розрахунку, - ані власним локальним актом, ані графіком, ані розпорядженням. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними в силу прямої вказівки ст. 9 КЗпП України, без будь-якої окремої процедури визнання їх такими.

Крім того, суд констатує, що самого «графіку виплат», на який посилаються накази роботодавця і який, за твердженням відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», визначає черговість погашення заборгованості, стосовно позивачки ОСОБА_1 відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суду не надано, а наявний у матеріалах справи графік виплат за 2024 рік стосується працівників, звільнених у 2024 році, і жодних відомостей щодо позивачки ОСОБА_1 не містить. Отже, роботодавець поставив виконання свого грошового зобов`язання перед позивачкою ОСОБА_1 у залежність від настання невизначених обставин - припинення або скасування воєнного стану, покращення фінансового стану товариства та ухвалення відповідного рішення керівництва, не визначивши при цьому жодного конкретного строку виконання. Такий підхід є порушенням принципу легітимних очікувань, оскільки позбавляє працівника можливості передбачити, коли саме він одержить належне йому майно.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Львівського апеляційного суду від 21.08.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 461/672/24, згідно з якою наявність конкретного графіка виплат, передбачених колективним договором, не може бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити в день звільнення усі належні працівникові виплати.

Суд також враховує, що обмеження, запроваджені на період дії воєнного стану, за своєю природою поширюються на відносини між роботодавцем і працівником, тобто на триваючі трудові правовідносини. Стосовно ж особи, трудові відносини з якою припинено і в якої відповідне право вже трансформувалося у конкретне грошове зобов`язання роботодавця за ст. 116 КЗпП України, такі обмеження застосовані бути не можуть.

Питання тимчасового зупинення відповідної виплати під час перебування працівника у трудових відносинах та питання щодо обов`язку роботодавця провести з ним остаточний розрахунок при звільненні є різними за своїм правовим змістом і не можуть ототожнюватися. Набуття працівником права на відповідну виплату вказує на обов`язок роботодавця її виплатити, а при звільненні - включити її до належних працівникові сум і провести з ним повний розрахунок. Сам факт невиплати відповідних сум під час роботи не припиняє набутого працівником права на них і не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити належні суми при звільненні. Наведене узгоджується з висновками Сумського апеляційного суду, викладеними у постанові від 11.08.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 577/1754/26.

7. Щодо доводів відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про форс-мажорні обставини як підставу звільнення від відповідальності.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» наполягав, що виплата матеріальної допомоги була призупинена не з його вини, а внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за № 2024/02.0-7.1.

Частиною 3 ст. 10 Закону № 2136-IX передбачено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Тягар доказування наявності таких обставин і, що є принциповим, причинно-наслідкового зв`язку між ними та неможливістю виконати конкретне зобов`язання покладено саме на роботодавця. Жодного такого доказу відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суду не надав.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за № 2024/02.0-7.1 є загальним офіційним документом, адресованим «всім, кого це стосується», не містить ідентифікуючих ознак конкретного зобов`язання, виконання якого стало неможливим, і не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Це узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 07.06.2023 року за єдиними унікальними номерами судових справ 912/750/22 і 906/540/22, від 15.06.2023 року за єдиним унікальним номером судової справи 910/8580/22, від 29.06.2023 року за єдиним унікальним номером судової справи 922/999/22 та від 13.09.2023 року за єдиним унікальним номером судової справи 910/7679/22.

Сама по собі збройна агресія проти України та введення воєнного стану не означають автоматичного звільнення будь-кого від виконання будь-яких зобов`язань незалежно від того, чи існує реальна можливість їх виконати. Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між ним і неможливістю виконати саме конкретне зобов`язання.

Показовим у цій справі є те, що всі інші належні позивачці ОСОБА_1 при звільненні суми - заробітна плата, надбавка за вислугу років, індексація, оплата за роботу у вихідні понад норму, лікарняні, премія керівникам, компенсація за 28 днів невикористаної відпустки - були нараховані та виплачені їй у день звільнення без будь-яких посилань на непереборну силу, що прямо вбачається зі змісту повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року і що не заперечується жодною зі сторін, - зокрема, сама позивачка ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначила, що строки оплати праці щодо інших виплат, які належали їй при звільненні, відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не порушені. Роботодавець не може обґрунтовувати обставинами непереборної сили невиплату одних грошових сум і водночас безспірно виплачувати інші суми того ж розрахунку при звільненні. Суд також ураховує, що місцезнаходження роботодавця не належить до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані, згідно з переліком, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року за № 309.

