Рішення № 139335933, 31.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року справа №320/58242/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (адреса 01001, вул. Володимирська, 9, Київ ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Суть спору та процесуальні дії у справі.

Повивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина рф ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти заяву громадянина рф ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача полягає у тому, що ОСОБА_1 що є громадянином російської федерації, документованим паспортом громадянина рф НОМЕР_2 , виданим Генеральним консульством росії в м. Харкові 06.08.2021 строком дії до 06.08.2025. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну позивач публічно засуджує збройну агресію росії проти України у своїх публікаціях у соціальних мережах, підтримує Збройні Сили України та добровільно вступив до територіальної оборони, зокрема до батальйону самооборони «Щит», що підтверджується відповідною довідкою. На переконання позивача, така його діяльність суперечить офіційній політиці рф та створює для нього реальну загрозу переслідувань, репресій або притягнення до кримінальної відповідальності у разі повернення до країни походження. У зв`язку з цим ОСОБА_1 має обґрунтовані побоювання щодо можливого переслідування з боку державних органів рф та побоюється повертатися до країни свого походження. Дізнавшись про можливість отримання статусу біженця вже під час перебування у ПТПІ, 08.08.2025 Позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 05.09.2025 ОСОБА_1 отримав проміжну відповідь УДМС у Чернігівській області від 28.08.2025, відповідно до якої 28.08.2025 оригінали матеріалів були направлені до ДСОБГ ДМС для прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного і національного законодавства. У зв`язку з тривалим ненадходженням рішення за результатами розгляду заяви позивача його представник направив адвокатський запит до Державної міграційної служби України. 10.10.2025 представник позивача отримав відповідь на адвокатський запит від 08.10.2025, у якій зазначено, що заява позивача не реєструвалася та рішення про відмову у її прийнятті не приймалося. При цьому ДМС послалася на те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією рф проти України, що, за позицією відповідача, зумовило застосування до ОСОБА_1 положень статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. ОСОБА_1 вважає, що такими діями Відповідач фактично не прийняв його заяву та не здійснив її розгляд у встановленому законодавством порядку, а також не надав передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» форми про прийняття або відмову у прийнятті його документів. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні та під час такого перебування, коли в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Отже, ОСОБА_1 вважає, що його заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мала бути прийнята та розглянута відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Натомість така заява Відповідачем фактично не була прийнята та не була розглянута у передбаченому законом порядку.

17.12.2025 представник Державної міграційної служби України подав письмовий відзив на позов, у якому відповідач зазначає, що позивач є громадянином рф, який 21.10.2013 в`їхав в Україну за паспортом громадянина рф НОМЕР_3 , строк дії якого закінчився 22.12.2015. Документів для продовження строку перебування або інших документів, що підтверджують право на законне перебування в Україні, позивач не оформлював та з 19.01.2014 перебуває в Україні незаконно. 14.05.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за проживання в Україні без документів на право проживання (перебування) та накладено штраф у розмірі 3400 грн. 05.08.2025 рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/7663/25 позивача затримано та поміщено до ПТПІ з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення за межі України. 22.08.2025 до УДМС у Чернігівській області надійшли матеріали щодо звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28.08.2025 УДМС направило ці матеріали до ДМС для проведення додаткових перевірочних заходів та прийняття рішення, про що того ж дня повідомило позивача. За результатами розгляду заяви ДМС листом від 28.11.2025 № 8.5-12896/2-25 повідомила про застосування положень статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року та повернула заявнику надані матеріали. Відповідач вважає, що звернення позивача було зумовлене не потребою у міжнародному захисті, а спробою легалізації перебування в Україні з метою недопущення примусового видворення. При цьому позивач звернувся із заявою, перебуваючи в Україні незаконно, та з порушенням установлених статтею 5 Закону № 3671-VI строків її подання. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі № 320/12446/23. Тому доводи позивача щодо неприйняття ДМС рішення в порядку частини шостої статті 5 Закону № 3671-VI є безпідставними, оскільки позивач не звернувся із заявою з дотриманням установленого порядку та строків. Щодо вимог до ДМС про зобов`язання прийняти заяву та надати рішення Відповідач зазначає, що такі вимоги заявлені до неналежного відповідача. Відповідно до пункту 2.2 Правил, рішення про прийняття заяви приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня звернення особи, а відповідно до пункту 4.3 Правил саме територіальний орган ДМС приймає рішення за результатами попереднього розгляду заяви. Таким чином, повноваження щодо прийняття заяви та прийняття рішення за результатами її попереднього розгляду належать УДМС за місцем тимчасового перебування заявника, а не ДМС України. З огляду на висновки Верховного Суду у постанові від 19.04.2022 у справі № 400/3989/19, належність відповідача визначається нормами матеріального права, а якщо зобов`язаною особою є інший суб`єкт, підстави для задоволення позову відсутні. Отже, відповідач вважає, що ДМС не є належним відповідачем за вимогами про зобов`язання прийняти заяву позивача та надати рішення за результатами її розгляду.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 документований паспортом громадянина рф НОМЕР_2 , виданим Генеральним консульством росії в м. Харків 06.08.2021 строком дії до 06.08.2025.

