Ухвала суду № 139338416, 31.08.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/4956/26

Провадження № 2-з/345/12/2026

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Сухарник І.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист цивільного права та майнового інтересу поручителя та визнання відсутнім права вимоги кредитора в частині забезпеченого порукою зобов`язання, -

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист цивільного права та майнового інтересу поручителя та визнання відсутнім права вимоги кредитора в частині забезпеченого порукою зобов`язання.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову. В заяві зазначає, що 03 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № IFKOGA000000019. Одночасно між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 року у справі №345/563/15-ц стягнуто солідарно з Позичальника та Поручителя заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 26885,04 дол. США.

Позивач не оспорює зазначене судове рішення, не просить його переглянути та не ставить питання про повторне визначення заборгованості станом на 20.11.2014 року. Предмет поданого позову виник у зв`язку з подальшим рухом кредитного зобов`язання після 20.11.2014 року, подальшими платежами, здійсненими на користь Банку, подальшими нарахуваннями та бухгалтерськими операціями Банку. Зокрема, у поданому позові Позивач просить суд визнати відсутнім у АТ КБ «ПриватБанк» право вимоги до нього як поручителя в частині: договірних процентів за користування кредитом, нарахованих після пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту; пені, штрафів, неустойки та інших платежів за прострочення за ті періоди та в тій частині, в яких законом передбачено звільнення від їх сплати та/або їх списання; комісій, винагород та інших платежів, нарахованих після 20.11.2014 року за відсутності належної правової підстави; сум основного та додаткових зобов`язань, які були фактично погашені платежами після 20.11.2014 року, однак унаслідок застосованого Банком порядку розподілу платежів продовжують обліковуватися у складі забезпеченого порукою зобов`язання.

Позивач зазначає наступні обставини, які обґрунтовують необхідність забезпечення позову. Відповідно до наданої АТ КБ «ПриватБанк» банківської виписки станом на 02.03.2026 року Банк продовжує обліковувати за кредитним договором: прострочену заборгованість за кредитом - 10561,47 дол. США; прострочені проценти - 724,71 дол. США; пеню - 13031,08 дол. США; усього 24317,26 дол. США. Водночас на підставі банківської виписки Позивачем встановлено, що після 20.11.2014 року на виконання кредитного зобов`язання фактично здійснено платежів на загальну суму 15153,14 дол. США. При умовному альтернативному розрахунку, за якого встановлена рішенням суду станом на 20.11.2014 року сума 26885,04 дол. США не збільшується за рахунок нових спірних нарахувань, арифметичний залишок становить 11731,90 дол. США. Отже, різниця між поточними обліковими даними Банку та умовним альтернативним розрахунком становить 12585,36 дол. США. При цьому Позивач не стверджує, що вся ця різниця є неправомірною, а ставить перед судом питання про перевірку юридичних та бухгалтерських підстав її формування.

Особливе значення має те, що станом на 02.03.2026 року Банк продовжує обліковувати 13031,08 дол. США пені, тоді як частина таких нарахувань може припадати на періоди, протягом яких законодавством встановлювалися спеціальні обмеження відповідальності споживачів за прострочення виконання кредитних зобов`язань.

Крім того, банківська виписка містить операції, правова та бухгалтерська природа яких без первинних документів Банку не може бути достовірно встановлена. Зокрема, 17.09.2022 року за показника «Платіж клієнта» 0,00 дол. США Банком одночасно відображено перенесення/погашення 18888,06 дол. США тіла кредиту, 3470,62 дол. США процентів та 3279,39 дол. США комісії.

09.07.2026 року Позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із досудовою вимогою про надання документів та перевірку правильності формування забезпеченого порукою зобов`язання. Листом від 14.07.2026 року Банк необхідних первинних бухгалтерських документів та повного деталізованого розрахунку не надав та повідомив, що розрахунок заборгованості надається за запитом суду.

Таким чином, на момент звернення до суду між сторонами існує реальний спір не щодо самого факту існування кредитного зобов`язання, а щодо дійсного обсягу права вимоги Банку до Позивача як поручителя. До вирішення цього спору по суті АТ КБ «ПриватБанк» продовжує обліковувати спірні суми як існуючу заборгованість.

Позивач зазначає, що вчинення Банком до вирішення справи по суті дій, спрямованих на стягнення з Позивача саме тієї частини заборгованості, право вимоги щодо якої є предметом цього судового спору, може призвести до фактичного стягнення спірних сум ще до встановлення судом наявності чи відсутності у Банку права на них. У такому випадку навіть у разі задоволення позову Позивач буде змушений вживати додаткових заходів судового захисту для повернення вже стягнутих коштів, що істотно ускладнить ефективний захист його майнового інтересу.

У цій справі предметом позову є саме наявність або відсутність у Банку права вимоги до Позивача як поручителя щодо окремих складових кредитного зобов`язання. Тому тимчасове недопущення стягнення саме спірної частини вимог до остаточного вирішення спору має безпосередній зв`язок із предметом позову та спрямоване на збереження існуючого становища сторін на час розгляду справи. Водночас заявлений захід забезпечення не повинен і не має наслідком зупинення виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 року у справі №345/563/15-ц. Позивач не просить зупиняти виконання зазначеного рішення, забороняти видачу чи виконання виконавчого документа, виданого на його виконання, або іншим чином ставити під сумнів обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили. Забезпечення позову стосується виключно спірних вимог та нарахувань, сформованих після 20.11.2014 року і не визначених рішенням суду від 20.03.2015 року, щодо яких подано цей позов. Такий підхід дозволяє забезпечити баланс інтересів сторін: право Банку, підтверджене рішенням суду від 20.03.2015 року, не обмежується, водночас Позивач захищається від можливого стягнення додаткових спірних сум до вирішення питання про існування права Банку на їх отримання.