Насамкінець суд наголошує, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.10.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 905/857/19, нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові належних йому сум у випадку обставин непереборної сили, а обов`язок такої виплати не є відповідальністю у розумінні ст. 617 ЦК України. Прямо про це говорить і ч. 4 ст. 10 Закону № 2136-IX, що звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати.

Суд не ставить під сумнів і повністю визнає ту обставину, що відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» є об`єктом критичної інфраструктури та товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що з перших днів повномасштабного вторгнення воно працює з підвищеними навантаженнями і зазнало значних втрат. Ці обставини, однак, не можуть слугувати правовою підставою для невиконання зобов`язань перед конкретною працівницею, яка понад тридцять років свого життя віддала роботі на залізничному транспорті і яка, працюючи у період воєнного стану, сама була частиною того колективу, чиєю працею забезпечувалась робота залізниці. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) прямо зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

8. Щодо доводу відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про преюдиційне значення постанови Миколаївського апеляційного суду від 11.05.2026 року.

Відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» наполягає на тому, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.05.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 487/8561/25 підтверджено правомірність зупинення дії окремих положень Галузевої угоди та Колективного договору, а тому наведені у цій постанові висновки, на переконання відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», є обов`язковими і для цього спору. Такий довід суд відхиляє насамперед з процесуальних підстав. За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Позивачка ОСОБА_1 не була учасником судового розгляду за єдиним унікальним номером судової справи 487/8561/25, а тому жодна з установлених у ньому обставин не набуває для неї преюдиційного значення. Крім того, преюдиційність поширюється виключно на обставини (факти), а не на правові висновки та юридичну кваліфікацію, здійснену судом у іншому провадженні, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язковими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин є висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в постановах судів апеляційної інстанції.

Не є ця постанова релевантною і по суті. У справі, розглянутій Миколаївським апеляційним судом, працівника було звільнено 22.07.2025 року, тобто у період дії первісної редакції ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, яка допускала зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця. Натомість позивачку ОСОБА_1 звільнено 31.12.2025 року - вже після 13.09.2025 року, коли набрав чинності Закон України від 21.08.2025 № 4582-IX, за яким зупинення дії окремих положень колективного договору можливе лише за взаємною згодою сторін колективного договору. Отже, спірні правовідносини врегульовані різними за змістом редакціями одного й того самого припису, а тому механічне перенесення висновків, зроблених щодо звільнення у 2025 році за попередньою редакцією закону, на правовідносини, що виникли після 13.09.2025 року, є неприпустимим. Показово й те, що пізнішою за часом постановою Верховного Суду від 15.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 757/43018/24 (номер провадження: 61-9530св25), ухваленою у спорі за участю цього ж відповідача, аналогічні посилання на ст. 11 Закону № 2136-IX та на рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 були відхилені.

Нарешті, позиція, на якій наполягає відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», не є усталеною навіть у практиці судів апеляційної інстанції, оскільки протягом 2026 року у спорах за участю АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» суди апеляційної інстанції неодноразово доходили протилежних висновків, так, зокрема: Дніпровський апеляційний суд у постанові від 13.08.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 211/9784/25; Київський апеляційний суд у постанові від 30.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 754/21369/25; Вінницький апеляційний суд у постанові від 30.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 133/4596/25; Черкаський апеляційний суд у постанові від 22.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 703/917/26; Запорізький апеляційний суд у постанові від 21.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 333/1847/26; Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 21.07.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 344/5442/26, ухваленій за фактично тотожних обставин, за позовом працівника регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» до того самого відповідача про стягнення передбаченої пунктом 5.1.3 Колективного договору вихідної допомоги за наказом аналогічного змісту. За таких обставин, посилання відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ`на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11.05.2026 року не спростовує підстав позову.

9. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Підставою відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення роботодавцем строку розрахунку при звільненні та вина роботодавця.

