Ухвала суду № 139337106, 25.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

25 серпня 2026 рокусправа № 380/15012/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі

судді Желік О.М.,

за участю секретаря судового засідання Пришляк А.Я.

представників позивачів Іванила О.П., Варченка С.С.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представника відповідача Гутника В.С.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (далі - позивачі) звернулися до суду з позовом до Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просять визнати протиправним та скасувати рішення Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 27 грудня 2024 року № 2550 Про затвердження внесення змін до Генерального плану села Холодновідка Львівського району Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішення №2550 прийнято з порушенням процедури розроблення, громадського обговорення та затвердження містобудівної документації, за відсутності визначених законом передумов для внесення змін до генерального плану, а затверджені ним зміни не відображають меж охоронних зон магістральних газопроводів, що проходять територією села Холодновідка, та встановлених законом обмежень у використанні земель. Позивачі зазначили, що проживають на вулицях Роксолани та Володимира Великого у селі Холодновідка, тобто на території, охопленій дією оскаржуваного акта. Щодо строку звернення до суду позивачі вказали, що про порушення своїх прав дізналися лише у лютому 2026 року.

Ухвалою судді від 27.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

11.08.2026 від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заяви відповідач зазначив, що Рішення №2550 затверджене 27.12.2024 та опубліковане 31.12.2024 на офіційному вебсайті сільської ради у рубриках «Містобудівна та архітектурна діяльність» і «Нормативно-правові документи» разом з пояснювальною запискою, графічними матеріалами, звітом про стратегічну екологічну оцінку, довідками про консультації та громадське обговорення, завданням на внесення змін, протоколом і стенограмою громадських слухань та іншими документами. Відповідач послався на ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI) і п.15 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038-VI) та вказав, що позовну заяву подано 21.07.2026, тобто більш ніж через вісімнадцять місяців після затвердження і оприлюднення акта. На переконання відповідача, строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування нормативно-правового акта; позивачі про прийняття Рішення №2550 знали, однак не цікавилися його змістом, а поважності причин пропуску строку не довели. Відповідач послався на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №359/4119/17, рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 та практику Європейського суду з прав людини щодо допустимості обмеження права на доступ до суду строками.

17.08.2026 позивачі подали заперечення на заяву відповідача. Позивачі зазначили, що обізнаність про існування акта та обізнаність про порушення ним конкретного права є двома самостійними юридичними фактами, кожен з яких потребує окремого встановлення й доказування, і послалися на постанову Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №640/25034/19. Указали, що встановлення невідповідності ширини охоронних зон магістральних газопроводів вимогам законодавства потребує спеціальних знань, а сам факт оприлюднення акта не покладає на фізичну особу обов`язку порівнювати графічні матеріали генерального плану з вимогами спеціального закону. Наголосили, що обов`язок довести конкретний момент, з якого позивачі повинні були дізнатися про порушення своїх прав, покладено на відповідача, а оскаржуваний акт залишається чинним та продовжує застосовуватися. Позивачі просили відмовити у задоволенні заяви та продовжити розгляд справи по суті.

18.08.2026 відповідач подав додаткові пояснення на заперечення позивачів, у яких наполягав на тому, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, а незнання про порушення через байдужість до своїх прав чи небажання дізнатися такою причиною не є. Додатково відповідач повідомив, що протягом періоду дії Рішення №2550 фізичні особи зверталися до сільської ради за витягами з містобудівної документації, на підставі яких змінено цільове призначення належних їм земельних ділянок у селі Холодновідка, а Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області видано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Представник відповідача подану заяву підтримав, просив таку задовольнити.

У підготовочому судовому засіданні позивачі, які прибули у засідання, та їх представник проти заяви про залишення позову без розгляду заперечили. Просили у її задоволенні відмовити.

Вирішуючи заяву відповідача, суд керується таким.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Наведене свідчить, що залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду можливе лише за умови встановлення самого факту пропуску такого строку. Тому суд насамперед перевіряє, який саме строк звернення до суду підлягає застосуванню у цій справі.

Формулювання ч.2 ст.122 КАС України «якщо не встановлено інше» означає, що шестимісячний строк застосовується лише тоді, коли для відповідної категорії спорів законом не передбачено іншого строку звернення до суду.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування визначені ст.264 КАС України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Отже, для справ щодо оскарження нормативно-правових актів процесуальний закон установив саме те «інше», про яке йдеться у ч.2 ст.122 КАС України, а тривалість права на звернення до суду поставив у залежність від чинності оскаржуваного акта, а не від дати його прийняття чи оприлюднення.

Оскаржуване Рішення №2550 затвердило внесення змін до Генерального плану села Холодновідка, тобто визначило умови подальшого використання та забудови території населеного пункту, поширюється на невизначене коло осіб і розраховане на неодноразове застосування. За таких ознак це рішення є нормативно-правовим актом. Саме з цих підстав провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених ст.264 КАС України, і жодна зі сторін нормативно-правового характеру Рішення №2550 не заперечує. Аналогічний підхід до правової природи рішення органу місцевого самоврядування про затвердження генерального плану населеного пункту застосовано Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №320/258/19.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/8985/17 виснувала: «… дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту. Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту. Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке: багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула».

