Рішення № 139337637, 31.08.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1415/26

Номер провадження 2/184/1162/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Гукової Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Бринзи Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із вказаним вище позовом посилаючись на наступні обставини. 28.01.2020 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 1169571, згідно з умовами якого відповідач отримав 10000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 23390 грн. 10.12.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 55-МЛ від 10.12.2020 р. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн. Наведене стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026р. суддею прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено вищевказану справу до розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, надав відзив на позову, відповідно до якого позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі та просить відмовити позивачу у їх задоволенні, з огляду на те, що стягнення штрафів/пені та комісії є безпідставною. Крім того, позивачем не надано детального щомісячного та щоденного розрахунку структури відсотків. Позивач продовжував нараховувати стандартну та підвищену відсоткову ставку поза межами строку дії кредитного договору (строк якого зазвичай становить до 30 днів), що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. Після закінчення строку договору кредитор має право лише на отримання сум на підставі ст.625 ЦК України, а не договірних відсотків. Також, вказує на те, що заявлена сума у розмірі 8 000,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу є очевидно завищеною, неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. Дана справа є незначної складності, є абсолютно типовою масовою категорією спорів щодо мікрозаймів. Позовна заява сформована за готовим шаблоном. Представник Позивача не бере участі в судових засіданнях та просить розглядати справу заочно. Крім того, просить застосувати позовну давність.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст.16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема таким підставами є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, 28.01.2020 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 1169571, згідно з п.1.1 якого Позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.1. договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору (кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.

Згідно п.1.2 даногго правочину сума кредиту становить 1000 грн.

Відповідно до п.1.3 договору сторонами узгоджено, що кредит надається строком на 30 днів.

Датою повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом визначено 27.02.2020 року (п.1.4. договору).

П.7.1. Кредитного договору № 1169571 від 28.01.2020 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач для отримання кредиту зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі Кредитодавця через заповнення відповідної реєстраційної форми на Веб-сайті. На підставі реєстраційних даних інформаційно-комунікаційна система Кредитодавця здійснила реєстрацію Відповідача, створила обліковий запис та Особистий кабінет.

Відповідач в Особистому кабінеті вказав банківську карту, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заявці на кредит. Перед перерахуванням коштів Кредитодавець здійснив верифікацію доданої Відповідачем банківської карти.

Електронна ідентифікація Відповідача здійснилась при вході в Особистий кабінет, шляхом перевірки Кредитодавцем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону або електрону пошту Відповідача, які були вказані при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету.

Відповідно до п.2.1. кредитного договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Крім того, факт зарахування на рахунок відповідача кредитних коштів у сумі 10 000 грн. підтверджується відомостями, наданими АТ КБ «Приватбанк», які отримані судом на виконання ухвали про витребування доказів.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт укладення між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» кредитного договору від 28.01.2020 року, а також факт перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів у сумі 10000 грн.

Наведені обставини не заперечується і відповідачем у поданих нею заявах по суті.

Таким чином, Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується, зокрема, і платіжним дорученням.

Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання перед кредитором належним чином не виконала, допустивши заборгованість на загальну суму 23390 грн.

Крім того, судом встановлено, що 10.12.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 55-МЛ від 10.12.2020 р.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1169571 від 28.01.2020 року, що укладений між Кредитодавцем та відповідачем.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на час подання позовної заяви, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 23390 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10000 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 12150 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 840 грн.; заборгованість по штрафах/пені становить - 400 грн.

Згідно із ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення сум отриманого кредиту не виконав, допустивши прострочення зобов`язання, з огляду на що суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог в частині тіла кредиту в сумі 10 000,00 грн., яка є обґрунтованою, підтверджується наданими позивачем доказами та не спростована у встановленому законом порядку відповідачем.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками, слід вказати наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.2.2.1 договору, Позичальник сплачує Позикодавцю комісію та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених у п.1.5.1-1.5.2, 1.6. договору відповідно.

Згідно п.2.2.2 договору, нарахування Позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування , з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3. договору.

Так, згідно п.1.5.2 сторони погодили проценти за користування кредитом у сумі 3150 грн., які нараховуються за ставкою 1,05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором фіксована.

Пунктом 1.6. договору визначена стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом, яка становить 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3. цього договору.