21.10.2013 позивач перетнув державний кордон на в`їзд в Україну за паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_3 , виданим 22.12.2010 строком дії до 22.12.2015. Документів на продовження строку перебування в Україні або документів, що надають право на законне перебування в Україні, позивач не оформлював та з 19.01.2014 перебував в Україні незаконно.

14.05.2025 УДМС у Запорізькій області притягнуло позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, наклавши адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн, що підтверджується протоколом серії ПР МЗП № 003088 та постановою серії ПН МЗП № 003135 від 14.05.2025.

05.08.2025 рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/7663/25 позивача затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

08.08.2025 ОСОБА_1 подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22.08.2025 до УДМС у Чернігівській області поштовим зв`язком надійшов лист Чернігівського ПТПІ щодо звернення позивача із зазначеною заявою. До листа було долучено заяву-анкету від 08.08.2025, копію рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05.08.2025, копію паспорта громадянина російської федерації та роздруковане чорно-біле зображення позивача.

28.08.2025 УДМС у Чернігівській області листом № 7401.6-4701/74.2-25 направило отримані матеріали до ДМС для проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства і прийняття всебічного управлінського рішення, про що того ж дня повідомило позивача листом № 7401.6-4702/74.2-25.

У подальшому ДМС листом від 28.11.2025 № 8.5-12896/2-25 повідомило позивача про застосування положень статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року та повернуло надані ним матеріали.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому звернувся до суду із даним позовом.

Релевантні джерела права, оцінка та висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Приписами статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з пунктом 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно з пунктом 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Як вбачається з листа Державної міграційної служби України від 28.11.2025 № 8.5-12896/2-25, заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була розглянута ДМС, за результатами чого позивача повідомлено про застосування положень статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року та повернуто надані ним матеріали.

Водночас із зазначеного листа вбачається, що ДМС не приймала рішення про відмову у прийнятті заяви позивача у порядку, передбаченому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами № 649.

Отже, неприйняття заяви ОСОБА_1 не було зумовлено встановленням передбачених законом підстав для відмови у її прийнятті, оформленої у визначеному законом порядку.

Натомість за результатами розгляду поданих позивачем матеріалів ДМС не прийняла жодного з передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами № 649 рішень щодо прийняття заяви або відмови у її прийнятті, оформленого відповідним рішенням (наказом).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суб`єкт владних повноважень не може посилатися на обставини та підстави, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення чи фактичної поведінки суб`єкта владних повноважень, за винятком випадків доведення неможливості отримання відповідних доказів з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що у листі Державної міграційної служби України від 28.11.2025 №8.5-12896/2-25 відповідачем не зазначалось про наявність передбачених частиною шостою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підстав для відмови у прийнятті заяви позивача.

Водночас під час розгляду справи відповідач послався на обставини, пов`язані із введенням в Україні воєнного стану, положеннями статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, а також на факт тривалого нелегального перебування позивача на території України з 2014 року.

Разом з тим, наведені обставини не були покладені відповідачем в основу будь-якого рішення, прийнятого за результатами звернення позивача, оскільки, як встановлено судом, рішення про прийняття заяви позивача або рішення про відмову у її прийнятті відповідачем взагалі не приймалось. УДМС у Чернігівській області листом від 28.08.2025 №7401.6-4701/74.2-25 лише скерувало отримані від Чернігівського ПТПІ матеріали до ДМС «для проведення додаткових перевірочних заходів та прийняття всебічного управлінського рішення», а ДМС, у свою чергу, листом від 28.11.2025 №8.5-12896/2-25 обмежилась роз`ясненням порядку регулювання відповідних правовідносин та поверненням заявнику наданих ним матеріалів.

За таких обставин суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності протиправної бездіяльності.

Так, у відзиві відповідачем наведено нормативне регулювання процедури звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Правил №649, положення Конвенції про статус біженців 1951 року, обґрунтування, пов`язані із запровадженням воєнного стану в Україні, а також доводи щодо порушення позивачем строку звернення із заявою та тривалого нелегального перебування на території України.

Разом з тим, наведені доводи не спростовують встановлених судом обставин невчинення відповідачем дій, прямо передбачених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 особисто звернувся до уповноваженого органу із наміром подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак така заява не була прийнята та зареєстрована у порядку, визначеному Законом та Правилами №649.

При цьому відповідач у відзиві фактично підтвердив, що рішення про відмову у прийнятті заяви не приймалось, а натомість застосував положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року поза межами будь-якої передбаченої законом процедурної форми.