Перший елемент у цій справі є доведеним і, по суті, не заперечується, оскільки станом на 31.12.2025 року, як і станом на день ухвалення цього рішення, спірні суми позивачці ОСОБА_1 не виплачені, що прямо підтверджується повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року та поясненнями обох сторін.

Другий елемент - вина роботодавця, також є встановленим. Обов`язок доведення відсутності вини у порушенні строків розрахунку покладено саме на роботодавця, і жодних доказів на підтвердження цього відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не надав, а всі його доводи щодо правомірності призупинення виплат та щодо форс-мажорних обставин судом відхилено з наведених вище мотивів. Навпаки, суд констатує, що невиплата була наслідком свідомого рішення роботодавця, який, визнавши право позивачки ОСОБА_1 на виплати у власних наказах і обчисливши їх розмір, водночас поставив момент виконання свого зобов`язання у залежність від власного ж майбутнього управлінського рішення.

Доводи відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», викладені у відзиві від 12.05.2026 року, про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року є передчасною, оскільки цей період «ще не настав», станом на день ухвалення цього рішення втратив будь-яке значення, позаяк заявлений позивачкою ОСОБА_1 період повністю сплив, а розрахунок з нею так і не проведено.

Розрахунок належного позивачці ОСОБА_1 середнього заробітку суд перевірив і визнає арифметично правильним. Так, середньоденна заробітна плата позивачки ОСОБА_1 , визначена самим роботодавцем у довідці за № 14 від 10.03.2026 року відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100 (43 757 грн. 15 коп. : 32 фактично відпрацьовані робочі дні), становить 1 367 грн. 41 коп.. Кількість робочих днів у межах шестимісячного строку затримки виплати з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року становить 129 робочих днів (січень 2026 року - 22 робочих дні, лютий 2026 року - 20 робочих днів, березень 2026 року - 22 робочих дні, квітень 2026 року - 22 робочих дні, травень 2026 року - 21 робочий день, червень 2026 року - 22 робочих дні). Отже, обчислений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 176 395 грн. 89 коп. (1 367 грн. 41 коп. ? 129 робочих днів).

Разом з тим, суд не може погодитися з позицією позивачки ОСОБА_1 про те, що обчислена таким чином сума в будь-якому разі підлягає стягненню в повному обсязі, а будь-які інші, крім шестимісячного строку, критерії зменшення розміру відшкодування з 19.07.2022 року застосовуватись не можуть. Обґрунтовуючи цю тезу, позивачка ОСОБА_1 послалася на постанову Верховного Суду від 06.12.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 440/6856/22.

Суд констатує, що станом на день ухвалення цього рішення, наведена позивачкою ОСОБА_1 правова позиція є неактуальною, оскільки Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.10.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року за єдиним унікальним номером судової справи 440/6856/22, і виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, суд має брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 761/9584/15-ц, і може зменшити розмір відшкодування незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

Наведений висновок є обов`язковим для суду в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України, а тому суд зобов`язаний перевірити співмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку, і робить це з власної ініціативи, незалежно від того, що відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» окремого клопотання про зменшення розміру відшкодування не заявляв.

Оцінюючи співмірність за критеріями, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду, суд виходить з такого.

Щодо розміру простроченої заборгованості, то заборгованість відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» перед позивачкою ОСОБА_1 становить 223 135 грн. 66 коп. і не погашена жодною частиною ані на день звернення до суду, ані на день ухвалення цього рішення. Обчислений розмір середнього заробітку (176 395 грн. 89 коп.) не перевищує розміру заборгованості і становить 79,05 % від неї.

Щодо періоду затримки та поведінки працівника, то позивачка ОСОБА_1 діяла добросовісно та без зволікань, оскільки звільнена 31.12.2025 року, вона вже 25.03.2026 року звернулася до суду, тобто у межах тримісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Тривалість періоду затримки жодним чином не пов`язана з її бездіяльністю чи спробами штучно збільшити розмір відшкодування.