Відповідно до п.2.2.3. договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою , що визначена п.1.6. договору, яка є незмінною протягом усього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4., якщо Позичальник, всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2. процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п.1.6. договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо).

Незважаючи на інші умови договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6. договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів, передбачених ст..625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України на рівні стандартної (базової ставки), передбаченої п.1.6. Договору.

Із наведеного слідує, що сторони погодили можливість нарахування процентів за користування кредитом з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту за різними процентними ставками, зокрема, в межах строку кредитування за ставкою 1,05%, а поза його межами 1,50%. При цьому відповідач надав свою згоду (п.1.6, 2.2.3 договору), підписавши кредитний договір на нарахування відсотків за користування кредитом поза межами кредитування за стандартною ставкою.

Як вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення, кредитором нараховано відсотки за користування кредитом:

-з 29.01.2020р. по 27.02.2020р. (в межах строку кредитування) за процентною ставкою 1,05% за кожен день прострочення;

-з 28.02.2020р. по 27.04.2020р. (після закінчення строку кредитування, згідно п.2.2.3 договору) за процентною ставкою 1,50% за кожен день прострочення, на загальну суму 12150 грн.

Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань, суд вважає останні обґрунтованими, здійсненими відповідно до умов укладеного між сторонами правочину, з огляду на що заперечення відповідача щодо підстав нарахування відсотків за користування кредитом суд вважає необгрунтованими.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами не є співрозмірною сумі кредиту за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

На підставі викладеного, з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за процентами в розмірі 10 000,00 грн.

Щодо стягнення комісії в сумі 840,00 грн., слід вказати наступне.

Так, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію (пов`язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо) (п. 31.18. Постанови Верховного Суду від 13.07.2022 № 496/3134/19).

Комісія за надання кредиту одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.5.1 цього договору.

Тобто комісія за надання кредиту не стосується додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту чи надання інформації про стан кредитної заборгованості.

Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно із п.1.5.1 кредитного договору №1169571, позичальник зобов`язаний сплати: комісію за надання кредиту в розмірі 840,00 грн. одноразово.

Тобто, встановлення ТзОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин Позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення штрафу/пені слід вказати наступне.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, встановлює у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

П. 4.1. Кредитного договору зазначає, у разі прострочення Позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

Як вбачається із матеріалів справи, нарахування пені за Кредитним договором здійснювалось у період з 28.02.2020 по 17.03.2020, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022р.

Таким чином, нарахування та стягнення пені за період з 28.02.2020 по 17.03.2020 є правомірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідачки на воєнний стан, оскільки, відповідно до умов договору, виконати свої зобов`язання за договором вона мала ще до введення в України такого стану.

З приводу застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Так, згідно умов укладеного кредитного договору, а саме п.1.4, дата повернення кредиту погоджена сторонами 27.02.2020 року.

Із позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду 24.06.2026 року.

Разом з тим, перебіг строків позовної давності було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому воєнного стану.

Відповідно до п.12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24 лютого 2022 року та по даний час перебіг строків позовної давності зупинено.

Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000,00 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги; акт прийняття-передачі правничої допомоги за договором правничої допомоги; довіреність, свідоцтво, ордер та докази оплати витрат на правову допомогу.

Ознайомившись із вказаними доказами, суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, разом з тим, вважає за необхідне зменшити розмір останніх у зв`язку із їх не співмірністю.

Так, згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року по справі № 686/5757/23 зазначила, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

За таких обставин, з огляду обсяг виконаних адвокатом робіт, який фактично зводився до складення позовної заяви та часом, витраченим на її виконання, суд приходить до переконання, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг адвоката в сумі 8000,00 грн. є не співмірними та не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому обґрунтованим є розмір 5000 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 4540,50 грн. (5000 грн. х 90,81%) витрат понесених на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2417,72 грн. (2662,40 грн. х 90,81%).

Керуючись статтями ст.ст. 4, 12, 13,76, 81, 89, 137, 141, 247, 263-265, 352 354 ЦПК України, ст. ст. 6, 625, 626, 638 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_2 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором № 1169571 від 28.01.2020 року, в сумі 21 240,00 грн.

Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судовий збір у сумі 2417,72 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4540,50 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 31.08.2026р.

Суддя Покровського міського суду Р. М. Гукова