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року у справі №457/908/17, застосовуючи наведений висновок, зазначив, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, а у разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту. Підстав для відступу від цього висновку Верховний Суд не вбачав. Про можливість оскарження нормативно-правових актів протягом усього строку їх чинності Верховний Суд зазначив і в постанові від 23 березня 2023 року у справі №640/6699/20.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у взаємозв`язку з наведеними висновками Верховного Суду дає підстави для висновку, що у справі про оскарження чинного нормативно-правового акта сам лише сплив шести місяців з дня його оприлюднення не свідчить про пропуск строку звернення до суду.

У цій справі судом установлено, що Рішення №2550 прийнято 27.12.2024 та оприлюднено 31.12.2024. Доказів того, що цей акт втратив чинність, матеріали справи не містять, і відповідач на такі обставини не посилається. Навпаки, у додаткових поясненнях від 18.08.2026 відповідач навів відомості про те, що на підставі затвердженого Рішенням №2550 Генерального плану села Холодновідка у 2025 та 2026 роках видавалися витяги з містобудівної документації, за якими змінювалося цільове призначення земельних ділянок у цьому селі, а також видані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Ці відомості підтверджують, що оскаржуваний акт є чинним і продовжує застосовуватися.

Позивачі проживають у селі Холодновідка на вулицях, охоплених дією оскаржуваного акта, а тому перебувають у правовідносинах, які цим актом регулюються, і є особами, які мають право оскаржити його в розумінні ч.2 ст.264 КАС України.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що право позивачів на звернення до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування Рішення №2550 зберігається протягом усього строку чинності цього акта, а тому строк звернення до адміністративного суду позивачами не пропущено.

Незалежно від наведеного суд перевірив і доводи відповідача про обізнаність позивачів про порушення їхніх прав з дня оприлюднення Рішення №2550.

Частина 2 ст.122 КАС України пов`язує початок перебігу строку не з датою прийняття або оприлюднення акта суб`єктом владних повноважень, а з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення саме своїх прав, свобод чи інтересів. Обізнаність про існування акта та обізнаність про порушення ним конкретного права є різними обставинами, кожна з яких підлягає окремому встановленню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Заявляючи про пропуск строку, відповідач обмежився посиланням на факт своєчасного оприлюднення Рішення №2550 та на припущення про те, що позивачі не цікавилися його змістом. Доказів, які б підтверджували, що позивачам до лютого 2026 року було або з високою вірогідністю мало бути відомо саме про ті обставини, з якими вони пов`язують порушення своїх прав, а саме про визначення у графічних матеріалах Генерального плану меж охоронних зон магістральних газопроводів у розмірах, менших за встановлені законом, відповідач не надав. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Позивачі, натомість, назвали конкретний момент отримання відповідної інформації. Вони зазначили, що ці обставини стали відомі ОСОБА_4 під час його допиту як свідка у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141390001225, після чого 23.02.2026 доведені до відома інших позивачів на зборах мешканців вулиць Роксолани та Володимира Великого у селі Холодновідка, на підтвердження чого надано протокол зборів від 23.02.2026. Позовну заяву подано 21.07.2026, тобто в межах шести місяців з наведеної дати. Отже, строк звернення до суду не пропущено і за загальним правилом ч.2 ст.122 КАС України.

Суд відхиляє посилання відповідача на ст.15 Закону №2939-VI та п.15 ст.17 Закону №3038-VI. Ці норми визначають обов`язок невідкладного оприлюднення нормативно-правових актів та порядок забезпечення загальної доступності матеріалів генерального плану населеного пункту. Належне виконання відповідачем цих обов`язків судом під сумнів не ставиться, проте зазначені норми не встановлюють строку звернення до адміністративного суду і не змінюють правила, закріпленого у ч.3 ст.264 КАС України.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №359/4119/17, на яку посилається відповідач, сформульовані до викладення Об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висновку від 13 березня 2019 року у справі №712/8985/17 щодо обчислення строку звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта. Від наведеного висновку Об`єднаної палати Верховний Суд не відступив, а тому саме він підлягає застосуванню у цій справі.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 та на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язковості процесуальних строків і допустимості обмеження права на доступ до суду висновків суду не спростовують. Ці посилання стосуються загальної можливості встановлення законом строків звернення до суду, тоді як у цій справі строк звернення до суду встановлено самим процесуальним законом і позивачами він не пропущений.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що передбачені ч.3 ст.123 та п.8 ч.1 ст.240 КАС України підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні. Оскільки строк звернення до суду позивачами не пропущено, питання про його поновлення в порядку ст.121 КАС України судом не вирішується.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, учасниками справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

За таких обставин заява представника відповідача про залишення позову без розгляду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, а розгляд справи підлягає продовженню.

Керуючись ст.ст. 240, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 28.08.2026.

Суддя Желік О.М.