Щодо поведінки роботодавця, то поведінка відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не може бути визнана добросовісною, оскільки він визнав право позивачки ОСОБА_1 у власних наказах, обчислив суми у власних розрахунках, проте не виплатив їх, обґрунтовуючи це посиланням на акт, скасований судом ще у лютому 2025 року, та на лист, який не відповідає вимогам ст. 11 Закону № 2136-IX. Ця обставина виключає можливість зменшення розміру відшкодування до символічної величини, оскільки таке зменшення нівелювало б компенсаційну природу відповідальності та фактично заохочувало б роботодавця до подальшого невиконання зобов`язань.

Водночас, суд враховує, що спірні суми за своєю природою є одноразовими виплатами соціального характеру, приуроченими до припинення трудових відносин та до ювілейної дати, а не поточною заробітною платою, яка є основним і повсякденним засобом до існування працівника. Трудові відносини припинено у зв`язку з виходом позивачки ОСОБА_1 на пенсію за віком, тобто внаслідок настання обставини, з якою законодавство пов`язує виникнення права на пенсійне забезпечення. За таких умов ймовірні майнові втрати, яких позивачка ОСОБА_1 могла зазнати внаслідок затримки саме цих виплат, об`єктивно є меншими, ніж ті, яких зазнав би працівник, позбавлений своєчасно виплаченої поточної заробітної плати.

Суд враховує, що невиплата спірних сум не була наслідком вибіркового або упередженого ставлення саме до позивачки ОСОБА_1 , оскільки у день звільнення роботодавець нарахував та виплатив їй усі інші належні суми, у тому числі компенсацію за 28 днів невикористаної відпустки, а спірні виплати не здійснювались усім працівникам товариства на підставі загального (хоч і незаконного) підходу. Суд враховує також і той контекст, в якому діяв відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», - функціонування об`єкта критичної інфраструктури в умовах повномасштабної збройної агресії, значні втрати інфраструктури та рухомого складу, виконання безоплатних державних замовлень. Ці обставини, як зазначено вище, не звільняють відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від обов`язку виплатити належні позивачці ОСОБА_1 суми і не є підставою для відмови у стягненні компенсації, проте, з огляду на компенсаційну (а не каральну) природу відшкодування за ст. 117 КЗпП України, підлягають врахуванню при визначенні його справедливого розміру.

Наведені чинники у їх сукупності свідчать про те, що стягнення обчисленої суми середнього заробітку у повному обсязі не було б повною мірою співмірним із характером допущеного порушення, а, отже, наявні підстави для зменшення розміру відшкодування. Водночас таке зменшення не може бути довільним, воно має ґрунтуватися на об`єктивному, прозорому та перевірюваному критерії, який виключав би свавільність у визначенні остаточної суми.

Таким критерієм суд вважає підхід, застосований у справі, за наслідками перегляду якої Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 08.10.2025 року за єдиним унікальним номером судової справи 489/6074/23. Суть цього підходу полягає у тому, що розмір відшкодування, передбаченого у ст. 117 КЗпП України, визначається пропорційно до тієї частки, яку невиплачена при звільненні заборгованість становить у загальному розмірі всіх належних працівникові при звільненні виплат. Саме у такий спосіб забезпечується співмірність відповідальності роботодавця з тяжкістю допущеного ним порушення, бо чим більшу частину належних працівникові сум роботодавець не виплатив, тим більшою є і його відповідальність, і навпаки.

Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, суд зазначає, що згідно з повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2025 року роботодавцем нараховано та виплачено позивачці ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 76 952 грн. 34 коп.. Не виплаченими залишилися 223 135 грн. 66 коп. (87 898 грн. 14 коп. + 117 197 грн. 52 коп. + 18 040 грн. 00 коп.). Обидва показники визначені без врахування податків та інших обов`язкових платежів, а тому є співставними між собою.

Отже, загальний розмір належних позивачці ОСОБА_1 при звільненні виплат становить 300 088 грн. 00 коп. (76 952 грн. 34 коп. + 223 135 грн. 66 коп.). Частка виплачених роботодавцем сум становить 25,64 %, а частка невиплачених - 74,36 % (223 135 грн. 66 коп. : 300 088 грн. 00 коп. ? 100 %).

Відповідно, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» має відшкодувати позивачці ОСОБА_1 74,36 % від обчисленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 131 167 грн. 98 коп. (176 395 грн. 89 коп. ? 74,36 %).