Щодо співмірності заходу забезпечення позову, то позивач зазначає, що заявлений захід є тимчасовим і діятиме лише до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Він не передбачає накладення арешту на майно чи кошти Банку, не перешкоджає здійсненню Банком звичайної господарської діяльності та не позбавляє Банк можливості доводити у судовому порядку правомірність сформованої ним заборгованості. Захід спрямований виключно на недопущення фактичного стягнення з Позивача тих сум, наявність самого права вимоги на які становить предмет судового розгляду. З огляду на характер заявлених позовних вимог такий захід є пов`язаним із предметом спору та співмірним із заявленими вимогами.

У зв`язку з цим, позивач просить суд: 1) забезпечити позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист цивільного права та майнового інтересу поручителя та визнання відсутнім права вимоги кредитора в частині забезпеченого порукою зобов`язання; 2) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі заборонити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» вчиняти дії, спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 як поручителя за кредитним договором № IFKOGA000000019 від 03.10.2008 року сум, нарахованих та/або сформованих після 20.11.2014 року, право вимоги щодо яких є предметом позовних вимог у цій справі, а саме: спірних договірних процентів, пені, штрафів, неустойки, комісій, винагород та інших додаткових платежів, а також тієї частини основного та додаткових зобов`язань, щодо якої Позивачем заявлено вимогу про визнання відсутнім права вимоги у зв`язку з її погашенням фактично здійсненими після 20.11.2014 року платежами; 3) Зазначити, що застосований захід забезпечення позову не поширюється на виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 року у справі №345/563/15-ц та не є підставою для зупинення виконання зазначеного судового рішення.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, тому сторони про розгляд заяви не повідомлялися і в судове засідання не викликалися.

Згідно з положеннями ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1--1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч.ч. 2, 3 ст. 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням поданих доказів, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист цивільного права та майнового інтересу поручителя та визнання відсутнім права вимоги кредитора в частині забезпеченого порукою зобов`язання.

03 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № IFKOGA000000019. Одночасно між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 року у справі №345/563/15-ц стягнуто солідарно з Позичальника та Поручителя заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 26885,04 дол. США (сума заборгованості станом на 20.11.2014 року).

Позивач не оспорює зазначене судове рішення. Предмет поданого позову виник у зв`язку з подальшим рухом кредитного зобов`язання після 20.11.2014 року, подальшими платежами, здійсненими на користь Банку, подальшими нарахуваннями та бухгалтерськими операціями Банку. Зокрема, у поданому позові Позивач просить суд визнати відсутнім у АТ КБ «ПриватБанк» право вимоги до нього як поручителя в частині: договірних процентів за користування кредитом, нарахованих після пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту; пені, штрафів, неустойки та інших платежів за прострочення за ті періоди та в тій частині, в яких законом передбачено звільнення від їх сплати та/або їх списання; комісій, винагород та інших платежів, нарахованих після 20.11.2014 року за відсутності належної правової підстави; сум основного та додаткових зобов`язань, які були фактично погашені платежами після 20.11.2014 року, однак унаслідок застосованого Банком порядку розподілу платежів продовжують обліковуватися у складі забезпеченого порукою зобов`язання.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову. Позивач просить суд: до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі заборонити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» вчиняти дії, спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 як поручителя за кредитним договором № IFKOGA000000019 від 03.10.2008 року сум, нарахованих та/або сформованих після 20.11.2014 року, право вимоги щодо яких є предметом позовних вимог у цій справі, а саме: спірних договірних процентів, пені, штрафів, неустойки, комісій, винагород та інших додаткових платежів, а також тієї частини основного та додаткових зобов`язань, щодо якої Позивачем заявлено вимогу про визнання відсутнім права вимоги у зв`язку з її погашенням фактично здійсненими після 20.11.2014 року платежами; зазначити, що застосований захід забезпечення позову не поширюється на виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 року у справі №345/563/15-ц та не є підставою для зупинення виконання зазначеного судового рішення.

Вивчивши предмет даного позову та заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що зміст заяви позивача про забезпечення позову фактично зводиться до того, щоб заборонити акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» звертатися до суду з позовом (вчиняти дії, спрямовані на стягнення боргу) до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яка виникла після 20.11.2014 року (неприсудженої суми кредитної заборгованості), та, в майбутньому, здійснювати заходи з виконання такого рішення. Статтею 150 ЦПК не передбачений такий спосіб забезпечення позову.

Крім того, на думку суду, позивачем не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а захід забезпечення не є співмірним заявленим позовним вимогам (про визнання відсутнім у АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги до ОСОБА_1 як поручителя частини заборгованості згідно кредитного договору).

Крім того, ОСОБА_1 не позбавлений можливості надавати свої заперечення щодо розміру кредитної заборгованості у межах розгляду справи (у випадку подання до суду такого позову АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення з нього кредитної заборгованості.

Так, матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову (заяви) у спосіб, про який просить заявник.

Під час розгляду клопотання про забезпечення позову судом не здійснюється розгляд справи по суті.

З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову - до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 149, 150, 153, 258-261, 353 ЦПК України, суд -

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист цивільного права та майнового інтересу поручителя та визнання відсутнім права вимоги кредитора в частині забезпеченого порукою зобов`язання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя