Рішення № 139335648, 31.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. справа № 300/8661/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Бігун Вікторія Петрівна (надалі, також представниця позивача), звернувся в суд з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради (надалі відповідач, ДСЗН Сумської міської ради), в якій просить:

стягнути з Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 736,22 гривень та інфляційні витрати у розмірі 3990,25 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на набрання рішенням суду, яким відповідача було зобов`язано здійснити нарахування та виплату грошової допомоги та вжиті заходи з примусового виконання такого рішення суду, останній здійснив виплату суми заборгованості після спливу значного строку. Однак, незважаючи на неналежне виконання рішення суду, відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу трьох відсотків річних та інфляційних витрат, у порядку, передбаченому нормами Цивільного кодексу України. Оскільки положення Цивільного кодексу України передбачають обов`язок боржника сплачувати три відсотки річних та інфляційні витрати у випадку наявності відповідної вимоги, у зв`язку з цим просить позов задовольнити (а.с. 1-16).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 даний позов залишено без руху. Визначено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій чітко вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску, а також навести аргументацію, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали (а.с. 18-19).

17.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви. Дана заява вмотивована тим, що для збору документів, які підтверджують підстави для продовження строку визначеного судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недостатньо (а.с. 21-22).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви з уточненим змістом позовних вимог чи тексту позовної заяви в частині заявленого періоду за який позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (а.с. 23-24).

05.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від представниці позивача надійшла заява, в якій обґрунтовано необхідність застосування строку позовної давності тривалістю 3 роки, який є спеціальним щодо даних правовідносин (а.с. 26).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 27-29).

29.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зауважив, що підстави для застосування положень Цивільного кодексу України відсутні, оскільки між сторонами не виникли цивільно-правові відносини, а спірні правовідносини щодо виконання рішення суду є публічно-правовими відносинами. У зв`язку з цим, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 31-41).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 42), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради (вул. Харківська, 35, м. Суми, Сумська область, 40035, код ЄДРПОУ 26440890) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум (а.с. 12-14).

21.12.2024 на банківський рахунок ОСОБА_1 від відповідача було зараховано грошові кошти на виконання згаданого рішення суду (а.с. 36).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат, з метою зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу три відсотки річних та інфляційні витрати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (надалі, також ЦК України).

Згідно із частиною 3 статті 11 ЦК України, частиною 1 статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання, відповідно до частин 2, 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

З системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу приписів статей 524, 533-535 і 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Крім того, суд враховує, що Верховним Судом України у постановах від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11 викладена правова позиція про те, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України).

Така позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 2а-11853/10/1570.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу перерахованої на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі № 480/5711/21 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Тобто, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення.

Вказані обставини свідчать на користь висновку, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин у цій справі, які регулює спеціальне законодавство.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (надалі, також Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Однак, суд звертає увагу на те, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі № 480/5711/21, яке набрало законної сили, зокрема, зобов`язано Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради (вул. Харківська, 35, м. Суми, Сумська область, 40035, код ЄДРПОУ 26440890) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.

Тобто вищевказаним рішенням визначено обов`язок пенсійного органу перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов`язання.

З огляду на вищевказане, оскільки рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі № 480/5711/21 не є рішення про стягнення коштів, тому положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% відсотків не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, суд зауважує про те, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Суд зазначає, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.

Таким чином, з огляду на те, що відповідальність за несвоєчасну виплату позивачу доходу передбачена положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159, суд робить висновок про те, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України.

Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством та на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, суддів вважає, що у відповідача не виникло перед позивачем конкретно визначеного грошового зобов`язання у розумінні ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд робить висновок про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 3990,25 грн та 3% річних в розмірі 736,22 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради (код ЄДРПОУ 26440890, вул. Харківська, буд. 35, м. Суми, 40035).

Суддя Главач І.А.