На переконання суду, саме така сума забезпечує справедливий баланс між інтересами позивачки ОСОБА_1 , яка має право на компенсацію майнових втрат від затримки розрахунку, та інтересами відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», відповідальність якого не повинна бути надмірною, вона відповідає компенсаційній, а не каральній природі відшкодування, передбаченого у ст. 117 КЗпП України, і, водночас, зберігає дієвий стимулюючий вплив на роботодавця щодо додержання вимог ст. 116 КЗпП України.

Відтак, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року підлягає задоволенню частково, - у розмірі 131 167 грн. 98 коп., а у задоволенні цієї вимоги в частині 45 227 грн. 91 коп. належить відмовити.

10. Щодо підстав для здійснення судового контролю, передбаченого частинами 5, 6 ст. 453-1 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення, суд керується усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення виконання судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону та прав інших суб`єктів; дозволяє мінімізувати можливість зловживань; стимулює зобов`язану особу виконувати судові рішення добровільно та без застосування до неї відповідних санкцій; передбачає можливість застосування додаткових заходів для виявлення реальних перешкод у виконанні судового рішення, зокрема шляхом реагування на це окремими судовими рішеннями; сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до судової системи. Схожі праві висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні у справі за конституційною скаргою ПП «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 ч. 2, ч. 3 ст. 321 ГПК України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського Суду з прав людини) від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024.

Суд наголошує, що визначений ч. 5 ст. 453-1 ЦПК України порядок є самостійним і не підпорядкований умові, встановленій ч. 2 цієї ж статті. Якщо за загальним правилом частин 1, 2 ст. 453-1 ЦПК України звернення можливе лише в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження, то частина п`ята таких умов не містить, - вона пов`язує можливість зобов`язання подати звіт виключно зі статусом відповідача і реалізується вже під час ухвалення рішення, тобто тоді, коли ані невиконання, ані виконавче провадження ще об`єктивно існувати не можуть. Саме тому за цим порядком не вимагається й доведення факту ухилення боржника від виконання, - на відміну від порядку, встановленого частинами 1-4 ст. 453-1 ЦПК України, він є превентивним і застосовується з огляду на статус відповідача та на встановлені судом обставини, що об`єктивно вказують на ризик невиконання.

Належність відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» до визначеного ч. 5 ст. 453-1 ЦПК України кола суб`єктів судом встановлена, вказаний відповідач є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, а тому порушене питання може бути вирішене судом незалежно від характеру спору, - тобто й у трудовому спорі, яким є спір у цій справі.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого заходу по суті, суд виходить не із загальних міркувань позивачки ОСОБА_1 щодо стану виконання судових рішень за участю цього відповідача, які жодними доказами не підтверджені і тому до уваги не беруться, а виключно з обставин, встановлених під час розгляду саме цієї справи. Так, відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» ніколи не заперечував ані права позивачки ОСОБА_1 на спірні виплати, ані їхнього розміру, - навпаки, визнав і те, і інше власними наказами від 19.12.2025 року за № 307/ос та від 31.10.2025 року за № 20/з і власними розрахунками середньої заробітної плати за № 20 і № 21 від 13.03.2026 року, проте від 31.12.2025 року і до дня ухвалення цього рішення, тобто протягом восьми місяців, заборгованість у розмірі 223 135 грн. 66 коп. не погашена жодною своєю частиною. При цьому, обома наказами роботодавець обумовив виплату визнаних ним сум не настанням певного строку, а настанням події, яку визначає він сам, - проведенням виплат «в хронологічній послідовності відповідно до затвердженого АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» графіку виплат» та наданням «окремого розпорядження», тоді як самого «графіку виплат», як уже зазначено вище у цьому рішенні, він суду не надав і його існування не підтвердив.

