Рішення № 139340408, 31.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31512/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Грабової Т.П., представника позивача адвоката Бориченко К.В., представника відповідача Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просить стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 1 170 978,81 грн в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період з 10 вересня 2020 року по 20 січня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач вказує, що наказом виконуючого обов`язки військового прокурора Південного регіону України, від 10 вересня 2020 року № 880к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення. При цьому, лише 10 серпня 2025 року Позивач отримав остаточний розрахунок при звільненні, а отже має право на компенсацію часу затримки проведення відповідного розрахунку.

Ухвалою від 22.09.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

29.09.2025 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 30.09.2025 року задоволено заяву представника позивача. Ухвалено розглядати справу № 420/31512/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 28 жовтня 2025 року о 10:00 год.

07.10.2025 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що указана сума (1 170 978,81 грн), яку на думку позивача має виплатити відповідач відповідно до ст. 117 КЗпП України, у 40 разів більше за суму заборгованості з грошового забезпечення (заробітної плати), яка виплачена відповідачем на підставі рішення суду (29 216,34 грн), що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, а наведений позивачем власний розрахунок середнього заробітку є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства. Безпідставним при цьому є твердження позивача щодо необхідності включення до фактичного заробітку за липень та серпень 2020 року виплат, проведених на виконання судових рішень у справах №№ 420/967/21 та 420/26533/24, оскільки такі виплати проведені вже після звільнення позивача . Також, позивач безпідставно просить суд стягнути середній заробіток за період з 19.07.2022 по 20.01.2023 (кількість днів затримки розрахунку 186 календарних днів), оскільки, як вже було зазначено, з 19.07.2022 відповідно до ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX спірні правовідносини у цій справі обмежені періодом у шість місяців, тобто до 18.01.2023, що складає 184 календарних дні 18.01.2023 це дата спливу шести місяців починаючи з 19.07.2022). Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 10.09.2020 (день звільнення позивача) до 18.01.2023 (дата спливу шести місяців починаючи з 19.07.2022), а тому такий період умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього. Загальна сума середнього заробітку за період з 10.09.2020 по 18.01.2023, з урахуванням обставин справи, принципів розумності, справедливості та співмірності становить 19 063,56 грн 4 207,12). (14 856,44 + Таким чином, вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки саме шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати без урахування принципу співмірності є безпідставною.

Також, представник відповідача просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних підстав для його поновлення.

14.10.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідна грошова сума є нарахованою та виплаченою заборгованістю по заробітній платі ОСОБА_1 за період березня-вересня 2020 року, а тому саме ці суми заробітної плати мають лягти в основу розрахунку середнього заробітку Позивача, належного до стягнення з Відповідача за затримку розрахунку при звільненні. Той факт, що йому довелось виборювати реалізацію свого права, підтвердженого низкою судових рішень, у судовому порядку протягом 5 років не означає, що воно (право на належну заробітну плату) є ілюзорним і існує лише в рамках відповідних виконавчих проваджень. ОСОБА_1 мав право на отримання заробітної плати у період березня-вересня 2020 року в середньому 35 тис. грн. на місяць і отримав її, проте на виконання судових рішень, а тому саме з цієї суми (визначеної з урахуванням реалізації судових рішень у справах № 420/967/21, №420/2655/24) має бути розрахована середня заробітна плата для розрахунку суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні. З огляду на правила застосування строків у трудовому праві шестимісячний строк з 19 липня 2022 року має закінчитися у відповідне число останнього місяця строку (тобто не раніше 19 числа), а оскільки строк починає свій перебіг з наступного дня то останній день шестимісячного строку стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні припадає на 20 січня 2023 року, а тому розрахунки ОСОБА_1 у цій частині правильні. Відповідачем безпідставно зменшується визначений ст. 117 КЗпП України строк до 18 січня 2023 року. При цьому, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав . Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2020 року по 18 липня 2022 року дійсно може бути зменшений за розсудом суду з урахуванням критерію пропорційності та інших обставин, про які йшлося вище, проте за період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року з огляду на обмеженість такої компенсації часом її нарахування розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшенню на розсуд суду не підлягає.

20.10.2025 року від представника відповідача надійшли заперечення, в яких вказано, що помилковим є твердження позивача, про те, що у справі № 420/31512/25 мова йде про затримку у виплаті 88 293,58 грн (59 077,25 грн + 29 216,33 грн). Так, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані проведенням з ним повного фактичного розрахунку відповідачем 10.08.2025 на суму 29 216,33 грн , відомостей щодо виплати йому суми 59 077,25 грн із зазначенням дати її проведення позовна заява не містить. Водночас кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Відтак, позивач мав реалізувати право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки за кожною з таких виплат, однак матеріали справи не містять відомостей щодо реалізації ним такого права після отримання виплати на суму 59 077,25 гривень.

