Рішення № 139335635, 31.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. справа № 300/9116/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі, також відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області) в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. Дане рішення вмотивовано тим, що періоди роботи позивача на території російської федерації не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у зв`язку з виходом російської федерації з міжнародної Угоди, яка врегульовувала ці питання. Позивач звертає увагу на те, що відповідний страховий стаж був набутий ним до виходу російської федерації з відповідної міжнародної угоди, у зв`язку з чим такі періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-91).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 даний позов залишено без руху. Визначено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду позовної заяви з уточненим змістом позовних вимог відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 93-95).

06.01.2026 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява. Відповідно до змісту уточненої позовної заяви, позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Правовий статус Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області визначено як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (а.с. 103-115).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 116-118).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

23.01.2026 до відділу документального забезпечення канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (а.с. 121-122).

26.01.2026 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви. У своїх поясненнях третя особа зауважила, що підстав для зарахування періодів роботи на території російської федерації до страхового стажу позивача немає, оскільки Україна та російська федерація припинили участь у відповідній міжнародній Угоді. Також зауважує, що позивач не звертався із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з чим дана позовна вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. У зв`язку з цим, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 123-133).

28.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зауважив, що позивач не звертався до нього із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, натомість подана позивачем заява була розглянута відповідачем відповідно до норм Закону щодо призначення пенсії за віком на загальних підставах. Щодо зарахування стажу, то відповідач зауважив, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, у зв`язку з чим нормативних підстав для зарахування періодів підприємницької діяльності до страхового стажу позивача немає. З огляду на наведене, просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 135-195).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 196), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.10.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 144-145).

За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 091630026768 від 29.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням віку, з якого виникає право на пенсію. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2005, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (а.с. 190-191).

Відповідно до змісту форми РС-право, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано період роботи з 01.09.1987 по 01.11.1988, період строкової військової служби з 16.11.1988 по 14.12.1990, періоди роботи з 18.02.1991 по 23.09.1991, з 02.10.1991 по 07.03.1996, з 13.03.1996 по 25.06.2000, період безробіття з 25.09.2001 по 09.06.2001, періоди роботи з 01.12.2011 по 18.01.2012, з 04.07.2025 по 31.08.2025 та з 01.09.2025 по 30.09.2025 (а.с. 191).

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання зарахування всіх періодів роботи до страхового стажу та призначення пільгової пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (надалі, також Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України " Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років.

Відповідно до частини 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Стосовно підстав для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

В першу чергу суд вважає за необхідне зауважити на помилковості доводів відповідача щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу позивача. Зокрема, в період з 07.06.2001 по 29.06.2002 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а в період з 08.09.2002 по 09.12.2005 працював у Калуській нафторозвідувальній експедиції. Таким чином, доводи щодо роботи позивача в дані періоди на території російської федерації цілком суперечать фактичним відомостям долучених до матеріалів справи доказів.

Суд зауважує, що період проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 про призов позивача на військову службу у Військову частину НОМЕР_1 та звільнення з військової служби у запас (записи № 15-16) та копією військового квитка позивача серії НОМЕР_3 , відповідно до відомостей пункту 15 якого, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 07.06.2001 по 29.06.2002, а період роботи з 08.09.2002 по 09.12.2005 підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 про прийняття позивача на роботу на посаду помічника бурильника експлуатаційного розвідувального буріння свердловин Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції та звільнення з роботи за власним бажанням (записи № 17-19).

Дані записи містять підстави внесення, скріплені печатками підприємств та підписами посадових осіб, періоди не накладаються, виконані зрозумілим та читабельним почерком. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.

Суд зауважує, що незарахування даних періодів роботи не вмотивовано жодним чином, що свідчить про безпідставність їх неврахування до страхового стажу позивача.

Також, з матеріалів справи встановлено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території рф з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011, оскільки російська федерація припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Факт незарахування даних періодів роботи до страхового стажу позивача підтверджується даними форми РС-право, в якій відсутні відомості про перераховані періоди роботи (а.с. 191).

В той час, судом встановлено, що вказані періоди роботи позивача на території російської федерації підтверджуються належними і достатніми доказами, зокрема періоди роботи з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 21.08.2011 підтверджуються записами № 20-31 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 04.09.1987 та вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_4 , а також довідкою про доходи фізичної особи за 2011 рік № 773 від 24.08.2011, повідомлення про зміну умов трудового договору, наказа про прийом на роботу та про припинення трудового договору, додатковою угодою № 715/1 від 01.01.2008 та іншими документами (а.с. 17-19, 31, 36-50, 52).

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Дані записи містять підстави внесення, скріплені печатками підприємств та підписами посадових осіб, періоди не накладаються, виконані зрозумілим та читабельним почерком. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.

Крім того, вказані періоди роботи на території російської федерації підтверджено додатковими документами.

Відтак, судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року. З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача, про відмову у призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи у російській федерації.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Крім того, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 р. не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Зважаючи на вищезазначене, рішення відповідача не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04.09.1987 та інших підтверджуючих наявність страхового стажу у позивача документів для призначення пенсії, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування спірних періодів роботи позивача в російській федерації для обрахунку загального страхового стажу при призначенні пенсії позивачу відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Позивачем у позовній заяві заявлено наступні вимоги:

" визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 07.06.2001 по 29.06.2002, з 08.09.2002 по 09.12.2015, з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 30.11.2011 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".".

Суд зауважує, що період роботи з 23.06.2007 закінчився 21.08.2011. Даний факт також підтверджується довідкою про доходи фізичної особи № 773 від 24.08.2011, в якій наявні відомості про нарахування позивачу доходів за період по серпень 2011 року. Таким чином, період роботи позивача з 22.08.2011 по 30.11.2011 не підтверджується жодними належними доказами, з огляду на що підстав для задоволення позовних вимог у цій частині немає.

Відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.10.2025 № 091630026768 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд зауважує наступне.

21.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Проаналізувавши зміст даної заяви, суд встановив, що у даній заяві відсутні відомості про її подання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідні поля для зазначення такої інформації в даній заяві також відсутні.

Проте, суд зауважує, що відповідач при розгляді заяви позивача не врахував його віку та не взяв до уваги наявність у позивача стажу роботи на посадах, які можуть підлягати пільговому обчисленню страхового стажу за списками № 1 чи № 2.

Варто звернути увагу на те, що формальний розгляд заяви про призначення пенсії, без врахування конкретних обставин є неналежним розглядом відповідної заяви про призначення пенсії. Крім того, суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів того, яким чином позивач мав деталізувати те, що заява про призначення пенсії стосується саме пенсії за віком на пільгових умовах.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд зауважує, що відповідач не розглядав заяву позивача на предмет наявності чи відсутності підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з чим відповідач не застосував наявну у нього дискрецію.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, період проходження військової служби з 07.06.2001 по 29.06.2002, період роботи на території України з 08.09.2002 по 09.12.2005 та періоди роботи на території російської федерації: з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 21.08.2011 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 21.10.2025 та прийняти рішення, передбачене законом, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.501317097.1 від 23.01.2026 (а.с. 122).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 847,84 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.10.2025 № 091630026768 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, період проходження військової служби з 07.06.2001 по 29.06.2002, період роботи на території України з 08.09.2002 по 09.12.2005, періоди роботи на території російської федерації: з 15.06.2006 по 15.06.2007 та з 23.06.2007 по 21.08.2011 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 21.10.2025 та прийняти рішення, передбачене законом, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, під`їзд 3, поверх 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 847 (вісімсот сорок сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, під`їзд 3, поверх 2, м. Харків, 61022);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Главач І.А.