Визначальним же для вирішення цього питання суд вважає те, що процесуальна позиція самого відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», викладена ним у відзиві на позовну заяву, у додаткових поясненнях та у запереченнях на відповідь на відзив, полягає у тому, що спірні виплати не скасовані, а лише призупинені на час дії воєнного стану та «до окремого рішення керівництва товариства». Тобто відповідач АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» і станом на день ухвалення цього рішення послідовно обстоює право утриматися від виплати належних працівникові сум до настання події, момент настання якої залежить виключно від його власної волі і жодним строком не обмежений. За таких обставин суд не може виходити з того, що саме лише ухвалення цього рішення є достатньою гарантією його своєчасного виконання, - тим більше з огляду на характер присуджених сум, які є виплатами соціального призначення, приуроченими до завершення понад тридцятирічної трудової діяльності позивачки ОСОБА_1 у залізничній галузі, до її виходу на пенсію за віком та до досягнення нею ювілейної дати, а тому мають цінність саме тоді, коли здійснені вчасно.

Суд враховує й те, що згідно із Законом України від 28.07.2022 року за № 2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави», який набрав чинності 19.08.2022 року, розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року за № 1404-VIII «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-3, за яким тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні: 1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство «Українська залізниця»; 2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у виконавчих провадженнях. Правовий режим воєнного стану, введений Указом Президента України від 24.02.2022 року за № 64/2022, станом на день ухвалення цього рішення не припинений і не скасований. Єдиним шляхом фактичного одержання позивачкою ОСОБА_1 присуджених сум залишається добровільне виконання цього рішення самим відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», тобто дія, що залежить виключно від його волі.

Наведене підтверджується і висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06.04.2026 року за єдиним унікальним номером судової справи 545/304/22 (номер провадження: 61-31сво26), ухваленій у спорі за участю цього ж відповідача. У тій справі виконавчі провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» середнього заробітку відкрито 13.06.2024 року і того ж дня зупинено на підставі пункту 10-3 розділу XIII Закону № 1404-VIII, а кошти, добровільно внесені боржником 08.07.2024 року на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, стягувачеві не перераховувалися до квітня 2026 року, у зв`язку з чим він змушений був домагатися їх одержання, оскаржуючи бездіяльність органу державної виконавчої служби у трьох судових інстанціях. Верховний Суд виснував, що норми пункту 10-3 розділу XIII Закону № 1404-VIII спрямовані на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку та спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника, тоді як добровільні дії АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», спрямовані на виконання судового рішення, цій нормі не суперечать, а невиправдане зволікання з виплатою стягувачеві коштів з посиланням лише на факт зупинення виконавчого провадження на строк до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні, тобто на невизначений тривалий час, не відповідає Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Закону № 1404-VIII. Наведені висновки є обов`язковими для суду в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Мета судового контролю полягає у своєчасному забезпеченні захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац 1 підпункту 3.2 пункту 3 та абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 року за № 16-рп/2009). Це узгоджується і зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, за якою право на виконання рішення, ухваленого судом, є невід`ємною частиною «права на суд» у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 40 рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»), право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, залишалося невиконаним (рішення від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України»), а держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02). Наведене має особливе значення у справі, де єдиним акціонером відповідача є держава, якій належать сто відсотків його акцій, - тобто там, де йдеться про суб`єкта, від якого суспільство обґрунтовано очікує зразкового ставлення до виконання судових рішень без очікування їх примусового виконання.

Суд наголошує, що зобов`язання подати звіт не є ані додатковим майновим обов`язком, ані заходом відповідальності, ані виявом недовіри до відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», - це процесуальний засіб забезпечення дієвості судового рішення, який покладає на відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» лише обов`язок поінформувати суд про виконання того, що він і так зобов`язаний виконати, а, отже, цілком відповідає принципу пропорційності. Визначаючи ж строк подання звіту, суд у межах, установлених ч. 3 ст. 453-2 ЦПК України, ураховує розмір присуджених сум, необхідність проведення відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» внутрішніх облікових та платіжних процедур, а також те, що це рішення стає обов`язковим до виконання лише з дня набрання ним законної сили, і вважає розумним та достатнім строк у один місяць, обчислюваний саме від цієї дати.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами 1, 2 і 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у цій справі, суд ураховує таке. Позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію та премії з нагоди ювілею задоволено у повному обсязі. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволена частково.