Разом з тим, суд зазначає, що в даному випадку нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб`єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (або надійшли відповідні матеріали), рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті такої заяви, яке оформлюється у визначеному порядку.

Натомість ані УДМС у Чернігівській області, ані ДМС не було ані прийнято заяву позивача у визначеному законом порядку, ані прийнято рішення про відмову у її прийнятті за формою, встановленою додатком 3 до Правил №649.

При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження такого рішення; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заявник має право оскаржити таке рішення до Державної міграційної служби України, а також до суду. Однак, оскільки жодного рішення позивачу видано не було, він був позбавлений можливості реалізувати вказане право на оскарження в адміністративному чи судовому порядку саме рішення про відмову а був змушений звертатися з позовом про визнання протиправною самої бездіяльності.

Тобто, Державна міграційна служба України допустила протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та за формою, встановленою Правилами №649, за заявою-анкетою ОСОБА_1 від 08.08.2025.

Окрім цього, суд відхиляє доводи відповідача про те, що тривале нелегальне перебування позивача в Україні, порушення ним порядку та строків звернення, визначених статтею 5 Закону № 3671-VI, а також застосування статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року в умовах воєнного стану звільняють відповідача від обов`язку прийняти передбачене законом рішення.

Так, зазначені обставини є матеріальними підставами, які мають оцінюватися в межах установленої законом процедури під час прийняття відповідного рішення, зокрема рішення про відмову в прийнятті заяви, відмову в оформленні документів або відмову у визнанні біженцем. Водночас Закон № 3671-VI та Правила № 649 не передбачають можливості залишити заяву без розгляду чи повернути матеріали без прийняття передбаченого законом рішення.

Суд вважає, що якщо відповідач вважав, що несвоєчасне звернення позивача та застосування статті 9 Конвенції унеможливлюють позитивне вирішення його питання, це не звільняло його від обов`язку оформити такий висновок у передбаченій законом формі - прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви із зазначенням мотивів та роз`ясненням права на його оскарження. Саме така форма рішення забезпечує передбачене статтею 12 Закону № 3671-VI право заявника на оскарження до ДМС або суду. Натомість, скерувавши позивачу лише лист-роз`яснення без прийняття відповідного рішення, відповідач фактично позбавив його можливості оскаржити конкретне рішення по суті та змусив звертатися до суду з вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Отже, наведені відповідачем обставини можуть бути враховані під час оцінки правомірності рішення за заявою позивача, однак не звільняють відповідача від обов`язку прийняти таке рішення у визначеній законом формі. Неприйняття відповідного рішення свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Окрім вищевказаного, суд відхиляє доводи відповідача про неналежність ДМС як відповідача у справі, з огляду на таке.

Так, пунктами 2.2 та 4.3 Правил №649 прийняття рішення щодо заяви віднесено до повноважень територіального органу ДМС, у спірних правовідносинах саме ДМС, а не УДМС у Чернігівській області, фактично розглянула звернення позивача по суті та надала йому відповідь листом від 28.11.2025 №8.5-12896/2-25 із застосуванням статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. Територіальний орган рішення не приймав, а листом від 28.08.2025 передав матеріали до ДМС саме для прийняття остаточного управлінського рішення.

За таких обставин довід відповідача про відсутність у ДМС повноважень щодо вирішення питання є суперечливим, оскільки ДМС, стверджуючи про відсутність такої компетенції, водночас фактично її реалізувала, надавши позивачу змістовну відповідь.

Крім того, підпунктом 14 пункту 4 Положення про ДМС до повноважень ДМС віднесено прийняття рішень про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем.

Отже, ДМС є належним відповідачем, оскільки саме вона вчинила дії (бездіяльність), які є предметом оскарження у цій справі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає таке.

Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у її прийнятті, належить до компетенції відповідного територіального органу ДМС та передбачає здійснення перевірки обставин, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649.

За таких обставин, зобов`язання судом відповідача безпосередньо прийняти заяву позивача до розгляду свідчило б про втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема частиною шостою статті 5, визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

При цьому, згідно з пунктом 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2).

Також, відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 2.1 Правила №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Тобто, вчинення вказаних дій уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС при зверненні до неї особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, передують прийняттю нею одного з рішень, визначених пунктами 2.2, 2.4 Правил №649.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані дії відповідачем при зверненні позивача з заявою-анкетою вчинені не були.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача, як зазначає і сам позивач, у даному випадку є зобов`язання відповідача вирішити питання щодо прийняття заяви позивача у порядку, межах та спосіб, визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

На підставі викладеного, керуючись статтями 243246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (адреса 01001, вул. Володимирська, 9, Київ ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина рф ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянина рф ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та ухвалити рішення про її прийняття або про відмову в прийнятті, за результатами її розгляду, відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649, з урахуванням висновків суду.

4. Віншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.