Рішення № 139335947, 31.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року справа №320/1783/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152; ЄДРПОУ 42552598 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області (місцезнаходження 03113, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, буд. 55/2, код ЄРДПОУ 20001792) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням ухвали суду про роз`єднання позовів),

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник позивача Обідова Бохіра Зокірджоновича звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 номер: 80114500000021/36 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022, виданого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Таджикистан.;

- визнати протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 номер: 80112500106143/36/1 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022, виданої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Таджикистан.;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022 на ім`я громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 ухвалено роз`єднати позовні вимоги у справі № 320/61974/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк на усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 постановлено відкрити провадження у справі.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача полягає у тому, що ОСОБА_1 погоджується з рішеннями Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80114500000021/36, № 80112500106143/36/1 та № 8010130100017687, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті без належного встановлення та підтвердження обставин, які могли б бути правовою підставою для їх прийняття. Так, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80114500000021/36 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкликано дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022 на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80112500106143/36/1 на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію» відкликано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022, видану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Таджикистан. Крім того, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 8010130100017687 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає зазначені рішення протиправними, оскільки відповідачем не було належним чином встановлено обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для їх прийняття. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Таджикистан та тривалий час проживає в Україні. 04.04.2022 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 було надано дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка є повнорідним братом громадянки України. Родинний зв`язок позивача з його сестрою - громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується паспортом громадянина України та свідоцтвами про народження. 03.06.2022 на підставі наданого дозволу на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022 ОСОБА_1 було документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 . 29.08.2022 ОСОБА_3 зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_2 . Про прийняті відповідачем рішення позивач дізнався лише у листопаді 2025 року з відповіді відповідача на адвокатський запит. Зазначені рішення позивач вважає такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони не ґрунтуються на належно встановлених та підтверджених фактичних обставинах. Зокрема, дозвіл позивача на імміграцію в Україну було відкликано на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якого дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні. Однак відповідачем не наведено та не надано доказів, які б підтверджували, що дії саме позивача становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні. При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, що позивач перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Також відповідачем не надано доказів направлення або вручення позивачу запрошення для надання пояснень та відповідних документів. Не підтверджено і здійснення відповідачем необхідних дій щодо отримання інформації з передбачених законодавством джерел, зокрема від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних та фізичних осіб, яка була б необхідною для повного та об`єктивного вирішення питання щодо відкликання наданого позивачу дозволу на імміграцію. Таким чином, з наявних у позивача матеріалів не вбачається, що перед прийняттям оскаржуваних рішень відповідачем було належним чином перевірено обставини, які стали підставою для відкликання дозволу на імміграцію. Більше того, ані у висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну, ані в оскаржуваних рішеннях відповідача не зазначено конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій, які становили б загрозу державній безпеці України чи громадському порядку в Україні. Отже, висновок про наявність передбаченої пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» підстави для відкликання дозволу на імміграцію не підтверджений конкретними фактичними даними щодо поведінки позивача. За таких обставин твердження про можливе настання негативних наслідків з боку позивача на території України не підтверджене належними доказами та фактичними даними, а тому не може саме по собі свідчити про наявність передбаченої законом підстави для відкликання дозволу на імміграцію. Відповідно, рішення про відкликання дозволу на імміграцію та похідне від нього рішення про відкликання посвідки на постійне проживання прийняті без належного підтвердження обставин, на які посилається відповідач. З огляду на викладене, ОСОБА_1 , що відповідачем не доведено наявності правових та фактичних підстав для відкликання наданого йому дозволу на імміграцію в Україну, а відтак відсутні належні підстави і для відкликання посвідки на постійне проживання. Також відсутність належно встановлених обставин, які б свідчили про порушення позивачем законодавства України або наявність інших передбачених законом підстав для його примусового повернення, свідчить про протиправність прийнятого відповідачем рішення від 07.02.2025 № 8010130100017687 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни. Таким чином, оскаржувані рішення відповідача не містять конкретного та належного фактичного обґрунтування щодо дій саме позивача, які могли б слугувати підставою для їх прийняття, а наведені відповідачем обставини не підтверджені належними доказами. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає оскаржувані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