Ухвалою від 28.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху. Встановлено позивачу ОСОБА_1 строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом 10 днів з дня отримання копії повного тексту даної ухвали.

Ухвалою від 17.11.2025 року визнано неповажними причини пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом. Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року, з направленням справи № 420/31512/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою від 26.05.2026 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу, розгляд справи призначено спочатку зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року, внесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 20.08.2026 року, внесеною до протоколу судового засідання, керуючись ст. 227 КАСУ проголошення судового рішення відкладено до 31.08.2026 о 14:30 год.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Військової прокуратури Південного регіону України №880к від 10 вересня 2020 року старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 з 10 вересня 2020 року звільнено з посади прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року по справі № 420/967/21, визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року в порядку та розмірах, передбачених ст. 81 Закону України Про прокуратуру. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат ОСОБА_1 у період його служби на посаді прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року відповідно до п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 року по справі № 420/967/21, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року змінено в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року по справі №420/967/21, виправлено описку в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року по справі №420/967/21.

Абз. 3 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року по справі №420/967/21 викладено в наступній редакції Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат ОСОБА_1 у період його служби на посаді прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року відповідно до ст. 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням положень п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку).

Внаслідок проведеного перерахунку, на користь позивача, з урахуванням раніше виплачених сум та утримання обов`язкових платежів, виплачено грошове забезпечення (заробітну плату) на загальну суму 59077,25 грн., що не заперечується учасниками справи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року по справі № 420/26533/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року в порядку та розмірах, передбачених ч. 4 ст. 81 Закону України Про прокуратуру (у редакції станом на 01.01.2019 року). Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат ОСОБА_1 у період його служби на посаді прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року відповідно до ч. 4 ст. 81 Закону України Про прокуратуру (у редакції станом на 01.01.2019 року), положень п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку).

10.08.2025 року на виконання рішення суду від 07.11.2024 року по справі № 420/26533/24, Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону нараховано та не виплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 29216,34 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав і інтересів з відповідною позовною заявою до суду.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інпшх актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ані Законом України «Про прокуратуру», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з органів прокуратури. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, оскільки нормативними актами не врегульовано питання правових наслідків недотримання строку розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Указаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.

Системний аналіз наведених вище норм у площині наведеної вище практики Верховного Суду щодо сфери їх регулювання дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніще наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.

Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (10.09.2020) та дату проведення остаточного розрахунку (10.08.2025), період затримки розрахунку при звільненні становить з 11.09.2020 року (наступний день після звільнення) по 09.08.2025 року (день, що передує даті остаточного розрахунку).

Разом з тим, суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відтак, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає 860 днів:

з 11.09.2020 до 18.07.2022 - 676 календарних днів;

з 19.07.2022 по 09.08.2025, але не більше 6-ти місячного строку - 184 календарних днів.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 29.09.2025 року № 60, сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 730,81 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11.09.2020 по 09.08.2025 складає 628 496,60 грн. (860 днів х 730,81 грн.).

Однак, суд звертає увагу, що у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 стосовно того, що з прийняттям Закону № 2352-ІХ законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-ІХ, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-ІХ статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ передбачає:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон № 2352-ІХ не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Суд враховує, що згідно розрахункового листа за 2020 рік, ОСОБА_1 при звільненні нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 55052,64 грн.

На виконання судового рішення по справі №420/967/21 ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 59077,25 грн.

На виконання судового рішення по справі № 420/26533/24, ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 29216,34 грн.

Відтак, при здійсненні оцінки співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування суд враховує підхід, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 щодо необхідності керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), та вважає, що на користь позивача за спірний період необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 387091,06 грн., з розрахунку 61,59 % від 628 496,60 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку), де, 61,59 % - частка невиплаченої в день звільнення суми, щодо затримки виплати якої заявлено позовні вимоги у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (88 293,59 грн. (сума, виплачена на виконання судових рішень) / 143 346,23 грн. (55052,64 грн. + 59077,25 грн. + 29216,34 грн.) (загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат (в тому числі суми, виплачені на виконання рішень суду) х 100 %).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (адреса: вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) - задовольнити частково.

Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 року по 09.08.2025 року у розмірі 387091,06 грн (триста вісімдесят сім тисяч дев`яносто одна гривня 06 копійок).

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів