Ухвала суду № 139337586, 27.08.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 184/375/25

Провадження № 1-кп/0182/188/2026

У Х В А Л А

27.08.2026 м. Нікополь

Колегія суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в м. Нікополі кримінальне провадження, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.09.2024 за № 12024041360000404 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , дата народження:

ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження с. Шолохове,

Нікопольського району Дніпропетровської області, який зареєстрований та

фактично проживає у

АДРЕСА_1

у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України,

кримінальне провадження та клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.09.2024 за № 12024041360000404 по обвинуваченню

ОСОБА_6 , дата народження:

ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження с. Шолохове,

Нікопольського району Дніпропетровської області, який зареєстрований та

фактично проживає у

АДРЕСА_2

у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України та вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України,

за участю сторін судового провадження

прокурора ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_5

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),

законних представників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

в с т а н о в и л а:

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження від 07.09.2024 за № 12024041360000404 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України, а також клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 примусових заходів виховного характеру за вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Щодо обвинувачених було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого було продовжено до 27.08.2026.

Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше 60 днів, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду, до чого їх може спонукати тяжкість можливого покарання; ризик незаконного впливу на потерпілих та іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження злочинної діяльності. При цьому застосування більш м`яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не зможе запобігти цим ризикам.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти продовження строків тримання під вартою. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Законний представник обвинуваченого ОСОБА_11 підтримала клопотання свого онука та також просила відпустити ОСОБА_6 під домашній арешт. Запевняла суд, що онук більше нічого подібного не вчинить. Вся їхня сімя проукраїнська, як він попав під негативний сторонній вплив, не розуміє. До арешту онук навчався, підробляв. Зараз вони вже відшкодували потерпілим завдану шкоду.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_10 підтримав клопотання свого підзахисного. Важає, що доведеності вини ОСОБА_6 немає, зокрема того, що підпалена релейна шафа належить юридичній особі ГЗК та є об`єктом критичного значення. Тому, посилаючись на практику ЄСПЛ, просив змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти продовження строків тримання під вартою. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Законний представник обвинуваченого ОСОБА_12 підтримала клопотання свого сина та також просила змінити ОСОБА_5 запобіжний захід на домашній арешт. Посилається на те, що її син вже перебував під домашнім арештом і тоді нічого не порушував; позитивно характеризується. Просить відпустити ОСОБА_5 під домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_8 як у всіх попередніх заіданнях наголошує на недоведеність існування процесуальних ризиків, зазначених прокурором у клопотанні, бо вони не підтверджені жодним доказом. Так, в матеріалах справи відсутні докази, що АТ «Покровський ГЗК» та релейна шафа даного товариства, яка згоріла 13.09.2024, відносяться до об`єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не вважаєть себе потерпілими, бо шкода їм відшкодована, а тому здійснювати на них тиск потерби немає. До того ж, підпалений автомобіль не є власністю ЗСУ чи конкретної військової частини, а, отже, не використовувався в діяльності ЗСУ. Щодо свідків, то один з них це друг ОСОБА_5 , а решта працівники поліції і на них тиск неможливий. На думку захисника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілком зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків і це підтверджує його попередня законослухняна поведінка. ОСОБА_5 вже перебував під домашнім арештом і в той час порушень обов`язків не допускав, нових злочинів не вчиняв, від слідства та суду не ухилявся, отже і ризик переховування нічим не доведений. Тому, враховуючи викладене, захисник просив змінити ОСОБА_5 запобіжний захід та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_9 підтримав клопотання адвоката ОСОБА_8 та також просив змінити ОСОБА_5 запобіжний захід на домашній арешт. При цьому також згоден, що доказів існування ризиків, на які посилається прокурор, немає.

Вислухавши думку сторін судового провадження, колегія суддів враховує наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labita v.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Як було встановлено в судовому засіданні, обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень /злочинів/, які, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжкого та тяжкого.

При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ „Нечипорук і Йонкало проти України від 21.07.2011, „Осаковський проти України від 17.07.2014 та ін).

Як встановлено в судовому засіданні, продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, колегія суддів вважає, що ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Ризик впливу обвинувачених на свідків та потерпілих в рамках даного кримінального провадження залишається незмінним, адже судовий розгляд кримінального провадження не закінчено, у зв`язку з чим, враховуючи принцип безпосереднього дослідження доказів судом, адже обвинуваченим відомі анкетні дані потерпілих, їх місце проживання, а тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м`який, можуть вжити заходів впливу на потерпілих чи свідків шляхом вмовляння, підкупу, погроз з метою схилення до зміни показів або відмови від дачі свідчень, що перешкоджатиме швидкому та повному судовому розгляду.