12.02.2026 представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області скерував до суду письмовий відзив, у якому заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 та вважає оскаржувані рішення обґрунтованими. 28.01.2025 до ЦМУ ДМС надійшло подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача. У поданні зазначено, що в ході передбачених законом заходів отримано інформацію про те, що ОСОБА_3 є активним прихильником радикально налаштованих членів Партії ісламського відродження Таджикистану. Також зазначено, що вказана партія не засуджує окупацію територій України та повномасштабне вторгнення рф, а її радикальні члени можуть бути причетні до співпраці з міжнародною терористичною організацією «Ісламська Держава». Саме зазначена інформація стала підставою для прийняття ЦМУ ДМС рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на підставі пункту 2 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію». При цьому 18.03.2021 позивач звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію як повнорідний брат громадянки України. 04.04.2022 йому надано дозвіл на імміграцію, а 03.06.2022 на його підставі оформлено посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 . ЦМУ ДМС вважає, що відкликання дозволу на імміграцію є превентивним заходом, необхідним в інтересах громадської безпеки, запобігання правопорушенням та захисту прав і свобод інших осіб. Такий захід не передбачає обов`язкової наявності встановленого факту порушення законодавства особою. В умовах воєнного стану та збройної агресії рф відповідач вважає відкликання дозволу обумовленим об`єктивною соціальною потребою у забезпеченні безпеки України. Щодо доводів про порушення Порядку № 1983 відповідач зазначає, що пункт 23 цього Порядку не встановлює обов`язку органу ДМС у кожному випадку запитувати додаткову інформацію або запрошувати іммігранта для надання пояснень, а тому відсутність такого запрошення не свідчить про порушення зазначеного Порядку. Відсутність у позивача судимості, кримінального переслідування чи статусу розшукуваної особи, на думку відповідача, не спростовує правомірності оскаржуваних рішень, оскільки пункт 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» не пов`язує відкликання дозволу виключно з наявністю таких кримінально-правових статусів. Визначальною є наявність дій, які становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку. З огляду на інформацію, викладену у поданні ГУ СБУ від 27.01.2025 № 51/9/2-40733, ЦМУ ДМС дійшло висновку про наявність передбачених законом підстав для відкликання дозволу на імміграцію позивача. За результатами розгляду подання 07.02.2025 ЦМУ ДМС прийняло рішення № 80114500000021/36 про відкликання дозволу на імміграцію та рішення № 80112500106143/36/1 про відкликання посвідки на постійне проживання. Щодо похідних наслідків відповідач зазначає, що відповідно до абзацу третього пункту 26 Порядку провадження відповідне повідомлення про припинення підстав для перебування іноземця в Україні направляється до органу місцевого самоврядування для внесення змін до реєстру територіальної громади відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265. Таким чином, ЦМУ ДМС вважає, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені частиною другою статті 19 Конституції України та статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

17.02.2026 на адресу суду подано письмову відповідь на відзив, у якій представник ОСОБА_1 вказує наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що у березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є повнорідним братом громадянки України. За результатами розгляду поданої заяви та після проведення передбачених імміграційним законодавством перевірок 04.04.2022 позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну, а 03.06.2022 на підставі цього дозволу його документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 . Отже, на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну компетентним органом державної влади були проведені необхідні перевірки поданих позивачем документів та з`ясовано питання щодо наявності передбачених законодавством підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. За результатами таких перевірок підстав для відмови у наданні дозволу встановлено не було. Разом з тим, рішеннями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 наданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну було відкликано на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також відкликано посвідку на постійне проживання. Як убачається зі змісту відзиву на позовну заяву, підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну стало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області. Водночас зі змісту оскаржуваних рішень відповідача не вбачається зазначення конкретних винних чи умисних протиправних дій, вчинених позивачем. Оскаржувані рішення містять посилання на відповідні норми законодавства, однак не містять конкретного викладення обставин, доказів, мотивів та підстав, які мали визначальне значення для їх прийняття та були б сформульовані з достатньою чіткістю. Зокрема, в оскаржуваних рішеннях не наведено конкретних фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій, які завдали або могли завдати шкоди національній безпеці України, інтересам держави, а також правам та законним інтересам громадян. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем також не було належним чином враховано обставини перебування позивача в Україні після отримання дозволу на імміграцію. Так, з моменту отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну до моменту його відкликання відповідачем не надано доказів вчинення позивачем протиправних дій на шкоду національній безпеці України, які могли б завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян. Відповідачем також не надано доказів існування вироку суду щодо вчинення позивачем відповідних правопорушень, яким було б встановлено наявність зазначеної загрози. За таких обставин позивач вважає, що висновки відповідача про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях. Позивач зазначає, що протягом усього часу проживання на території України ним не вчинялося жодних дій, які могли б слугувати підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну та виданої на його підставі посвідки на постійне проживання. Крім того, протягом усього часу проживання на території України позивач жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності, не має незнятої чи непогашеної судимості та не перебуває в розшуку. Таким чином, відповідачем не доведено наявності конкретних обставин та належних доказів, які б підтверджували існування передбачених законом підстав для відкликання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Відповідачем не надано належних доказів наявності визначених законами України підстав, які могли б слугувати правовою підставою для відкликання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Отже, позивач вважає, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