Судові витрати позивачки ОСОБА_1 у виді сплаченого нею за пред`явлення позовної заяви судового збору у розмірі 2 231 грн. 36 коп. за майнову позовну вимогу про стягнення одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію та премії з нагоди ювілею, а також судовий збір у розмірі 1 763 грн. 96 коп. за майнову позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підтверджуються випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення на користь зазначеної позивачки з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у сумі 3 543 грн. 04 коп..

Відповідно до частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. 00 коп..

Про орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн. 00 коп. позивачка ОСОБА_1 повідомила суд ще у позовній заяві, на виконання вимог пункту 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачкою ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги № 20 від 20.03.2026 року, укладеного з адвокатом Раневичем О.Ю., а також копію акту наданих послуг (професійної правничої допомоги) № 25/05 від 25.05.2026 року, яким засвідчено надання правничої допомоги на суму 25 000 грн. 00 коп. з таким детальним описом: консультації клієнтки на стадії підготовки справи в суд, вивчення її документів - 3 000 грн. 00 коп.; здійснення адвокатського запиту в інтересах клієнтки та отримання на нього відповіді - 2 000 грн. 00 коп.; підготовка та подання позовної заяви в інтересах клієнтки - 15 000 грн. 00 коп.; підготовка та подання відповіді на відзив в інтересах клієнтки - 5 000 грн. 00 коп.. Підписанням цього акту сторони підтвердили факт надання правничої допомоги та оплати клієнткою у повному обсязі визначеного в ньому розміру гонорару адвоката (копії містяться у системі «Електронний суд»).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Водночас, як зазначено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 755/9215/15-ц та номером провадження 14-382цс19, принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Подібні за змістом висновки викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 826/1216/16 та номером провадження 11-562ас18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 9901/350/18 та номером провадження 11-1465заі18 і додатковій постанові у цій справі від 12.09.2019 року.

Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року: у рішеннях від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» та від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Оцінюючи співмірність заявленої суми, суд ураховує ціну позову (399 531 грн. 55 коп.), обсяг фактично виконаної адвокатом роботи (вивчення документів та консультування довірительки, скерування адвокатського запиту та отримання відповіді на нього, підготовка та подання позовної заяви, підготовка та подання відповіді на відзив), а також те, що справа хоч і належить до категорії трудових спорів із доволі сформованою судовою практикою, проте вимагала аналізу значного масиву актів соціального діалогу, локальних актів роботодавця та змін до законодавства, а обсяг заперечень відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» зумовив необхідність підготовки розгорнутої відповіді на відзив. Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» не заявлялось, а заперечень щодо їх співмірності ним не наведено.

За таких обставин суд визнає заявлені позивачкою ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. 00 коп. обґрунтованими, документально підтвердженими та співмірними, а тому такими, що підлягають стягненню на її користь з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 22 169 грн. 94 коп..

Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 18, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 246-247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279, 453-1 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення одноразової грошової допомоги, додаткової одноразової грошової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію, премії з нагоди ювілею та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 87 898 (вісімдесят сім тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн. 14 коп..

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 117 197 (сто сімнадцять тисяч сто дев`яносто сім) грн. 52 коп..

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 премію з нагоди ювілею у розмірі 18 040 (вісімнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп..

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 131 167 (сто тридцять одну тисячу сто шістдесят сім) грн. 98 коп..

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 3 543 грн. 04 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору та 22 169 грн. 94 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, а всього - 25 712 (двадцять п`ять тисяч сімсот дванадцять) грн.. 98 коп..

Здійснення судового контролю за виконанням рішення суду.

Зобов`язати відповідача Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» подати до Сколівського районного суду Львівської області звіт про виконання цього рішення суду у строк, не пізніше одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Роз`яснити відповідачеві Акціонерному товариству «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», що вимоги до змісту звіту про виконання судового рішення та перелік доданих до нього документів визначені у ст. 453-3 ЦПК України, а наслідки неподання такого звіту у встановлений судом строк або відмови суду у його прийнятті визначені у ст. 453-4 ЦПК України.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін у справі.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.

Відповідач: Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», код у ЄДРПОУ: 40075815; місцезнаходження: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150; адреса електронної пошти: uz@uz.gov.ua; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.

Повне рішення суду складено: 31 серпня 2026 року.

Суддя Володимир МИКИТИН