Ризиком вчинення іншого кримінального правопорушення є те, що інкриміновані останнім кримінальні правопорушення були вчиненні за співпрацею зі спецслужбами РФ та вони отримували від них грошові кошти в якості винагороди, а так як обвинувачені не мають власних коштів на існування, то даний ризик є таким, що продовжує існувати.

Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисту про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.

Також суд враховує репутацію обвинувачених, які раніше не судимі; мають постійне місце проживання, вчинили злочини у неповнолітньому віці, а також те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні злочинів проти національної безпеки України, що має неабиякий суспільний інтерес.

При цьому колегія суддів вважає, що міцні соціальні зв`язки та наявність постійного місця проживання не може бути підставою звільнення їх з-під варти, бо вказані обставини існували і на момент вчинення інкримінованих злочинів, а, відтак, вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченими моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити їм у разі звільнення з-під варти, втекти від а суду чи здійснити вплив на свідків або вжити інших дій з метою уникнення кримінальної відповідальності. Окрім того, колегія суддів враховує й вік обвинувачених та їхню можливість перетину кордону, оскільки останні ще не досягли призовного віку та не мають обмежень щодо виїзду за кордон.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки у разі обрані запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.

Отже, колегія суддів вважає, що тримання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у даному випадку слід вважати наявним суспільний інтерес, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Наведені ризики є дійсними та триваючими, судовий розгляд кримінального провадження триває, а обставини, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінились та не зменшились.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність на даний час фактів втечі обвинувачених жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 цих дій в подальшому. Фактично, їх належна процесуальна поведінка та відсутність спроб реалізувати ризики, передбачених у ст. 177 КПК України зумовлені не їх високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.

Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим закінчується 27.08.2026, тому колегія суддів вважає, що клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання обвинувачених, законних представників та захисників про зміну запобіжного заходу слід відмовити.

В той же час, розглядаючи можливість застосування до обвинувачених будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Однак, враховуючи строк судового розгляду та строк перебування обвинуваченого ОСОБА_6 , під вартою, колегія суддів вважає за доцільне застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Вирішуючи питання про розмір застави колегія суддів враховує обставини римінального провадження та положення ст. 182 КПК України, за змістом яких застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У пунктах 25, 26 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України», Заява № 23312/15, від 13.04.2022, суд зазначає, розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).

Нездійснення національними судами оцінки спроможності заявника сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Судом. Однак обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, яку можна перевірити у випадку необхідності, про розмір застави, який має бути встановлений (див. рішення у справах «Тошев проти Болгарії» (Toshev v. Bulgaria), заява № 56308/00, пункт 68, від 10 серпня 2006 року, та «Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland), заява № 25196/94, пункт 66, від 15 листопада 2011 року).

Розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі (GAFA v. MALTA, no. 54335/14, 22 травня 2018, п. 70).

З огляду на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою - майже три роки, даних про його особу, а також продовження існування ризику переховування, колегія суддів вважає за необхідне визначити заставу в розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 996 800 грн. і вважає, що саме такий розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Крім того, враховуючи всі обставини справи, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів вважає доцільним залишити без змін визначений ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15.07.2026 розмір застави та процесуальні обов`язки, у разі внесення застави.

Керуючись ч. 3 ст. 331 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити, в задоволенні клопотання обвинувачених, законних представників та захисників про зміну запобіжного заходу відмовити.

Продовжити щодо ОСОБА_5 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на 60 діб, тобто до 24 жовтня 2026 р.

Розмір застави та процесуальні обов`язки, у разі внесення застави, визначені ОСОБА_5 ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15.07.2026 - залишити без змін.

Продовжити щодо ОСОБА_6 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на 60 діб, тобто до 24 жовтня 2026 р.

На підставі ч. 5 ст. 182 КПК України визначити ОСОБА_6 розмір застави у межах 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 996 800 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто шість тисяч вісімсот) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок.

Застава у разі її внесення, підлягає внесенню за на наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26239738

Банк отримувача ДКСУ, м.Київ

Код банку отримувача (МФО) 820172

Рахунок отримувача UA158201720355229002000017442

У разі звільнення ОСОБА_6 з-під варти під заставу, покласти на нього обов`язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК:

- прибувати за кожною вимогою суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- не відлучатися без дозволу суду із місця проживання.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у цій ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_15 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Попередити обвинуваченого ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на нього зобов`язань внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Головуючий - суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3