19.02.2026 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області подала письмові пояснення щодо позову, у яких заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та підтверджує достовірність інформації, викладеної у листі від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 щодо дій позивача, які, за інформацією СБУ, становлять загрозу національній безпеці України. Зазначена інформація отримана під час виконання СБУ завдань, визначених Законом України «Про Службу безпеки України», та ґрунтується на результатах заходів, проведених уповноваженим підрозділом ГУ СБУ до 27.01.2025. Проведення таких заходів підтверджується листом УЗНД ГУ СБУ від 18.02.2026 № 51/9/2-795мп. Відомості про зміст, форми, засоби та результати проведених заходів не можуть бути розкриті в більшому обсязі з огляду на вимоги Закону України «Про державну таємницю». ГУ СБУ зазначає, що відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» уповноважене брати участь у вирішенні питань перебування іноземців в Україні, здійснювати інформаційно-аналітичну роботу та профілактику правопорушень у сфері державної безпеки, а також подавати органам державної влади пропозиції з питань національної безпеки. Протидія розвідувально-підривній діяльності визначена Стратегією національної безпеки України пріоритетним завданням відповідних державних органів. На думку ГУ СБУ, листи від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 та від 18.02.2026 № 51/9/2-795мп містять дані, які підтверджують наявність законних підстав для прийняття ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оскаржуваних рішень. ГУ СБУ вказує, що виявлена загроза полягала у діях позивача, спрямованих на взаємодію з іншими особами з метою зміцнення інфраструктури впливу спеціальних служб російської федерації під час здійснення ними розвідувально-підривної діяльності в Україні. При цьому зазначена загроза, за інформацією СБУ, не встигла набути складу кримінального чи адміністративного правопорушення з боку позивача. ГУ СБУ зазначає, що загроза національній безпеці може виникнути до фактичного вчинення правопорушення, а тому превентивне реагування державних органів спрямоване на недопущення її подальшої реалізації. Поняття загроз національній безпеці, національної безпеки та національних інтересів визначені статтею 1 Закону України «Про національну безпеку України». Стратегія національної безпеки України також визначає розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав, насамперед рф, та прагнення зміцнити інфраструктуру їх впливу як загрозу національній безпеці України. Своєчасне реагування, за позицією ГУ СБУ, було забезпечено направленням до ЦМУ ДМС листа від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 із пропозицією з питань національної безпеки відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України». За результатами його розгляду ЦМУ ДМС прийняло рішення про відкликання дозволу на імміграцію позивача. ГУ СБУ вважає, що такі дії сприяли попередженню протиправного використання позивача для зміцнення інфраструктури впливу спеціальних служб російської федерації та мали профілактичний характер. Водночас ГУ СБУ наголошує на необхідності збереження в режимі державної таємниці конкретних відомостей щодо дій позивача, його взаємодії з іншими особами, а також виявлених явищ, чинників і тенденцій, які можуть мати прихований вплив на позивача та інших осіб і посягати на національні інтереси України. Розкриття таких відомостей, на думку ГУ СБУ, може створити ризик виникнення нової загрози національній безпеці. З огляду на викладене ГУ СБУ у м. Києві та Київській області заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

24.02.2026 скеровано заяву, у якій представник позивача не погоджується з поясненнями третьої особи ГУ СБУ у м. Києві та Київській області та вважає, що вони не підтверджують правомірності оскаржуваних рішень.

