Рішення № 139340401, 31.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

31 серпня 2026 рокуСправа № 331/4481/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Губанова Р.О.,

секретарка судового засідання Владиченко І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в заочному порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст позову, рух справи.

22 травня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя через підсистему «Електронний суд» надійшов зазначений цивільний позов.

Узагальненими доводами позовної заяви є те, що 10.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» (ЄДРПОУ: 42427514) (далі - ТОВ «ФК «ІРБІС») та ОСОБА_1 (далі позичальниця або відповідачка) укладено Кредитний договір № 79935813 в сумі 3000,00 грн. Відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

ТОВ «ФК «ІРБІС» взяті на себе зобов`язання виконало, надавши відповідачці кредит відповідно умов до укладеного Договору. Відповідачка, у свою чергу не виконала умови кредитного договору - не повернула кредит, а також не виконала всі інші грошові зобов`язання перед позикодавцем за кредитним договором.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (далі ТОВ «ФК «ПОЗИКА» або позивач) був укладений Договір факторингу № 01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ІРБІС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ПОЗИКА» за плату належні йому права вимоги, а «ФК «ПОЗИКА» приймає належні ТОВ «ФК «ІРБІС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до договору факторингу ТОВ «ФК «ІРБІС» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 10740,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3000,00 грн.; заборгованість за відсотками 7740 грн.

Виходячи з наведеного представниця позивача просила стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором у розмірі 10740,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

22.06.2026 до суду надійшла заява, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі судді від 08.06.2026.

Ухвалою судді від 23.06.2026 відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі отримана відповідачкою 25.06.2026 відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідачка у встановлений судом строк не подала відзиву.

Сторони в судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача в позові просив справу розглянути без участі останнього, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами не подано.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини встановлені судом,

мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права.

10.02.2022 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачкою в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором укладено договір № 79935813, згідно з яким відповідачка отримала кредит в розмірі 3000,00 грн, строк дії договору до 11.05.2022, стандартна процентна ставка 3% на день, знижена процентна ставка 2,6 % на день.

Відповідно до інформаційної довідки № 3152_251021114601 від 21-10-2025, виданої ТОВ «Універсальні платіжні рішення», ТОВ «ФК «ІРБІС» 10.02.2022 здійснило переказ грошових коштів на суму 3000,00 грн, номер картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «ІРБІС», заборгованість відповідачки за кредитним договором № 79935813 від 10.02.2022 становить 10740,00 грн, з яких: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 7740,00 грн заборгованість за відсотками.

Відповідно до умов договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, укладеного між ТОВ «ФК «ІРБІС» і ТОВ «ФК «ПОЗИКА», ТОВ «ФК «ІРБІС» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ПОЗИКА» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ФК «ПОЗИКА» зобов`язується прийняти та сплатити ТОВ «ФК «ІРБІС» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 79935813 від 10.02.2022 у розмірі 10740,00 грн, з яких: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 7740,00 грн заборгованість за відсотками.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.

Щодо надання кредитних коштів, стягнення основної суми боргу та процентів, слід зазначити таке.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електрону форму. Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмову вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за його домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України « Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання; іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилається іншій стороні цього договору ( п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наданим позивачем докази на переконання суду підтверджують те, що сторони узгодили розмір позики, грошову одинцю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, а також те що кредитні кошти були перераховані на рахунок відповідача. Позивачем надано розрахунок, який підтверджує, що сума заборгованості відповідає тим умовам, які зазначені в Договорі.

Відповідачка не надала суду заперечень на позов та будь-яких доказів на їх підтвердження.

Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (реєстраційний номер у ЄДРСР 125540068), та зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір процентів за кредитним договором підлягає зменшенню з 7740,00 грн до 3000,00 грн, що відповідатиме зазначеним принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню на суму 6000,00 грн, з яких 3000,00 грн - основна сума боргу (тіло), 3000,00 грн - заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

До позовної заяви додано платіжну інструкцію № 79935813.1 від 14.05.2026, якою підтверджується сплата позивачем судового збору в сумі 2662,40 грн.

Суд задовольнив позовні вимоги частково, на суму 6000 грн, що дорівнює 55,87 %.

Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: 2662,40 * 55,87 % = 1487,48 грн.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. ч. 4 - 6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: копія Договору про надання правничої допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, детальний опис робіт, необхідних для надання правничої допомоги від 08.05.26, додаткова угода № 79935813 до Договору про надання правничої допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, акт надання послуг № 79935813.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України, суд вважає, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг доказів є невеликим, не потребував тривалого часу і не був складним для отримання представницею і судом, а тому суд вважає, що за умови задоволення позовних вимог в повному обсязі, сума витрат на правничу допомогу, що яка б підлягала стягненню з відповідача на користь позивача була би зменшена до 3000,00 грн. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокаткою роботою у ній. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокаткою роботою у ній.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 55,87 % від згаданої суми витрат на професійну правничу допомогу, що дорівнює 1676,1 грн.

Інші документально підтверджені судові витрати в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 79935813 в сумі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.

В задоволенні решти позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» суму 1487 (одна тисяча чотириста вісімдесят сім) грн 48 коп. витрат по сплаті судового збору, та 1676 (одна тисяча шістсот сімдесят шість) грн 1 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Реквізити учасників справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ідентифікаційний код: 39493634;

- відповідачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

СуддяР.О. Губанов