Підставою для внесення пропозиції про відкликання дозволу на імміграцію, за твердженням ГУ СБУ, став лист від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 щодо дій позивача, нібито спрямованих на взаємодію з іншими особами з метою зміцнення інфраструктури впливу спецслужб Російської Федерації. Водночас ані в зазначених поясненнях, ані в листі ГУ СБУ від 18.02.2026 № 51/9/2-795мп не конкретизовано, які саме дії вчиняв позивач, коли, де, з ким та яким чином вони створювали загрозу національній безпеці України. ГУ СБУ також зазначає, що відповідні дії не набули складу кримінального чи адміністративного правопорушення, однак жодних конкретних доказів їх вчинення або підготовки до них не надано. Саме посилання на існування загрози національній безпеці без встановлення її фактичного підґрунтя не підтверджує наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». У матеріалах, на які посилається третя особа, відсутні конкретні дані про дії позивача, що становили б загрозу національній безпеці, громадському порядку, правам та законним інтересам громадян України чи інших осіб. Крім того, лист ГУ СБУ від 27.01.2025 № 51/9/2-40733 до пояснень третьої особи не додано, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості ознайомитися з його змістом та надати належні заперечення. Посилання ГУ СБУ на те, що відповідні листи є письмовими доказами законності оскаржуваних рішень, саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку довести їх правомірність та не підтверджує конкретних обставин, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Сторона позивача вважає, що загальні твердження про існування загрози національній безпеці без конкретизації дій позивача та їх належного доказового підтвердження не доводять наявності законних підстав для відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. У зв`язку з цим позивач вважає оскаржувані рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області протиправними та такими, що підлягають скасуванню із зобов`язанням відповідача вчинити відповідні дії.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Таджикистан та тривалий час проживає на території України.

04.04.2022 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка є повнорідним братом громадянки України.

Родинні зв`язки ОСОБА_1 з його сестрою - громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджуються паспортом громадянина України та свідоцтвами про народження.

03.06.2022 на підставі дозволу на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022 ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 .

29.08.2022 ОСОБА_1 зареєстровано в Україні за адресою: АДРЕСА_2 .

07.02.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80114500000021/36, яким наданий ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022 відкликано на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

07.02.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80112500106143/36/1, яким на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію» відкликано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022, видану ОСОБА_1 .

07.02.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 8010130100017687 про примусове повернення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду, вважаючи їх протиправними та такими, що прийняті за відсутності передбачених законом підстав.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України Про імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором відкликання дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства виїзд з України не дозволяється.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором відкликання є іммігрант, копія рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом іммігранту на адресу, зазначену в його заяві про відкликання дозволу на імміграцію.

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321) посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію;

2) прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства або відкликання рішення про визнання особою без громадянства;

3) коли вона втрачена або викрадена;

4) коли вона не повернута після смерті особи;

5) коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку;

6) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 або підпункті 1 пункту 64-1 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а також прийняття рішення про примусове видворення такої особи у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо відкликання дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора відкликання дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області рішень від 07.02.2025 про відкликання наданого позивачу дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання та примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Підставою для прийняття спірних рішень вказано подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 27.01.2025 № 51/9/2-40733, відповідно до якого дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що лист Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, зазначивши, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Розвиваючи указаний підхід, Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта.

У постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від від 30.10.2025 у справі №560/5955/23.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що оскаржувані рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача прийняті відповідачем на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» з урахуванням подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області.

Водночас із матеріалів міграційної справи не вбачається наявності належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні.

Як убачається з висновку відповідача за результатами розгляду подання ГУ СБУ, його зміст фактично зводиться до відтворення інформації, викладеної у поданні, відповідно до якої позивач є активним прихильником радикально налаштованих членів Партії ісламського відродження Таджикистану, міг бути залучений спеціальними службами російської федерації до співробітництва та міг бути використаний для отримання інформації про військові частини на території м. Києва та Київської області.

Разом з тим у висновку та оскаржуваних рішеннях не наведено конкретних відомостей про вчинення позивачем протиправних дій, які створюють загрозу національній безпеці України або громадському порядку, а також не зазначено доказів на підтвердження таких обставин. Матеріали міграційної справи також не містять доказів перебування позивача у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні, вчинення ним кримінального або іншого правопорушення чи перебування у розшуку.

Суд також враховує, що наведені у поданні відомості щодо можливого залучення позивача до співпраці зі спеціальними службами російської федерації та можливого використання його для отримання інформації викладені без конкретизації фактичних дій позивача, часу, місця, способу їх вчинення та інших обставин, які б дозволяли встановити реальність відповідної загрози.

При цьому у висновку відповідача не зазначено про витребування у ініціатора подання додаткової інформації, необхідної для всебічного аналізу наведених у ньому відомостей, як це передбачено пунктом 23 Порядку № 1983.

Також відповідачем не надано доказів запрошення позивача для надання пояснень та відповідних документів, а також отримання інформації з інших передбачених законодавством джерел, необхідної для вирішення питання про відкликання дозволу на імміграцію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що покладена відповідачем в основу оскаржуваних рішень інформація не містить достатньої конкретизації фактичних обставин щодо дій саме позивача та не підтверджена належними доказами.

Саме по собі посилання на можливість настання негативних наслідків у майбутньому без встановлення конкретних дій позивача, які створюють загрозу національній безпеці України або громадському порядку, не є достатнім для підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Отже, суд встановив, що висновок відповідача про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію ґрунтується на інформації, яка не отримала належного фактичного підтвердження в матеріалах міграційної справи, а тому оскаржувані рішення прийняті без належного встановлення обставин, з якими закон пов`язує можливість відкликання дозволу на імміграцію.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Рішення органу ДМС як суб`єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх таких суб`єктів, що регулюється іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Хоча указана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відкликання дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Отже, відкликання дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.

Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про відкликання дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень необхідно враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для відкликання дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.

Суб`єкту владних повноважень доцільно дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов`язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.

Відкликання дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з`ясування органами ДМС України, суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв`язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.

Враховуючи вищезазначене, відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зазначає, що рішення відповідача ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для відкликання позивачу дозволу на імміграцію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому позовна вимога підлягає задоволенню.

Окрім цього судом встановлено, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80112500106143/36/1 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 прийнято на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої відкликання посвідки на постійне проживання є похідним наслідком відкликання дозволу на імміграцію, на підставі якого позивача було документовано зазначеною посвідкою.

Оскільки судом встановлено протиправність рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80114500000021/36 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що рішення про відкликання посвідки на постійне проживання, прийняте на підставі цього рішення, також є протиправним.

Самостійних правових підстав для відкликання посвідки на постійне проживання відповідачем не наведено та судом не встановлено.

Відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 № 80112500106143/36/1 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до пунктів 66, 67 Порядку №321 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття (крім випадків, визначених підпунктом 4 пункту 64 цього Порядку).

У разі коли посвідка була відкликана або визнана недійсною одночасно з відкликанням або визнанням недійсним дозволу на імміграцію, на підставі якого вона була оформлена, копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки надсилається заявнику в порядку, передбаченому пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 52, ст. 2400), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 573.

Копія листа (з вихідним номером та датою), яким надіслано повідомлення про відкликання або визнання недійсною посвідки, сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), або шляхом надсилання листа.

У разі надсилання листа його копія (із вихідним номером та датою) сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Тобто, положення Порядку №321 зобов`язують органи Державної міграційної служби України повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про рішення про припинення дії раніше наданої посвідки на постійне проживання в Україні для забезпечення здійснення таким органом належного контролю перетинання особами державного кордону.

У свою чергу, відповідно до статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки, в тому числі, паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку;

6) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Недотримання іноземцем, особою без громадянства умов перетинання державного кордону на в`їзд в Україну не перешкоджає можливості розгляду в установленому законом порядку питання щодо надання йому притулку чи визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Отже, наявність в органах Державної прикордонної служби України інформації щодо відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні безпосереднім чином впливає на його право на перетин державного кордону.

У постанові від 26.06.2018 у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ефективний захист порушеного права позивача вимагає покладення на відповідача обов`язку направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022.

У даному випадку, задоволення позовних вимог у зобов`язальній частині, на переконання суду, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, проаналізувавши приписи законодавства України та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок і достатність у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з вищенаведених підстав.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968, 96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень, 96 коп.), що підтверджується квитанцією № 6146-4541-7197-2456 від 21.01.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152; ЄДРПОУ 42552598 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області (місцезнаходження 03113, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, буд. 55/2, код ЄРДПОУ 20001792) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням ухвали суду про роз`єднання позовів) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 номер: 80114500000021/36 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну № 80114200073090/377 від 04.04.2022, виданого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Таджикистан.

3. Визнати протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2025 номер: 80112500106143/36/1 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022, виданої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Таджикистан.

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 03.06.2022 на ім`я громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) у розмірі 968, 96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень, 96 коп.).

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.